Лексикон загального та порівняльного літературознавства

ФІНСЬКА (ПІВНІЧНА) ШКОЛА

ФІНСЬКА (ПІВНІЧНА) ШКОЛА в
фольклористці або географо-іст. метод,
засновниками якого були фін. письменник,
філолог, професор Гельсінгфорзького ун-ту Юліус
Крон (1835-88) і особливо його син, проф. ун-ту в
Гельсінкі Карл (Коарле) Крон (1853-1933), який
займався ф-ром та порівняльною фолькло­
ристикою. В більшості праиь фольклористів Ф.ш.
є різновидом теорії міграціонізму (мандрівних
сюжетів). Головна увага істориків фольклористики
трад. зосереджувалася не стільки на теор.
засновках Ф.ш., скільки на конструктивності її
основного методу (іст.-географічного та
картографічного), шо застосовується, зокрема, при
вивченні фольклору з погляду розповсюдження
сюжетів і мотивів (в часі і просторі). Однак коло
наук, проблем Ф.ш. було набагато ширшим. Ще
1884 в грунтовній праці про генезу “Калевали”
Ю.Крон писав: “Перш ніж шукати вирішення
питання про походження поеми (“Калевали”), я
приводжу до системи її редакції в географічній та
хронологічній послідовності. Тільки так можна
відокремити оригінальні елементи від тих. шо
приєдналися пізніше”. Цю методику Ю.Крон
застосував досить успішно в праці “Каїєиаііап
Тазіпеі” (1888), де вказав на особливу цінність
варіантів поеми, які визначають її народність.
Ю.Крона, як і засновника міграційної школи
Т.Бенфєя, цікавила проблема відновлення
первісного тексту (архетипу) поет. тв. На думку
фін. вченого, багато тв. фольклору дійсно
проникали на Зх. з Індії, ін., навпаки, потрапляли
в Індію з Зх. (з Мал. Азії та Ценр. Європи). Однак,
за його думкою, теоретики міграціонізму (Бенфей
і частково О.Веселовський) надавали завеликого
значення різноманітним обробкам, трансформа­
ціям, літ. текстові й недооцінювали більш ранні нар.
записи. Адже, за спостереженнями Ю.Крона над
варіантами “Калевали”, деякі з них свідчать про
чудову здатність нар. пам’яті доносити до нас
найархаїчній форми (архетипи). Це стосується як
казки, так і пісні.
Більш детально, систематизовано ”й
обгрунтовано виклав методологічні засади Ф.ш.
К.Крон у доповіді на засідані Міжнар. фольлор.
конгресу в Парижі 1889: “Головною працею мого
батька — писав К.Крон, — було порівн. вивчення
“Калевали”, шо склало першу частину його “Історії
фін. л-ри” … Дослідження “Калевали” мало
значення для з’ясування зв’язків фін. епосу з ст-
давн. сканд., рос. та лит. піснями. Однак, як мені
здається, ше більшу цікавість являє праця мого
батька, продовжена мною, шо присвячена
порівнянню фін. нар. поезії з аналогічною
традицією країн усього світу”. Виходячи з тої
передумови, шо інтернац. характер переказу (як
і пісні) полягає не тільки в заг. основній ідеї, але й
в розвитку та ускладненні дії, тобто в сюжеті
назагал, що містить у собі певні мотиви, для того,
щоб знайти праформу оповіді, необхідно зіставити
всі його варіанти; ці варіанти класифікуються за
іст. принципом, якшо наявні літ. першоджерела або
ж за географічним, якшо їх записано з живого
голосу народу. Щоб виконати роботу повністю,
необхідно мати варіанти кожного села, кожної
області, кожної провінції”. Тільки дослідження
абсолютно всіх варіантів може, за К.Кроном,
привести до виявлення “праформи” та
“прабатьківщини” кожного сюжету (де зафіксовано
найбільш повні та численні його варіанти). Ці
методичні принципи було пізніше покладено в
основу вказівників казк. та ін. сюжетів. Однак, за
словами К.Крона, визначення ‘праформи” й
прабатьківщини” шляхом порівняння варіантів
того чи ін. сюжету у різних народів не є
найважливішим у порівн. фольклористиці. Більш
суттєво виявити зміни, яких зазнавали ці архетипи
в часі і просторі (у різних народів, у різних регіонах
та зонах), у багатстві варіантів (К.Крон “Метод
дослідження фольклору”, 1926, нім. мовою). За
такою методикою послідовники Ф.ш. вивчали окр.
казк. та анекдотичні сюжети й видали значну
кількість відповідних монографій.
Незважаючи на певну однобокість і схематизм
(недооцінка ідейного змісту і худож. особливостей
нац. варіантів і версій сюжетів, на шо звернули
увагу такі видатні вчені, як швед, філолог Карл Б.
Сідов на VII Пн. Конгресі з філол. наук (1932), рос.
фольклорист Ю.Соколов та ін.), Ф.ш. приваблю­
вала в 1-й пол. XX ст. багатьох прихильників у
різних країнах. Особливо імпонували чітка
розробка методики дослідження (в працях
К. Крона), прагення будувати докази на широкому
різномов. матеріалі. Ще 1907 фін. фольклористи
заснували наук, спілку “Folklor Fellow”, яка
видавала різними мовами (англ., франц., нім. та
ін) відоме в усьому світі періодичне видання
“Folklor Fellows Commenications” (FFC). Окрім
Гельсінського центру, Спілка мала філії чи не в
усіх країнах Європи, Азії, а також у США, Канаді,
Лат. Америці хоча б з одним співробітником, який
складав бібліографію і збирав матеріал, необхідний
для порівн. вивчення казкових архетипів і
відтворення різноманітних компонентів епіч. тв.
Завдяки співробітництву фольклористів різних
країн стала можливою поява 1910 ‘Покажчика
казк. типів” фін. вченого Антгі Аарне (1867-1925)
— першого в світ, фольклор, практиці каталога
міжнар. казк. сюжетів (зі вказанням частотності
функціонування варіантів у різних народів).
Основні ідеї та методичні прийоми Ф.ш.
сприйняли тою чи ін. мірою нім. фольклорист
Й.Больте (1858-1937) та чес. філолог І.Полівка
(1858-1933), які спільно видали в 5-ти томах
‘Примітки до казок братів Грімм” (1913-35), дан.
вчений А.Ольрік (1854-1917) в працях з пн.
міфології та ін. На основі покажчика А.Аарне був
складений М.Андрєєвим (1893-1942) з
врахуванням сх-слов’ян. матеріалу рос. “Покажчик
казк. сюжетів за системою Аарне” (1928). Того ж
року в Гельсінкі був опублікований “Каталог рум.
казок за системою Аарне” (28-й том праць The
Folklore Fellows), складений свяшенником з рум. м.
Сібіу Адольфом Шуллерусом.
Вел. ролю в розвиткові міжнар. казкознавства
відіграли праці амер. фольклориста Стіса
Томпсона; шеститомовий “Покажчик фольклор­
них мотивів” (1930-1936), “Покажчик казк.
сюжетів” (1938, спільно з А.Аарне). Істотньо було
доповнено 2-е видання покажчика Аарне-Томпсо-
на “Types of the folk-tale” (Гельсінкі, 1964). В
основу цих каталогів покладено класифікацію
казок різних народів за сюжетами як стійким
комплексом мотивів. Надалі в наук, виданнях казок
(певною мірою й неказк. нар. прози), як правило,
вказується номер відповідного сюжету за
покажчиками Аарне-Томпсона та Больте-Полівки.
1947 був надрукований у Варшаві покажчик акад.
Ю.Кшижановського “Поль. нар. казка в
систематичному розташуванні”. Вартісність цього
видання тим більша, шо в ньому відображено не
лише казк. репертуар, а й неказк. прозу. Частково
відбито й білор. та укр. матеріал з т. зв. кресів —
теренів змішаного заселення.
Найновіший “Порівняльний вказівник сюжетів
— сх-слов’ян. казка” був складений рос., укр. та
білор. фольклористами Л.Барагом,
І.Березовським, К.Кабашніковим і М.Новіковим
(1979). Звід враховує деякі поль. та пд.-слов’ян,
варіанти, а також типи казок, шо зафіксовані в
покажчиках Аарне-Томпсона (AT), вид. 1964. Він
вигідно відрізняється від ін. каталогів тим, шо
містить і підтипи, локальні версії різноманітних
міжнар. сюжетів. Т.ч., розширюється можливість
застосування методологічних принципів
засновників Ф.ш.
Григорій Єостан

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.