Лексикон загального та порівняльного літературознавства

ПОЛОНІЗМИ

ПОЛОНІЗМИ (новолат. polonus — польський)
— різновид варваризмів: слово чи вислів, що
запозичені з поль. мови, або ж створені на її кшталт.
В укр. мові П. складають чи не найчисельнішу групу
слів чужомов. походження (пан, перепрошую,
повинен, иікавий тощо). Багато П. в свою чергу
походять з нім. мови. Тому їх можна розглядати і як
германізми (барва, гетьман, шкода). Наявність П. в
укр. мові спричинена близькістю іст. долі двох народів.
П. проникали в різні іст. періоди, за різних обставин.
В окр. випадках важко відмежувати П. від давн-
слов’ян.. давн-рус. слів, які. можливо, збереглися в
укр. мові (на відміну від рос. мови) піл поль. впливом.
Вел. кількість П. ввійшла в нар. і літ. мову за часів
перебування України в складі Жечі Посполітої
(гетьман. добродій, кроква, лановий). Третя група П.
— слова, шо вкорінилися в Зх. Україні, насамперед у
Галичині, протягом спільного з поляками перебування
в складі Габсбурзької імперії.
Перенасичення П. спричиняло тенденції
пуризму: очищення віл них укр. мови. Показова,
напр.. позиція М.Старицького стосовно мови його
іст. роману “Оборона Буші”. яку він виклав у листі
редакторові журналу “Зоря” В.Лукичу: “Щодо
полонізмів, то я їх зуживаю умисне в розмові
поляків, шоб обарвити її належним кольором…
Такі полонізми, ради окраси мови, я б прохав
лишити, бо, якби розмовляв француз, то деякі
слова я б лишив французькі, а німцеві – німецькі.
Друга річ. коли ведеться розмова віл автора чи
віл. русина, там уже полонізми касуйте “.
У красному письменстві причини наявності та
функціональність використання П. різноманітні. В
Х’Л-Х’ЛІІ ст. П. виступають як унормований
складник літ. мови. Напр.. у “Думі пана гетьмана
Мазепи”: Пре з незгоду всі пропали. Самі себе
звоювали. Нехай вічна буде слава. Же през шаблі
маєш право”. П. є вагомим органічним складником
мови зх-укр. письменників XIX – 1-ої пол. XX ст.
Якшо поминути ситуації усвідомленого чи
неусвідомленого вживання П.. то можна виділити
три випадки худож. цілеспрямованого
використання П.
1) П. якекзотизми— для мов. характеристики
дійових осіб — поляків, як от у комедії І.Кочерги
Фея гіркого мигдалю”:
Пшеменський. Моє шанування найпєнькнєйшій
пані <. . .>
Францишка-. А може пан хоче кави? Чи
венгжини? <…>
Пшеменський-. Дзєнкуєм… як пані знає, я зараз
жондпею в Боростовського.
2) П. як історизми, коли П. вживаються й у
мові автора чи персонажів — неполяків. Напр.. у
іст. повісті Б.Лепкого “”Крутіж”: “До них посполиті
пристали і зчинили різню. П’ять хоругвів
щонайкращого в світі війська покотом лягло”.
3) Обидві функції можуть поєднуватися. Так,
в остаточному тексті роману “‘Оборона Буші” П.
відіграють подвійну ролю: історизмів і водночас
мов.-най. характеристики. Напр.. П. у мов. партії
коронного гетьмана графа Стефана Потоцького:
бардзо. кобіти, ойчизна, пшепрашам.
4) П. — жаргонізм: елемент канцелярського
жаргону XVI] — поч. XIX ст.
Анатолій Волков

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.