Лексикон загального та порівняльного літературознавства

ПОТІК СВІДОМОСТІ

ПОТІК СВІДОМОСТІ (англ st ream of con­
sciousness) — один з худож. засобів проникнення
у внутр. життя персонажа, прагнення найбільш
адекватно відобразити в літ. тв. складний пронес
розумової діяльності людини, який містить
елементи раціонально-свідомої, емоційно-чуттєвої
та інтуїтивно-підсвідомої активності. П. с. має на
увазі безпосереднє фіксування роздумів,
переживань, почуттів, спогадів, зовн. вражень,
відчуттів, свідомих та підсвідомих асоціацій,
усвідомлених і неусвідомлених бажань, настроїв,
інтуїтивних осяянь тошо при мінімальній ролі
автора, шо їх упорядковує. Завдання
ускладнюється тим, шо процес мислення
здійснюється в образах, передача яких у графічній
формі слів досить приблизна (“думка висловлена
є неправда” Ф .Тютчев). Завдання автора —
максимальне зменшення ‘щілини” між образним,
асоціативним переривчастим мисленням і його
словесним втіленням. Метафора “потік’, “ріка”
найбільш точно відображає дискретний і в той же
час безперервний процес розумової діяльності.
Термін П.с. був уведений в наук, ужиток амер.
філософом і психологом В.Джеймсом, який у кн.
‘Наукові основи психології” (1890) дав таке
визначення П.с.: “Ми то бачимо, то чуємо, то
розмірковуємо, то бажаємо, то згадуємо, то
очікуємо, то любимо, то ненавидимо… Кожна
думка, яку ми маємо в даний момент про даний
факт, строго кажучи, єдина і тільки носить
подібність споріднення з ін. нашими думками про
той самий факт”
Пильну увагу до складності та суперечливості
діяльності людського розуму проявив ще Л.Стерн.
У романі ‘ Життя та міркування Трістрама Шенді’’
(1767) він уперше показав не зовн.. а внутр.
авантюру” — складний та заплутаний процес
мислення, асоціативний характер пам’яті тошо.
Значний внесок у поглиблення психол. аналізу
зробили автори таких жанрів, як епістолярний
роман (С.Річардсон. Й.В.Гьоте), романсповідь
(Ж.Ж Руссо), есе. щоденник, зб. афоризмів та
максим
Письменники XIX ст. досягли особливих успіхів
у аналізі людської психіки. Вже романтики виявили
пильний інтерес до проникнення у складну
“діалектику душі”. Б.Констан відзначав: “Почуття
людини неясні та суперечливі: вони складаються з
численних мінливих вражень, шо вислизають з-під
спостереження, і слова, завжди занадто грубі та
занадто загальні, можуть, звичайно, їх називати,
але не здатні їх визначити.” Ф .Стендаль, який
описав складний процес “кристалізації” любовних
переживань. М.Гоголь з його “звітом відчуттів”,
“внутр. монолог” Л,Толстого і особливо засіб
“невласне прямої мови” Г.Флобера знаменували
собою новий етап у поглибленні психологізму.
Першою спробою в дусі власне П.с. був роман
Ж.Люжардена “Лаври зірвані” (1887). Більшою чи
меншою мірою використали цей засіб Г.Джеймс,
Дж.Мередіт, Дж.Мур, Дж.Конрад, Ж.Гюісманс.
П.с. стає вже не засобом, а послідовною манерою,
технікою писання в поезії символізму та літ.
імпрєс іонізм і.
Найбільше застосування знайшов П.с. в XX ст.
в М.Пруста. Г.Стайн, В.Вулф, А.Белого та ін.
Суттєву ролю в філософ.-психол. обґрунтуванні
цього засобу зіграли теорії А.Бергсона, З.Фройда,
К.Юнга. які висунули підсвідомі, іраціональні
моменти буття людини на перший план — П.с.
якраз і базується не на свідомо-упорядкованій
розумовій діяльності, а саме на фіксуванні
иеупорядкованих, інтуїтивно-інстинктивних
моментів мислення. Вершиною використання П.с.
став роман Дж.Джойса “Улісс” (1922), який
повністю побудований на різних формах внутр.
мови — від трад. внутр. монологу до детальної
реєстрації думок, відчуттів, емоцій, підсвідомих
рухів героїні в напівсонному стані. Для втілення
цього завдання Джойс запроваджує цілий ряд стил,-
синтаксичних новацій: часткова відмова від
розділових знаків, неолопзми, контамінації слів,
переривання фраз і пропуски слів тощо, які
повинні ілюструвати переривчастість, асоціатив­
ність та стрибкоподібність людського мислення.
Характерний приклад джойсівської фрази: ‘ …на
ганку він обмацав кишеню штанів: чи тут ключ.
Немає. В тих, шо залишив. Треба б взяти…
Гардероб скрипить. Не варто її тривожити. Була
зовсім сонна… На вид закрито. Обійдеться до мого
приходу…” В дещо ін. формі застосовуєП.с. Пруст:
його метод полягає в скрупульозному фіксуванні
найдрібніших детаїей матеріального та духовного
буття своїх героїв, у відображенні найтонкіших
нюансів людських відчуттів, вражень і переживань,
у реконструкції минулого за допомогою запаху та
смаку (хрестоматійний епізод з печивом “мадлен ”).
У тому ж напрямку експериментують представники
нового роману у Франції (“тропізми” Наталі
Саррот, “шозизм” А.РоббТрійє). Прийом П.с. став
одним з найважливіших способів відображення
буття персонажів у л-рі XX ст.. більшою чи меншою
мірою він притаманний творчості В.Фолкнера,
Е.Гемінгвея, О.Гасклі, Г.Гріна. Б.Пільняка,
Ю.Олеші. С.Соколова.
У суч. укр. л-рі П.с. широко застосовують
Є.Пашковський. В.Медвідь. Ю.Іздрик та ін.
Юрій Попов

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.