Лексикон загального та порівняльного літературознавства

САПФІЧНА СТРОФА

САПФІЧНА СТРОФА — ант. строфа, назва
якої походить від імені давн-грец. поетеси Сапфо
(Сафо, бл. 600 р. до н.е.): чотирирядкова одична
строфа, що складається з трьох сапфічних
одинадцятискладників (дві трохеїчні диподії з
дактилем посередині) і заключного п ‘ятискладника
— адонічного вірша, який поєднує дактиль і трохей
і служить мовби рефреном:
З Кріту ти сюди завітай, богине,
В храм святий, ле яблунь квітучі віти
Стелють тінь, де з вівтарів ніжний лине
Ладану подих.
(Пер. А.Содомори).
Зрідка зустрічається і т.зв. вел. С.с., що містить
арістофанічний вірш (перший і третій рядки) і вел.
сапфічний вірш (другий і четвертий рядки). — Крім
Сапфо використовувалась її сучасником Алкеєм,
в рим. л-рі — Катуллом і Ґорацієм. В Сер.-віччі
С.с. часом писались лат. церк, пісні. До неї
вдавались нім. поети И.Клай, Ф.Т.Клопшток,
Й.Х.Ф.Гьольдерлін , А.Г. фон Платен,
Р.А.Шредер, Й.Бобровський. австр. поетН./Іенау,
Е.Шьонвізе, англ. лірики А.Теннісон.
A.Ч.Суїнберн. С.с. засвоєна й у слов’ян, світі. В
Польщі вона з ’являється на поч. XVI ст. і
використовується майстрами поезії XIX
(Ц.К.Норвід) і XX ст. (Я.Івашкевич).
N ic bluźń, żem zranił cię, lub jaszcze ranię,
Bom cł ustam płl na m il sześć tysięcy
Ipochow ałem łzy me w oceanie
N ap eret wieńce
(Норвід “Три строфи”).
У сх. слов’ян С.с. застосовує С.Полоцький.
Досить часто її зустрічаємо в рос. поезії XVIII-XX
ст. У О.Радішева, О.Востокова, Вяч.Іванова.
B.Брюсова. В Україні зберегти особливості цієї
строфічної будови намагався у перекладах з
Сапфо І.Франко, жартівливий вірщ “Sapphicus
minor” у формі С.с. написав М.Зеров.
Петро Рихло

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.