БІЛА Анна. Український літературний авангард: пошуки, стильові напрямки. Монографія.

2.4. Пошук «нижньої хронологічної межі» авангардизму: український та російський варіанти

2.4. Пошук «нижньої хронологічної межі» авангардизму:
український та російський варіанти
У сучасному українському літературознавстві сформували­
ся кілька підходів до проблеми авангардизму. У парадоксаль­
ний спосіб практично всі вони обирають за об’єкт аналізу не
внутрішньостильові та ісгорико-культурні аспекти руху, але
«аваніардний експеримент» на тлі модерн, тського дискурсу.
Головна причина такої «неповаги» полягає у тривалій залеж­
ності українського літературознавства від ідеологічної парадиг­
ми радянської науки. Звичне і надійне, з ідеологічної точки зору,
стильове тло, на яке можна спиратися, небезпека будь-яких сти­
льових «диверсій», — все це відчувається у спробі відвести аван­
гарду місце «асенізатора» або очисіителя культури [515],
«мінус»-літеоатури [335] поруч з модернізмом як адептом «но­
вого гуманізму» або у визначенні авангарду, за відсутності
«справжнього модернізму», як вторинного явища [563].
Сучасна інтерпретація авангарду В Моренцем (монографія
XX шляхи поетичного модерну першої половини
ст.. Україна і Польща») видається доволі симптоматичною,
свят ЄМ1 ЦЬ0Г0 мистецького та ідеологічного руху автор при-
читач ДВа самост*иних розділи дослідження, заінтригувавши
новим підходом до питання про місце конструктивізму
3 рнцептологія авангарду 35 в авангарді, ролі авангардизму — по відношенню до модернізмі!
Зіставляючи авангардні тенденції в Україні і Польщі, д осд ^|
ник керується думкою про трансісторичний характер яви^Я
«…Ми розуміємо авангард передусім не як історичний епі^Я
що мав своє місце на зламі перших десятиліть XX століття ^ Я
’ V
присутній у полі кожного історичного часу певнии ТИП естЯ
тичної свідомості, чинник саморуху жанру, найтісніше п о в а І
заний із традицією свого часу і залежний від неї» [515, с. І4Я І
Причому модернізм інтерпретовано автором також з попнЯ І
трансісторизму: «[Свою відповідь на проблему]… ма^.мс н а Я
обгрунтувати власне якісним розрізненням модерну й авангЛ І
ду як відмінних духовно-інтелектуальних станів, що разоіЯ І
традиційною художньою свідомістю становлять динамічне псЛ І
синхронної взаємодії кожного етапу жанрового саморуху» [5іЯ І
с. 139-140]. ’ |
У самому трансісторичному підході до літературних я в Я
немає нічого протиприродного, навпаки, це насправді давніЯ
закріплений в науці ракурс осмислення дійсності (починаїЯ
від класиків грецької філософії і завершуючи класиками д Я
лектичного матеріалізму), якби не методологічні казуси, Я
постають внаслідок подібного «метаісторизму». Прагнучи псі
бачити, слідом за авторитетним російським культуролоІгЯ
М. Епштейном, «сталу закономірність саморуху художйЯ
свідомості», дослідник наближається до думки про перспЯ
тивність розгляду бурлескних полотен І. Красіцького або «ЕнЯ
ди» І. Котляревського як явищ авангарду [515, с. 151]. Т а к Я
установка на авангард як «очистителя культури» дозвоіЯ
«відмахнутися» від авангардних мовностильових і концеїтв
альних здобутків: «… Чи можна нині переконливо говорити іЯ
широке літературне побутування типово авангардних текс^И
(курсив автора. — А. 2>.) О. Кручених, М. Семенка Б. ЯоеяськсЯ І
О. Вата, В. Поліщука? Навряд: усі вони є фактом історії літера
тури, і вже як стильовий виняток (переважно в очах фахівців^И
фактом рецепції літератури… Авангард завжди лишається е том]
«міжчассі», в якому він на потребу оновлення літерагури а в
тивно розвивається… лишається «на полі брані», призвідцем я м
він і виступає, — осторонь традиції (а тим паче класики) й м Я
дерного художнього пошуку» [515, с. 153]. І
сНитсаЧ 6 3Iв дослідника щодо відсутності літературного побуту-
3аКИ^ гться більш ніж дивним: повне забуття піонер.в
вання в^ аної j бистрокрилої республіки» (К. Буревій) уиро-
«юноі, ”1найменше п’ятдесяти років, натужне «повернення»
Д0ВЖ мен до літерагурного процесу 1960-х — 1970-х років (а то
Х,1’Уо х!) У виїляді випусків проскцибованої «Бібліотеки по-
відсутність представників різних стильових напрямів
ет- ; вузівських Підручниках до 1990-х років — і на додачу
’ її неграмотність сприйняття язищ авангарду (як в: гчиз-
няних так і зарубіжних) у сьогоднішньої «читаючої публіки»
сві д и’ть Пр0 фактор свідомого нищення альтернативної куль­
тури приречення її на забуття у парадигмі панівної ідеології
Здається, подібний закид увиразнює природу методології вче­
ного: навіть широко цитуючи роооти Р. Варта і Ж Дельоза й
оперуючи здебільшого постструктуральною термінологією, до­
слідник лишається вірний принципам традиційного наукового
аналізу, тобго діалектичному методу. (Причому не можна не по-
міфити в подібній «рецепції» неповне оперування текстами, —
якщо, напр , пародійний вірш Е. Стріхи дослідник сприймає за
автентичне явище фу туризму…) Напевно, саме через свідому,
настановчу неувагу до гітчизняного авангарду В Мооенець кон­
статує: « ..В світоглядно-естетичному ппані (з б; пьшою чи мен­
шою мірою художньої оригінальності) [український футуризм]
повторив усі провокативні «жести й фігуои» європейського…»
[515, с. 159].
Конкретно-історичний підхід до українського авангарду зу­
стрічаємо у відомій роботі С. Павличко «Дискурс модернізму в
українській літературі >. Говорячи про авангардизм, «який асо­
ціюється передовсім з постаті ю Михайля Семенка», дослідни­
ця рішуче констатує, щ оь і «має досить мало спільного з на­
ступними українськими авангардами, зокрема тим, що народив-
‘єредині 80-х рокіБ» [563, с. 183]. Звинувачуючи (f ссобі
• Семенка) український авангард у псевдосучасност., анти-
•нтелектуалізмі, антифі юсофізмі, антиндивідуалі змі, антиелі-
гаР- «і, антипсихолопзмі, апології насильства, принциповому
антимодернізмі [563, с. 190], С. П івличко ігнорує с гильові відру-
1 межах авангарду, іронізуючи над потуїами семенківців
вників так званого «другого призову» у футуризмі), але
не відбирає у цього явища права на історичні межі (будуїД
зорієнтована мейнстримом європейської критики на конкрет.1
но-історичне його прочитання). І
У російському літературознавстві й мистецтвознаьстД
останнього десятиліття увиразнилися два основні підходи дЛ
осмислення хронологічних меж аналізованого тут явища. ЦьіЛ
му сприяла тривала і ґрунтовна традиція збирання і вивченцЯ
національної спадщини, постійно діючий імпульс самозберЛ
ження культури. У своєму ставленні до авангардизму російські
дослідники менш категоричні, ніж їх українські колеги, і п р Л
пускають широке та вузьке тлумачення поняття. І
«У широкому смислі, — пише А. Крусанов, — до авангарЛ
зараховують всі новаторські антитрадиційні прагнення в м иЛ
тецтві незалежно від їх хронології та ідейно-художнього напііН
нення. Таке тлумачення терміну «авангард» основане на семаЯ
тиці самого слова, а не на якомусь конкретно-історичному яви їЯ
У вужчому смислі тлумачення терміну ґрунтується на конкраЯ
но-історичному колі синхронних та споріднених ІДЄЙНО-хЯ
дожніх впливів мистецтва XX століття, що мають визначевИ
нижню хронологічну межу» [398, с. 107]. Як бачимо, толеруЯ
чи обидва підходи до явища, упорядник раритетного літопіфИ
російського авангарду не вимагає від історії культури ґвалтИ
них аналогій щодо її попередніх епох. Інший дослідник, Д. ( Я
раб’янов, розмірковуючи над особливостями функціонуванЯ
терміну «авангард», слушно зауважує: «Будучи запозичениіЯ
військової термінології і цілком законно перенесений у к о д
політичних уявлень, він не надто коректний по віднош енню *
мистецтва, оскільки страждає на жорсткість і позбавлений гнуЯ
кості, відповідній природі художнього мислення» [650, с. 8Я
Більшість сучасних дослідників сходяться на думці про п о т Я
бу визначення «нижньої хронологічної межі» або «стартозсЯ
майданчика» авангардизму. 1
Проблема нижньої хронологічної межі авангарду є дисня
сійною. Якщо літературний авангард зводити до однієї сти л Я
вої домінанти — футуризму, як це постає з робіт М. Ш кандЯ
[866], О. Ільницького [849], С. Павличко [563], В. Морени,я [5 Я
О. Бобринської [82-84], то «відлік» авангарду слід вести і Я
найменше від 1909-1910 років — власне, від перших ф утуЯ
38 Частина] маніфестів. Втім, історія авангардного руху буде не-
С™ ю якщо ми проігноруємо його образотворчий вектор, не
П° В о.тти шо «найбільш радикальному в авангарді», чим озна-
ЗґЗДаВШ 1 /-• ,
себе футуризм, передували експресіонізм, кубізм, фовізм, а
— же паралсльно з фупуризмом витворювалися нові напрями —
їзм сюрреалізм, імажинізм, конструктивізм Спокусливий
пошук1 «стартового майданчика» авангарду [650, с. 90], або «ви-
» ноі позиції», «передавангарду» [398, с. 108], не заьершуєть-
ся однозначною відповіддю, — оскільки при розгляді ідеологіч­
ного І мистецького руху дослі цник постає перед проблемою
ікісно нового рівня: проблемою світоглядної спорідненості всіх
згаданих стильових версій авангарду, подібності координат
світосприйнятті, поколіннгвих орієнтацій, ще уможливлюють
існування динамічного, нестабільного дискурсу, який уперше
в історії культури віддав перевагу множинності паралельно і
правомірне існуючих систем [184, с. 10?].
Безперечно, у радянській науці існував ус галений погляд на
хронологічні межі авангарду. Як підсумовується у 1 томі УЛЕ,
нижня межа означена 1905 роком (відповідно 1-й період: 1905-
1938 рр.; 2-й період — після Другої світової війни) [540, с. 15].
Або щодо раннього варіанта пумачення «відправної точки»:
«Виникнення «лівих гечій» пов’язане з періодом Першої світо­
вої віини і початку кризи імперіалістичної системи» [736, с. 8].
Втім, для цієї парадчгми лі гературознавчої науки більше важи­
ла демаркаційна лінія між мистецтвом і антимистецтвом,
«справжнім авангардом» і «вигаданим, удаваним» («Якщо петлі
поступово відійшли від формалістичних пошуків і утвердили­
ся на позиціях соціалістичної ідеології та естетики, то другі
залишилися в полоні буржуазних поглядів, суб’єктивістських
модерністських впливів» [540, с. 15] або: «.. Немає нічого не-
чнішого при підході до проблем художнього авангарду, ніж
итворення легенди про якийсь єдиний авангардизм. Адже така
. по шила б нас можливості протиставляти удаваному
Р — 1 авангард справжній… Удавані авангардисти відри-
НИМи мистецтва від його змісту, зайняті формалістич-
, нсевдоноваторськими дослідами спрямованими на оуй-
нування мистецтва» [230 , с. 8]).
Ко*Цептологія авангарду 39 ‘ и
Враховуючи перші виступи експресіоністів, саме 1905.
роком можна визначити офіційний початок авангардного р Я ^
(натоді утворюється група німецьких експресіоністів «МісЯ
У цьому розумінні «класичний перюд» європейського аван Л
ду охоплює 1905-1939 рр., російського — на думку А. Крусдд
ва — 1907-1932 рр., при чому синонімами цього останнього,
слушно зазначає дослідник, «на певних етапах історичного
витку виступали терміни «футуризм», «ліве мистецтво», «лівий
фронт мистецтв» [398, с. ,107].
Більш «туманним» видається питання «стартового майді
чика» українського авангардизму, і тут впевнено п о ч у ваю в
літературознавці, що ототожнюють футуризм з авангарді
оскільки хронологічні межі цього явища достеменно ВІПгЬ
1914-1930 [849] Натомість критики мистецтва уникають чітЛ
хронологічних детермінант, будучи не в силі провести меЯ
поміж російським і українським авангардизмом і акцентунЯ
на універсальному, понаднаціональному характері руху Г7в
с. 186], [853, с. 195-214]. Попередньо, зважаючи на очевив
істооико-культурні факти (харківські мистецькі об’єднання « Я
рень», «Союз Семи»), можемо говорити про 1910-і роки. РоізЯ
занню зазначеної проблеми допоможе практичний розгляд)
нґардистських напрямів у 2-й частині

Категорія: БІЛА Анна. Український літературний авангард: пошуки, стильові напрямки. Монографія.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.