Білий птах з чорною ознакою. Іван Миколайчук: спогади, інтерв’ю, сценарії

Станіслав Чернілевський ПАМ’ЯТІ ІВАНА МИКОЛАЙЧУКА

Я свеча, я сгорел на пиру, Соберите мой воск поутру…
Арсений Тарковский
Іваночку, Іваночку, Іване!
Світи летять дорогами стома.
Живеш отак життя своє погане —
І враз холодним вибухом: нема!
І враз крізь біль: Чого ми варті? Всі ми?
Якої міри ми і наша суть? —
В цей день, в цю сіру тінь від Хіросіми Тебе з-перед Чорнобиля несуть.
Ні тихими, ні грізними громами Не врізалося в чвари й чагарі.
Лиш голосом знесиленої мами Розчахнуто повітря угорі.
І звідти раптом звалене, незване,
Немов сирітський плач з-під рукава,
Незвірене, незвелене: Іване!
Іваночку! Іваночку! Іва-а…
І поки ми шепочемо: «Не треба…»,
Знесилені, знесинені, знеси…
Той голос, небо витиснувши з неба,
Залив і злив списи і полюси.
І зливою, і зливою по страті,
І злизує, і злизує слова,
І в сірій прірві, в білому квадраті Прозоро-сивий привид колива
І розлива одну на всіх провину,
Одне видіння всім по голосьбі: Стоїть Іван і теше домовину Собі і скрипці, скрипці і собі.
А над безмовним клекотом трембіти, Над зойком дримби звівши балачки, Немов каплиці, стали єзуїти І дмухають пітьмою на свічки.
І дмухають на очі і на губи,
На полум’я святих жіночих лон,
І тішаться зачаєно з погуби,
На частки розчахнувши Вавілон.
І хиляться в належності плаксивій Лукаві цілувальники тавра.
Це молодість лежить в оправі сивій! Це молодість, навік уже стара.
Окрадена, окровлена, окута, Манкуртами отруєна тихцем.
По краплі в жили вціджена иикута Підкралася до серця манівцем.
І втішились інтриги та вериги,
І втишились під тівітом рутяним І хрест Йордані, вирубаний з криги, І біла пара крику понад ним.
І це чоло, і руки воскові ці,
І всі ці звуки, всі до одного,
Пішли туди в Шевченковому віці, Лишивши вольну молодість його.
Цю молодість не вкрили живокриї,
Та вкрали, щоб не била з першорядь. Лише свічки горять — від Чорториї,
Під зливою не гаснучи, горять!
А хто ж ці свічі визбирає зранку?
Кому ж тепер ця магма воскова?
По всій землі лиш мамине: Іванку! Іваночку! Іваночку! Іва-а…
Кому ж тепер ці стебла, ці хвоїни,
Ці лебеді, ці крижані хрести?
По всій землі лелеки з України Рвонулись тобі крила принести.
По всій землі — жальбою листяною, Всім золотом доріг — до череска…
Та над труною темною стіною Стоїть вода і крил не пропуска.
І ті стоять — ілоти і кастрати,
І завтрашнє стоїть, як василіск.
Кому ж той віск, Іваночку, зібрати,
Коли такий по слові нашім тріск?
Коли така залива в горловину Твоїх трембіт, глухонімих сиріт?
Твоя земля летить на домовину,
А в тій землі — асфальт, каміння й дріт.
Не видно сліз — вода залляла очі,
І в ямі тій — не рута чи зело:
Гіркий полин чорнобильської ночі,
Перед якою Слова не було.
Окрадене, окровлене, окуте,
Манкуртами отруєне тихцем,—
Шевченкове, колись палюче й люте, Облудно захомутане правцем.
А ти уже над сущим і над ложним, Над лопотом видінь і мерехтінь.
Як тінь, тепер стоятимеш за кожним І перед кожним виринеш, як тінь.
Над нашими квартирами й дахами, Над нашими дорогами з драгви, Немов з глухонімими дітлахами, Руками говоритимеш з трави.
По коренях всотаєшся в дерева,
В лелечі крила — не в іконостас.
І молодість, і воля Кобзарева З очей твоїх дивитимуться в нас.
І в тих, з таємно-темних осередків,
Що їм воздається чашами смертей,
І тінями забутих ними предків,
І страдництвом ошуканих дітей.
Суд є. І тіні є. І ми — спірити.
І потойбічне світло спраготи Глухонімих подвигне говорити, Ліниводухих — мати й берегти.
Так мусить бути. Бо для чого всі ми? Для чого в грунт, як нерозкриту суть, Від Чорториї в голос Хіросіми Тебе з-перед Чорнобиля несуть?
Так мусить бути. Бо життя — насіння, Хоч ця вода все літо покрива.
Хоч ця хода — суцільне голосіння: Іваночку, Іваночку, Іва-а..!
І винуватим не перепросити.
І зупинились крила й дзигарі.
Кому ж цей дощ над нами покосити? Кому цей віск зібрати на зорі?
Косар лежить, легенький, мов пір’їна, І на очах роса не воскреса.
Чи то над небом плаче Україна?
Чи то над нею плачуть небеса?

Категорія: Білий птах з чорною ознакою. Іван Миколайчук: спогади, інтерв’ю, сценарії

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.