Лексикон загального та порівняльного літературознавства

ОРІЄНТАЛІЗМИ

ОРІЄНТАЛІЗМИ (від. лат. orientalis —
східний) — запозичені зі сх. мов слово,
фразеологізм або синтаксична конструкція. З
погляду реиепиії розрізняються два розряди:
1) О., які так закорінилися в мові-реципієнті,
шо сприймаються не як чужомов., але як свої.
Напр., вукр. мові: гарбуз, кавун, кіш, лелека, лоша,
сагайдак тошо;
2) Такі О. (позначення специфічних явиш,
понять, реалій, а також ан т роп он ім ів та
топонімів), походження яких відчувається (часом
дуже гостро) реципієнтом. Ui О. мають етил,
навантаження в худож. л-рі, здебільшого виконують
функцію екзотизм ів. створюють couleure local.
На відміну від запозичень з чужих європ. мов О.
сприймаються європ. реципієнтом як шось
цілокупне. Надто це стосується запозичень з мов
бл-сх. регіону. Так вжито О. у циклі Лесі Українки
“Кримські спогади»: поряд з тат. антропонімом
Зарема та топонімами Мардек, Байдари,
Бахчисарай, перс, чадра, араб, гарем. Багато О.
в оповіданні М.Коцюбинського “Під мінаретами”:
чалма (тюрк.), фез (тур.-марокканське), хаджі
(араб.), шейх (араб.) та багато ін.
У літ. напрямах і стилях О. сприймалися по-
різному. Так, для л-ри XVIII ст. й періоду
романтизму був характерний екзотично-
орнаментальний стиль. Його не співвідносили з
реальною дійсністю, з конкретною країною. Напр.,
А.Міцкевич, надаючи “Кримським сонетам” умовно
узагальнений орієнтальний колорит, пише в сонеті
“Алушта вдень»:
Kanio siK las і sypie z majowego ivosa
Jak z ryźacca chalifyw, rubin i granaty.
Тат. володаря названо не тюрк, титулом, але
араб. — халіф. Для поета й читача періоду
романтизму неточність нац. колориту була
несуттєвою, адже Сх. сприймався як певна єдність.
Сьогочас. читач більше проінформований про Сх.
Тому перекладачі в різний спосіб, але цілком
підставно позбуваються Міцкевичевої невизна-
ченності. М. Рильський поминає титул:
Ліси колишуться і ронять з верховіть,
Як з чоток дорогих, рубіни і гранати.
Б.Тен замінює назву володаря на справжню
тат.:
Ліс прокидається і си т е з верховіть
Як з чоток ханових, рубіни і гранати.
Ін. показовим прикладом є кінцеве речення
“Абу-Касимових капців”, за жанр, визначенням
І.Франка, “араб, казки”:
Довго він прожив ше в бозІ.
Вмер десь ГОЛИЙ у берлозі,
З капцями його затим
По-жебраиьки й поховали,
Споминали, величали —
Вій турецьким став святим.
Останній рядок викликав крит. заувагу
А.Кримського, на яку Франко відповідав: “Проф.
Кримський закидає… несуразність, бо ж у часах
халіфів, у яких іде оповідання, годі ше говорити
про турків і тим паче про тур. святих. Проте я
лишив цю фразу, бо в ній характеризується не час
події, а наше нар. розуміння її: тур. святий у нашій
і поль. нар. приказці значить голяка, чоловіка без
маєтку (goły jak turecki święty). Нехай i так, шо в
піднесенні до Абу-Касима ся фраза анахронізм, але
для нашої публіки вона добре характеризує власне
те положення, в якому він опинився, а заразом цілій
поемиі дає значення показу: як той чоловік сходить
на “тур. святого». Отже, доцільність використання
лексичних О. зумовлена автор, позицією, худож.
метою, але не меншою, а можливо, вирішальною
мірою, сприйняттям передбачуваного реципієнта-
читача даної національності та даного часу.
Анатолій Волков

Категорія: Лексикон загального та порівняльного літературознавства

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.