Загнітко А. П. Український синтаксис: навчально-практичний комплекс. Хрестоматія.

М.М. Богдан ЗНАЧЕННЯ І СИНТАКСИЧНІ ФУНКЦІЇ РОДОВОГО ПРИСУБСТАНТИВНОГО ВІДМІНКА. (БЕЗПРИЙМЕННИКОВІ КОНСТРУКЦІЇ).

загрузка...
У сучасній українській літературній мові, як і в російській та білоруській, 
надзвичайно продуктивними є словосполучення моделі «іменник + родовий відмінок 
іменника», що позначають різноманітні складні поняття, різноманітні факти і явища 
дійсності: веління епохи, взаємозбагачення мов, формування людини, траса 
будівництва БАМ. 
Конструкції цього типу (часто ускладнені залежними словами) 
використовуються в різних стилях літературного писемного та усного мовлення для 
утворення складних найменувань, словосполучень термінологічного характеру, 
фразеологізмів, а у творах художньої літератури - для побудови метафор, порівнянь 
та інших засобів мовної виразності. Висока продуктивність такої моделі пояснюється 
тим, що «за допомогою родового означального виражаються більш складні і 
різноманітні властивості, характеристичні ознаки, ніж за допомогою прикметника» . 
Субстантивні словосполучення із залежним родовим відмінком привертали 
увагу багатьох вітчизняних мовознавців, зокрема О.М. Пєшковського, 
О.О. Шахматова, Є.К. Тимченка, В.О. Богородицького, В.В. Виноградова, 
В.III. Сухотіна, М.А. Жовтобрюха, М.М. Прокоповича, І.Г. Чередниченка, а в останні 
роки стали предметом спеціальних досліджень. 
Родовий присубстантивний відмінок передає різноманітні й складні значеннєві 
відношення, які виникають у конкретних словосполученнях і визначаються 
граматичними та лексичними особливостями обох слів - і головного і залежного. 
При синтаксичному розборі, коли потрібно визначити синтаксичну функцію 
залежного родового відмінка, часто виникають певні труднощі. Звичайно, до такого 
родового відмінка як до певної відмінкової форми іменника можна поставити 
відмінкові, формальні питання кого? або чого? Це найчастіше спричиняється до 
визначення залежного слова завжди як додатка, що нерідко трапляється не лише в 
шкільній, а й у вузівській практиці. Тим часом родовий приіменниковий відмінок 
може виконувати синтаксичну функцію і додатка і, частіше, означення. 
Аналізуючи смислові й функціональні відтінки підпорядкованого члена 
субстантивних словосполучень, слід пам'ятати про те, що синтаксична функція 
(додаток чи означення) родового відмінка зумовлюється багатьма факторами, 
пов'язаними з лексико-граматичними особливостями обох компонентів, а також 
ширшим контекстом. Тому-то при визначенні семантико-синтаксичних функцій 
родового відмінка, що залежить від іменника, слід ураховувати: 
морфологічну природу основного, підпорядковуючого слова, зокрема його 
словотворчу й значеннєву співвіднесеність з іншими частинами мови; 
семантико-граматичні особливості обох іменників: назви істот чи неістот, власні 
чи загальні, з конкретним, абстрактним, збірним чи речовинним значенням; 
лексичну семантику, значення слів, що утворюють конкретне словсполучення; 
ступінь семантико-структурного злиття компонентів (пор. вільні синтаксичні 
словосполучення типу зошит учня, структурно нероздільні типу десяток олівців, віз 
дров і сталі словосполучення типу Президія Верховної Ради УРСР, сіль землі); 
структуру словосполучення, зокрема смислову достатність чи недостатність 
двокомпонентних утворень (пор. працівник заводу і працівник середніх років; при 
смисловій недостатності - працівник років); 
244 
Тема І. Синтаксис словосполучення 
контекст, у якому використовується певне субстантивне словосполучення із 
залежним родовим відмінком без прийменника (наприклад, лише в контексті можна 
визначити відношення в словосполученні зустріч переможців: чи це об'єктні 
відношення (зустрічають переможців), чи тут родовий суб'єкта - зустрічаються, 
переможці; у першому випадку родовий відмінок виконує функцію додатка, в 
другому - означення). 
Труднощі практичного визначення семантико-синтаксичних функцій родового 
присубстантивного відмінка зумовлені широтою, різноманітністю й 
багатоплановістю лексичного наповнення іменникових словосполучень. Родовий 
відмінок можливий майже при будь-якому іменнику, що виступає як основне, 
керуюче слово. Як зазначає В.П. Сухотін, родовий приіменниковий «починає 
функціонувати як особливий універсальний спосіб виявлення ознак будь-якого 
субстантивно вираженого поняття». 
Розглянемо основні значення та синтаксичні, функції родового 
безприйменникового відмінка, взявши до уваги передусім співвіднесеність 
підпорядковуючого іменника з іншими частинами мови, що найбільш відчутно 
зумовлює характер синтаксико-смислового зв'язку слів, та семантико-граматичні й 
лексичні особливості головного й залежного слова. Принагідно будемо зважати 
також на структуру словосполучення, ступінь злиття компонентів і контекст. Іменник 
як керуюче слово в конструкції з безприйменниковим родовим відмінком у 
словотворчому та етимологічному відношенні може бути: 
- не співвідносним ні з якими іншими частинами мови (прапор перемоги, ідея 
твору, берег моря, доля розвідника); 
- співвідносним з дієсловом (будівництво комунізму, узагальнення досвіду, 
розповідь партизана); 
- співвідносним з прикметником чи дієприкметником (широчінь степів, синь 
небес, скерованість зусиль); 
- співвідносним з числівниками (десяток яблук, третина студентів). 
1. При іменниках, не співвідносних ні з якими іншими частинами мови, тобто 
таких, що мають суто предметне значення, використовуються різноманітні за 
значенням іменники у формі родового відмінка. Визначаючи функції залежного 
слова в таких словосполученнях, слід зважати на семантико-граматичні категорії та 
лексичне значення і підпорядковуючого, і підпорядкованого слова. Адже тільки 
завдяки взаємодії граматичних і лексичних значень обох компонентів можна 
передати все багатство та різноманітність синтаксико-смислових відношень, що 
відбивають безмежну широту й різноплановість відношень між предметами і 
явищами об'єктивної дійсності. 
Родовий безприйменниковий відмінок при іменниках, що не співвідносяться з 
іншими частинами мови, має переважно атрибутивне значення. Це так званий власне 
родовий означальний, що передає найрізноманітніші смислові відтінки. 
Як зазначає О.С. Мельничук, «центральною, хоч і не найчастішою, 
синтаксичною функцією приіменного родового відмінка є оформлення назви 
предмета (явища, особи), від якого походить предмет, названий ведучим членом, -
власне генетивна функція. Наприклад: син героя, м'ясо ведмедя, плоди садів, твори 
поета, продукція підприємства, наслідок роботи. Слід мати на увазі, що генетивна 
функція (в досить широкому розумінні цього слова) родового присубстантивного 
передається в різних за характером словосполученнях, компоненти яких мають 
широкий діапазон значень. Конструкції з присубстантивним родовим відмінком, що 
виконує власне генетивну функцію, найчастіше являють собою: 
245 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
поєднання іменників, що є назвами осіб (дочка вчителя, хлоп'ята Василя, внучка 
революціонера) або ж назвами особи і предмета в граматичному розумінні (син полку, 
діти Паризької комуни, малюки дитячого будинку); 
словосполучення, в яких головним компонентом виступають назви частин 
тваринних організмів або продуктів, що їх одержують від тварин, а залежним -
відповідні назви істот (шкура ведмедя, хвіст лисиці, луска риби, молоко кози); 
поєднання назв частин рослин, дерев або їх плодів з назвами рослин, дерев 
(листя берези, колоски жита, зерна пшениці, плоди садів); 
словосполучення, в яких керуючим словом є назва явища, а залежним - назва 
джерела явища або його носія (дим вогнища, полум'я багаття, промені сонця, 
аромат троянди); 
сполучення абстрактного іменника з іменником, співвідносним з дієсловом 
(результати дослідження, наслідки перевірки). 
Родовий відмінок наведених типів у реченнях виконує атрибутивну функцію, а 
отже, відповідні залежні іменники слід розглядати як неузгоджені означення. 
Наприклад: «Твої сини з синами України, з орлами азіатської рівнини, з Росії дітьми 
стали в рать одну» (М. Рильський); «Промінь ясного сонця стрілою промчавсь крізь 
вікно» (Панас Мирний); «Я бачив на річці в прозорім льоду зернину пшениці» 
(Д. Павличко). 
Більшості конструкцій з таким родовим відмінком можуть відповідати 
прозоріші синонімічні конструкції, що свідчать про означальну функцію залежного 
іменника: діти Росії - російські діти, промінь сонця - сонячний промінь, зернина 
пшениці - пшенична зернина. 
Словосполучення типу «результати дослідження» не мають вищезгаданих 
утворень моделі «прикметник + іменник» і легко дають змогу поставити від 
головного слова до залежного питання непрямого відмінка: результати (чого?) 
дослідження. Однак тут можна говорити лише про функціональну ускладненість 
родового відмінка при іменниках з абстрактним значенням, що потребують свого 
розкриття. Конструкції типу «результати, які дало дослідження», «результати, дані 
дослідженням» дають підстави надати перевагу означальній функції родового 
відмінка і в таких випадках. 
Різновидом генетивної функції родового присубстантивного відмінка є функція 
називання речовини, матеріалу, з якого зроблено предмет, позначений головним 
словом. Наприклад: меблі карельської берези, статуетка чорного дерева. «Везе 
Марко... батькові шитий пояс шовку червоного» (Т. Шевченко); «На йому синя 
чумарка, підперезана каламайковим поясом, сивих смухів шапка» (Панас Мирний); 
«Недбало порозвалювалися вони на зручних лавах різьбленого дуба» (3. Тулуб); 
«Маленький, ніби іграшка, дитячий черевичок жовтої шкіри лежав у Юрка на 
долоні» (В. Козаченко). Характерною особливістю таких порівняно 
малопродуктивних словосполучень є ускладненість іх структури: біля родового 
відмінка: обов'язково стоїть конкретизуюче означення, без якого словосполучення 
семантично недостатнє (пор. кабінет карельської берези і кабінет берези). Отже, біля 
головного слова є своєрідне складне означення, виражене формою родового відмінка 
іменника з прикметником (неузгоджене означення в сполученні з узгодженим). 
З цією функцією родового присубстантивного, що назріває матеріал, речовину, 
«безпосередньо пов'язана функція оформлення назви якості, ознаки або загальної 
характеристики предмета, позначуваного ведучим словом». Наприклад: будинки 
дивної краси ростуть на пустирях окраїн» (М. Рильський); «Зорі багряні, росами 
вмиті, віку двадцятого красні світанки» (А. Малишко); «Найкращі воїни - це 
240 
Тема І. Синтаксис словосполучення 
вчорашні робітники, шахтарі, комбайнери, трактористи, взагалі люди чесних 
трудових професій» (О. Гончар); «У хаті біля столу в кирзових чоботях стоїть 
висока миловида жінка середніх років» (М. Стельмах); «Я всі слова свої не злі, всю 
душу пристрасної вдачі, всі почуття мої гарячі тобі, Вітчизно, віддаю» 
(П. Воронько); «Ти, дівчино личка рум'яного...» (Нар. пісня). 
Особа чи предмет (у широкому розумінні) можуть характеризуватися з різних 
боків. Найчастіше залежний компонент передає якісну оцінку особи чи предмета: 
людина сильної волі, жінки нової формації, актор неабиякого таланту, зброя нового 
зразка; вказує на вік: дівчинка п'яти років, жінка мого віку, юнак років двадцяти; 
означає час: молодь сімдесятих років, поети радянської доби, журнали тих років, 
проблеми двадцятого століття; вказує на походження, місце, стать: представники 
робітничого класу, колгоспники навколишніх сіл, особи чоловічої статі; означає колір, 
масть: хмари олив'яного кольору, коні вороної масті; дає узагальнюючу 
характеристику, роз'яснення: характер такого типу, бюлетень установленого 
зразка, поїзд особливого призначення. 
Родовий якісної характеристики, як правило, виступає в трислівних 
конструкціях. Неузгоджені означення у формі родового відмінка майже завжди 
мають біля себе залежні, дуже важливі в смисловому відношенні, узгоджені 
означення, виражені прикметниками, а також числівниками й займенниками. Значно 
рідше родовий характеристики використовується у двослівних словосполученнях 
типу країни соціалізму, світ капіталу, людина праці (при наявності й трислівних з 
конкретизуючим означенням - людина розумової праці). Подібні словосполучення 
мають виразний книжний характер. Л.А. Булаховський вказував: «Вживання 
родового відмінка ознаки без прикмегника властиве переважно архаїчним і урочисто-
книжним стилям: «Чи прийдеш, діво красоти, Сльозьми скропити вінця урни?» 
(М. Рильськ., перекл. з О.Пушкіна); «Жінки чудес, ви - слава й гордість краю!» 
(В. Сосюра)» . 
Порівняно часто безприйменниковий родовий відмінок використовується в 
посесивній функції, що полягає в оформленні назви предмета, якому належить 
предмет, позначений основним, керуючим словом. Такий родовий приналежності 
виступає у словосполученнях, де головне слово - іменник як з конкретним, так і з 
абстрактним значенням, а залежне - іменник із значенням особи або будь-якої живої 
істоти. Лексичне наповнення конструкцій цього типу характеризується тим, що 
більша різноманітність властива основному, керуючому слову. Саме цей факт 
передусім і зумовлює передачу різних смислових відтінків. Залежно від лексико-
граматичних особливостей головного слова серед конструкцій з родовим 
приналежності можна виділити кілька груп: 
словосполучення, в яких виражається органічна, фізична належність. 
Основне слово позначає тіло, органи людини чи взагалі живої істоти (обличчя 
матері, серце друга, рука трудівника, очі коханої): «Небо надвоє розтяли чорні 
дихаючі крила ворони» (М. Коцюбинський); «...І в очі друга зазирнув Сергій» 
(М. Бажан); «Мас чоловік серце лева, чоло мислителя, а очі - дівчини» (М. Стельмах); 
словосполучення, в яких виражається особиста юридична належність 
певного предмета особі (конспект студента, будинок шахтаря, диплом випускника): 
«Серед темної ночі біля Рильського хати «Рушничка» нам на трубах почали 
вигравати» (А. Малишко); «У бліндажі гвардії майора Воронцова... стояла приємна 
свіжа прохолода» (О. Гончар); «Мріє князівський цукровий завод біля станції і 
тополями обсаджений маєток поміщика Галагана» (А. Головко). 
247 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
До цієї ж групи можна віднести словосполучення, в яких передається авторська 
належність: романи Шолохова, вірші Янки Купали, стаття викладача, підручник 
Булаховського, скульптура Мухіної, опера Глінки; 
словосполучення, в яких виражається відтінок належності особі певних 
психічних властивостей, процесів, явищ, які свідчать про стан людини: увага 
слухачів, щастя молодих, доля сироти, біль душі, характер підлітка. На відміну від 
попередніх груп, тут основне слово - абстрактний іменник; 
словосполучення, де головне слово лише вказує на особу, яку воно 
представляє: статуя Венери, портрет Пушкіна, бюст Дзержинського, барельєф 
Рильського. До цього ж типу можна віднести іменникові конструкції, в яких у ролі 
головних слів виступають лексеми образ, тип, особистість, постать, фігура, 
силует. Наприклад: «Перед хлопцями зринула постать чорноокої, веселої дівчинки» 
(С. Васильченко); «Встають заводів силуети, і даль світань горить вогнем» 
(В. Сосюра). 
У всіх подібних випадках родовий приналежності виступає в реченні у функції 
неузгодженого означення. Винятки становлять лексикалізовані сталі 
словосполучення типу краплі Зеленіна, мазь Вишневського, хвороба Боткіна, що їх 
слід розглядати як один член речення, хоч власна назва і виступає своєрідним 
розрізнювачем ознак предмета чи явища. 
У сучасній українській мові досить поширеним і різноманітним за смисловими 
відтінками є розряд субстантивних словосполучень з так званим родовим 
відношення. Функція такого родового безприйменникового відмінка полягає в 
оформленні назви особи чи предмета, що перебуває в певному стосунку з іншою 
особою чи предметом, позначеними основним, керуючим словом. Різні смислові 
відтінки відношень у словосполученнях цього типу зумовлюються лексико-
граматичною природою компонентів. Найпоширенішими в мові є конструкції, що 
передають відношення: 
між особами (службові, соціальні, особисті): ординарець командира, 
асистент професора, ад'ютант генерала, однокласник сестри, товариш брата; 
особи (керівника, власника, автора, представника) до предмета, установи, 
організації, колекгиву: хазяїн двору, голова колгоспу, ректор університету, капітан 
судна, секретар обкому, режисер фільму, автор повісті, член бюро. Сюди ж 
належать і трислівні словосполучення з обов'язковим залежним компонентом, що 
несе на собі основне смислове навантаження типу ланковий механізованої ланки, 
бригадир городньої бригади; 
особи до сфери її діяльності, місця праці, навчання: солістка балету, діяч 
мистецтва, ветеран праці, слюсар заводу, вибійник шахти, механізатор колгоспу, 
студент педінституту, учень вечірньої школи. Сюди ж можна віднести 
словосполучення, в яких головне слово означає сукупність осіб, типу колектив 
заводу, делегація школи; 
предмета до особи, явища, події, на честь якої названо його: бульвар Тараса 
Шевченка, вулиця Пушкіна, міст Патона, проспект Миру, парк Перемоги, площа 
Повстання. У подібних лексикалізованих словосполученнях, що виражають 
відношення до особи, частіше, особливо в офіційних назвах, використовується слово 
«імені»: площа імені В.І. Леніна, Інститут мовознавства імені О.О. Потебні, фабрика 
імені Боженка; 
осіб, істот до місця проживання, перебування, а також предметів до свого 
місцезнаходження: населення Грузії, жителі Львова, вулиці міста, держави 
Південної Америки, болота Полісся; 
248 
Тема І. Синтаксис словосполучення 
події, явища до часу, дати: весна 1945 року, випуск 1941 року, вересень 
минулого року, події того вечора, ранок Першого травня; 
подібності предметів, явищ: «Так, се Єгипет... синій намет неба високого 
міниться сяєвом» (Леся Українка); «Тіні листя, мов краби, і самотній такий 
парашутик кульбаби на долоні твоїй» (В. Сосюра); «Щербаті тучі в небогоні 
стоять, мов коні вороні, воріт розчахнуті долоні, багать здивовані вогні» 
(А. Малишко); «В тракториста занепокоєно осів півмісяць рота» (М. Стельмах); 
«Скрипить нав'ючена розвора, повзуть зеніток димарі...» (П. Воронько). 
У конструкціях з родовим відмінком відношення, як правило, передаються різні 
відтінки атрибутивного значення: залежний компонент виконує роль неузгодженого 
означення. Більшості словосполучень цього типу відповідають синонімічні 
конструкції з морфологічно виразними атрибутивними відношеннями. Наприклад: 
ад'ютант генерала- генералів ад'ютант, слюсар заводу - заводський слюсар, 
делегація школи - шкільна делегація, болота Полісся - поліські болота, ранок 
Першого травня - першотравневий ранок. 
У словосполученнях типу господар двору, голова зборів, ректор інституту, 
президент асоціації, автор новели, капітан есмінця, командир дивізії, режисер фільму, 
редактор газети на атрибутивні відношення нашаровуються об'єктні. Залежне слово 
тут передає не стільки ознаку особи із значенням керівника, власника, виробника, 
творця, скільки означає предмет діяльності особи - діяча, названого головним 
словом. Отже, переважають об'єктні відношення, і родовий відмінок у таких 
конструкціях слід розглядати як додаток. 
Надзвичайно продуктивні в сучасній українській літературній мові конструкції, 
де родовий відмінок розкриває, уточнює та характеризує зміст головного слова. 
Наприклад: «Під знаком молота й серпа ти стала вільна, Україно!» (В. Сосюра); «А 
Гриня його тим часом дошукується сутності життя» (О. Гончар); «Нам хотілось 
тільки одного, щоб на Батьківщині знали, що ми витримали іспит на звання людини» 
(М. Стельмах). У таких випадках між виділеними іменниками виникає зв'язок, при 
якому керований родовий відмінок доповнює інформативну недостатність керуючого 
слова. 
Конструкції з родовим відмінком уточнення, конкретизації виражають 
різноманітні в основному атрибутивні відношення, відтінки яких зумовлені 
передусім лексико-граматичними властивостями головного слова. Залежно від цього 
тут можна виділити ряд груп: 
1. Словосполучення, в яких родовий відмінок розкриває зміст загальних 
абстрактних понять. При цьому і головне, і залежне слово виражені іменниками з 
абстрактним значенням: ідея співіснування, почуття патріотизму, проблема 
роззброєння, умови конкурсу, методи навчання, справа честі, питання моралі, рівень 
освіти, процес виховання, стан невагомості, інстинкт самозахисту. 
Родовий відмінок у цих випадках звичайно виконує роль неузгодженого 
означення. Проте в деяких словосполученнях на атрибутивні відношення 
накладаються об'єктні, що зумовлюється лексико-граматичними особливостями обох 
компонентів. Якщо головне слово означає щось істотне, основне, значне, а залежне 
не лише розкриває його зміст, а й вказує на сферу прояву відповідного поняття, то у 
словосполученні переважають об'єктні відношення. Наприклад, у конструкціях типу 
мета виступу, принципи аналізу, суть задуму, смисл заперечення, тема твору, задум 
роману присубстантивний родовий відмінок виконує функцію додатка, не 
позбавленого, правда, атрибутивних відтінків. 
249 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
2. Словосполучення, в яких родовий відмінок розкриває зміст загальних 
часових понять. У ролі головних слів тут виступають іменники, що позначають 
поняття часу, певні часові відрізки, а в ролі залежних - іменники, які вказують на те, 
чим заповнений цей проміжок часу, що йому властиве. Наприклад: епоха соціалізму, 
період розквіту, сезон лову, момент вибуху, хвилина мовчання, години відпочинку, 
день відкритих дверей, тиждень книги, декада науки, місячник дружби, роки війни, 
тисячоліття гніту. Як видно з наведених прикладів, головні слова можуть мати 
різну часову семантику, залежні компоненти - переважно абстрактні іменники -
назви суспільних формацій, процесів, станів. Родовий відмінок, що розкриває 
значення певного проміжку часу, виконує роль неузгодженого означення. Наприклад: 
«Люди знай 'їздили по шляху: настала саме гаряча пора возовиці» (Панас Мирний); 
«Ось північ вдарила - найкращий праці час...» (Леся Українка); «Кожне нове 
наймення давало іншим змогу передихнути коротку хвилину пільги» 
(М. Коцюбинський); «Ми весну називаємо по праву порою щастя, юності, надій, 
засівів, праці, співів і кохання» (М. Рильський); «Години горя й крові тяжким 
здаються сном» (В. Сосюра). Лексикалізовані словосполучення типу День 
Радянської Конституції, День шахтаря, День медичного працівника виконують у 
реченні функцію одного члена. 
3. Словосполучення, в яких родовий відмінок розкриває зміст предмета і 
вказує на його призначення. Головне слово в таких словосполученнях - іменник з 
конкретним значенням, а залежне - може бути і з конкретним, і абстрактним 
значенням. Наприклад: а) Палац піонерів, Будинок учителя, Будинок книги, школа 
бригадирів, курси тваринників, колегія адвокатів; б) Будинок політосвіти, кімната 
відпочинку, камера схову, органи травлення, стіл розкрою, журнал успішності, 
кабінет діагносгики. Поряд з двослівними конструкціями використовуються в мові й 
багатослівні: факультет підвищення кваліфікації, міністерство закордонних справ, 
кімната матері і дитини, інститут удосконалення кваліфікації вчителів. 
Переважна, більшість субстантивних словосполучень цього типу являє собою 
складні найменування установ, організацій. І в смисловому, і в структурному 
відношенні вони є зв'язаними, неподільними і, отже, в реченні виконують функцію 
одного члена. 
4. Словосполучення, в яких родовий відмінок розкриває зміст найменувань 
осіб за родом їх діяльності, кваліфікації, становищем (посада головного агронома, 
кваліфікація педагога, спеціальність монтера, звання професора, ступінь кандидата 
наук). 
У реченнях слово, вжите в родовому відмінку з таким значенням, виконує 
функцію неузгодженого означення. 
Досить поширеною функцією родового відмінка є оформлення назви цілого 
відносно його частини, позначеної основним словом. Наприклад: гілочка бузку, 
корінь дерева, двері класу, шибка вікна, стіни будинку, строфа вірша, центр міста, 
берег моря, вершина гори, розділ книги, параграф підручника. Як правило, у таких 
словосполученнях обидва компоненти виражені іменниками з конкретним 
значенням. Рідше вживаними є конструкції з родовим цілого, в яких один чи обидва 
слова мають абстрактне значення типу риси характеру, галузі науки, деталі побуту. 
У словосполученнях з родовим цілого виражаються атрибутивні відношення, 
тому залежне слово слід розглядати як неузгоджене означення. Наприклад: «На 
хвилину очі пробили мури гуральні, стіни панського двору і дивляться вглиб» 
(М. Коцюбинський); «Над головою недалеко манячить стаблина звіробою» 
(С. Васильченко); «Щось, наче пальцем, пробило сніг, я розгортаю його і бачу ніжну, 
250 
Тема І. Синтаксис словосполучення 
ще зачохлену голівку підсніжника» (М. Стельмах); «Чоловік стомлено витер рукавом 
сорочки запорошене обличчя» (П. Панч); «Відцвіта барвінку синій цвіт» 
(Л. Забашта). 
Близькими до розгланутих словосполучень є мовні одиниці, в яких виражаються 
кількісні відношення. Наприклад: «Встас пожар, і диму хмара святес сонце 
покрива» (Т. Шевченко); «Дід виймає шматок хліба та дрібок солі, починає й собі 
снідати» (Панас Мирний); «В землянку з оберемком хмизу увійшла нахмурена мати» 
(М. Стельмах); «Вся юрба людей розтяглася в довгу стрічку» (С. Васильченко); «Ось 
він в руці- червоний шмат сатину, частиночка великого вогню» (М. Бажан). 
У таких субстантивних словосполученнях головне слово має значення 
сукупності або міри, а залежне - значення речовинності або предметності. Основне, 
керуюче слово завжди вказує на те, яка міра речовини чи кількість предметів, що 
називаються керованим словом у формі родового безприйменникового відмінка. 
Залежно від семантичних значень компонентів серед словосполучень з кількісними 
відношеннями можна виділити групи: 
1. Словосполучення, що позначають міру речовини. При цьому міра може 
позначатися точно, загальноприйнятими одиницями виміру: центнер картоплі, пуд 
солі, кубометр дров, міліграм отрути, метр полотна; неточно, умовними 
одиницями виміру, що припускають індивідуальні відхилення, іноді метафоризовані: 
оберемок дров, скибка хліба, клаптик паперу, гора піску, пучка солі, віз соломи; 
позначатися предметами, що мають певний вміст: відро води, бочка огірків, цистерна 
бензину. Міра речовини може рідше позначатися досить загально, не визначено: 
рештки молока, частина срібла, процент води. Близькі за значенням і 
словосполучення типу кущі бузку, де родовий відмінок пояснює, з чого складається 
сукупність, названа головним словом. 
2. Словосполучення, що позначають сукупність предметів. Головне слово 
називає сукупність, а залежне - предмети: а) живі істоти: гурт чоловіків, рота 
солдатів, група туристів, зграя галок, табун коней, рій бджіл; б) неживі предмети: 
купа книг, ворох зошитів, партія бульдозерів; метафоризовані: море голів, ліс рук. 
Неозначено велику кількість можуть виражати також слова типу безліч, гибель, 
тьма, сила, маса, що наближаються своїм значенням до неозначено-кількісного 
числівника багато. 
Словосполучення, в яких виражаються кількісні відношення - міра, сукупність 
чогось, являють собою структурно нерозкладні одиниці в реченні виконують 
функцію одного члена - підмета: «В диханні вітровім тремтіли трав моря» 
(В. Сосюра); присудка: «То був пучок пахучої трави»; додатка: «Уклін Болгарії, що 
кожну п'ядь землі трудом запліднює і орошає потом» (М. Рильський); означення: 
«Хлоп'ята, зграйка горобців, сиділи щільно на тину»; обставини - «Хіба краще отим, 
що крутяться на латочці поля...» (М. Коцюбинський); «Чіпка, вибишись з сили, 
лежав, як соломи куль...» (Панас Мирний). 
У сучасній українській мові широко використовується родовий 
безприйменниковий відмінок при іменниках, що у словотворчому та етимологічному 
відношенні співвідносні з дієсловами. Наприклад: зміцнення миру, перевірка знань, 
збирання врожаю, виступ депутата, шелест листя. Залежно від лексико-
граматичних особливостей передусім головного слова родовий відмінок у таких 
словосполученнях має значення суб'єкта або об'єкта дії. Якщо основний іменник 
співвідносний з неперехідним дієсловом, то родовий відмінок має значення суб'єкта 
дії: праця лікаря, життя трудящих, нарада редакторів, хід змагання, послуги 
товариша, шум лісу. Словосполучення цього типу співвідносні з моделями 
251 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
«неперехідне дієслово + називний відмінок»: праця лікаря - працює лікар, нарада 
редакторів - радяться редактори. У реченнях такий родовий відмінок виконує 
функцію неузгодженого означення: «За стрільбою, за іржанням коней, брязкотом 
шабель, войовничим криком козаків не можна було почути свого голосу» (П. Панч); 
«А з долини, із ставу, долинав рівний невгамовний крекіт жаб» (3. Тулуб); «У 
віконниці вдарить вітер, то гарячого серця стук» (Л. Забашта); «А скрип воріт, 
терпке буяння хмелю тобі далеку юність нагада» (А. Малишко); «О ні, розлуки вічні, 
як вічний подих далини» (П. Воронько). 
Якщо ж основним словом виступає іменник, співвідносний з перехідним 
дієсловом, то родовий відмінок може мати значення об'єкта чи суб'єкта дії залежно 
від лексико-граматичних особливостей керуючого слова і лексичного значення 
керованого слова. Переважна більшість залежних слів має значення об'єкта дії: 
підписання договору, заготівля кормів, видобуток вугілля, вибори бюро, розв'язання 
задачі. На відміну від попередніх словосполучень, ці конструкції співвідносні з 
моделями «перехідне дієслово + знахідний відмінок»: підписання договору — 
підписати договір, видобуток вугілля - видобувати вугілля. У реченнях такий 
родовий відмінок, як правило, виконує функцію додатка: «Успішне здійснення 
Програми КТІРС сприяє зміцненню морально-політичної єдності радянських людей, 
забезпеченню умов для будівництва комунізму» (3 газ.); «І на ленінськім мудрім 
обличчі Ми впізнали надію свою, Молодого життя будівничі, У труді, у бажанні, в 
бою» (А. Малишко). 
Смислові відношення у словосполученнях, де основним словом виступає 
іменник, співвідносний з перехідним дієсловом, значною мірою зумовлюються й 
особливостями залежного слова. Якщо цей іменник - назва істоти або має значення 
активного предмета, то в конструкції - атрибутивні відношення і родовий відмінок 
виконує функцію неузгодженого означення. Це добре видно на прикладах, де 
стрижневим виступає те саме слово: відкриття (чого?) космосу (відкрити космос) і 
відкриття (чиї?) вчених (відкрили вчені), завоювання (чого?) першості і завоювання 
(чиї?) пролетаріату. 
Іноді функція родового відмінка при іменниках, співвідносних з перехідними 
дієсловами, залежить не лише від лексико-граматичних особливостей обох 
компонентів, а й від контексту, від логічного співвідношення стрижневого слова з 
певними дієслівними формами. У таких випадках залежне слово - назва особи -
може виступати, то як суб'єкт, то як об'єкт дії. Наприклад, зустріч артистів в 
одному контексті може співвідноситися із зустрічати артистів (родовій об'єкта -
функція додатка), в іншому із зустрічаються артисти (родовий суб'єкта - функція 
означення). 
Продуктивними в сучасній українській літературній мові є також конструкції з 
безприйменниковим родовим відмінком при іменниках, співвідносних з 
прикметниками та дієприкметниками: відданість бійця, передовик виробництва, 
продуктивність праці, собівартість продукції, рівнини України, синь небес. Головне 
слово у таких словосполученнях рідше називає носія ознаки, частіше - тимчасову або 
постійну ознаку, характерну для певного предмета чи особи, а залежне слово називає 
той чи інший предмет, поняття або особу. Отже, основне, керуюче слово може мати 
значення: 
1) носія ознаки (ударник праці, відмінник навчання, молодь України, старшина 
роти, пустелі Африки); 2) ознаки, а залежне слово - носія ознаки, що може являти 
собою предмет (швидкість літака, глибина океану, прохолода лісу, міць Української 
Армії), назву особи чи взагалі живої істоти (активність комсомольця, мужність 
252 
Тема І. Синтаксис словосполучення 
першопрохідців), абстрактне поняття (тонкощі науки, плановість виховання, 
результативність досліджень, велич часу, сила тачанту). 
Словосполучення з родовим відмінком при іменниках, співвідносних з 
прикметниками, виражають, як правило, атрибутивні відношення, тому залежний 
іменник слід розглядати в реченнях як неузгоджене означення: «Досвітні огні, 
переможні, урочі, прорізаєш темряву ночі» (Леся Українка); «Багрець лісів, душі 
моїй відрада» (А. Малишко); «В пісні не зів'яне днів моїх блакить» (В. Сосюра). 
Атрибутивні відношення ускладнюються об'єктними, коли один чи обидва 
компоненти мають абстрактний характер, особливо ж якщо ці іменники співвідносні 
з дієсловами. Так, наприклад, у сполученнях ударник праці, відмінники навчання є 
більше підстав розглядати залежний родовий відмінок як додаток. До нього більше 
підходить питання чого?, а не який? Тут можливі своєрідні синонімічні конструкції: 
ударник праці - по-ударному працює, відмінник навчання — відмінно навчається. 
Об'єктні відношення нашаровуються на атрибутивні і в словосполученнях типу 
плановість виховання, завершеність справи, змінність величини, недослідженість 
питань, перетворюваність руху. Тут головні слова мають відчутну співвіднесеність 
не лише з прикметниками, а й з дієсловами (пор. можливі синонімічні утворення: 
плановість виховання — планувати виховання і планується виховання, завершеність 
справи - завершити справу і завершується справа). 
Значно рідше зустрічаються в українській мові словосполучення з родовим 
відмінком при іменниках, співвідносних з числівниками. Наприклад: «Злидні отакі, 
землі дві десятини» (А. Головко); «Одна трійка літаків відокремилась» 
(М. Шеремет); «Півсотні дужих козаків порубають його з почтом на капусту» 
(3. Тулуб); «На подвір'ї лежала пара волів» (А. Шиян). 
У ролі головних слів можуть виступати різні за смисловими відтінка іменники. 
Залежно від того, з якими числівниками вони співвідносяться, можна виділити такі 
групи: 
1. Словосполучення, в яких кількість предметів позначається точно: десяток 
яблук, сотня козаків, трійка коней. Керуючі іменники у словотворчому відношенні 
тут співвідносні з власне кількісними числівниками. Сюди ж належать сполучення із 
словами пара: «Йому Дідона підослала... штани і пару чобіток» (І. Котляревський); 
дюжина: «Довелося купити дюжину ножів». Іменники пара, дюжина, десяток, 
сотня можуть вживатись і на позначення приблизної, неозначеної кількості: десятки 
книг, сотні тем. 
2. Словосполучення, в яких позначається певна частина цілого, що приймається 
за одиницю: чверть аркуша, третина студентів. Сюди ж належать поєднання з 
основним словом сотка (вживається в розмовній мові замість словосполучення «одна 
сота гектара»: «Прополоти сотку льону», а також числові назви типу півтори доби, 
півтора аркуша, половина двору. 
3. Словосполучення, в яких виражається лише загальна ідея кількості. Головним 
тут виступає співвідносне з неозначено-кількісним числівником кілька слово 
кількість, що може сполучатися з іменниками - назвами предметів, речовини. 
Наприклад: «Щороку збільшується кількість студентів у вузах нашої країни» (З 
газети); «Кількість металу в руді визначається тепер з високою точністю». 
З погляду внутрішньо-синтаксичних зв'язків словосполучення з родовим 
відмінком при іменниках, співвідносних з числівниками, є структурно 
нерозкладними. У реченні їх слід розглядати як один член. 
Отже, в субстантивних словосполученнях із залежним родовим відмінком 
виражаються найрізноманітніші смислові відтінки атрибутивних і об'єктних 
253 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
відношень, які залежать від лексико-граматичних особливостей обох компонентів, 
зокрема від широти й багатства лексичного наповнення аналізованої структурної 
моделі. Ці словосполучення є важливим джерелом збагачення виражальних 
можливостей різних стилів сучасної української літературної мови. 
Література 
1. Виноірадов 1947: Виноградов В. В. Грамматическое учение о слове. - М. — 
Л., 1947.-183 с. 
2. Жовтобрюх 1972: Жовтобрюх М.А., Кулик Б. М. Курс сучасної української 
літературної мови. — 4.1. — К.: Вища шк., 1972. -406 с. 
3. Курс 1951: Курс сучасної української літературної мови / За ред. 
Л.А. Булаховського. - Т.П.-К.: Рад. шк., 1951. -408 с. 
4. Сухотин 1950: Сухотин В. П. Проблема словосочетания в современном 
русском язьіке // Вопросьі синтаксиса современного русского язьїка. - М., 1950. -
С.7-173. 
5. Сучасна 1972: Сучасна українська літературна мова. Синтаксис / за ред. 
акад. І.К. Білодіда. - К.: Наук, думка, 1972. - 516 с. 
Опубл.: Українська мова і література в школі. - 1975. —№ 6. - С. 35 - 45.
загрузка...

.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.