С. Мечник - Від опричнини до КҐБ. Духовність московського імперіялізму

ДУХОВА СПОРІДНЕНІСТЬ ЧЕРВОНОЇ І БІЛОЇ МОСКВИ

З часу заснування, впровадження совєтської
системи на території колишньої царської імперії
і по нині серед світової опінії існує дуже поши-
ренний погляд, що ця система є наслідком прак­
тичного застосування соціалістичної, комуні­
стичної, матеріалістичної доктрини. Це хибний
і фальшивий в засаді погляд, який не витримує
жадної критики, бо, наприклад, про існування
в СССР якогось соціялізму, чи про побудову
якогось комунізму — нема жодного доказу. На­
справді совєтська система в цілому є тільки но­
вим варіянтом тотожної і незмінної суті мос­
ковського духовного, соціяльно-політичного й
історичного комплексу.
Большевицька революція 1917 року злікві­
дувала тільки царат, але не знищила ані мос­
ковського централізму, ані імперіялізму. Ця ре­
волюція не принесла поневоленим царатом не­
російським народам будь-яких свобід — націо­
нальних, політичних, економічних і культурних.
У старій імперії й у новоствореній пануючим був
і лишився «вєлікій рускій народ». Практично
7 революція 1917 року, хоч вона і мала офіційно
за мету надання усіляких свобід «народам Ро­
сії», привела тільки до вдосконалення єдиної
неділимої імперії, вдосконалення в напрямку
дальшого розвитку прадавнього російського ім-
періялізму, вдосконалення в напрямку ще біль­
шого національного, політичного, економічного
і культурного закріпачення неросійських наро­
дів. Ленін, а пізніше Сталін, Маленков, Хру­
щов і Брежньов ніколи не мали на увазі вико­
ристати марксизм для якогось впровадження
проголошених на папері свобід; вони тільки при­
стосували марксизм для зміцнення і розвою ро­
сійської великодержавности. Незаперечні істо­
ричні факти впродовж понад півстоліття свід­
чать тільки про те, що існуюча совєтська сис­
тема є нічим іншим, як виявом обновленої і
вдосконаленої московської великодержавности,
яка щодо жорстокости та поліційно-терористич-
ного гноблення неросійських народів не знала
і не знає собі рівної.
Для того, щоб найкраще представити чита­
чеві духову спорідненність білої і червоної Мос­
кви, немає потреби докладно зупинятися на
психологічній аналізі і науковому обгрунтуванні
природи вищезгаданої споріднености, бо досить
ілюструвати її не всіма, а тільки вибраними іс­
торичними подіями, що мали місце в білій ім­
перії, паралельно порівнюючи їх з подіями в
8 новій червоній імперії. Тотожність виявиться
кляеичною.
Почнемо з порівняння «моральности» білих
і червоних найвищих володарів. Невимовною
жорстокістю, нелюдяністю, огидою віє від «мо­
ралі» історичних «державних мужів».
З історії відомо, що щойно XVI вік є істот­
ним початком нинішньої Росії, а Іван ІУ-Ґроз-
ний був першим творцем підвалин російського
панування, винахідником тотального терору
збоку самого царя і його «партійної номенкля-
тури» — оприччини.
Ким був Іван ІУ-Ґрозний особисто, як люди­
на, про це написано дуже багато. Тиран, влас­
норучно синовбивець — наслідника царевича
Федора (до речі, це вбивство зображено на зна­
менитій картині геніяльного українського ху­
дожника І. Репіна), самодержець, що впрова­
див тотальний терор не тільки проти власної
опозиції, але вже і проти підяремних неросій­
ських народів (після загарбання ханств К азан­
ського й Астраханьського). Більш е того, «цар
православний» запровадив фізичний терор, по­
в’язаний з убивствами, проти Церкви і провід­
них особистостей християнства, що мали муж­
ність виступати проти царської тиранії. В часи
царювання Івана ІУ-Ґрозного митрополитом
московської Церкви був Филип (Количев). Він
мав мужність з амвону Успенського собору в
9 Москві голосно протестувати проти тотального
терору царя. За наказом Івана ІУ-Ґрозного «8-го
вересня 1568 р. під час Служби Божої до собо­
ру увійшов знаний царський підручний, оприч­
ник з бояр, Басманов і брутально заарештував
митрополита при престолі. Всю рідню митропо­
лита — було вимордувано. Відрубану голову од­
ного з Количевих цар надіслав митрополитові
в подарунок аж до монастиря (Старо-Нікольсь-
кого), де митрополит був ув’язнений. Але й цьо­
го, очевидно, було мало. 23-го грудня, отже пе­
ред самим Різдвом р. 1569, підручний кат Івана
.IV — Малюта Скуратов з’явився в монастир і,
з наказу царя, власноручно задушив митропо­
лита Филипа . ..
Року 1577 цар Іван IV на терені кількакрат-
но «приєднуваної» перед тим Псковської рес­
публіки відвідав був Псково-Печерський мона­
стир, який з наказу ігумена Корнілія був дуже
добре уфортифікований. Власне це показалося
Іванові IV підозрілим (може й не без підстав),
і московський «православний цар» власноручно
убиває своєю «клюкою» (палиця з вістрям) ігу­
мена монастиря» (Е. Маланюк, До проблеми
большевизму, Нью-Йорк, 1956, стор. 51, 52).
Тут треба ще згадати відомі з історії криваві
розправи Івана ^-Грозного: з місцевим насе­
ленням в Лівонії під час довголітніх війн, з та­
тарським населенням в загарбаних ханствах
10 Казанському й Астраханському, з боярами, що
намагалися протестувати проти царського дес­
потизму, засудження на смерть осіб, які мали
будь-які стосунки з членами «іноземних по­
сольств», засудження на смерть найосвіченіших,
найкультурніших монахів — «чорнокнижників»
тільки за те, що вони читали книжки на латин­
ській мові.
Повищеподане стосується тільки особистих
якостей, особистої «моралі» Івана ІУ-Ґрозного,
як людини, а скорше, як нелюда (про його «по­
літичний» хист для порівняння з совєтськими
«самодержцями» подамо нижче).
В історичних виданнях царських і совстських —
часів другим, після Івана ІУ-Ґрозного, великим
розбудовувачем російської імперії виступає Пе­
тро І — «Петро Великий». Він почав своє пану­
вання справді «великими чинами», пов’язаними
з його особистими якостями, які варто коро­
тенько висвітлити читачеві.
1676 р. помер цар Олексій Михайлович (дру­
гий цар з династії Романових).1 Він лишив по
1 Цей цар вперше в історії Московської держави
заснував «Таємну канцелярію» — предвісницю пізні­
ших поліційно-терористичних інституцій: «Тайного
Указу» Петра І, «3-го Відділу Канцелярії Його Імпера­
торського Величества» за всіх пізніших царів, ЧК,
ОҐПУ, НКВД, НКҐБ, МВД, МҐБ, КҐБ — в совєтській
імперії.
11 собі синів Федора, Івана, доньку Софію й най­
молодшого сина Петра. Царем став найстарший
син Федір III, але через 6 років він «нагло»
помер — з наказу його рідної сестри Софії він
був замордований довіреними людьми боярина
Ґоліцина, коханця Софії. Царем було проголо­
шено Івана V, реґенткою над молодим Петром
— Софію, а наслідником трону — Петра. Ситу­
ація склалась така: на троні сидів слабий здоро­
в’ям і недалекий розумом цар Іван V, а пану­
вала Софія зі своїм коханцем Ґоліциним. Ос­
танній вирішив остаточно затвердити пануван­
ня Софії. Цар Іван V не був небезпекою для
цього панування. І тоді Софія з Ґоліциним ви­
рішили позбутися, тобто замордувати наслідни-
ка трону молодого Петра при допомозі вірного
Ґоліцину відділу стрільців. Але Петро зі свої­
ми змовниками зміг випередити свою сестру й
її коханця: маючи лише 17 років, 1689 року він
заарештував свого брата — царя Івана V, свою
сестру — реґентку Софію, заточив їх під суво­
рою охороною в монастирях, вчинив криваву
розправу з стрільцями і проголосив себе царем!..
Пізніше, 1698 року Іван V «нагло» помер в за­
точенні, а 1704 року в Новодевічому монастирі
так само була задушена Софія.2
2 Wacław Gąsiorowski, Krуlobуjcy, Wydawnictwo
Łуdzkie, 1957, стор. 37, 38.
12 Як бачимо, першими «великими чинами» Пе­
тра І-Великого, характерними для його особис­
тих якостей, були: самопроголошення себе ца­
рем, вбивства рідного брата і рідної сестри!
Для ілюстрації особистих якостей Петра І
варто також згадати і наступну історичну по­
дію. Як відомо з історії, славнозвісне «рефор­
маторство» Петра І виявилося і в забороні лю­
дям носити бороди і чоботи з довгими халявами.
Історик пише: «Піддані наважилися протесту­
вати проти таких невільничо-смішних обов’яз­
ків. Петро засудив на смерть вісім тисяч лю­
дей!!! Пов’язаних засуджених привели на пло­
щу під Москвою . . . і тут сам цар-реформатор
зі своїми високими урядовцями почав стинати
голови нещ асним.. . Високі урядовці, беручи
приклад з царя, змагалися між собою, хто від­
рубає більше голів».3 При цьому Петро І фігу­
рував не тільки особисто кривавим великим ка­
том, але й великим в історії самодуром: дзвони,
в які били «вірнопіддані», збираючись для про­
тесту проти царської реформи, цар наказав
зняти, дати їм по 50 батогів і заслати на Сибір,
до Тобольску.4
І ще одна подія, котру навіть не змовчують
історичні видання царських часів, але замов­
3 Там же, стор. 39.
4 Там же, стор. 39.
13 чують совєтські видання: Петро І був вбивцею
свого сина — наслідника престолу Олексія (крім
вбивства свого брата і своєї сестри)! В совєтсь-
ких історичних виданнях і в двосерійному
фільмі «Петро І» представлена версія, згідно
котрої царевич Олексій був засуджений на кару
смерти за «зраду чужоземцям державних таєм­
ниць».5 Насправді справа виглядала інакше.
Царевич Олексій був відкритим ревнивим про­
тивником «реформ» батька, почав гуртувати
довкола себе однодумців. Петро І заслав одно­
думців Олексія в Сибір, а синові створив ж ит­
тьові умови, подібні до умов ж иття пташки в
золотій клітці. Царевич вирішив звільнитися
від ланцюгів батька і втекти закордон. Для
схвалення такого рішення остаточно прислу­
жився ще й «моральний чин» царя: Петро І за­
точив свою дружину царицю Євдокію (з древ­
нього боярського роду Лопухіних), матір царе­
вича Олексія, в монастир і одружився з повією
Мартою Сковронською.
Донька бідного литвина в Ліфляндії (При­
балтика) Марта Сковронська під час війни Пе­
тра І з шведами спочатку була повією серед
шведських вояків, а потім одружилася з офіце­
5 С. Смірнов, Петр І, Издательство «Наука», Мос­
ква, 1962, стор. 92; Фільм «Петр І», Студія «Лєнфільм»,
1938.
14 ром шведських драгунів, з котрим і потрапила
до російського полону. Командир російського
відділу відіслав полоненого шведа в запілля (по­
тім швед опинився на зсланні в Сибіру), Марту
зробив своєю коханкою, а потім подарував її
своєму зверхникові генералу Бауеру. Цей гене­
рал програв в карти Марту князеві Шереметье­
ву. Від Шереметьева Марту відібрала друга
особа в державі, улюбленець Петра І, кат князь
Меншіков. 1705 року Петро І познайомився у
Мєншікова з Мартою, відібрав її від нього і зро­
бив своєю коханкою. 1707 р. Марта прийняла
православну віру й вийшла заміж за Петра І.
1711 року була проголошена Катериною, повно­
правною дружиною царя російського!
Про «мораль» Петра І говорить не тільки
одруження з повією, але й те, що ще живими
були і законний чоловік Марти (шведський по­
лонений кавалеріст), і законна дружина Петра
Євдокія (мати царевича Олексія), котрі не були
позбавлені своїх шлюбних прав ані релігійним
актом, ані вироком цивільного судового процесу!
Пізніше, після «загадкової» смерти Петра І,
1725 року на троні засіла цариця Катерина І,
колишня повія, «цариця з байки, бо не вміла чи­
тати і писати . .
11 Wacław Gąsiorowski, Krуlobуjcy, стор. 45.
15 Скориставшись весільними бенкетами, царе­
вич Олексій втік до Німеччини, там одружився
с княжною Брунсвікською, переїхав до Італії і,
сердечно прийнятий королем, поселився в Неа­
полі. (Саме це перебування протягом 4 років у
Неаполі й є підставою для совєтської версії про
«засудження на кару смерти за зраду чужо­
земцям державних таємниць»),
Петро І надсилав до наслідника престолу
своїх відпоручників з листами про всепрощення,
про страждання батьківського серця . . . Пові­
ривши батькові, «Олексій добровільно повер­
нувся до Петербургу з жінкою і трилітнім си­
ном. Тут наслідника трону було закуто в лан­
цюги і кинено до льоху . . . Петро Великий скли­
кав військовий суд і наказав засудити сина на
кару смерти . . . За наказом Петра Олексій був
замордований в ув’язн ен н і. . ,».7
Щодо «особистих якостей» Петра І-Великого
належить згадати ще такий відомий епізод: но­
ва його дружина Катерина не забула свого бар­
вистого минулого ж иття і затіяла любовний ро­
манс з молодим палацовим урядовцем Мйон-
сом. За порадою Мєншікова Петро вибачив своїй
дружині цю пригоду, а Мйонса наказав засу­
дити на кару смерти через відрубання голови.
7 Там ж е, стор. 42.
16 «Виконання вироку відбулося на площі перед
— Івана ІУ-Ґрозного і Петра І-Великого перед
сенатом. Петро з зацікавленням дивився на ту
церемонію з вікон сенату і коли ненависна го­
лова впала з пня ката, «великий» Петро не зу­
мів вгамувати свого захоплення, вибіг на пло­
щу, високчив на ешафот, підняв за волосся
голову Мйонса і з задоволенням розсміявся . . ,».8
Повище висвітлено особисті якості і «мораль»
тільки двох найбільших (за підручниками істо­
рії царських і совєтських видань — «найвидат-
ніших») будівничіх російської царської імперії
рівняння з особистими якостями двох найбіль­
ших будівничіх російської совєтської імперії —
Леніна і Сталіна. (Тут треба зазначити, що на­
ступники Івана IV і Петра І на царському троні
мало чим відрізнянлися від двох «найвидатні-
ших». Наприклад, від смерти Івана ІУ-Ґрозного
(1584 р.) до вступу на престол першого царя
династії Романових-Михайла Федоровича (1613
р.), тобто протягом 29 років (так зване «смутное
время на Руссі») на троні змінилося 6 царів
(Федір І, Борис Ґодунов, Федір II, Дмитро І і
Дмитро II — так звані два «Лжедімітрія», Ва­
силь ІУ-Ш уйскій) і кожний з них, разом із
своєю родиною і своїми прихильниками, був за­
мордований своїм наступником; Катерина II-
8 Там ж е, стор. 43, 44.
17 Велика опинилась на троні після того, як за її
наказом було замордовано її чоловіка — царя
Петра III; Олександер І (цар-«миротворець»!)
засів на троні після того, як за його згодою бу­
ло замордовано його батька — царя Павла І.
Порівняння дій Івана ІУ-Ґрозного і Петра І-Ве-
ликого й їхніх наступників з діями Леніна, Ста­
ліна та їхніх наступників, фізичне знищення
усілякої опозиції про що подано нижче, — це
й е історичним, об’єктивним і незаперечним до­
казом духової споріднености білої та червоної
Москви. Наведемо відомі конкретні приклади.

Категорія: С. Мечник - Від опричнини до КҐБ. Духовність московського імперіялізму

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.