Лексикон загального та порівняльного літературознавства

ОКТАВА

ОКТАВА {італ. — «вісім”) — тверда строфа,
шо складається з 8 віршів (октет), із системою
римування: abababcc. Останні 2 вірші, шо об’єднані
суміжною римою, є ознакою формальної
закінченості О. Крім того, ці вірші можуть
закінчувати тему, шо розгортається у попередніх
віршах, чи містити автор, резюме. Переважно
використовується у вел. епіч. жанрах, але також
як тверда форма окр. вірш. тв. Прикладом О. може
слугувати унікальна пушкінська О. про О. (поч.
поеми “Домик в Коломне”).
0, склалася в Італії в нар. поезії, а з XIII ст.
унормувалися два її різновиди: 1) “сициліанська
октава”, чи сиииліанй (abababab); 2) “тосканська
октава», чи О. у суч. розумінні цього терміну;
остання виникла з дистихів — “риспетто” (ab ab ab
… сс). З XIV ст. утверджується в італ. епіч. поезії т.зв.
“героїчна» О. (поеми /І.Аріосто “Несамовитий
Рсианд” (1516-32) і Т.Тассо “Визволений Єрусалим»
(1574-75), хоча О. писались і коміч. поеми (напр., Л.
де’Медіан — XV— ст. “Ненга з Берберіно”), і ідилічні
поеми (напр., А.Поліціано — XV ст. — “Станси на
турнір»). У XVI ст. італ. О. освоюється ісп. (А.Ерсілья-
і-Суньіга), порт. (С.Міранда, Л.Камоенс), франц.
(К.Маро) поетами. Призабута в період класицизму,
0. стає вельми поширеною в л-рі романтизму
(А.Шаміссо — присвята до “Петера Шлеміля”,
Дж.Г.Байрон — “Брино”. “Дон Жуан” тошо). Гнучкі
структурні можливості О. дозволяють пристосувати
її до різних най. літ. традицій (напр., поема в октавах
швед, поета XVII-XVIII ст. Ґ.Дальшерна
“Королівський скальд”). Створюються, окрім італ.
“героїчної” О., англ. “іронічна” і нім. “лірична”.
До слов’ян, л-р О. прийшла через переклади
“Визволеного Єрусалима” Тассо вел. нац. поетами.
У Польщі такий переклад виконав Я.Кохановський.
У Дубровніку — І.Гундулич. Уривок з цієї поеми
переклав і О.Пушкін. Після перекладу
Я.Кохановського О. міцно закорінилася в поль.
поезії, інколи — в ліриці, та переважно, починаючи
з бароко та Просвітництва, в вел, ліро-епіч.
жанрах: іроь-героїчна поема “Мишеїда” (1775) та
“Монахомахія” (1778) І.Красицького, іст.-філос.
поема — “Беньовський» (1841) Ю.Словацького,
філос. поема Ц.Норвіда “Ассунта” (1870), реаліст,
епопея М.Конопнииької “Пан Бальцер у Бразилії».
В новітній поль. поезії О. зустрічається досить
рідко. У сх-слов’ян. л-рах вперше імітував італ. О.
Ф.Прокопович у вірш, посланні до Д.Кантеміра
“Незнаю, хто ти, пророче рогатий…” (1730). Після
цього О. була практично забута і відроджена в її
нім. модифікації лише на поч. XIX ст.
В.Жуковським (присвята до вільного перекладу
“Дванадцяти сплячих дів…” Й.В.Гьоте) і в декотрих
елегіях. Пізніше І.Козлов і С.Шевирьов
відтворюють “італ.” О. при перекладі вірш, уривків
із Тассо. “Англ.» варіант О. вживав О.Пушкін під
впливом Г.Байрона і Б.Корнуола. Використовують
0. М.Лєрмонтов, О.К.Толстой, М.Огарьов,
А.Майков, А.Фет, І.Тургенев, Ап.Григор’єв,
К.Бальмонт та ін.
Міцно закорінилася О. в укр. поезії. Крім
Ф .Прокоповича, до О. зверталися П.Куліш,
1.Франко, Леся Українка, В.Самійленко,
М.Вороний, М.Рильський, Ю.Клен, Б.Кравців,
М.Бажан, А.Малишко, Т.Коломієць. Поряд з О. —
окр. віршами (напр., “Україна ”, “Ти звеш мене й
на голос милий твій…” О.Самійленка), існують
цикли (Карпатські октави” М.Рильського) та поеми,
шо написані О. (“В альбом” О.Олеся, “Чумаки»
Рильського, “Прокляті роки” Ю.Клена, “Клич
вождя” М.Бажана):
Якась смутна і невесела осінь
Зійшла, мов помаранча золота,
Нал Києвом, і олив’яні оси
Дзижчали і співали з-за моста.
Де вітер розплітав березам коси
І цілував в розтулені уста.
(О спогади терпкі і непотрібні
Про ті роки жорстокі і безхлібні}.
Юрій Клен
При перекладах і в оригінальних О. сх —
слов’ян. поети використовують відповідний
первісному італ. одинадцятискладнику 5-стоповий,
рідше (під франц. впливом) 6-стоповий ямб
(О.Пушкін “Осінь (Уривок)». На відміну від італ. в
рос. О. звичайно зберігається правило
альтернансу, причому, не тільки в сер. окр. строф,
але й іноді на їх межі; проте це правило не
канонізується. В рос. октавіані є випадки
екпериментаторства. В.Одоєвський у поемі
“Васильково”, дотримуючись правила альтернансу,
заримував лише останні 2 вірші, В.Кюхельбекер у
“Двобої Гомера і Давида” ввів замість жіночих
дактилічні клаузули, а в “Семи сплячих рядках”
вкоротив О. на 1 вірш; 4-стоповим ямбом написано
О. М.Огарьова “Гумор”.
Спорідненою з О. є спенсерова строфа, шо
використовується не тільки в перекладах, але і в
оригінальній поезії (напр., М.Кузмін — XX ст.).
Борис Іванюк

Категорія: Лексикон загального та порівняльного літературознавства

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.