Лексикон загального та порівняльного літературознавства

ТРУБАДУР

ТРУБАДУР (прованс. troubadur) — Прованс,
синтетичний митець: автор тексту, музики та
виконавець власної пісні. Т. діяли в ХІ-ХІІІ ст. при
феодальних дворах. Походили з різних сусп.
верств: переважно з можновладців, але також з
лицарів, мішан, монахів. Були й T.-жінки. Т. —
перші світські автори, шо володіли нотною
грамотою. Збереглося 264 пісні з нотним записом.
Інколи доручали виконання своїх пісень
жонглерам або менестрелям. Започаткування
традиції Т. пов’язано з ім’ям аквітанського кн.
Гійома IX. Серед найвідоміших — Бернар де
Вентадур, барон Бертран де Борн, Арнаут Даніель,
Маркабрю. Пісні Т. найбільше були присвячені
оспівуванню прекрасної дами, шо доходило до
містично-рел. обожнення, земних радощів, героїки
хрестових походів. Також складалися сатир, вірші.
Поет, техніка була дуже вишукана: образність,
стилістика, віршування (більше як 900 вірш
розмірів). Жанри трубадурської поезії — каниона,
пасторела, снрвента, тениона Творчість Т.
значно вплинула на пізнішу поезію (Данте Аліг’єрі.
Ф. Петрарка).
Д.л. та образи Т. (менестрелів, міннезінгерів)
надихали багатьох майстрів л-ри та музики:
мелодрама ісп. письменника А.Г.Гутьєррес
“Трубадур” (1836), на основі цього тв. — італ.
лібрето С.Кальмарано й відповідно опера
“Трубадур” (1853) Дж.Верді); поезії Е.Ростана,
англ. прерафаелітів; Т.С.Еліота, Е.Д.Паунда,
Прованс, романс А.Майкова “Менестрель” (1872),
муз. балада на цей текст А.Аренського; поет,
драма О.Блока “Троянда і хрест” (1913), На нім.
грунті значного поширення набули легенди про
лицаря-співця Таннгойзера: опера Р.Вагнера
“Таннгойзер” (1845); балада Г.Гайне “Таннгойзер”
(1851); мотиви цієї легенди присутні в
алегоричному тлумаченні в романі Т. Манна
“Чарівна гора” (1924).
Див.: Лицарська лірика. Трувер.
Анатолій Волков

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.