Лексикон загального та порівняльного літературознавства

ТАЛМУД

ТАЛМУД — від гебр. ‘lamed” (вивчення) —
зб. догматів і приписів юдаїзму, шо виникла як
коментар до Мойсеевого П’ятикнижжя (Тори) —
найважливішої для юдаїстів частини Біблії.
Найдавн. усні коментарі відомі вже з VI ст. до н.е.;
згодом їх було зібрано в зб. “Мішна” (“Повторення
Закону”) в 210 н.е. Єгудою га-насі. Коментарям
скоро починає підлягати вже й сама Мішна —
виникає кн. Гемара. Мішна й Гемара разом
складають текст Т. Розрізняють палестинський Т.
(Талмуд Срушалмі) та вавилонський Т. (Талмуд
Балві). Будь-яке видання Т. обов’язково містить
5894 сторінки (2974 аркуші). Поряд з
богословськими трактатами та юридичними
нормами тут зустрічається й худож. елемент, який
становить т.зв. Агаду.
Т. виник на тлі драм, розмежування в юдей.
сусп-ві після завоювання Палестини гелле-
нізованими царями Сірії Селевкідами, коли
виникала часом загроза самим основам трад. юдей.
культури. Завойовники прагнули знишити її як
“варварську”, не гребуючи найбрутальнішими
методами (див. про царя Антіоха Епіфана та його
спроби зиишкти культ Ягве в 2-й кн. Макавейській).
Вистачало й власних перевертнях, на зразок
первосвяшеника Ясона, котрі переймали геленізм,
і цей потяг частини сусп-ва до грец. культури
спричинював часом ситуації, шо загрожували
громадянською війною. Т. став виразом
ортодоксального руху, шо прагнув зберегти
непорушними основи най. культури; зокрема він
виникає в атмосфері суперечок між ортодоксами-
фарисеями та геленізованими саддукеями, про
яких часто йдеться у Нов. Завіті. Тому концепція
Т. розгортається в широкій полеміці з усім грец.
Автори Т. засуджують культ статуй (ідолів),
заперечують грец. філософію, полемізують з
гностиками, котрі прагнули в перші ст. н.е.
зруйнувати авторитет Ст. Завіту й надати
християнству виразного поганського спрямування.
В Т. приділено, проте, вел. увагу питанням,
подібним саме до тих, що займали увагу гностиків,
— напр., встановленню ієрархії небесних сил; тут,
у контексті розмежування з християнством,
викладено багато міркувань про Месію,
есхатологію та ін. Цікавий термін “епікейрос” —
“свиня зі стада Епікура”, ним тавруються ті, хто
перейнявся геленізмом. Хоча автори Т. виявляють
лобру обізнаність в ант. філософії та культурі, вони
гостро заперечують необхідність її вивчення. Коли
раббі Єшуа спитали, чи можна вчити сина грец.
книгам, він відповів, шо так, можна, але лише в
той час. коли не день і не ніч – бо ж Єшуа Навіном
було сказано: ” Нехай не відходить ця книга Закону
(Тора) від уст твоїх, але навчайся неї вдень і вночі”.
Стиль Т. можна уявити за таким уривком: “Лень
має 12 годин. В перші 3 години Бог… сидить і
займається законами. В другі 3 години Він іде й
судить всесвіт; коли він помічає, шо світ заслуговує
на погибель, тоді, вставши з трону суду, він сідає
на трон милосердя. В треті 3 години Він сидить і
фас з усім світом, починаючи від рогу єдинорога
до яєць хробаків. В четверті 3 години Він сидить і
грає з Левіафаном”.
До талмудичної л-ри відносять також складені
в сер. віки Мідраші, сповнені міфол. духу й
атмосфери казковості.
В центрі уваги Т. завжди знаходиться образ
мудреця-раббі, вчителя, який базується багато в
чому на біографіях реальних осіб, але генетично
походить від типу хакама часів Соломона, шо
запровадив при Храмі Єрусалимському справжній
літ. інститут, який складали мудреці, що об’єктивно
стали попередниками талмудистів пізніших епох.
Семен Абрамович

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.