Лексикон загального та порівняльного літературознавства

СИРВЕНТА

СИРВЕНТА (від лат. яегиіге — служити, бути
на службі у когось; Прованс, sirventes; франц.
«егиепіоіз, італ. зігиепґе$е) — зх-європ. ліро-муі
ж анр з полемічною настановою.
Виникла у творчості Прованс, трубадурів (XII-
ХШ ст.) на противагу любовній поезії, зокрема,
каицоиі, хоча подекуди свідомо запозичала в неї
строфічну будову та мелодію. Основні тематичні
напрямки С. мали громадське значення: політ., соц.,
рел., антиклерикальний, воєнний — вихваляння
можновладця або лицаря, учасника хрестових
походів, і тому незрідка набувала характеру
інвективи, сатири, памфлета на ворогів та ін.
авдиторних жанрів з властивим їм тенденційним
призначенням шодо відстоювання колективної
правди. Діалогічний характер С. спричинив обмін
між трубадурами своїми тв. Одним з поширених
варіантів цього жанру є т.зв. персональна С., в якій
обговорюються гідність та вади тієї чи ін. особи.
Напр., пародійна “Пісня, в якій трубадур зображує
дванадцять своїх побратимів, а в останній строфі
— себе” Пейре Овернського. Ця пісня була
продовжена “Піснею, шо лодає відомостей до
попередньої” Монаха Монтаудонського.
Найвідоміші творці С.: Бертран де Борн, Гірей
де Борней, Пейре Карденаль, Гільйом Фігейра,
Монтар Сартр. У ХІІІ-ХІУ ст. С. розповсюдилась в
ром. л-рах, особливо, в італ. та порт. Італ. С. була
переважно політ, за своїм характером і мала таку
строфічну будову: АААв, ВВВс. З XIV ст. набував
виключно дидактичного характеру. До XVI ст.
жанр, актуальність С. зменшується.
Людмила Сердюк

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.