БІЛА Анна. Український літературний авангард: пошуки, стильові напрямки. Монографія.

1.2. Фройдистський і марксистський дискурси

1.2.  Фройдистський  і  марксистський  дискурси
Психоаналіз 3. Фройда зняв табу з і-ктуальлої для XX ст. теми
сексуального, драматизувавши сферу «приватного життя» пред­
ставника середніх класів, «тднісш и її до рівня античної тра­
гедії» [190, с. 162]. Фройдизм поступово просотався у всі с<ре-
и людського існування, «спчітаючи» переконливу моделе
міжкультурної «мови» зі своєрідними смислами і кодами. Як
зазначає дослідник неоавангардизму Ю. Давидов, гра на доне­
давна табуйованих натяках тепер «перестала бути елітарьо-ари-
стократичним заняттям небагатьох., до неї було заохочено пе-
реважн-1′ більшість, що не могло врешт -решт не призвести до
певних змістових, теоретичних трансформацій у лоні фройдиз-
му» [190, с. 163].
Передумови виникнення фройдистського і марксистського
дискурсів є подібними. І психоаналітик, і філософ висунули
концепції нового прагматизму. Якщо для Ф. Ніцше характер­
ним є підхід до своїх робіт як до спроби «філософії життя»,
постійного формування (людина як «Бог, що постає» [549,
с. 376]), то марксизм і фройдизм є інтерпретаційними концеп­
ціями зі сформованою ідеєю світу або ідеєю людини, залежної
від позасвідомих імпульсів. Принципово пошуковий адетермі-
нізм Ніцше вступає в бінарну опозицію до детермінізму Марк­
са і Фройда. Втім, це тільки один з аспектів співвідношення
трьох найвагоміших нарач ивів XX ст. Між ними водночас існує
глибока кореляція, оскільки вони об’єднані темою заперечення
Цінностей (християнських, морально-етичних, трансцендент­
них та ін.) і маюти за відправну точку філософський нігілізм.
Дуже цінним є спостереження К. Ясперса щодо природи
ніцшеанського нігілізму, оскільки це цілком справедливо щодо
Марксизму і фройдизму. На його думку, саме ідея творіння, ідея
Бога і потяг до істини, організують «всеохопву, приведену
в рух питомо екзистениійним потягом науку» [833. с. 67].
Концептологія авангарду 17 У концепціях Ніцше, Маркса і Фройда наука остаточно звіЯ
няється від ідеї Бога і творення, і потяг до істини, п ізнані
(підсилений ДІОНІСІЙСТВОМ у Ніцше, детермінізмом — У М аріЯ
Я
СЬКОГО нігілізму з ЯВЛЯЄТЬСЯ космополітичне світовідчуття; фуі
даментальне «у пролетаріату немає батьківщини» м о Л
прикласти і до Заратустри, не кажучи про абстрактні схеЛ
людини в психоаналізі.
Властивість дискурсів утворювати між собою кореіяції вД
начена їх особливістю претендувати не на ревізію і реставрі
цію текстів «Великого наративу» Ншпапіїаз (християнства, п і| І
тонізму, психології Штейнталя), але на докорінну зміну си <Я
ми координат європейської людини, роз’яснюючи попередД
наратив культури / філософії / психології і тут-таки його з н е ї
коджуючи цим роз’ясненням. Претензія на революційний Я
регляд онтологічних основ визначає схильність цих трьох дя|
курсів до маніфестативності, буквальності (простого виріш и І
ня складної проблематики), систематизації нібито «безформнЯ
го» [271, с. 33] і до застосування символічних конструктів. І >
Загальний епістемологічний «зсув», що відбувся наприкіні
XIX ст. завдяки марксизму і фройдизму, як пише Р. Ьарт, 6)1
найвагомішим переломом нової доби, адже «жодних інішЯ
рішучих змін з того часу не відбулося… ми ось уже сто роківШ
зайняті повторенням перейденого» [49, с. 413-414]. Сфеи
підсвідомого, осмислена в соціологічному плані Марксом, а і
психологічному — Фройдом, відкривала можливість розглядати
«справжні мотиви» людської діяльності, що переломлюються в
колективній та індивідуальній свідомості у формі «ідеології 1
або «уявного»; це також викликало потребу роботи з мовокі
текстами — як «охоронцями» підсвідомого — на стику різни
дисциплін [49, с. 413]. (Доречно припустити, що ніцшеанськм
дискурс виступив культурологічною основою модерністські
го; марксистський і фройдистський — авангардного, більш раї
дикального. Що зумовлено різним ступенем «абсорбції» т о й
чи іншого наративу, а також придатністю до практичного й о Л
застосування в тих чи інших умовах). І
Ніцшеанський дискурс, заперечивши священне, яке песебЯ
ває за межею цього світу, зазіхнув на знищення релігійної лни]
і Фройда; стає аморальним Як наслідок тотального філосо
18 107] Постала арелігійна людина, переконана, ніби
дИни Р 44’ орює себе». Втім, на думку М. Еліаде, залишки
вона сама харакгерИЗували і цю ареліпйну людину. Концепт
ритуал»* ^ пр0Д0ВЖує проникати у філософські ідеї, соц.аль-
сакрально^^ економічні теорії, зокрема; в структуру мар
н° -поЛіТм і ф про визвольну, місіонерську ролі пролетаріату,
ксизму. якого мають змінити онтологічний статус світу»
«страж ^ ^ ^ продукт несвідомого, проявився 1 в струк-
[2 . ’ онГінальної концепції Маркса, і в численних моди(| ікаці-
турі слецих ПОНяттям «марксизм», стимулювавши «очевид­
ність» і «Природність» концепції, адже «історично змінні фак-
ти°були тут іведені до рангу вічних» [44, с. 111]. Природний хід
історії було заперечено і як очевидну закономірність проголоше­
но псевдофізис — ідею людської (психічної, волюнтаристської,
колективної) домінанти в історичному русі. (Нагадаємо, що в
гуманістичній концепції людина перебувала в постійному зв’язку
з Природою, натуральним; новітній час відкривається тотальною
машинізацією — відбиранням у природи влади над людиною).
3. Фройд припустив, що людське Еґо Ј «пасивною сутністю,
не наділеною власною енергією або силою, і тому воно уру-
хомлюється лише завдяки зовнішнім щодо нього силам, локалі­
зованим або в Ід (несвідомому), або в довколишньому середо­
вищі» [619, с. XV]. Фройд, на думку структураліста Р. Варта,
«розглядав психіку як щільну сітку відношень еквівалентності,
відношень значущості» (курсив автора.-А . Б ) [44, с. 77]. Один
з аспектів відношення становить явний смисл поведінки, дру­
гий елемент — прихований, або дійовий, смисл, а третій є ре­
зультатом кореляції перших двох елементів. Звідси, за Бартом,
особливості топології фройдизму — це не опозиція зовнішнього
і внутрішнього або тілесного «верху» і «низу», а топологія
«лиця» і «вивороту». При чому «лицева» і «вивооітна» сторони
постійно міняються місцями, «обертаючись довксла чогось та­
кого, чого немає» [44, с. 77]. Концепція Фройда була принци­
пово децентрична, його відкриття «не підмінює колишній центр,
абсолютний суб’єкт, що ставав чистим фантомом, і не нама­
гається те, що постає як оманливе, підтвердити якоюсь іншою
реальністю« [243, с. 350] Загибель декартівського мислячого
сУб єкта з початком активного побутування фройдизму була
однією з причин занепаду наративу НитапПаз.
Концептолопя авангарду 19 Саме фройдизмові — у різних теоретичних видозміна*]
Ядвонатс у ьлор ушімогавйан итаргідів ьсолевод ,укмуд ушанг
авангарду як мистецького руху. Особливо значущим, крім Л
даного світоглядного перелому (тісно пов’язаного з історичЛ
тлом епохи), видається вплив фройдизму на усвідомлюй
новою людиною свого мовомислення. Вміст психічного, на д Д
ку 3 Фройда, є наскрізь ідеологічним «Від неясної дум Л
неясного, невизначеного бажання до філософської систеЛ
складного полі і ичного заснування ми маємо неперервний г>|
ідеологічних і… сошологічних явищ» [135, с. 21]. Н аслідД
фройдистськсї проек дії індивідуального пснлічного на к о Л
тивне соціологічне постають на думку М. Волошинова, чисіЛ
ні умоглядно-спекулятивні концепиї:’третього перюцу ф рой Л
му — «травми народження» в роботах О. Ранка, «колективне!
піди-, домого» в дослідженнях К.-Г. Юнга, — які були суб’єкт*
ними психоаналітично-філософськими (а іноді і культурош
гі іними) інтешоетаціями біо- і соціологічного існування Я
дини І
Як ірон’зує Волошинов (псевдо-Ьахгін), «смішно було б прі
пустити що всі ці маси прибічників Фройда — спраглі зціленВ
пацієнти психіатричних клінік» [135, с 5]. Мода на фройдЛ
зумовлена, в першу чрргу, тим, що психоаналітична концепА
затоокнула проблему витіснених бажань, пов’язаних з п е Д
жиьаннями людиною своїх статі і віку [135, с. 6-7]. ПодібнЯ
біолої ‘чний детермінізм знайшов панацею — позбавлення пек
хологічних («-верчих та інших) гравм через метод «озвучувм
ня», «виговопення», що у фройдизмі ототожнюється з катаре
сом — звільненням від витісненого у підсвідоме ізольованої»!
«комплексу» заборонених (Еґо, соціумом) бажань. Озвучнії
процеси підсвідомого означає зробити їх набутком свідомсв
і, в певному сенсі, виправдати перед цензуруючим «Я» суспіД
ством.
Розуміння мови підсвідомого як істини, осяяння, а ОфІцШ І
ної мови як цензора й обману зробило мовомислення ссер;Я
дискурсивних конфліктів, а відтак центральним п и тан н ям
авангардизмі. Це бажання «схопити» і «розвінчати» н евл о м
Ніщо спричинило дадаістське руйнування мови як сошаліИ
узаконених смислів і появу мовних футуристичних експерИ
20 Частина! • увало сюрреалістів з їхньою практикою авто-
ментів, переСЛ^ ,а як панацеї свободи, а в неоавангар^і призве-
матИчного п ь . мовчання> усвідомленої як поведінкового та
ло до Ф1Л°С0<*)’ (И бо„у Проблема знищення мови асю зві пьнен-
в к зи стен ш и н о_ ої> несвідомої енерпї, здатної постійно
НЯ ВІД 11 С°ИЦ^0ВІ й нові’конотації, була також проблемою ідео-
збільш г ктеру 9 адже звільнитися від мови означало
логічного ^ ідеології. Водночас будь-яке скас) вання мови,
звільн ити^ суперечливо співіснує з її звеличенням: «Повстаь-
за Р. Барт ^ допомогою самої мови невідворосно ьили-
К> Г у прагнення вивільнити «вторинну» мову, тобто гли­
бинну «анормальну» (непідкорену нормам) енергію слова…»
Г*? с 292]. Війна авангарду з мовою набула такої систематич­
ності, що с гала однією з його типологічних рис
Спрощення соціально-економічної концепції Маркса (як і
психоаналітичної — Фройда), а також філософії життя Ніцше,
як ми спостерегли, стало можливим завдяки іманентним особ­
ливостям цих дискурсів, що вели свою генеалогію від ассірій­
ського чи нордичного міфів або пристосовували архаїчну симво­
ліку (що характерно для Фройда), а через те могли бути «складе­
ні» або реставровані у зворотному порядку — свідомістю
звичайного обивателя — і тим більше припасован, до вимог іде­
ологічного руху.
На початку XX ст. виникали насправді сприятливі умови для
ідеологізації та «омасовлення» глибоких, але оздоблених сим­
волікою і фетишами, маніфестами і деклараціями, зіаданих
дискурсів. Перед наративом Ніцше, що не піддавався перекла­
ду буденною мовою, а також роботами Маркса і Фройда стояла
людина, завдяки вульгаризованому сприйняттю якої текст роз­
сіювався і множився ідеолої ічними, філософськими та іншими
ідеями, віддаляючись у такий спосіб від самого себе (у найбільш
радикальному варіанті це простежуємо на модифікації ідеї над
юдини у нацистській ідеології або спрощенні ідеї місіонер­
ства пролетаріату в радянському діаматі).
іншого боку, доречно згадати міркування Р. Варта про те,
Що, починаючи з Лойоли і продовжуючи де Садом і Ніцше, «пра­
вила інтелектуального цискурсу періодично підлягають «спа­
ленню» .. Інтелект починає призвичаюватися до нової логіки,
входить у необжиту галузь «внутрішнього досвіду»: одна і
Концептологія авангарду 21 та ж істина, об’єднуючи романтичне, поетичне і дискурсивЛ
слово, вирушає на пошуки самої себе, оскільки віднині в о Л
постає істиною слова як такого» [45, с. 348]. Можливо, у ц Д
новій логіці інтелектуального руху також варто шукати причД
ну взаємопроникнення різних наукових методологій? І
На початку XX ст. ми спостеоігаємо не поліфонію сгарои
наративу Нитапііаз, що сформувався за доби Відродження, аЛ
виникнення кількох самостійних «модерних» дискурсів, я к »
довелось стати поживним культурним середовищем авангарді
і модернізму. Загибель «загальнозначущого міфу» веде за собоИ
розкол соціуму на велике число «елітарних груп — прихильним
різноманітних філософських міфологем і «дно» художньої С В ІД ^ І
мості — гак звану «масову публіку», чиє художнє сприйняття
організується з уривків і уламків «міфологем» [190, с. 17].

Категорія: БІЛА Анна. Український літературний авангард: пошуки, стильові напрямки. Монографія.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.