Лексикон загального та порівняльного літературознавства

СПІВОМОВКА

СПІВОМОВКА (від назви зб. “Співомовки
С.Руданського” (К., 1880), виданої накладом та з
передмовою О.Пчілки, а остаточно утвердився в
літ-знавстві 1886 з журн. “Зоря”) — най.
своєрідний жанр укр. сатирико-гумор. поезії, в
основі якої яскраво виражені фольклоро-
етноґраф. мотиви, байкарські традиції, втілено
притчеві елементи. Для С. характерна лірико-
романт. манера, зображення епіч. відстороненоєті
в автор, оповіді, а при тому часто бурлескність, а
іноді й травестія.
Руданський визнаний як основоположник
жанру С., котра ним започаткована у формі
близькій до фольклору., а її ритмомелодика — до
народнопісенного вірша. С. Руданському
притаманне використання коломийкового вірша,
який має 14 складів, жіночу клаузулу та цезуру після
8-го складу. Як правило, в С. Руданського
зустрічаємо формулу 8+6 (2): “Гуменний”, “Чи
голосна церква”, “Не вчорашній” та десятки ін.
Досить поширена й усічена форма, коли в другому
та четвертому рядках маємо лише 5 складів (“Де
спійняли?”, “Гусак”, “Засідатель” та ін.).
Укр. дослідники до числа авторів С. відносять
Л.Боровиковського, Гулака-Артемовського,
Гребінку, Думитрашка, Шашкевича та ін., котрі
хронологічно були попередниками С.Руданського.
Проте їх тв. являють собою вірш, варіанти нар.
анекдотів та фольклоризованих байок, шо
позбавлені структурно-формал. ознаки —
коломийкового вірша.
Наступники ж Руданського у багатьох випадках
працювали в його річищі. До них у першу чергу
належать І.Манжура (“Циган та кухар”, “Мачуха”),
С.Воробкевич (“Сива ненька говорила…”),
Р.Баюшка (“Треба ждать”). І.Франко зберіг термін,
вводячи до збірки “Бетрегйго” оригінальний цикл
“Нові співомовки”, де на основі нар. анекдотів
та притч у коломийковій формі пише тв.
“Цехмістер Купер’ян”, “Як там у небі?” та ін. Часом
Франко відходить від “канонічних” форм, ознак
(“Сучасна приказка”, “Майстер Свирид”), шо
виражається як правило порушенням у кількості
складів. Зрідка зустрічається 14-складовий вірш з
цезурою після 8 складу (“Поворож мені, циганко…”
зі зб. “Давнє й нове”). Якоюсь мірою цю традицію
продовжив В.Самійленко. Його С. написано в
трад. плані, на основі анекдота чи усмішки, притчі
чи переказу, але відзначаються особливо сильним
сатир, зарядом. Подекуди збережена й строфічно-
ритм. будова (“Мудрий кравець”), хоча часто
бачимо катрени чотиристопового ямбу з усіченням
у другому та четвертому рядках (“Від чого люди
лихі”, “Божий приклад” та ін.). До стилевих основ
С. Руданського в подальшому розвитку С.
зверталися Тарас Франко та М.Годованець.
Проте все частіше спостерігається
урізноманітнення жанр.-стильових засад С.. які
було вироблено Руданським. На пожовтневий час
випадає період найактивніших пошуків. Бачимо й
трад. С., якій прислужилися С.Воскрекасенко
(“Невдаха”), С.Олійник (“І така бува любов”),
Д.Білоус (“Як Руданського скоротили за штатом”),
A.Гарматюк (“Полювання”) та ін., а також тв., які
не мають жодних спільних форм, ознак з жанром.
Залишилася лише внугр. близькість, котра вилилася
у лірико-романт. манеру відтворення дійсності з
помітно вираженим сатир, чи гумор, елементом.
Збереглася епічна відстороненість автор, оповіді,
а при тому часто бурлескність, іноді й
травестійність. У такому дусі працювали
П.Капельгородський (“Співомовки селянські”),
B.Полішук, В.Лагода, І.Немирович, К.Дяченко,
А.Бортняк.
С. — настільки своєрідний жанр, шо не має в
ін. л;рах прямих типолог. паралелей. Дешо
спільного з ним мають нім. шванки (XIII — XVII ст.),
фр. мазарінади (XVII ст.), поль. фрашки (XV — XX
ст.) та фіглики (XVI — XVII ст.).
Ю рій Гречаню к

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.