Лексикон загального та порівняльного літературознавства

СЮЖЕТ

СЮЖЕТ (франц. sujet — предмет) —
сукупність взаємин між персонажами, яка в певній
послідовності подій розкриває характери і зміст у
епіч., драм, (інколи в ліро-епіч.) тв. У основі С.
лежить подія. Подія не як факт сам по собі, а як
піднятий над повсякденною нормою сприйняття
феномен. Важливим є не стільки значущість змісту
(іст., соц., філос. тошо) останнього, а глибина його
осмислення і вартісність естет, втілення. Саме за
цієї умови повсякденне і звичне стає винятковим і
унікальним, тобто — подією. У змісті подій через
конфлікти, протистояння і зіткнення інтересів
виражаються, розкриваються, формуються і
реалізуються характери персонажів. Витворюється
онтологічна унікальність повсякденного, цим
виражаючи водночас універсальність і аксіологічну
самодостатність екзистенції. С. часом ототожнюють
з фабулою. Таке ототожнення пов’язане з рим.
традицією називання різних оповідей словом
“фабула”.
Термін С. стосовно тв. л-ри почали
використовувати класииисти П. де Корнель та
Н.Буало у XVII ст. С. вони називали запозичені із
ант. тв. події життя міфічних героїв. Передусім
маються на увазі хрестоматійно відомі події із життя
героїв драм. тв. ант. авторів.
Використання двох термінів на позначення
одного явиша робить їх дешо нестійкими. Тому
висловлюється думка, що термін “фабула” взагалі
є зайвим, бо поняття С., композиція С. або сюжетна
схема семантично ширші і певним чином дублюють
його. Така т.а певним чином спрошує сутнісні
відмінності між фабулою і сюжетом, які на теор.
рівні мають сталі і чіткі межі. А саме: С. — це
характер, спосіб, порядок викладу і зображення
подій автором-оповідачем, а фабула — розвиток
власне подій життя персонажів. С. — розкриття
внутр. сутності подій і наповнення останніх
реаліями буття, шо, власне, і забезпечує розвиток
характерів у худож. реальності, а фабула — це
хронологічна послідовність подій життя
персонажів. Власне тому ше з сер. XIX ст. С.
називають розвиток дії.
С. як “основний бік форми” тв. у своїй
відповідності його змістові (Г.Поспєлов) виражає
неповторну стильову своєрідність автора.
С. часто ототожнюють з певними ситуативними
(конфліктними) схемами, шо протягом століть
розробляються в л-рі. Напр., відома конфліктна
схема т.зв. любовних трикутників має своє втілення
у більшості л-р світу. Однак С. вона стає лише при
кожній конкретній і неповторній її реалізації в
певному худож. тв.
С. будуються на різних принципах поєднання
подій. У зв’язку з цим розрізняють С. хронікальні
(чарівна казка, лицарський роман і т. п.), в яких
забезпечується хронологічна послідовність подій,
та концентричні, в основі яких лежить єдність
конфлікту. В останніх прослідковується розвиток
подій через чітко окреслені фази розвитку
конфлікту, тобто через композиційні елементи:
зав’язка, кульмінація, розв’язка. Конфлікт
проходить через весь тв. і є внутр. ядром
утримування цілісної єдності худож. реальності.
Хронікальні С. притаманні раннім формам епосу,
а концентричні — пізнішим епіч. та драм. тв.
Ігор Зварич

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.