Лексикон загального та порівняльного літературознавства

СКАНДИНАВСЬКА КУЛЬТУРНО-ЛІТЕ­РАТУРНА ЗОНА

СКАНДИНАВСЬКА КУЛЬТУРНО-ЛІТЕ­РАТУРНА ЗОНА — етно-географічний регіон
поширення культури сканд. народів, шо внаслідок
етніч. та територіальної близькості, спільності іст.
долі мають багато споріднених рис. До С.к.з.
належить культура норвежців, шведів, ланців,
ісландців, фарьориів (населення Фарьорських
островів, шо входять до складу Данії).
Сканд. народи, шо населяють найбільший у
Європі Сканд. п-рів, та острів Ісландію у Лівн.
Атлантиці, окрім територіальної близькості,
подібності кліматичних умов, спільного іст. коріння
тошо споріднені між собою також і мов. чинником.
Сканд. мови, які утворюють півн. підгрупу герман.
групи індоєвроп. сім’ї мов, включають сучасні
данську, норвезьку, шведську, ісландську та
фарьорську мови, на яких сьогодні розмовляють
понад 20 млн. чол. Іст. спільнота найвиразніше
помітна в галузі міфології, фольклору та л-ри, які
великою мірою можна розглядати як їхнє спільне
надбання, котре наклало відбиток на вироблення
життєвого укладу, традицій, звичаїв, особливостей
нац. характеру, специфіки світовідчуття і форм
культ, розвитку.
Порівняно пізня християнізація Скандинавії
сприяла збереженню стародавн. пам’яток дохрист.
культури, шо відноситься ше до часів родового
суспільства. Найкраще зразки ранньої сканд.
культури збереглися в Ісландії, найпівнічнішій
сканд. країні, де вони органічно і безперервно
розвивались від найдавн. часів аж до XIII ст. (т.зв.,
ісланд. відродження”). Систематичні відомості про
сканд. міфологію — основу всієї пізнішої сканд.
культури — дають найдавн. писемні пам’ятки:
рунічні написи (руни) — алітераційні вірші
героїчного змісту, викарбувані на камінних брилах*
поет. “Старша Едда” — збірка міфол. та героїчних
пісень (ісланд. рукопис 2-ої пол. XIII ст., т.зв. Co­
dex Regius), проз “Молодша Едда” — підручник
поет мист-ва скальдів, шо був складений в XIII ст.
ісландцем Сноррі Стурлусоном і містить як взірці
поезії скальдів, так і огляд сканд. міфол. системи.
З міфол. переказами знайомить також хроніка
Сноррі Стурлусона “Колоземне” (Теймскрінгла”),
де викладена легендарна історія норв. та швед,
королів, х р о н ік а “Діяння данів” Саксона
Граматика, де богів заступають вже королі та герої,
До речі, тут вперше з’являється історія про принца
Амлета, яка дала пізніше В.Шекспірові сюжет для
його “Гамлета”.
Еддична та скальдична поезія були основними
формами худож. осягнення світу дави,
скандинавами. В піснях “Старшої Едди”
сформувались їхні космогонічні та теогонічні
уявлення про надземне царство богів (Асгард),
“серединну землю” (Мідгард) і підземне царство
мертвих (Ніфльгейм), про світ, дерево — ясен
Іггдрасіль, про світ, океан, який оточує землю і в
якому живе чудовисько (змій) Йормунганд, про
небесний “рай» для загиблих воїнів — валгаллу і
войовничих дів — валькірій, про грізних, ворожих
богам велетнів і карликів-цвергів тошо. В еддичній
поезії склався пантеон богів сканд. міфології. До
нього належали Одін — верховний бог, шо
втілював найосновніші владні, магічні та військові
функції, Тор — бог-громовик, покровитель
землеробства, гол. борець з велетнями та світ,
змієм, Тюр — покровитель військових зібрань та
двобоїв, Геймдаль — страж богів та світ, дерева,
Гьоні — стріловержець і лижник, Бальар (Бральдур)
— юний бог, ритуальна жертва, Ньйорд — бог
плодючості й мореплавства, Гьод — сліпий бог,
убивця Бальдра, Фрейр — бог миру, Локі — міфол.
шахрай і пересмішник, батько хтонічних
страховиськ, геній зла, посередник між богами й
велетнями та ін. Серед богинь виділяються дружина
Одіна Фрігг, а також інші покровительки
плодючості й дітонародження — Фрейя, Сів, Ідун
та ін. Цей пантеон був запозичений також ін.
германцями (Одін — Волан або Вотан, Тор —
Донар, Фрігг — Фрія і т.д.)
Скальдична поезія IX — XIII ст. — переважно
бойові пісні(драли), величальні пісні -панегірики
на честь конунгів (королів) або лайливі пісні про
ворогів та недругів. Поезія скальдів дуже складна, *
її образна система заснована на поет, синонімах
(“гайті”) та трад. умовних перифразах (“кенінги”),
які важко піддаються розшифруванню, а звукова
палітра відзаначається багатством алітерацій і рим.
Найвідоміші скальди — норвежці Брагі Боддасон,
Торнбьйорн Горнилові (IX ст.), ісландець Егіль
Скалагрімсон (X ст.). Важливим вкладом у сканд.
культуру були ісл. саги: родові саги (“саги про
ісландців’’) — епіч. проз перекази про події періоду
розквіту родового сусп-ва, зокрема про перших
переселенців. Родові саги містили ст-давні хроніки
родів, насичені вед. кількістю імен і персонажів
(напр., в “Сазі про Ньяла» — біля 650 героїв);
королівскі саги — оповіді з історії Норвегії до сер.
XIII ст. (Теймскрінгла» Сноррі Стурлусона, 1230),
саги давн. часів — казк.-фант. оповіді про події
вел. переселення народів або ранньої епохи
вікінгів. Ісл. саги відзанчаються іст. та побутовим
реалізмом, їм притаманна простота і об’єктивність
оповіді. Хоча в сагах ше не відтворюється внугр.
світ героїв, однак за допомогою жвавого діалогу й
зображення вчинків у них досягалася лсихол.
глибина (“Сага про Ньяла «, “Сага про Егіля», “Сага
про Греттіре” тошо). Терміном “саги” позначають
також давн-ірл. (кельтські) перекази, хоча це не
зовсім правомірно, оскільки самі ірландці вживали
слово seel — тобто історія, повість. Сканд.
міфологія зробила значний вплив на германо-
сканд. героїчний епос. За мотивами сканд. міфів
написано англосакс, поему “Беовульф” (VII — VIII
ст.), нім. поему “Пісня про Гільдебранда” (IX ст.),
лат.поему “Вальтарій” (IXст.), нім. най. епос “Пісня
про Нібелунгів” (поч. XIII ст.) норв. “Сагу про
Тідрека», “Сагу про Вьольсунгів” (ХШ ст.) та ін. З
міфол. переказів постала cep-віч. сканд. нар.
балада. За нов. часів до неї зверталися лан.
романтик А.Г.Еленшлегер (літературна казка
“Сага про Вьолундура”, 1805, трагедії “Бальдур
Добрий”, 1806, “Мандрівка Тора в Йотургейм”,
1807, “Гагбарт і Сігне», 1815), дан. драматург і
романістК.Г’єллеруп (драма “Брюнгільда”, 1884),
швед, поет Е.Тегнер (епіч. поема “Сага про
Фрітьофа”, 1884, шо стала нац. епосом), норв.
драматург Г.Ібсен (трагедія “Войовники в
Гельгеланді”, 1858) і його співвітчизниця С.Унсет
(роман “Вікінги”, 1909) та ін. Популярними були
сюжети й образи сканд. міфології в нім. л-рі (драм,
трилогія Фуке де ла Мотта «Герой півночі”, 1810,
драм, трилогія К.Ф.Геббеля “Нібелунги”, 1862,
трагедії “Брюнгільда” і “Крімгільда», 1909, поеми
B.Йордана “Сага про Зігфріда», “Повернення
ґільдебрандта”, 1867 — 1874). На сканд. міфол.
матеріалі заснована оперова тетралогія Р.Вагнера
“Перстеньнібелунга” (“ЗолотоРейну”, “Валькірія”,
“Зігфрід”, “Загибель богів”), мотиви сканд.
старовини зустрічаються в опері М.Римського-
Корсакова «Садко” (арія варязького гостя). Єдність
сканд. культури добре простежується крізь призму
літ-знавч. методу культ.-icr. школи, зокрема через
особливості сусп. психології, сформульованої
І.Теном в його відомій тріаді — “раса”,
“середовище”, “момент”, якою значною мірою
керувався і видатний дан. літ-знавець Г.Брандес.
Картини суворої пн. природи зі строгими
пейзажами, в яких переважають світло-сірі тони,
стримані, небагаті на зовн. вияви емоцій
“інтровертовані” характери, превалювання в тв.
мист-ва етич. проблематики, де не без впливу
міфол. традиції і пізніших філос.-рел. вчень
(Е.Сведенборг, Н.Грундвіг, С.К’єркеґор) на
перший план висувається особисте, автономне “я»
людини з її психол. глибинами й моральними
дилемами, раціоналістичними аксіомами й
містичними прозріннями, органічний зв’язок з нац.
фольклором та історією, відгомони “норманнської
вольниці” вікінгів, тяжіння в худож. практиці до
елементів легенди, притчі, казки, саги і водночас
тверезий реалізм у оцінці явиш об’єктивного світу
— це лише деякі з рис, шо притаманні сканд.
культурі, які, окрім численних проявів генетичної
спорідненості, дають право говорити про С.к.з. як
про усталений естет, феномен. Уже на ранніх
стадіях сканд. історії, добу вікінгів (VIII — XI ст ),
яких на Русі називали варягами, єдність цієї
культури втілювалася у розсіяних у Скандинавії і
на островах Пн. Атлантики стелах з рунами і
рельєфними орнаментами в “тваринному стилі”
(складні зооморфні мотиви, стилізовані
зображення звірів, птахів, змій, шо губляться в
густому плетінні геометричних узорів). Характерні
особливості давн-сканд. музики полягали в
діатонічному складі мелодій, архаїчних ладах,
непарній тактовій побудові, вільній,
неврегульованій метриці. Традиції еддичної і
скальдичної поезії протягом століть живили своїми
соками сканд. культуру, особливо плідними вони
виявилися в епоху романтизму. Сюжетні моделі
ісландських саг і сьогодні визначають собою
структуру багатьох сканд. поем, романів і драм
(“Сага про Фолькунґів» А.Стріндберга, “Сага про
Йєсту Берлінга” СЛагерльоф, “Сага про святих”
C.Унсет, “Сага про героїв» Г.К.Лакснеса), або й
дають творчі імпульси письменникам ін. регіонів
(так, анґл. романіст Д.ґолсворсі назвав свою
багатотомову історію однієї родини “Сагою про
Форсайтів”). У скарбницю світової культури давно
увійшли імена письменників Л.ґольберга,
A.Г.Еленшлеґера, Г.Х.Андерсена, Е.П.Якобсена,
Г.Банга, М.Андерсена-Нексе, В.Гейнессена,
Х.Шерфіга (Ланія), Г.Ібсена, Б.Б’єрнсона,
К.Гамсуна, С.Унсет, Ю.Боргена, Г./іарсена
(Норвегія), А.Стріндберга, С.Лагерльоф,
Я.Сьодерберга, П.Лагерквіста, Н.Лундквіста,
С.Лідман, Е.Юнсона, Л.Юлленстена, А.Ліндфен
(Швеція), Г.К.Лакснеса, О.Й.Сітурдсона (Ісландія).
Незаперечний вплив швед, теософа і містика
Е.Сведенборга на нім. романтиків, на англ. поетів
B.Блейка і С.Кольріджа, на американця
Р.У.Емерсона. Попередником суч. філософії та л-
ри екзистенціалізму став видатний лан. філософ
C.К’єркеґор. Долю жанру літ. казки великою мірою
визначив вел. дан. казкар Андерсен. П’єси норв.
Ібсена йлугь сьогодні на кону найбільших театрів
світу, осбливою популяністю вони користуються в
Росії, Україні та ін. сх.-європ. країнах. Без театру
Ібсена важко уявити творчість таких видатних
драматургів XX ст., як Б.Шоу або Г.Гауптман.
Величезний вплив на розвиток худож. мислення,
особливо театр., справив також швед, письменник
А.Стріндберґ, якому багато чим завдячує .драма
М.Метерлінка й Л .Піранделло, естетика Ю.О’Ніла,
Ж.Ануя, Ж.П.Сартра, П.Ф.Лагерквіста, кіномист-
во І.Бергмана тошо. Широко знані в світі імена дан.
скульптора Б.Торвальдсена і карикатуриста
Х.Бідструпа, норв. композитора Е.Гріга,
художника Е.Мунка, відомих мандрівників
Ф.Нансена і Т.Гейердала, швед, вчених К.Ліннея
і А.Нобеля тошо.
До С.к.з., передусім територіально, але певною
мірою й іст., належить і культура Фінляндії, яка
має чимало точок дотику зі сканд. культурою, хоча
фін. мова відноситься до прибалтійсько-фін. Групи
(Балтійська культурна зона) фінно-угор. сім’ї
мов. Тривалий час (до звільнення Фінляндії від
швед, гегемонії 1809) у Фінляндії насаджувалась
швед, мова, тільки 1863 фін. мова дістала
формально рівні права зі швед., яка й досі
вважається однією з двох офіційних мов
Фінляндської Республіки. Тому значна частина фін.
л-ри творилася і продовжує творитися швед, мовою
(Ц.Топеліус, Й.Ю.Векселль, Е.Сьодергран,
Е.Діктуніус та ін.) і демонструє чимало спільних рис
з культурою Швеції. Паралельно розвивається і
фін. л-ра, яка бере початок від глибоких фольклор,
джерел (руни, нар. епос “Калевала”) і протягом
ХІХ-ХХ ст. висунула ряд письменників європ.
масштабу (Й.Л.Рунеберг, А.Ківі, Мінна Кант,
А.Ярнефельт, К.Лейно, М.Лассіла, К.Вала,
Х.Вуолійокі, М.Ларні та ін.)
Вже за часів Київської Русі існували політ.,
економічні та культ, зв’язки сх. слов’ян зі
скандинавами. В “Колі земному” Сноррі
Стурлусона згадується про перебування чотирьох
норв. конунгів у Києві, при дворі князів
Володимира і Ярослава. Про контакти норвежців
з київськими князями оповідають ісландські саги
(“Сага про Ейдмунда”, “Сага про Тідрека” тощо).
Згідно з літописною л егенд ою варязький
полководець Рюрик був запрошений ільменськими
слов’янами разом зі своїми братами Сінеусом і
Трувором княжити у Новгород і став засновником
династії Рюриковичів. “Із варяг у греки” по слов’ян,
землях пролягав шлях христ. місіонера Андрія
Первозванного. Спільні риси можна помітити в
героїчних піснях “Старшої Едди’’ і рос. билинах,
укр. думах. Сканд. мотиви лежать у основі деяких
віршів К.Бальмонта (“Ісландія”), М.ґумільова (“На
мотиви Гріга», “Швеція”, “Норвезькі гори” та ін.),
балад О.К.Толстого (“Пісня про Гаральда і
Ярославну”), численних переклад ів та
п ересп івів сканд. балад, пісень і саг І.Франка,
поезій Ю.Клена (“Вікінги”), Є.Маланюка (цикл
“Варяги”, “Варязька весна”, “Сага», “Балтійська
сюїта”) тошо.
С.к.з. активно займались О.Ридзевська
(“Древняя Русь и Скандинавия в IX — XIV вв”, М.,
1978), М.Стеблін-Каменський (“Культура Исландии»,
М., 1967; “Древнескандинавская литература ”, М.,
1979; “Мир саги. — Становление литературы”, М.,
1984); В.Неустроєв (“Литература скандинавских
стран 1870 — 1970”, М., 1980) та ін.
В Україні сканд. культуру популяризували
I.Франко (ст. “Юрій Брандес”, 1899, до якої
увійшов короткий огляд дан. л-ри, “Смерть Олега
і староісл. сага про фатального коня”, 1912),
І.Шаровольський (публікація давн-ісл. тексту “Саги
про Гервера і конунга Гейдреке”, переклад і наук,
розвідка на цю тему, 1906), М.Євшан (есе “Герман
Банг, артист і чоловік. Психологічна студія”, 1911)
та ін. Твори сканд. письменників укр. мовою
перекладали М.Старицький, П.Грабовський,
Ю.Федькович, Олена Пчілка, Леся Українка,
О.Кобилянська, О.Маковей, М.Рильский, Д.Загул,
Ю.Клен, Л.Первомайський, О.Сенюк та ін. Окрім
численних видань окр. тв. сканд. авторів, укр.
мовою вийшли антологїі “Сучасна норв. новела ”,
К., 1975, “Сучасна дат. новела”, К., 1982.
Див. Балтійська культурно-літературна
зон а.
П етро Рихло

Категорія: Лексикон загального та порівняльного літературознавства

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.