Лексикон загального та порівняльного літературознавства

ПОРІВНЯЛЬНО-ІСТОРИЧНЕ МОВОЗНАВ­СТВО

ПОРІВНЯЛЬНО-ІСТОРИЧНЕ МОВОЗНАВ­
СТВО (порівняльно-історичний, порівняльно-
генетичний, компаративний метод у мовознавстві)
— система наук.-дослідницьких прийомів, шо
використовуються при вивченні споріднених мов
для відновлення картини іст. минулого иих мов з
метою розкриття закономірностей їх розвитку,
починаючи від мови предка.
Виникнення П.-І.м. зумовлене двома
об’єктивними фактами — матеріальною подібністю
мов та нерівномірністю їх розвитку. Подібність мов
— наслідок походження зі спільної мов. основи,
яку за традицією називають прамовою.
Нерівномірність розвитку мов спричиняється до
того, що одні і ті ж елементи в одних споріднених
мовах можуть зберігатися, а в ін. змінюються.
Напр.. граматична будова анг/і. мови розвивалася
швидше, ніж нім., звук, система слов’ян, мов —
інтенсивніше, ніж балт.. морфологія іменника в
болг. зазнала більш суттєвих змін, ніж в укр.. а
дієслова — навпаки. Створюється своєрідна іст.
перспектива, стає можливим порівнювати те, шо
є. з тим, шо було. При цьому порівн. складник П.-
І.м. є його засобом, а метою методу є історія мови,
її минуле.
Ідея спорідненості мов формувалася протягом
XVI — XVIII ст.. і лише в 1-й чверті XIX ст. було
знайдене пояснення спорідненості і розроблено
метод вивчення споріднених мов. Засновниками
П.-і.м. є дан. мовознавець Р.Раск, нім. лінгвісти
Ф.Бопп і Я.Грімм. чех Й.Добровський, словак
П.Й.Шафарик та рос. мовознавець О.Х.Востоков.
Майже одночасно і взаємонезалежно ці вчені на
матеріалі індоєвроп. мов визначили критерії
спорідненості і використали порівняння як метод
вивчення історії споріднених мов. Наступні
покоління мовознавців різних країн взяли участь у
вдосконаленні цього методу. Крім індоєвроп мов,
у сферу дослідження залучалися все нові групи
мов. П.-і.м. визначив розвиток мовознавства XIX
ст. і став найвизначнішим його досягненням.
П.-і. м. грунтується на низці вимог, додержання
яких підвищує надійність його висновків.
1. Необхідно враховувати всі різновиди мов
— живі і мертві, літ.-писемні і розмовно-діалектні.
2. При порівнянні йти від близькоспоріднених
до ін. мов тієї ж мов. сім’ї.
3. Визнавати більш давн. спільні на кожному
етапі порівняння форми.
4. Спорідненими вважати ті мови, між якими
існують закономірні відповідності у звуковому
складі і значенні коренів слів і афіксів.
П.-і.м. використовує такі основні прийоми: 1)
порівняння значуших мов. одиниць; 2) доказ їх
генетичної тотожності; 3) виявлення приблизних
хронологічних відношень між порівнюваними
елементами; 4) відновлення первісного виду
фонеми, морфеми або слова назагал.
1. Для порівняння беруться слова найважливіші
для спілкування, які існували вже в далекі часи.
До таких слів належать ті, шо означають важливі
поняття і явиша природи, назви деяких тварин і
рослин, частин тіла, терміни спорідненості, назви
древніх трудових процесів, знарядь і продуктів
праці, особові займенники і числівники першого
десятка та ін. стійкі й етимологічно надійні лексичні
елементи. По можливості необхідно виключити
випадкові звук, збіги (міжмов. омоніми), факти
запозичення і мов. змішування. Напр., порівнюючи
лат. слово hostis, давньорус. гость і готське gasts
можна припустити, шо ці слова генетично тотожні,
походять з одного джерела. Ґенетична тотожність
зовсім не означає обов язкового повного збігу за
звучанням і значенням, звичайно йдеться про
співзвучні й однакові або близькі за значенням
слова і морфеми.
2. Щоб довести генетичну тотожність
порівнюваних слів, необхідно встановити
закономірні звук, і структурні відповідності між
ними. Вчені довели відповідність h в латині і г, д в
давньорус. і Готській мовах, о в латині і давньорус.
мовах і a в готській: лат. hortus сад, горол,
давньорус. горол і готське gards двір, дім (нім.
Garten — сад); лат. походження давньорус. ночь і
готське nahts. Суворе врахування регулярних звук,
відповідностей звільняє від сваволі при відборі
фактів та у висновках. Знання цих відповідностей
дозволяє зіставляти й такі слова, які далеко
розійшлися за значенням, напр., укр. берег і нім,
Berg – гора, укр. стіна і нім. Stein – камінь.
3. Відносна хронологія означає те, що певний
факт передував ін. або відбувався після нього
(перша і друга палаталізація задньоязичних
приголосних у слов’ян, мовах, перший і другий
перебій приголосних в герм, мовах і т. п.). Прийом
відносної хронології допомагає уникнути помилок
при відновленні картини минулого споріднених мов.
4. При реконструкції первісної форми слова
використовується прийом зовн. реконструкції,
який за суттю становить собою сукупність вже
описаних прийомів. Отже, реконструйована
індоєвроп. форма слова гість має вид ghostis. Такі
відновлені вихідні форми слова називаються
архетипами і позначаються особливим знаком —
зірочкою (астериск), який вперше запровадив
А.Шляйхер. Формула реконструкції, тобто “форма
під зірочкою” є узагальненим зображенням
існуючих відношень між фактами порівнюваних
мов. Відновлена ж за допомогою формул
реконструкції прамов, схема слугує лише як точка
відліку на певній хронологічній плошині при
вивченні історії мови. Ця схема дає можливість
наочніше уявити історію розвитку конкретних груп
споріднених мов або окр. мови.
П.-і.м. має деякі обмеження і недоліки.
Відзначимо з них;
1. Цей метод малоефективний при вивченні
ізольованих мов (баскська, корейська, японська).
2. Можливості цього методу залежать від
кількості матеріально-споріднених рис всередині
тієї або ін. мови.
3. За допомогою цього методу важко
встановити паралельні процеси, що виникали в
споріднених мовах незалежно одна від одної, а
також ті зміни, що були зумовлені контактами мов
у давнину.
4. Реконструйовані архетипи даються в одній
хронологічній плошині. хоч насправді вони могли
існувати неодночасно.
5. Мов. розбіжності зводяться до ідеальної
одностайності, до єдиної праформи без
урахування діалектних відмінностей е самій
прамові
6. Найвизначніші досягнення П.-І.м. пов’язані
з вивченням фонетики і морфології. Методика ж
вивчення лексики, семантики та синтаксису
розроблена недостатньо і не дає очікуваних
результатів
Однак П.-І.м. ними недоліками не знецінюється,
без нього не може бути історії мови. Вчені
враховують ні недоліки і досить успішно долають
їх. На допомогу приходять ін. методи вивчення
історії мови (внутр. реконструкція, лінґв. географія,
лексикостатистичне датування мов та ін).
Під безпосереднім впливом П.-і.м.
сформувався один з аспектів’ порівн.-іст.
дослідження міфології, фольклору та л-р — іст,-
генетичне порівняння, яке розглядає подібні явиша
як наслідок спільного їх походження, генетичної
спорідненості й пізніших іст. -зумовлених
розходжень.
Див Міфологічна школа
Володимир Федор іщев

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.