В білій імперії:
З ціллю безмежного панування над народ­
ними масами система царизму в російській ім­
перії впродовж віків стало викорінювала все,
що стабілізує людину на Землі і в суспільстві
і намагалася зробити з людини тільки слухня­
ного раба з метою використання його в інтере­
сах пануючої верхівки. Завжди практикувалося
в суспільстві роз’єднання його на ворогуючі між
собою прошарки і касти (за древнім римським
прислів’ям «Роз’єднуй — і пануй!»). Іван IV-
Ґрозний робив ставку на «общину» (предтечу
совєтського «колхозу»), на монополію обміну і
розподілу. Петро І-Великий, зліквідувавши
станову верству боярства, остаточно зміцнив
«общину», як основу посиленого кріпацтва. Він
ж е почав будувати «казьонниє заводи» (пред­
теча пізнішої совєтської державної індустріялі-
зації), тобто почав будувати державні заводи в
той час, коли подібних підприємств не було в
жадній країні світу! . . Увів інститут «ґосудар-
ствєнних крестьян» — державних селян-рабів.
Цей цар став відомим в історії як «вкорінювач
в Росії європейської культури» — він «прору­
23 бав вікно в Европу». «Але Петрові не йшло
взагалі про істотний розквіт культури, а тільки
йшло про затвердження свого самоволодіння і
деспотизму».10 Історії відомо, що при будуванні
Петерсбурґу загинуло понад 100.000 українців;
за пізніших царів при будуванні залізниць Мос-
ква-Петерсбурґ, Москва-Севастопіль і, нарешті,
транс-сибірської залізниці загинуло понад міль­
йон українців. Повне безправ’я народних мас
практикувалося всіма нащадками Івана IV-
Ґрозного і Петра І-Великого і про це найкраще
свідчить не тільки історія, але й свідчать, на­
приклад, твори видатних письменників і поетів
Некрасова, Кольцова, Достоевского, Толстого,
Шевченка, Нечуя-Левицького, П. Куліша й ба­
гатьох інших. Вся розбудова невільничої білої
російської імперії проходила під фіктивним
гаслом «Народ і влада — єдині», котре вияви­
лося предтечею так само фіктивного совєтсь-
кого гасла «Єдиний бльок партійних і безпар­
тійних».
В червоній імперії:
«Ліквідація куркуля — як кляси», тобто лі­
квідація найміцнішого прошарку сільського на­
селення — найбільшої рушійної сили в розвит­
ку сільського господарства, сили, яка з самого
10 Там ж е, стор. 39.
24 початку чинила спротив усім аспіраціям ново-
явленої червоної імперії, спрямованих на нове
закріпачення населення. Заслання в Сибір, на
каторжну працю в нелюдяних умовах мільйо­
нів українських селянських родин (про це свід­
чив сам Хрущов у своїй відомій цілому світові
доповіді на XX з’їзді КПСС: «… і на засланні
опинилися найкращі працездатні селяни, що
справді вміли розумно хазяїнувати і, як вам ві­
домо, це стало однією з причин голоду і впро­
вадження соромної карткової системи на хліб і
сіль, не говорячи про інші продукти»). Органі­
зація штучного голоду з метою ліквідації спро-
тиву колективізації, наслідком котрого загинули
мільйонин й мільйони українського населення
(на етнографічній російській території голоду
не було). Ані «совхоз», ані «колхоз» не є наслід­
ками «марксизму» чи «комунізму» чи вигадкою
большевиків. «Совхозом», цебто маєтком дер­
жавного сільського господарства, були всі по­
міщицькі маєтки Московської і Петербурзької
ім перії. . . «Колхозом» було кожне село («де­
ревня») на теренах етнографічної Московщини
від початку історії тих теренів і аж досьогодні.
«Колхози» в постаті «воєнних поселеній» куль­
тивував на теренах колоніяльної України в добі
найочевиднішої «європеїзації» імперії підруч­
ний диктатор імператора Олександра І — слав­
нозвісний Аракчеев . . . Большевизм лише про­
25 довжує й поглиблює старі історичні методи, з
«індустріалізацією» (Петра) включно.»
До модернізації петрівського початку таким
чином належить будівництво «казьонних заво­
дів» — державна індустріялізація з мільйоно-
вими жертвами при будівництві заводів-гігантів
і різних славнозвісних каналів при викорис­
танні рабської праці в найтяжчих умовах. Сю­
ди належить і вдосконалення петрівської «та­
белі про ранґи» — панування «номенклятури»,
панування партійною верхівки, панування со-
вєтської бюрократії, поділеної на касти; один
тільки приклад відродження кастовости в «без-
клясовому» совєтському суспільстві: заснування
Суворовських і Нахимовських училищ, в котрі
приймаються тільки діти вищих совєтських офі­
церів і партійної верхівки, тобто відродження
кадетських корпусів царських часів, в котрі
приймалися тільки діти вищих офіцерів і ви­
соких чиновників. Щождо насильства над «ґо-
сударствєннимі крестьянами» треба згадати і
заслання мільйонів совєтських державних се­
лян на «цілинні землі» — в середньо-азійські
пустелі.
Як читач бачить з фактів, в сенсі соціяльної
внутрішньої політики тотожність білої і черво­
ної імперій незаперечна.
11 Е. Маланюк, До проблеми большевизму, Нью-
Йорк, 1956, стор. 67.