Лексикон загального та порівняльного літературознавства

ОБРАЗ

ОБРАЗ художній — категорія худож.
гносеології, завершений і знаково виражений
результат худож. пізнання.
Первісна можливість існування та
функціонування О. забезпечується органічною
єдністю його форм и та змісту. Зміст О. можна
визначити як резонансний наслідок гно­
сеологічного акту між суб“єктом та об»єктом,
кожний з яких по відношенню до ін. грає ролю
інструмента пізнання: з од. боку, суб“єкт
вживається в об ‘єкт для відтворення його змісту, і
це надає О. міметичної обгрунтованості, а з ін.
боку, пізнавальна діяльність суб“єкта розкриває
його власний зміст, який репродукується у змісті
О., шо зумовлює т. ч. персоніфіковану
ашентуйованість останнього. Зміст О. набуває
остаточного становлення у формі, яка, втілюючись
у матеріалі, надає йому конкретної характерності.
В залежності від матеріалу розрізняють муз.,
скульптурний, живописний і т.д. О. Матеріалом
фольклору та л-ри є слово. Отже, в О.
вирізнюються три іпостасі — об ‘єктна (онтологія),
суб»єктна (гносеологія) та виразна (феноменологія),
кожна з яких відтворює — відповідно — бугтєву,
пізнавальну та чуттєву причетність людини до
життя, шо, по-перше, є світоглядним чинником
комунікативної спроможності О., зокрема, умовою
діалогу між автором та читачем, а по-друге, має
аксіологічне значення, оскільки О. являє собою
втілену єдність людини і світу на відміну від
постміфол. відчуження між ними в реальній історії.
0. народжується і набуває функціонального
призначення і навіть певної самодостатності в
контексті становлення тв. Як ігрова модель
Всесвіту, шо виникає в креативній свідомості на
перетині безумовного та умовного, тв. спричиняє
рецептивну подвійність О. В худож. реальності тв.,
яка розвивається за імовірнісною логікою і яка
викликає в читача реакцію за принципом «вірю’’
— “не вірю”, О. сприймається і як шось
‘натуральне”, і як шось “сконструйоване”. Цей
ефект посилюється ше й тим, що О. водночас
належить і до сфери худож. реальності, і до
ідеальної (смислової) сфери тв. Функціональність
окр. О. виявляє себе в системі О. тв., структурні
відносини між якими кониептуалізовані стра­
тегічним смислом худож. цілого, загальною
образоідеєю тв., яка набуває значення в контексті
заг-людського життя.
Класифікаційні параметри шодо О. літ. тв.
залишаються методологічно невизначеними,
описовими. Відповідно з виокремленням трьох
іпостасей О. як такого їх можна умовно і в першому
наближенні упорядкувати в такий спосіб.
1. О. об“єктної типології. З цього погляду
предметом образної рефлексії може стати все, шо
входить у досвід узагальненої людини (Бог,
природа, людина, час, простір, історія, думка,
емоція, річ тошо).
2. О. суб“єктної типології: О. автора, опо-
‘ відача, ліричного героя, жанр.-родовий О. тощо.
3. О. за формою вираження (словесний, мета­
форичний, сюжетний, композиційний тошо).
Між цими розрядами літ. О. немає усталених
меж, навіть теор. Так, жанр можна кваліфікувати і
як суб“єкт, і як форму вираження; О. резонера у
драм. тв. функціонує і як персонаж (об“єктний 0.),
і як публічний замісник автора (суб“єктний О.).
Крім О. тв., шо синхронічно співіснують у
структурному “просторі” худож. цілого, є О,, які
вимірюються діахронічними параметрами, іст.
відносні за своїм формозмістом, тобто О. літ.
процесу. До них належать традиційні, нац.,
наскрізні, типові, архетипічні, типол. та ін. О., а
також О. літ. епох, напрямів, течій та шкіл.
Борис Іванюк

Категорія: Лексикон загального та порівняльного літературознавства

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.