Лексикон загального та порівняльного літературознавства

ПРИШВИДШЕНИЙ РОЗВИТОК ЛІТЕРА­ТУРИ

ПРИШВИДШЕНИЙ РОЗВИТОК ЛІТЕРА­ТУРИ. Типол. зіставлення, з од. боку, дає змогу
встановити заг. епохальні інтернац. та зональні
закономірності, проте з ін., — робить очевидним
нерівномірність —: випередження й відставання —
в рівні культ, та літ. розвитку. Причинами
відставання бувають і внутр. особливості соц.-іст.
розвитку, і дія зовн. несприятливих чинників. Так,
колоніальне гноблення затримало культ, розвиток
народів Азії й Африки. Розпад світ, колоніальної
системи привів до швидкого розвитку аз. та афр.
л-р. Можна сказати, що історія окр. най. л-р являє
чергування періодів сповільненого, іноді нульового
розвитку з періодами П.р.
Явиша П.р. показові для слов’ян, л-р. Слов’ян,
народи в X — XI ст. аж ніяк не відставали від Зх.
Європи, проте згодом стали відставати, бо зазнали
татаро-монг. й тур. навали та подальшого ira.
Другим чинником, який гальмував їх культ,
розвиток, була одвічна агресія нім. феодалів. П.р.
сперше рос., а згодом й ін. слов’ян, л-р починається
з XV11J ст. Особливостями П.р. є, по-перше, його
швидкість, по-друге, своєрідне накладання однієї
стадії на ін. : літ. напрями ще ніби не встигають до
кін. розвинутися, коли виникають і швидко
набирають сили наступні. На матеріалі рос. л-ри
це зазначив ше В.Бєлінський, який писав: “Ми враз
переживаємо всі моменти європ. життя, котрі на
Заході розвивалися послідовно”. Так, за
концепцією Д.Чижевського, укр. літ. відродження
(певною мірою й нац. пробудження) починається з
класицизму. Але класицизм був запізненим:
І.Котляревський — травестія “Енеїда”, “Ода до
князя Куракіна”, “комічна опера” “Наталка
Полтавка’’, водевіль “Москаль-чарівник”; І.Гулак-
Артемовський — переспіви псалмів, послання,
переробки (поль. байок І.Красицького, тв. ін.
письменників). До того ж цей класицизм був
“неповний” — переважно створювалися тв.
“нижчих” жанрів. На класицистичну поетику
накладалися ознаки пізніших напрямів. Що ж до
сентименталізму, то можна погодитися з думкою
того ж Д.Чижевського, щотв., які, напр, М.Зеров,
зараховував до цього напряму (“Натадка-
Полтавка”, Квітчині повісті) точніше вважати за літ.
напрямом і стилем “недиференційованими”.
Подібне становище було й у чес. або пд.-слов’ян.
л-рах. Третьою особливістю є те, шо л-ра, яка
пришвидшено розвивається, набравши розгін, не
лише наздоганяє, але й переганяє ін. Так, рос. ri­
pa, яка протягом XVIII та 1-ої чверті XIX ст.
наздоганяла зх.-європ. л-ри, “Євгенієм Онєгіним”
(1823-1831) та “Лихом через розум” (1823-1824)
започинає крит. реалізм у європ. л-рах. У
творчості Д.Толстого та Ф.Достоевського крит.
реалізм досягає найвищого розвитку у світ,
масштабі.
Найбільш розгорнуто проблема П.р.л.
розглянута Г.Гачевим на матеріалі болг. л-ри 1-ої
пол. XIX ст. Він визначав: діячам культури Болгарії
та ін. балк. країн XIX ст. було зрозуміло, шо їх
культури розвиваються пришвидшено,
використовуючи досвід передових європ. народів,
водночас створюючи свої культ, цінності на основі
нац. традицій. Процес П.р. в болг. л-рі розвивався
надзвичайно інтенсивно. “Так, ше в 30-і роки XIX
ст. … плідним жанром були житія святих, а в кін,
століття вже виникли соціалістична поезія та
модерністичні течії. Тобто духов. життя країни за
півстоліття пройшло шлях, який, напр., в Англії чи
у Франції тривав ледве не тисячоліття” (Гачев).
Болг. письменники в 40-60-х рр. не сприймали
творчості О.Пушкіна, М.Лєрмонтова, М.Гоголя.
Вони захоплювалися М.Ломоносовим, Д.Фонві-
зіним, Г.Дєржавіним, М.Карамзіним. Але в 70-і рр.
Л.Каравелов і Х.Ботєв уже спромоглися вийти на
худож. рівень розвитку передових л-р Європи.
Процес досягнення передового культ, рівня своєї
епохи завершився.
Чудовий приклад П.р. дає нова чес. л-ра. У
період чес. відродження вона ше не відокремилася
цілком від ін. галузей культури. Розвиваючись в
єдиному річиші будительства, разом з
народознавством, історією, філологією,
журналістикою, бібліотечною справою, л-ра
опановує в переважно нац., нац.-визвольний та
специфічно загальнослов’ян. ідейно-тематичний і
зміст: Я.Коллар, Ф.Челаковський, Й.Шафарик, і
В.Ганка, Я.Копецький, Й.К.Тил, К.Я.Ербен. і
Культура й л-ра чес. відродження набувають
широкого звучання, але майже виключно у слов’ян. і
світі. З сер. XIX ст. розвивається реаліст, л-ра.
Починається розширення ідейно-тематичного 1 і
діапазону: від нац. та слов’ян, проблематики — до і
соц. тематики, яка розв’язується на чес. матеріалі. і
Насамперед — у творчості першого у нов. чес. л-
рі видатного сатирика К.Гавличека-Боровського.
Потім — у тв. реалістів 2-ої пол. XIX ст. від
Я.Неруди та В.Галека до С.Чеха. Чес. л-ра не
просто досягає, але, можливо, на деяких ділянках
перевершує заг. рівень розвитку європ. реалізму.
На думку львівського вченого О.Чичеріна, поява
“Малостранських повістей” (1878) Неруди навіть
визначає початок нерудівського етапу розвитку
реалізму у світ, л-рі: П.Неруда — А.Чехов —
М.Коцюбинський. На зламі XIX і XX ст. у поезії
Я.Врхліцького, Ю.Зейера, Я.Махара ‘освоюється
нац. тематика минулого.
Якісно нов. етап починається з 20-х рр. XX ст.
Причинами спалаху творчої активності були
створення незалежної Чехословацької республіки
та становлення нац. самосвідомості, саме як
самосвідомості державної нації, котра має не лише
внугрішньонац., але й міжнар. права, обов’язки та
інтереси. Коли Чехословаччина тільки склалася як
держава, життя ін. народів викликало у
чехословац. читачів особливе зацікавлення. їм
важливо було знати, яке життя в ін. країнах, де
народи раніш і в сприятливіших умовах створили
нац. держави. На цей громадський запит відповів
шерег письменників, насамперед К.Чапек. Одна
за другою виходять кн. його дорожних нарисе
(1923-36). Зіставляючи побачене з рідним, він
шукає, чого можуть повчитися його земляки в ін.
народів. Нац. особливості цікавлять як втілення
інтернац. сусп. явищ.
Чи не найпершою чес. кн., яка завоювала
справжнє світ, визнання, були “Пригоди бравого
вояка Швейка” {1921-23)Я.Гашека. Вроки 1-їсвіт,
війни та в роки повоєнні з’явилась низка тв.
письменників “втраченої генерації” (амер.
Е.Гемінгвей, Д.Дос Пассос, Ф.С.Фітцджеральд,
В.Фолкнер; англ. Р.Олдінгтон; нім. Е.М.Ремарк;
серб. М . ІЧНЯНСЬКИЙ; укр. О.Туринський), де
розповідається про страждання, яке несе людям
імперіалістична війна. Проте в жодній кн. автори
не змогли показати трагізм війни в поєднанні з
дотепною сатирою. В л рі того часу зображення
війни як трагіфарсу вдалося лише Гашекові.
Безсмертною заслугою письменника є створення
образу найкращого в світі типового образу простої
людини, яка мимоволі стала солдатом
імперіалістичної армії. Не менший світ, розголос
мала ‘ колективна драма на три дії зі вступною
комедією” К.Чапека ‘R.U.R.” (1920). Тема, сюжет
та об рази чапеківської п’єси по-різному
використовувались, розроблялися багатьма
зарубіжними письменниками. Не наводячи ін.
прикладів, обмежимося констатацією, шо
посилення ваги слов’ян, л-р у кін. XIX та в XX ст.
було іст. підготовлено їх П.р.
У тих випадках, коли різниця в стадіях літ-
культ. розвитку між л-рою. шо впливає, й л-рою-
реиипієнтом дуже вел.. можливе не пришвидшене
проходження відповідних стадій, а, сказати б,
перестрибування. Це мало місце, зокрема, в 2-й
пол. XX ст., коли аз л-ри освоювали суч. європ.
напрями, засоби, стилі. Прикладом може слугувати
засвоєння япон. і кит. л-рою психол. реалізму та
словесного проз, зображення пейзажу. Ін. приклад
— ‘ стрибок” киргиз, л-ри від нар. героїчного епосу
“Манас до прози Ч.Айтматова, що піднявся на
виший шабель світ. суч. л-ри. Подібні феномени
спостерігаються в л-рах Африки (див. Негрииод).
Анатолій Волков

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.