Лексикон загального та порівняльного літературознавства

ТРІОЛЕТ

ТРІОЛЕТ (італ. — “потрійний”) — тверла
строфічна форма, шо складається з восьми рядків.
Є лише дві рими. 1-й вірш повторюється в
четвертому та сьомому рядках, а другий у
восьмому. Строфічна формула Т.: АВаАаЬАВ
(варіанти АВаАЬаАВ, АВЬАаЬАВ…). Скріплюючи
текст “кільцями”, повтори позначають лейтмотив
та підкреслюють композиційну завершеність.
Походження Т., як і ін. твердих строфічних
форм (рондель, рондо, секстина, сонет) вчені
пов’язують з сер-вічн. плясовою піснею ром.
народів, з характерним для неї чергуванням строф
та приспівів. Пізніше в процесі олітературення цієї
пісні у ст.-франц. поезії, зокрема, у Прованс.
трубадурів XII ст., кількість строф та приспівів, а
також їх рядковий обсяг скорочувалися і вже в
кінці XV ст. Т. набуває свого канонічного вигляду.
Як сер-віч. форма Т. у ренесансну добу майже
не вживається, а потім разом з ін. ром. твердими
строфами відроджується у ліриці бароко і рококо
(перш за все як “вірш на випадок”). Зверталися до
Т. і класицисти. У романтиків, які переважно
орієнтувалися на італ., а не на франц. традицію,
Т. не користувався повагою, а от у символістів
набуває виняткової популярності. Не зник Т. і нині.
Форма Т. була вироблена в ст.-франц. поезії
для лір., часом сатир, тв. або “віршів на випадок”.
Серед авторів Т. — Ж. де Раншен (XVII ст.),
Т. де Банвіль, А.Доде (XIX ст.). Окр. зразки Т.
з’являються в герм, і слов’ян, л-рах у XVII ст.: нім.
поетФ. фон Гагендорн (“Перший травень”); рос.
переклад М.Муравйова, Т. Ж. де Раншена. Але
закорінюється Т. у герман. і слов’ян, літ. зонах у
добу романтизму, коли відбувається процес
наслідування-засвоєнняітало-франц. вірш, техніки.
Т. писали в Німеччині — Й.В.Гьоте, А.В.Шлегель,
Ф.Рюккерт, граф А. Платен, А. Шаміссо,
Е.Гейбель, С.Гермлін; в Англії — В.Є.Генлі; у
Польщі — С.Гощиньський, Т.Зан, А.Міцкевич; у
Словенії — Ф.Прешерн; у Росії — М.Карамзін,
A.Дельвіг, О.Кольцов, І.Бунін. Найактивніший
інтерес до Т. рос. поезія виявила на поч. XX ст.
(кн. Т. Ф .Сологуба та Т. І.Рукавішнікова,
B.Брюсова, К.Бальмонта, І.Северяніна та ін.).
В укр. л-ру Т. увів 1831 О.Бодянський, проте
справжнє поцінування цієї строфічної форми
відбулося в контексті становлення поезії
модернізму в кін. XIX — на поч. XX ст. (І.Франко,
М.Вороний, А.Казка). Це стосується також білор.
поезії:
Я складу вам тріолет Ты быу, як месяц, адзінокі:
Про поета і амура Самотиа жыу, самотна тёр.
На старий-сгарий сюжет, Хоиь свет і людны, і широкі, —
Я складу вам тріолет Ты быу, як^есяи, адзінокі.
На сюжет: амур-поет, Красу, і светласиь. і лрастор
Фоном буде нам натура… Шукау — і, ад усіх далекі,
Я складу вам тріолет Ты быу, як месяц, адзінокі:
Про поета і амура. Самотна жыу, самотна умер.
(М.Вороний) (М, Богданович)
В суч. укр. поезії автором Т. є В.Мордань. На
його тексти композитор О.Костін написав камерну
кантату “Тріолети” (1985).
Для Т. переважно характерний усталений
вірш, розмір. У франц. і поль. л-рах Т. пишеться
силабічним 8-складовиком, у сх.-слов’ян. —
4-стоповим ямбом, хоча зустрічається 4-стоповий
хорей із збереженням альтернансу.
Інколи Т. використовується не як тверда вірш,
форма, а як строфа для написання більших тв.:
вірші К.Фофанова “Бджола і троянда”, вірм. поета
Н.Зарьяна “Двадцяти шости комісарам”; поеми
Доде “Les prunes” та Северяніна “Принцеса
Мімоза”.
Б о р и с Іваню к

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.