Лексикон загального та порівняльного літературознавства

РУСАЛЬНА ПІСНЯ

РУСАЛЬНА ПІСНЯ — відомий усім слов’янам
кількісно невел. вид календарно-обрядового
фольклору. Виконувалися Р.п. на межі весни та
літа, протягом русального або гряного тижня,
переважно дівчатами.
Іст. Р.п. пов’язані з давн-слов’ян. ігрищем
русаліями. Це слово, на думку відомого словен.
філолога акад. Ф.Міклошича, було запозичене гщ.
слов’янами з лат. мови (від rosa/ia, первісно свято
роз — назва поминального обряду). Із русаліями
пов’язане слово русалка — персонаж нижчої
міфології слов’ян, що в ньому, очевидячки,
поєдналися три різні вірування: культ мертвих
(предків), віра в духів води та віра в духів
рослинності: водяні та лісові русалки. Відображені
в Р.п. вірування, що предки роду віддячують живим
за шану добром, а за нешану – чинять лихо, згодом,
очевидно, під впливом християнства русалок
почали сприймати лише як ворожих істот. Тема
зустрічі з ними є однією з провідних. Русалок
уявляли як гарних дівчат з довгим зеленим
волоссям, які, надто в русальний тиждень, можуть
затягнути у воду чи болото та утопити або ж
залоскотати людину, особливо парубка. Наявність
трьох різних міфол. джерел пояснює, чому
уявлення про русалок, а відтак Р.п. різноманітні,
їх важко звести докупи. Інші назви русалки: житня
матка, мавка, купалка, водяниия, лоскотуха. У
чехів — житня баба, лісова дівчина. В поль.
фольклорі русалки мають ще регіональні назви –
світезянка, гоплянка. Споріднені з русалкою
фантастичні істоти – зх-європ. ундіна, пд-слов’ян.
віпа (водян чи гірськолісові русалки).
За часом побутування та за наспівом Р.п.
поділяються на провідні та гряні. Провідні
супроводжували проводи русалки (в останній день
русального тижня або в наступний понеділок).
Дівчата вибирали поміж себе одну, яка
зображувала русалку, розпускали їй волосся,
уквітчували вінок, одягали саму сорочку та
відпроваджували ло лісу зі співом: “Проведу я
русалку до бору”. Другим варіантом проводів
русалки було зображення її весняним деревием.
Для цього одягали в червоне і нове дівчину,
водили по селу з піднятими над головою
перев’язаними червоною хусткою руками.
Відпровадивши русалку до бору, дівчата
поверталися в село із співом’:
Проводили русалочки, проводили,
Щоб вони ло нас не ходили,
Да нашого житечка не помили,
Да наших дівчаток не ловили.
Ширший діапазон русально-гряних пісень.
Часом вони нагадують петрівчані та купальські
пісні. Часто вживається рефрен, що характерний
для веснянок “Рано рано”, “Рано раненько”.
Напр., такий мотив: мавки, або лісові русалки
гойдаються на гіллі дерев і прохають у молодиць
намітки, а в дівчат сорочки. Популярними були й
мотиви русалки-лоскотухи та змагання в загадках.
Ти послухай мене, панночко.
Загадаю тобі три загадочки,
Як угадаєш – до батька пушу.
І Іе угадаєш – до себе візьму”.
Дівчина загадок не відгадала; –
Русалочка дівчину залоскотала.
Найбільш поширені та багаті за змістом Р.п. сх.
(білор., укр., рос.) Полісся – регіону багатого на
ліси та води. Не випадково, саме спираючись на
сх.-волинський фольклор, Леся Українка створила
образ Мавки – гол. героїні “Лісової пісні”.
Образ русалки або віли зустрічаємо й у
багатьох інших слов’ян, письменників: О.Пушкін
(поема “Русалка’’, ” Яниш-королевич” з циклу
“Пісні західних слов’ян” — перклад з “Гузлі”
П.Меріме), М.Лермонтов (поезія “Русалка пливе”),
М.Гоголь (повість “Майська ніч, або Утоплена”),
О.Сомов (малорос, переказ “Русалка “), В.Даль
(“Башкірська русалка”), П.Мей (поезія “Русалка’’),
В.Хлєбніков (поема “Віла і лєший”). А.Аверченко
(гумор, оповідання “Русалка”), А.Міикевич (балади
“Світезянка”, “Рибка’’ з простолюдного співу),
К.Ербен (балада “Лісова панна’’), Є.Гребінка
(балада “Рибалка” — переспів з Й.В.Гьоте),
Т.Шевченко (балади “Причинна”, “Утоплена”.
“Русалка”), М.Старииький (“Утоплена” – інсценівка
повісті Гоголя), Леся Українка (поема “Віла-
посестра”), В.Королів-Старий (казки з циклу
“Нечиста сила”, п’єса-казка “Русалка-жаба),
Р.Братунь (лір. поезії). Русалки оспівані й у
Зх.Європ. мист-ві (балада Г.Гайне “лореляй”).
Статуя Русалоньки з однойменної казки
К.Андерсона стала своєрідною емблемою Данії.
Коли 1837 “Руська трійця” видала альманах,
який замість язнчія ввів у галицький друк нар. укр.
мову, то назвала цю кн. “Русалкою Дністровою”
Сюжети про русалок відбилися також в опері.
Австр. композитор Ф. Кауер написав (1798) на
лібретто Генслєра одну з перших романт. опер
“Дунайську русалку” (“ОопаишеіЬЬеп”). Сценічна
популярність цієї опери була велика. Зокрема в
Росії М.Краснопольський переробив її під назвою
“Леста. Дніпровська русалка”. Були спроби
розширити вставними номерами цю оперу
(С.Давидов, К.Кавос). Від “Дунайської русалки”
відштовхувався Пушкін у своїй поемі. У свою чергу
за поемою Пушкіна О.Даргомижський написав
однойменну нар.-побутову муз. драму (1855). На
основі повісті Гоголя створені опери М.Римського-
Корсакова “Майська ніч” (1878) та М.Лисенка
“Утоплена” (1884). Римському-Корсакову
належить також романс “Світезянка” на слова
Міцкевича. За повістю нім. романтика Ф. де Ламот-
Фуке “Ундіна” були створені однойменні опери
нім. композиторами Е.Т.А. Гофманом (1816) та
А.Лортцінгом (1845). За лібрето казки Я.Квапіла
чес. композитор А.Дворжак створив 1901 лірич.
оперу “Русалка” (її було поставлено укр. мовою в
Харківському оперовому театрі 1957). На сюжет
казки Б.Грінченка (лібрето Н.Танашевич написав
оперу “На русалчин тиждень” М.Леонтович.
Серед малярських тв. про русалок відомі є
картина “Русалки” К.Маковського, малюнок
Т.Шевченка (1859) — ескіз сепією до розпису
плафону та стін у будинку П.Кочубея, малюнок
П.Іоановича “Віла”.
ІІюдмила Волкова

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.