Лексикон загального та порівняльного літературознавства

ПРИБАЛТІЙСЬКА КУЛЬТУРНО-ЛІТЕ­РАТУРНА ПІДЗОНА

ПРИБАЛТІЙСЬКА КУЛЬТУРНО-ЛІТЕ­РАТУРНА ПІДЗОНА, частина балтійської
культурно-літературної зони — комплекс
культур: лит., латис. та естон. народів (на території
Естонії також мешкають малі народності: ліви і волі,
культура яких розвивалася у тіснішому зв’язку з
естон.). Знаходячись на перехресті торгових
шляхів, прибалта здавна мали відносини з багатьма
європ. та аз. народами. Так, у IX – 1-й пол. XI ст. в
Прибалтику проникають такі речі араб, та візант.
походження, як діргеми, скляне намисто,
черепашки каурі, парча, а з Зх.— франкські та
сканд. мечі, черепахоподібні фібули. У 2-й пол. XI
ст. з’являється продукція з рус. князівств
(переважно прикраси). У XIII ст., після вторгнення
в Прибалтику нім. хрестоносців, майже вся її
територія, разом з торгівельними шляхами,
перейшла в руки нім. феодалів та торговців. Вплив
культур різних європ. та аа народів на культуру
народів П.к.-л.п. постійно змінювався залежно від
політ, ситуації. Значними та тривалими були
впливи нім. культури, часто у пруському варіанті,
та рос. культури. Через Прусію в Прибалтику
потрапили і поширилися рел.-політ, ідеї М.Лютера.
Один з найстаріших.ун-тів П.к.-л.п. — Вільнюський,
шо почав формуватися ще 1566. — був створений
єзуїтами саме для протидії лютеранам. Нім. культ,
досягнення в Прусії (філософія І.Канта) були
важливим елементом культ, зв’язків прибалт,
народів з німцями. До того ж. в Прибалтиці
мешкало багато німців з XIII ст. аж до 2-ої світ,
війни, а з XVIII ст.. тобто з кін. Пн. війни і
приєднання більшості прибалт, земель до Росії,
мешкає багато росіян. Крім нім. та рос. культ,
впливів, лит. культура довгий час, особливо в
період існування Речі Посполитої, а також в період
перебування Польші та Литви у складі Рос. імперії,
була пов’язана з поль. Яскравим підтвердженням
цього зв’язку є творчість поль.-лит. поета
A.Міцкевича (Міцкявічюса). Естон. культура завжди
була пов’язана з фін. Так, естон. руни мають
органічний зв’язок з фін.-карельськими рунами, а
“Калевала”, мала в Естонії дуже широке
розповсюдження, [н. прикладом фін.-естон. культ,
відносин є діяльність корифея фін. та естон.
архітектури класицизму К.Л.Енгеля.
З XVIII ст., коли Росія здобула вихід до Балт.
моря, роля рос. культури значно зросла. Санкт-
Петербург став не лише найбільшим балт. портом,
але й одним з найзначніших культ, центрів П.к.-
л.п.. з ун-том, видатними діячами науки й культури,
літераторами, будівничими та різьбярами,
здебільшого запрошеними із Зх. Європи, шо
створювали неповторний вигляд міста (К.Россі,
B.Растреллі. Е.М.Фальконе). Водночас
розвивалися наука, мист-во, л-ра і тих народів, які
опинилися у складі Росії (поляки, фіни, естонці,
латиші, литовці). У ХУІІІ-ХІХ ст. в Естонії різко
зросла кількість кн. естон. мовою (до цього періоду
кн. в Естонії та Латвії видавалися здебільшого нім.
та лат. мовами), а 1739 видано повний естон-мов.
текст Біблії величезним на той час накладом, шо
свідчить про широке розповсюдження грамотності
серед естон. народу. Під впливом ідей
Просвітництва, естон. мовою почали видавати і
світську л-ру (дидактичні кн. Ф.В.Віллманна і
Ф.Г.Арвеліуса), було створено Естляндське літ.
товариство, одним із засновників якого був акад.
Ф.Відеманн. Серед діячів культури, шо писали
естон. мовою, були, крім естонців, і німці
(драматург А.фон Коцебу), і росіяни (публіцист
Ф .Руссов), і представники ін. народів, що ще раз
підтверджує тісні культ, контакти в П.к.-л.п народів
індоєвроп. та уральських сімей. Але під час
перебування прибалт, земель, Фінляї ідії та частини
Польші у складі Росії було й багато явиш
гальмування з боку Росії нормального розвитку
культури народів цих земель. У тій частині Литви,
що остаточно відійшла до Росії наприкін. XVIII ст.,
на довгий час була заборонена лат. графіка лит.
мови, створена ше в XIV ст., і насильно замінена
кирилицею.
Естонці, латиші та литовці досягай значного
рівня розвитку науки, л-ри та мист-ва. Далеко за
межами Прибалтики відомі естонці Яан Кросс.
І.Розенплентєр, Ф.Р.Фельман, Ф.Р.Крейивальд,
Культура Латвії та Литви має яскраві нац.
особливості-, латис. письменник Я.Райніс
використовував не тільки латис. фольклор (драма
“Вогонь і ніч”), але й бібл., ант. мотиви (трагедії
‘Йосип та його брати “, “Кай Гракх”) та ін. нац.
первні (мотиви рос. билин в трагедії “Ілля
Муромеиь” та мотиви естон. казки у п’єсі “Золотий
кінь ). Відомі латис. майстри балету з родини Ліспа.
В Литві видатними поетами та прозаїками є
К.Донелайтіс (XVIII ст.), А.Страздас (ХУШ-ХІХ ст.)
— “отці” лит. л-ри В.Креве (Креве-Міцкявічюс),
Ю.Яноніс, С.Неріс. А.Венцлова, П.Цвірка.
М.Слуикіс. Е.Межелайтіс, Ю.Балтушіс. Багато з них
використовували нац. фольклор, мотиви (Креве у
“Легендах Дайнавської давнини” чи Неріс у поемі
Егле, королева вужів”). Глибоко пронизані нац.
духом і тв. лит. композитора та маляра
М.Чюрльоніса. Культура прибалт, народів
протягом XVIII-XX ст. тісно пов’язана з ін.
культурами (напр., лит.-рос. поетЮ.Балтрушайтіс).
Створювалася і створюється і рос. (з Естонією
пов’язана доля поетів І.Северянина та
Д .Самойлова, з Латвією — прозаїків М.Задорнова
та В.Пікуля), гебр, (раббі Шабтай га-Кохен) та ін.
л-ри (мім., пол., білор.).
Юрій Ткачов

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.