БІЛА Анна. Український літературний авангард: пошуки, стильові напрямки. Монографія.

7 МАСКУЛІННЕ I ФEMIHHE. SELF-IMAGE

Потреба послуговуватися поняттями феміністичної та пси­
хоаналітичної критики виникає не випадково, оскільки саме у
цих методологіях проблема модерності інтеопретується у тісно­
му зв’язку з питанням неврозу як характерної ознаки психо­
логії людини межі століть. «… Загальноєвропейський світогляд­
ний перелом, — переконує Н. Зборовська, — відображався у
душах людей невротичною стривоженістю, втратою ґрунту,
пошуками нової сутності після втраченої цілісності. Вся літе­
ратура періоду порубіжжя вражена неврозом, вибухом
інстинктів, що шукають для оправдання свого існування нової
культурної програми» [269, с. 35-36].
Авангардний рух — у різних стильових напрямах — від по­
чатку декларує активне чоловіче начало, успадкувавши від на-
ративу Ніцше зверхнє ставлення до жінки — як до «неповнбго»
чоловіка.
Роль жінки в суспільстві зводиться Ніцше до продовження
S 1 Виховання Дітей. Жінка в його працях постає недоскона-
ДУЧИЛЮДИН0Ю’ 1140 МаСКУЄ П*Д СВ01МИ емоціями порожнечу, бу-
ня- Покликана реалізовувати себе лише через дітонароджен-
Ми _ВЄЛИКЄ таінство становлення: «Тут росте дещо більше, ніж
появ, Наша таємна надія; ми готуємо йому все для щасливої
“ И НЭ Світ V
Жити! І “ такіи жертовній відданості варто жити’ Можна
Тя ‘ Ро ХаИ ^ ДЄ ЦЄ оч’кУване _ думка чи факт: до всякого зачат­
кова «МИ ставимося так само, як до вагітності, і різні
Урсия И>> ЧИ <<ТВ0РИТИ» — не більше ніж порожні звуки!..»
автора. — а Б ) [548j с 19?]
Особливу радикальність щодо гендерного питання вАІ,
футуризм, для якого зневага до жінки «була перш за все г т Д
лічним позначенням ідеального архетипу нової футуристщЯ
культури — надприродної, що подолала зв’язаність логікі)И
закони природного, біологічного світу, і грунтується на спір*
туалістичних енергіях і надприродних силах» [82, с. 38]. у цД
му випадку ми зустрічаємо ситуацію чоловічого соціосексу^И
ного звільнення, або ж чоловічої емансипації.
Цілком слушно підкреслює Н. Зборовська, що психоанщ
тичний дискурс початку XX ст. відкриває неусвідомлену гол,
сексуальність у психології творчої особистості чоловіка [269[І
с. 63]. Якщо вдатися до конкретних фактів, зокрема біограЯИ
них, ми з подивом зауважимо у надрах авангардистського богем-
ного побуту тенденцію до біологічної відмови від гетеросеїШ
альності та, відповідно, культуротворчої (в мистецькому Л ]
курсі) заміни потягу до жінки гомоеротичним коханням,|Ж|
постає однією з синтетичних версій андрогінно-нарцисичнф і
любові. Як відомо, фройдистський дискурс привносить И
спільне зацікавлення різними видами сексуальних перверсш
хоча мода на них витворюється ще за декадансу, себто у 70-Я]
80-х роках XIX ст., і постає як певний різновид «утоми» і «над-.;
лишку» в культурі (красномовним підтвердженням цьому є т* І
ри О. Вайлда, Б. Шоу, Г. Ібсена). Перверсійні «утіхи» були ні
справді доступні лише небагатьом і асоціювалися з артиі^И
мом, елітарністю, вишуканістю. Літературний образ такс*
«втомленого денді», безперечно, впливав на побутовий сіш
епохи (див. зокрема роботу Т. Гундорової, в якій фемінні«
розглядається як стиль доби на прикладах життя О. Кобил*
ської та Лу Саломе [182, с. 110]). Чи можна припустити^И
ранній модернізм, в якому «невротичні настрої живили моШ
ністичні експерименти, і це при тому, що самі автори прагі(ж
до об’єктивізму», і в якому боротьба статей «засвідчувала р0* —
губленість, розірваність і слабкість модерного суб’єкта п®#
лицем цивілізаційних катастроф і проблем» [182, с 213], впл^
нув на латентну фемінність авангарду? Між тим саме таш
підхід до проблеми зустрічаємо сьогодні в російській реінШ
претативній критиці (А. Якутович). Спробуємо зосередите
на цій суперечності.
68 Частин3 авши від ніцшевського наративу упереджене став-
успаДкУ нки як 0бмеженоі істоти і, подібно до модерному,
лення до авленим сексуальною природою людини, авангар-
будучИ за^ у мистецтві поведшковий образ владного «супер-
дИЗМ ПЛ ^ посиленим сексуальним ІНС ГИНКТОМ І ВІДПОРІД-
ч0ловіка>> .нстинктов[ атрибутикою (війна, спорт, техніка), що
НоЮ № сублімантами лібідозної енергії. Через такі замін-
ВЙСТУ чоловік звільняється від необхідності реалізувати своє
НИК” е послання («теза§е») через жінку. Надмірний біоло-
К^Л й інстинкт (а він, поза сумнівом, таки надмірний в аван-
ПЧ ‘ бо «мачизм», агресивність культивується як альтернатива
старій, фемінній, інфантильній культурі), нехтуючи дзрвініст-
сь*и*М біологізмом, оформлюється у таких концептах;
_ гомоеротичне кохання; (
— андрогін-нарцис;
— механічна людина.
Перше має місце в біографічному контексті представників
«лівого» мистецтва, але в даному випадку нас більше ’нтригує
власне культурологічне рішення проблеми чоловічої еманси­
пації. Не випадково ми звернулися до ніцшеанського наргтиву,
в якому ототожнено процеси народження дитини, факту історії
і творчості. Чоловік долає біолог,ичу владу над собою шляхом
народження «механічного дива» — людино машини або маши-
но-людини. ідеальність форм якої вступає в конкуренцію з тілес­
ними формами жінки~ Помилкою було би вважати футуризм
(а також дадаїзм і сюрреалізм) жононенависницьким рухом ви­
токи зверхнього ставлення до жінки зумовлені не так прагнен­
ням тотальн ї сексуальної свободи, як бажанням звільнитися
від нав’язливого еталону, або, як зазначає О. Бобрииська, куль­
ку любові та вічної жіночності [82, с. 39]. Заперечення цього
іконічного образу жінки — оспіваної менестрелями, незворуш-
Нш Дж°конди, а назагал підступної (бо ірраціональної за при­
родою) і владної — викликає потребу «розвінчання», підкрес-
сижої суті та перверсійного характеру еталону
РигаДаймо зокрема «Джоконду з вусами» М Дюшана та
зой * напівінсталяцію «Жінка», в якій фііурують лише
ні атрибути жіночого світу — білизна, косметика, себто
к Урогат -мг™і-ишь,к,,и , — але відсутнє «тіло», патгсьо оспіване хуцожни-
Нопередніх епох. Не менш показові картина Д. Бурлюка
^ептологія авангарду 69 Мис.
«Venus of Milo Today» і вірш О. Близька «Тет-а-тет з венеЯ
мілоською» [741, с. 190-197]. Згадані твори промовляють|(Я
«акти вандалізму», наруги над культурним надбанням і^®
паче, над ж інкою , але як момент десакралізації старого
тецтва і водночас образу жіночості.)
Оригінальний підхід до проблеми психотипу митця
гарду запропонувала М. Моклиця в дослідженні «МодерЛ
як структура: Філософія. Психологія. Поетика», спробував
виявити психологічні типи «футуриста», «експресіоніїіЯ
«сюрреаліста» тощо. Так, приміром, психологічний тип ф Л
риста, н? думку чослідниці, «визначається сенсорним вектор^
інтенційності… домінує чоловічий, денний, активний, силЯ^
виток»; різновиди такого типу — Діоніс, Дон Жуаіі і Леонардо І
«Якщо для Символіста та Експресіоніста головне джерело ісц. і
ни — ірраціональне походження, то для Футуриста (і С ю рр^Я
ста) -джерело істини завжди раціональне» [513, с. 142], «<^Н
рист — тип сильний, схильний до боротьби, але його боро^Н
не така конфліктна і не трагічна, як у Експресіоніста» [Я|
с. 144]. Психологічний тип Експресіоніста — Прометей, Н Я І
леон, Вертер; ціннісно орієнтований, сильноетичний тип Я
дини [513, с. 133]; тип Сюрреаліста — Фауст, Гамлет, ДонКіж
малоетичний тип з патосом відносності [513, с. 151]
В основу розрізнення покладено уявлення про існування «н*
ньої» та «верхньої» півсфер свідомості, кореляція між якЩ
безпосередньо впливає на психологічний тип людини. ЕЯ
синтез методологій різних наук не виключає суперечливих
гальнень, які ігнорують власне стильову (в авангарді — техні?’
ну) специфікацію (див. зокрема [363]).
Ставлення до жінки в авангарді визначає маскуліЩІ
культурологічну субстанцію цього руху: будь-який усталвґ
компонент культури є для нього об’єктом відвертого запе]^Я
ня. Фалоцентризм (відновлення архаїчного культу сили Ш
пресіонізмі й футуризмі) або грайлива андрогінність
й сюрреалізму, патос техніки і спорту в конструктивізмі вив
пають альтернативою традиційному логоцентристськомУ^И
тецтву, в якому культ краси, природи, родини, ікон:зація *Я |
еталона призвели до баналізації культури. Водночас це аЛЬ^И
тива фемінній тенденції модернізму, в якому м я1Я
перверсійність постають самостійними концепта-
аморФнісТ^ накамИ стильового новаторства.
м и ,
тобто о нек0рЄктно розглядати в межах антифеміністич-
дванґар^ запр0П0НуВала С. Павличко), оскільки жінка не
ного РУ^ „огоп редставниками як біологічний об’єкт (а
залєречУ _ тв0рЧИй суб’єкт), натомість переосмислюється вик-
подекуди інЖ в культурі. А те, що ця тенденція подеколи
точно оорси
надмірного агресивного вияву (проект сексуальної ре-
набуває ^ алентини де Сен-Пуан, за яким завойовники повинні
В°ЛЮганізувати демографічний стан Підкореної нації, привно­
сячи свіжу кров [82, с. 38]; «олітературена» бісексуальність
С Далі [214]), варто сприймати за ознаку відповідного стильо­
вого варіанта. В авангарді сама культура асоціюється із фемін-
ністю, з фізисом (природою), настільки безвільним і некерова-
ним що його тривале існування унеможливило свободу люди­
на: закріпивши всі смисли через іконічні образи (Порядку,
Жінки, Суспільства Моралі тощо), ця «стара культура» запере­
чила творчість — «вагітність» — себто потенційність і заповнила
семантичним баластом «порожні форми» мови. У цьому ро­
зумінні авангардизм відчуває свою очищувальну місію і нади­
хається відповідним патосом. Більше того, ава.і ард дає підста­
ви для активного становлення феміністичного руху (на основі
заперечення), оскільки іконізація жінки в культурі, що його
інтригує, є зворотною стороною нарцисичного «задивляння в
себе» чоловіка і приховує порожнечу, — тоді як «ліве мистецт­
во» покликане розідеологізувати ці змертвілі «пустоти культу­
ри», витворюючи новий тип ідеології.

Категорія: БІЛА Анна. Український літературний авангард: пошуки, стильові напрямки. Монографія.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.