Лексикон загального та порівняльного літературознавства

СЕРЕДНЬОВІЧНА ЛІТЕРАТУРА

СЕРЕДНЬОВІЧНА ЛІТЕРАТУРА — етап
розвитку світ, л-ри, який характеризується
виникненням єдності л-р Ст. світу на основі христ.
та ін. світ, релігій, що тяжіли до монотеїзму.
Величезна епоха істориками поділяється на Раннє
(ІІ1Л/Ш ст.) та Зріле Сер-віччя (ІХ-ХМ ст.). Л-ри
близьких і далеких регіонів, “старі” й “молоді”, в
цей час підкоряються заг. закономірностям.
Однотипний, багато в чому єдиний характер літ.
процесу, особливо для Зрілого сер.-віччя,
відзначається розквітом любовної лір. поезії у
провансальців, каталонців, французів, німців,
англійців, арабів, персів а також у японців. У одних
випадках це результат впливів та запозичень, в
ін. — прояв заг. закономірностей. Єдність світ. С.л.
забезпечувалась нов. якістю літ. зв’язків. Для різних
регіонів різним був ступінь розриву з традиціями
давнини. Залишки ант. культури збереглися
головним чином на околицях розваленої Рим.
імперії — в Ірландії. Сірії, Єгипті. Проте такого
розриву з давниною не було в л-рі Індії та Китаю.
В Європі створюються л-ри кельтів, германців,
слов’ян; на Бл. Сх. — арабів; у Закавказзі —
вірмен, грузинів та азербайджанців; у Центр, та
Сер. Азії — тюрків, монголів, тібетців; у Сх. Азії
— корейців та японців. У світ, культурі
спостерігалося повернення до давн. л-р як зразка
й джерела великих естет, цінностей. У Європі в
сер. віки ант. спадщина Греції та Риму допомагала
формувати нове мист-во. У танському Китаї було
звернення до “давн. просвітництва” (рух фугу). У
Сер. Азії Ібн-Сіна звернувся до спадщини ант. Зх.
та Сх. Це особливо характерно для доби Зрілого
чи Високого Сер.-віччя, яка ще має назву
Передвідродження М.Конрад висунув нову
концепцію Відродження, ширшу, ніж трал,
італоцентризм. Відкриття людини в цю епоху було
швидше відкриттям “світу та людини”, “людини й
природи”, звільненням її від влади теології. Явища
подібного ідейно-худож. ряду Конрад знаходив у
кит. та япон. л-рах епохи Едо, вишим проявом тут
була творчість япон. драматурга Тикамаиу (1653-
1724). Посилення літ. зв’язків у епоху С. зумовлене
низкою причин. Вел. вагу мало розповсюдження
релігій, особливо християнства, ісламу та буддизму,
їх світогляду, обрядовості, культури та
обслуговуючої л-ри: священних книг, церк. легенд,
гімнів та повчань. У розвитку зв’язків значення
мали прикордонні області, місця “стиків”, зіткнень
культур. Така “прикордонна” л-ра створювалась
на ісп. землях, завойованих арабами. Взаємозв’язки
зумовлювалися також засвоєнням чужої писемності
та мови. В Англії після норманського завоювання
розповсюдилася франкомов. л-ра. Особлива ролю
в літ. взаємозв’язках С.л. належить міжнар. мовам,
які пов’язані зі світовими релігіями, — латини, церк-
слов’ян., араб., санскриту. Розрізняють два види
взаємозв’язків. З одного боку, запозичення окр,
худож. форм, тем, сюжетів (напр., запозичення нім.
поетами ХІІ-ХІП ст. жанр, форм франи.
лицарського роману); з ін. боку, запозичення
цілих жанрів з безліччю пам’яток і цілою літ.
системою (у Пд.-Сх. Азії буддійська пересаджена
л-ра склала ядро місцевого літ. процесу). Легко
переносилися з однієї л-ри до ін. проа жанри з
фольклор, основою. Літ. взаємозв’язки
розвивались як внутрішньорегіональні. так і
міжрегіональні. Перші були значно інтенсивніші та
різноманітніші. У ранньому С. відбувалася
трансформація традицій давнини у ст.
народностей та народження словесного мист-ва у
народностей молодих. Перехід до Зрілого С. (VII-
IX ст.) іноді називають “Відродженням”. На цьому
етапі л-ра cep-віч. типу склалась як цілісна система
з її характерними якостями. Серед них —
переважне зображення представників панівних
верств сусп-ва, їх світосприйняття, особлива роль
фольклору, най. легенд, які виходять за межі
словесності, панування клерикальних напрямів,
пов’язаних з тією чи ін. релігією, з Б ібл ією ,
Кораном, Талмудом. Рел. л-ра створювалася,
перш за все, “мертвими” мовами, стикаючись з
історіографією, наук, чи ораторською прозою.
Придворна (куртуазна) л-ра мала свої функції та
жанри: феодальну хроніку (“Завоювання
Константинополя” Ж. де Віллардуена), повчання
(“Дзеркало поезії” Ландина, “Намисто голубки” Ібн
Хазма), лір. поезію з культом лицарської доблесті,
витонченого кохання, почуттям природи. Нар. л-
ра в епоху С. виразилася в низиі сатир, жанрів
(“сміхова культура”). В процесі розвитку С.л.
фольклор, відігравши роль попередника писемної
л-ри, поступово відходить на периферію
словесності, проте остання продовжує знаходити
у фольклорі образи, теми, деякі худож.прийоми
(повтори, постійні епітети). Тяжіння до канону,
стійких худож. форм, трад.сюжетів, система правил
та обмежень призводили л-ру до одноманітності,
проте “естетика тотожності” пробуджувала й
автор, свідомість (шо менше було притаманне
ранньому С.). Cep-віч. поети посилили
багатозначність худож. слова та образу,
алегоричність, символіку, потаємний смисл та
повчальність л-ри. Міфол. сприйняття дійсності
змінювалося наївно реаліст. Однак С.л. поступово
накопичувала досвід більш глибокого та
життєподібного відображення дійсності, освоювала
нові форми й жанри. Але попри ці заг. риси літ.
процесу та міжнац. літ. зв’язків у С. в різних
регіонах були свої особливості — Київ. Русь за
своїм положенням займала центр, місце на
перехресті літ. шляхів Сх. та Зх. Тут локалізувався
нормано-слов’ян. рух “з варягів у греки”. Він
зіткнувся з зустрічним культ, візант.-болг. рухом.
За своїми політ, та культ, зв’язками Київ. Русь
більше тяжіла до Візантії, котра була центром сх-
середземноморського культ, світу. В процесі
взаємозбагачення розвивалися два типи літ. мови:
книжно -слов’ян., який обслуговував церк. л-ру,
та нар.-літ., близький до нар. мови, мови літописів
та світськоі л-ри. На Русь з Болгарії було
перенесено старо-слов’ян. переклади з грец. бібл.
кн., житійної, церк.-вчительської, іст. л-ри
(“Хроніка” Іоана Антіохійського, “Одкровення”
Мефодія Патарського). До завоювання Болг.
царства Візантією воно встигло передати Київ. Русі
свої основні книжні багатства. З сер. XI до кін. XII
ст. давньорус. л-ра зближується зі спадщиною
візант. та сх. С. Були перекладені “Хроніки”
Амартола (IX ст.), Синкела (VII ст.), “Історія
юдейської війни” Флавія (1 ст.), “Книга Естер”,
сказання про Соломона, Мойсея. З виникненням
самостійного Другого Болгарського царства
відбувається пожвавлення сх-слов’ян. — пд-
слов’ян. літ. зв’язків. Багато літ. пам’яток було
повернено Руссю болгарам та сербам. Зх-слов’ян.
— сх-слов’ян. зв’язки мали більш обмежений
характер. З Чехії були перенесені на Русь
переклади з латини низки церк. пам’яток (“Бесіди
на Євангеліє” папи Григорія), життя. Коли ж
православ’я в Чехії в кін. XI ст. було пригноблено
католицтвом, то культ, спілкування Чехії з
Київською Руссю припинилося. Варто відзначити
видатну ролю латиномов. поетик і риторик
Арістотеля та Горація у розвитку теорії л-ри в
Україні в XVII — 1-й пол. XVIII ст., яка була
досліджена В.П. Маслюком. У Білорусі в цей
період через поль., чес. та пд.-слов’ян,
посередництво проникали не лише рел., а й світські
тв. зх. л-ри (повісті про Трою, Аттилу, Трістана та
Ізольду). Білорусь та Україна виступали у XVI —
XVII ст. у ролі посередників при передачі Росії
багатьох перекладених тв. Якшо иерк. кн. рос.
перекладачі відтворювали якомога точніше, то у
світських допускалася самостійність, вводились рос.
побутові деталі, термінологія. Літ. зв’язки Київ. Русі
мали обмежений характер. Укр.-рус. книжники
приділяли гол. увагу перекладам тв. класиків грец.
христ. л-ри IV-VI ст., не зачепивши тогочасну,
досить багату грец. л-ру. Lie було результатом
переконаності у всемогутності христ. вчення та
монархічної державності. Сприймалися гол. чином
публіцистичні проповіді, літописання, житійна л-
ра, жанри й теми, пов’язані з інтересами
державності. Майже не перекладалася рел. лір.
поезія (за винятком ранньо-христ. ґімноґрафії).
Цілеспрямований відбір київськими книжниками
візант.-болг. л-ри вплинув на ідейну спрямованість,
жанр, репертуар та заг. структуру писемності
Київської Русі, як і наступної давн-руської л-ри аж
до XVII ст.
У багатьох л-рах Сх. т рад и ц ії С. у
трансформованому вигляді проіснували практично
до 1-ої пол. XIX ст. На Зх. теж не було повністю
забуто ці традиції.
Микола Нефьодов

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.