Лексикон загального та порівняльного літературознавства

СИМВОЛ

СИМВОЛ — (від грец. єутЬоІоп — знак,
гостьова табличка — глиняний черепок, який
розламувався надвоє між хазяїном та гостем як знак
довіри, дружби) — складна естет, категорія, више
втілення принципу метафоризації, тобто
переносного значення. На відміну від ін. тропів,
С. не зводиться до однозначного, логічно
зумовленого зв’язку між позначуваним та тим, шо
позначує, його не можна розшифрувати простим
зусиллям розуму. За висловом Ф.Шеллінга, символ
— ие образ, який “повинен бути сприйнятий як
те, шо він є, і лише завдяки цьому він сприймається
як те, що він позначує ”.
Важливою характеристикою С. є динамічність,
рухомість: він не є даним, він лише заданий і
спонукає до розумової діяльності, тобто потребує
активного сприймання. С. передбачає множинність
трактувань, він багатозначний та містить у собі
декілька смислових пластів. В.Брюсов
підкреслював: ”У справжньому худож. творінні за
зовн. конкретним змістом повинен ховатися ін.,
глибший. На місце худож. образу, який втілює одне
явише. вони (символісти — Ю.П.) поклали худож.
символ, який містить у собі цілу низку значень”.
Слід відзначити асоціативну природу С., позаяк
він потребує не тільки раціонально-логічного
розуміння, але й емоційно-підсвідомого. Логічні,
причинно-наслідкові зв’язки між порівнюваними
об’єктами можуть бути неістотними, домінує часом
виша, незбагненна, містична асоціація, У цій
спрямованості С. до емоцій, інтуїції, інстинкту
виявляється близькість його до музики.
Складними є співвідношення між С. та
алегорією, між С. та міфом, ці поняття часом не
досить чітко розрізняються. Вперше ця проблема
глибинно розроблялась нім. романтиками.
Ф.Шеллінг розумів співвідношення С. та міфу як
органічну тотожність ідеї та образу. Г. Гегель,
навпаки, підкреслював раціональну, знакову
природу С. (“символ передусім деякий знак”).
А.В.Шлегель розглядав поет, творчість як “вічне
символізування”. Найчіткіше розрізняв С. та
алегорію Й.В.Гьоте:’’Алегорія перетворює явище
на поняття та поняття — на образ, але так, шо
поняття завжди окреслюється та повністю
охоплюється цим образом, відокремлюється та
виявляється через нього. Символ перетворює
явише на ідею та ідею — на образ, але так, шо
відбита в образі ідея назавжди залишається
безкінечно дієвою та недосяжною, навіть
висловлена на всіх мовах, вона все-таки
залишається невимовленою”. Тобто, алегорія —
конкретна та однозначна, символ дозволяє безліч
трактувань і лише наближається до позначуваної
ідеї.
Голланд, дослідник XX ст. Й.Гейзинга пояснює
відмінність алегорії від С.: “Алегорія — це символ,
спроектований на поверхню уяви, навмисне
виявлення— та тим самим вичерпання — символу,
перенесення палкого елементу в структуру
граматично правильного речення”. Взагалі в Ю(
ст. спостерігається тенденція до дуже широкого
трактування С. та прояснення його езотеричного
смислу. Так, нім. дослідник Е.Кассірер розглядає
людину як “тварину символічну” та поширює
поняття С. на всю людську цивілізацію: мову, міф,
релігію, науку, мист-во, які є “символічними
формами” для впорядкування хаосу, шо оточує
людину. Таке “безмежне” трактування С.
призводить до втрати його естет, специфіки.
Проте, С. справді є дуже широкою естет,
категорією, ним може виступати будь-який
складник худож. системи — ін. троп, пейзаж,
худож. деталь, літ. герой, назва тв., явише природи,
трад. образ тощо.
Ю рій Попов

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.