Лексикон загального та порівняльного літературознавства

ХУТОРЯНСТВО

ХУТОРЯНСТВО — ідеологічний напрямок
в межах тестаментарно-рустикального-дискурсу,
адепти якого вважають село (хутір) єдиним
генератором правдивої і життєзможної нац.
культури: “Але ж лишились люди, шо мають той
хутір у душі як останній прихисток соборної укр.
душі, де немає межі між мертвими та живими. Як
останній козацький кіш, шо був у Тарасовій душі,
розпросторився по Вкраїні, пробуджуючи
козацький нарід, може, отак і з наших душ
розпросториться по Україні і світі та сила, що
зробить нашу культуру не україномов., а глибинно
укр.” (редакційна стаття-передмова до числа 1’93
“Основи”). Ідеологи X. підносять “духов, принцип
хутора” до розмірності філос. формату укр. нац.
ідеї: “Україна ше довго (а може назавжди) такою
буде — напівселянською державою. Адже
очевидно: Європа (шо вже казати про США) надто
програла у культ, поступі, урбанізуючи сільский
простір до техногенних рівнів. Село як таке, з його
етногенними та природними умовами мусило б не
зникати, а трансформувати здобутки цивілізації у
віками встояне життя-буття. Його метафізичне (за
почуттям власного “я”) перебування в об’ємно-
просторовому середовищі все-таки відрізняється
від міста. Тому душа селянина ніби оберігається у
ньому — не дає зачерствіти їй відчуття причетності
до одвічної материзни” (Л. Сироїд). Тут
упроявлюється справжня трагедія хуторянської
дискурсивної конвенції – предмет сподівань (укр.
селянство кін. XX – поч. XXI ст.) у комунікативно-
креаційній сфері не надається до буття у
запропонованому ідеологами X. форматі ні за
типом гештальтного способу мовлення, ні за
топосом відкритості Космосу. Такий конвенційний
надрив породжує цікаві феномени у світоглядних
межах X., які було б коректно визначити переліком
“прагнень”: 1) Прагнення автентичної органічності
митця, забарвлене специфічно і примітивно (на
рівні расистських гасел) сприйнятою аріософією:
“Світ уперто залишає поза увагою, а то й
безцеремонно накладає анатему на тих одинаків,
шо вони силою Божого провидіння намагаються
очистити свідомість своєї нації від гівнопродажних
будяків хайливого інтернаціоналізму, чи то пак —
нищівного ожидовлення; котрі розпочинають
немилосердну боротьбу за чистоту і висоту ідеї”
(М.Бриних); 2) Прагнення по новому мистецьки
обумовити традиціоналістський (і підтримуваний
естет.-філос. настановою соцреалізму) архетип
“Матері-Батьківщини”:“ А велике укр. серце
лежало, зранене і забуте, у бур’янах і кропиві.
Хтось підходив до нього, пробував обмацувати, та
не вистачало кілометрів рулетки, прицмокував
язиком, але той брався пухирями. Хтось байдужо
дріботів мимо, і його теж покривав холодний порох
пустелі. Підбігла дитина. Глянула на страдницьке
серце, що розрослося від Карпат до Криму, глянула
і… заплакала, Падали на серце дитячі сльози,
обмивали гримаси яничарства і струпи
збайдужіння, гоїли мікро- та макро-
інфаркти.Крапали на велике укр. серце дитячі
сльози, птахи відмерзали, оживала вода, А сльози
крапали. Чи вистачить дитячих сліз?” ( С.Проиюк,
“Там, де поплутані кольори”); 3) Прагнення
сформулювати і зреалізувати хуторянську
концепцію нов. мист. еліти: “Митець потрібний
власній землі. Отже, її речнику і трудівнику
селянину, а не утриманцю “в городах”. Власне,
паразитові, продукованому т. зв. цивілізацією”
(Л.Сироїд); 4) Прагнення повернутися “до
колиски”, тобто повернути цивілізацію до способів
самоупроявлювання, притаманних дофілос. стадії
духов, розвитку. Деякі дослідники вважають X.
“дитячою хворобою” наиії, яка переживає здобуття
суверенності. Звідси тяжіння “хуторян” до простих
форм псевдоміфогенної нараиії. В ній X. апелює
до споріднених практик XIX ст. Ідеологом своїм
послідовники хуторянської доктрини вважають
О.Шпенглера, котрий у “Присмерку Європи”
(1918) писав: “Селянин – єдина природна людина,
єдиний пережиток культури, який зберігся”.
Насьогодні хуторянська міфо-філософія виглядає
анахронізмом, але, за певних умов, її
модернізована версія може стати фундаментом
майбутньої тоталітарної доктрини, Існують помітні
паралелі між укр. X, та суч. рос. “почвенничеством”
(В.Распутін, В.Лічугін, В.Кожинов, В.Бєлов та ін.).
Обидві ідеологічні течії мають спільні корені у
слов’янофільстві XIX ст., зорієнтовані на
неоязичнииькі та “нар.-правосл.” рел. культи, на
неотрадиціоналістські духов.-реставраційні
практики. Свого роду “рупорами X.” сьогодні
виступають часописи “Основа”, “Перевал”,
“Артанія”, “Образотворче мистецтво”. Ідеологія та
худож. засади X. представлені у тв. В.Іллі. В.Пепи,
В.Отрошенко, С.Плачинди та ін.
Володимир Єшкілев

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.