С. Мечник - Від опричнини до КҐБ. Духовність московського імперіялізму

ПОЛІТИКА СУПРОТИ ЦЕРКВИ В білій і червоній російських імперіях

Всі освічені люди в світі знають, що кожна
релігія завжди відогравала в людському сус­
пільстві найголовнішу ролю щодо етики, моралі
і була впродовж віків предтечею того, що ми
нині називаємо культурою. Віра завжди була й
є найглибше зв’язана з душею нормальної лю­
дини.” «Авторитет духової влади стояв непо­
рушно і в старій Україні, і протягом бурхливої
нашої історії залишався незмінно високим і без­
апеляційним. Політична влада з пошаною схи­
лялася перед Церквою і тим підкреслювала ви­
22 Наскільки віра в Бога вкорінена в душі людини,
варто навести отут надзвичайно цікавий відомий між­
народній пресі епізод: коли на пресовій конференції
в Інсбруку (Австрія) під час зимової Олімпіяди (29. 1,-
9. 2. 1964) один з журналістів жартівливо запитав гостя
— українського астронавта Павла Романовича Попо­
вича (літав у космосі 12. 8.-13. 8. 1964), чи він, Попо­
вич, бачив у космосі Бога, чи він хоч раз перехре­
стився під час небезпечного лету, офіційний комуніст
Попович відповів (дослівно): «Ні, Бога я не бачив. Я
й не хрестився. Я надіявся на прецизійну роботу наших
відчизняних інструментів. Але, чесно говорячи, декіль­
ка разів, механічно в голові промайнула думка: дай
Боже щасливо приземлитися». (Olympia-Bulletin, Ins-
bruck, 7. 2. 1964).
37 щість Божого над кесаревим. . . Цілком інакше
укладалися відносини поміж Церквою і Дер­
жавою на терені Московщини і пізнішої «Ро­
сії» . . . Вже в самім зарані промосковського
Суздалю князь Андрій (Боголюбський) з полі­
тичних причин проганяє свого єпископа Несто­
ра, власне, як незручного «урядовця». А це ста­
лося р. 1157.. . І від XIII-XIV ст. почавши,
Церква на Москві чим далі, тим виразніше стає
інструментом політичної влади».23
Відомо, що тверського князя Олександра,
котрий не хотів підкоритися тенденціям абсо­
лютизму московських князів і втік до Псков­
ської республіки, московська Церква викляла й
анатемізувала, «… а заразом з тим викляла й
цілу республіку Псковську 1337 р. Біля чоти­
рьох століть пізніше ту ж саму операцію про­
робляє петерсбурзька, вже синодальна Церква,
над «будівничим храмів» Мазепою . . ,»24 . . . Отут
додамо, що ще пізніше московська Церква ви­
кляла й анатемізувала навіть Лева Толстого і
тільки за вимогою «Святішого Синоду» цієї
Церкви йому не була присуджена премія
Нобеля!
Про боротьбу проти Церкви збоку пізнішого
наступника Андрія Боголюбського — Івана IV-
23 Е. Маланюк. До проблеми большевизму, Нью-
Йорк, 1956, стор. 50.
24 Там же, стор. 51.
38 Грозного (і про вбивство за його наказом мос­
ковського митрополита та про власноручне вбив­
ство цим царем ігумена монастиря) ми вже зга­
дували. Ще пізніше Петро І остаточно позба­
вив Церкву свободи — зліквідував патріярхат
і заснував «Святіший Синод», який цілковито
мав своїм єдиним зверхником тільки царя. По­
тім, впродовж двох віків, було «… переслідува­
но не тільки жидів і мусульманів, не тільки
протестантів і католиків, але і православних і
всі культи східньо-грецької церкви».25 В часи бі­
лої російської імперії «… жандарми, і тільки
жандарми управляли і церквою».26 Відомо,
якою чорною плямою в історії Росії лягла ді­
яльність, спрямована на переслідування Цер­
кви збоку тирана, оберпрокурора Синоду (тоб­
то, першого заступника зверхника Синоду —
царя) Победоносцева за Олександра III (царю­
вав 1825-1894 рр.). Мало хто в імперії не знав
популярну віршовану характеристику цього са­
трапа (подаємо російською мовою):
«Победоносцев для Синода,
Доносцев для царя,
Бедоносцев для народа,
Златоносцев для себя!».
25 Wacław Gąsiorowski. Krуlobуjcy, Wydawnictwo
Łуdzkie, 1957, стор. 203.
26 Там же, стор. 232.
39 Щодо характеристики Побєдоносцева і його
«політичних» переконань належить обов’язково
згадати розмову його з амбасадором З ’єднаннях
Стейтів Америки:
ПОБЄДОНОСЦЕВ: — Чи пан знає, які люди
на земній кулі є найщасливіші?
АМБАСАДОР: — Направду, не знаю, Ваша
ексцеленція.
ПОБЄДОНОСЦЕВ: — Народи Росії, бо ці на­
роди, нам завдяки, ще не заразилися тією хво­
робою, що називається «свободою».27
Як свідчать історичні факти, релігійна сво­
бода впродовж віків існування білої російської
імперії послідовно жорстоко переслідувалась. І
з перших днів створення червоної російської
імперії це переслідування не припинилося, а,
навпаки, нова червона імперія, базуючись на
досвіді й практиці білої імперії, ще більше вдос­
коналила жорстоку політику проти всіх релігій.
Історії відомо, що після революції 1917-1918 рр.
спроби відновлення московського патріяршест-
ва, української, грузинської, білоруської, вір­
менської автокефалій, відновлення свободи для
мусульманських релігій на Кавказі і в Середній
Азії, відновлення свободи для буддизму в За-
волжжі й у Сибіру, — всі ці спроби «… були
27 А. Погорелов. Бремена Александра III, Іздатєльс-
тво «Бібліофіл», Берлін, 1928, стор. 214.
40 здушені большевицьким урядом радикально і
все тими ж традиційно-московськими метода­
ми».28 А «… відновлена большевицьким урядом
по другій світовій війні т. зв. московська пат-
ріярхія основою своєї церковної (в дійсності по-
мічничо-імперіяльної) совєтської політики по­
ставила «єдність православія» та воююче «мі­
сіонерство» його (напр., у Галичині, де У країн­
ську Католицьку Церкву, при допомозі совєт­
ської політичної поліції, загнано в катакомби)».29
Дальша «політика» урядів червоної російсь­
кої імперії виявилася в засланні на Сибір і Да­
леку Північ вищих Достойників Церкви, тисяч
і тисяч священиків, ченців і черниць. Була
впроваджена наруга над святинями: цілковите
знищення знаменитих соборів і церков (доро­
гоцінних багатовікових пам’ятників не тільки
в релігійному сенсі, але й у сенсі історичної
архітектури, артистичного малярства), або пере­
творення їх на «антирелігійні музеї»; знищення
тисяч церков або перетворення їх на стайні, ко­
ровники, свинарники, «збірні пункти» для зер­
на й овочів; перетворення монастирів на тюрми
(не треба було будувати мурів, а з келій мона­
хів робили камери для в’язнів!); створення із
а8 15- Маланюк. До проблеми большевизму, Нью-
Йорк, 1956, стор. 57.
29 Там же.
41 так званого Першокласного Ставропіяльного
Соловецького монастира на Соловецьких остро­
вах у Білому морі першого, відомого цілому сві­
тові совєтського концентраційного табору —
СЛОН (Соловєцкій Лаґерь Особоґо Назначенія)!
Ж ахливі переслідування Церкви, її служи­
телів і віруючих в сьогоднішні дні — відомі ці­
лому світові. Так само, як і за царів, Ленін, Ста­
лін, Малєнков, Хрущов і Брежньов створили з
існуючої офіційної Церкви інструмент своєї по­
літичної влади: Церква підвладна спеціяльному
Комітетові у справах культів при Советі міні­
стрів СССР, а цей комітет е одним із відділів
КҐБ. Як і за царів (повторюємо вище наведену
цитату) «жандарми управляли і церквою», так
і нині Церквою управляє совєтська політична
жандармерія — КҐБ. Все це є історичним дока­
зом тотожности церковної політики білої і чер­
воної російських імперій.

Категорія: С. Мечник - Від опричнини до КҐБ. Духовність московського імперіялізму

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.