Лексикон загального та порівняльного літературознавства

ПАСКВІЛЬ, ПАШКВІЛЬ

ПАСКВІЛЬ, ПАШКВІЛЬ  — звичайно анонімний або
оприлюднений під псевдонімом тв., в якому
злостиво компрометується особа в очах
громадської думки. Слово П. походить від імені рим.
кравця Пасквіно (зменшувальна форма —
Пасквілло), автора уїдливих епіграм. Він жив
навпроти палацу, перед яким 1501 кардинал
Караффі встановив віднайдене ант. мармурове
зображення Менелая з тілом Патрокла (чи Аякса з
трупом Ахілесса). Пасквіно почав прикріплювати
до п’єдесталу скульптури свої епіграми. Його
слідами пішли ін. автори, вміщуючи тут свої
обмовницькі тв. Пізніше ці тв. було зібрано й видано
під назвою П.
Слово П. термінологізувалося в значенні
брехливого звинувачення з принизливими
інсинуаціями, яке не містить узагальнення, але
збиткується з певної особи, котру названо або
зображено в той спосіб, що дуже легко здогадатися,
про кого йдеться. В цьому розумінні П. може бути
будь-який літ. жанр. П. також використовується в
літ. критиці та публіцистиці для тенденційної
дискредитації сусп. супрЛивника. А слово
“пасквілянт” стало позначати не лише літератора-
автора П., але взагалі людину, яка поширює чутки,
веде балачки, що містять облудну дезінформацію,
аби дискредитувати певну особу. Дії таких
пасквілянтів спричинилися до загибелі О.Пушкіна.
Найчастіше до П. звертаються “казеннокоштні” та
“рептильні” автори, використовуючи П. як літ.
донос. Відомим прикладом є кн. нім. критика
В.Менцеля “Німецька література” (1827, др. вид.
1836), де він наклепницьки закидав Й.В.Гьоте.
Ф.Шіллерові, а також л-рі “Молодої Німеччини”
байдужість до долі вітчизни й аморальність. П.
Менцеля викликав контркритику Л.Бьорне.
Г.Гайне, В.Бєлінського. В їхніх статтях Менцеля
було названо “виказувачем” і “ренегатом”, що точно
визначає сутність більшої частини авторів-
пасквілянтів. П. — характерне явише для совстської
л-ри та публіцистики: П -фейлетони
Д.Заславського — про “врагов любого вида”,
численні П.-статті про О.Солженіцина тошо.
Типовим П. є роман-політ. донос В.Кочетова “Чого
ж ти хочеш?” (1969), де тенденційно оббріхано
опозиційну шодо совєтського режиму інтелігенцію.
В Україні П. здебільшого спрямовувано проти
Ватикану, Греко-Кат. Церкви, укр. націоналістів;
П.-памфлети Я.Галана (“Від Петлюри до
Петлюри”, “Я і Папа”, “Отець тьми і прісні”,
“Присмерк чужих богів”, “Плюю на Папу” та ін),
якими автор вислугував Сталінську премію (1952),
В.Беляева (“Під чужими прапорами”),
Ю.Мельничука (“Слуги жовтого диявола”, “Поріддя
Іуди” та ін.); О.Полторацького (“Українські
буржуазні націоналісти — найлютіші вороги
українського народу”), спогади-П. П.Карманського
“Крізь темряву” (1955). Отож П. — звиродніла
форма політ, сатири. Лише в певні періоди літ. життя
П. набував статусу “визнаного” жанру (див.
Інвектива, Памфлет, Пашквіиада).
Анатолій Волков,
Людмила Сердюк

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.