С. Мечник - Від опричнини до КҐБ. Духовність московського імперіялізму

ЧК, ОҐПУ, НКВД, МВД, МҐБ, КҐБ. — 3

Чистка, запроваджена Єжовим, винищувала
відкритих і явних ворогів Сталіна та потенці-
яльних, тобто тих, що, на думку диктатора, за
певних обставин могли б стати його ворогами.
Число жертв Єжовщини на Україні точно не
встановлено: але воно вимірюється сотнями ти­
сяч розстріляних і засланих. По переведених
чистках Сталін прийшов до переконання, що
Єжов йому вже більше не потрібний. В кінці
1938 року Сталін звільнив Єжова й призначив
на начальника НКВД Лаврентія Павловича Бе-
рію. Єжова було призначено на наркома водних
шляхів. Він став алькоголіком, збожеволів і по­
мер в будинку божевільних. 1939 р. були версії
137 про розстріл Єжова, але ніякі джерела того не
стверджують.
Новий начальник НКВД Берія народився
1899 р. в Абхазії на Кавказі. Берія вступив в
большевицьку партію 1921 р. і працював в ЧК
в Тбілісі (Тифліс). Пізніше був начальником
НКВД Грузії і всього Закавказзя. 1931 р. став
секретарем комуністичної партії Грузії, а від
1934 р. він уж е член ЦК ВКП(б). Від 1938 р.
Берія є наркомом НКВД, а від 31. 1. 1941 р. —
генеральним комісарем державної безпеки. Йо­
го заступником стає давніший його довірений
Меркулов. Декретом з 3. 2. 1941 р. НКВД роз­
ділено на НКВД і Н К ҐБ (Народний Комісаріят
Внутрєнніх Дел і Народний Комісаріат Государ­
ственной Бєзопасності). Започатковану реформу
НКВД не вдалося вповні здійснити через вибух
німецько-совєтської війни.
1939-1941 рр. СССР загарбує нові території
— Західню Україну, Білорусь, Бесарабію, Есто­
нію, Литву, Латвію. Наслідком загарбницької
війни проти Фінляндії взимку 1939-40 рр.
СССР прилучує до себе частину фінської тери­
торії. На новоприеднаних до СССР територіях
НКВД розгортає широкими маштабами свою
діяльність. Після закінчення фінської кампанії
НКВД піддає жорстоким репресіям тих совєт-
ських військовиків, що перебували в фінському
полоні. Кожний такий військовик проходив дов­
138 ге й докладне слідство в органах НКВД, яке вба­
чало в кожному колишньому полоненому не
тільки «ворога народу», але й робило їм закиди,
що, мовляв, фіни зробили із советських поло­
нених аґентів своєї розвідки.
Бері»
Великих маштабів розстріли й висилку на­
селення НКВД провело в прибалтійських дер­
ж авах ■— Естонії, Литві й Латвії. Тими акціями
провадив за вказівками Сталіна чекіст І. Серов,
з відділу безпеки в особистому секретаріаті
Сталіна.
139 Чекіст Серов належав до найвидатніших
працівників совєтської терористичної організа­
ції, на сумлінні котрого тисячі жертв, в першу
чергу збоку неросійських народів. Свою най­
більш злочинну діяльність Серов провадив сво­
го часу на Українських землях.
Іван Олександрович Серов народився 1905 р.
у Вологодській області. Від 18 року ж иття він
почав цікавитись політичною працею і зактиві-
зувався на роботі в советській адміністрації.
1926 р. Серов став членом компартії і вступає
на службу до червоної армії, починає робити
тут свою кар’єру. Після закінчення Ленінград­
ського воєнного училища Сєров займав низку
посад, починаючи від командира взводу (чоти)
і закінчуючи посадою начальника штабу полку.
В той час він вж е співпрацює з «Особими от­
делами» в армії — інституцією НКВД. Під час
провадження чистки в червоній армії («змова»
Тухачевського) Сєров відіграє одну з важливих
ролей і на його діяльність звертае увагу ото­
чення Сталіна та сам Сталін. На ту пору Серов
уже мав за собою «заслуги» перед партією нас­
лідком безжалісної ліквідації спротиву чечен­
ців та кубанських козаків 1932 року. Сталін
притіг Серова до праці в ТОС-і, тобто в сво­
єму особистому секретаріяті.
Найбільш довіреною особою в секретаріяті
Сталіна був Поскрьобишев, а його правою ру­
140 кою Ґ. Маленков. За дорученням Сталіна Серов
реорганізує діяльність НКВД в армії, при чому
Сталін дає Серову вільну руку діяти так, як
той вважав доцільним. Він обсаджує особливі
відділи в армії вже молодими чекістськими кад­
рами і, починаючи з цього часу, Сталін, наслід­
ком діяльности Серова, мае повний контроль
над збройними силами країни. Серов вважався
неофіційним творцем рафінованої діяльности
НКВД в армії. В той час Серов поруч своєї ен-
каведистської діяльности закінчує привілейо­
вану військову академію ім. М. Фрунзе.
Для виконання спеціяльних доручень Ста­
лін і Поскрьобишев, оминаючи республіканські
НКВД, висилали Серова до різних совєтських
республік та областей, що також допомагало
Серову бути в курсі місцевих справ.
1939 року Серов офіційно стає наркомом
НКВД України, формально, ніби, підлягаючи
Берії, а фактично діє за прямими вказівками
Сталіна. Берія, знаючи про те, яку вагу має
Серов у Сталіна, лявірував і поводився з Сєро-
вим так, щоб не накликати на себе невдоволен­
ня диктатора.
*
1941 р. НКВД було розділено на НКВД і
НКҐБ. ОО — особиє отдели НКВД в армії в
зв’язку з цим поділом були названі Третім від­
141 ділом штабів в армії і передані під юрисдикцію
НКО — народного комісаріату оборони. В липні
1941 було введено старий стан, це був час
війни.
10. 4. 1943 р. ОО НКВД перейменовано на
контррозвідчий отдел — КРО — (що мав ще
відому назву «СМЄРНІ» — від «смерть шпигу­
нам»). Цей відділ перейшов від НКВД і підпо­
рядкувався НКО. Начальником КРО —
«Смєрш» став генерал Віктор Семенович Аба­
кумов, котрий підлягав безпосередньо народ­
ному комісарові оборони, тобто Сталінові. За­
ступником Абакумова був генерал Іван Олек­
сандрович Серов. «Смєрш» провадив контрроз­
відку не тільки в лавах червоної армії, але й у
запіллі та в прифронтовій смузі. «Смєрш» про­
вадив жорстокі розправи над населенням тери­
торій, що тимчасово перебували під німецькою
окупацією. Розстрілювано навіть жінок, що
прали білизну німецьким воякам. «Смєрш» ду­
ж е тісно співпрацював з органами НКВД, бо
фактично офіцери «Смершу» в минулому були
офіцерами НКВД.
В травні 1943 р. НКВД було знову розділено
на НКВД і на НКҐБ. Н К ҐБ (народний коміса­
ріат державної безпеки) перебрав на себе всі
справи невійськової таємної совєтської розвід-
чої та контррозвідчої служби на території СССР
та поза його кордонами. НКВД співпрацювало
142 з Н К ҐБ як з владою, що відповідала за внут­
рішню безпеку. НКВД провадило розслідування
справ так званих державних злочинів, виявле­
них органами НКҐБ, прикордонною сторожею
та міліцією. Компетенції НКВД підлягали всі
місця ув’язнення — концтабори, тюрми і т. д.
НКВД і НКҐБ, як народні комісаріати, підля­
гали совєтському урядові, тобто раді народних
комісарів. Начальником Н К ҐБ став генерал
Меркулов, котрий перед розділом комісаріятів
був заступником комісара НКВД Л. Берії.
Н К ҐБ мав такі управління:
І. Управління. Воно несло відповідальність
за безпеку високих совєтських та партійних до­
стойників, охороняло урядові будинки, охоро­
няло чужинецьких дипломатів. Управління ді­
лилося на низку відділів, відповідно до харак­
теру праці. В керівництво 1-го управління вхо­
дило також ІНУ («іностранноє управлєніє» —
закордонне управління). Завданням ІНУ було:
1. Нагляд за всіми чужинцями, що перебу­
вали на території СССР та нагляд за за­
кордонними дипломатичними представ­
ництвами в СССР.
2. Політична, економічна розвідка, саботаж
позам ежами СССР.
3. Нагляд над еміграцією, її розклад, терори­
стичні акти проти її провідних осіб.
143 ІНУ тісно співпрацювало з народним комі­
саріатом закордонних справ та з організаціями
Комінтерну, котрий офіційно був розформова­
ний 1943 року.
В порозумінні з народним комісаріятом за­
кордонних справ ІНУ розміщувало в совєтських
закордонних дипломатичних представництвах
свою аґентуру позатим, що кожний член совєт-
ського дипломатичного закордонного представ­
ництва обов’язковим порядком перебував на
службі НКВД, пізніше НКҐБ. Крім членів ди­
пломатичних представництв, члени всіх совєт­
ських закордонних делеґацій та місій (торго­
вельних, технічних, політичних і т. п.) перед
виїздом закордон переходили певний вишкіл і
завербовувано на службу в совєтських органах
безпеки, котру вони виконували поруч із своїми
офіційними завданнями.
Наслідком воєнних дій праця Н КҐБ прохо­
дила часто хаотично, без належної організації,
часто була проникнена різними неплянованими
імпровізаціями, тому немає сьогодні точної й
докладної схеми діяльности Н К ҐБ під час війни.
Зокрема І. Управління НКҐБ, в працю котрого
часто включався сам нарком Мєркулов, бо воно
акумулювало внутрішні і зовнішні відтинки, не
мало чіткости в роботі й певних чітко окресле­
них розмежувань, певних напрямків діяльности.
144 II. Управління мало назву секретно-політич­
не управління — СПУ. Головним завданням
його була боротьба проти антисовєтської діяль-
ности — контрреволюції. Управління розділю-
валося на чотири відділи:
I-ий відділ — нелегальні політичні партії
(на першому місці в цьому відношенні стояли
ОУН і У ПА),
II-ий відділ — національні меншини,
III-ій відділ — церква і релігійні секти
IV-ий відділ — культурні установи, педаго-
гічно-виховні інститути і цензура.
Після повернення червоної армії на терито­
рії, що перед тим були окуповані німцями,
Н КҐБ змушений був наново розбудовувати на
цих територіях свою таємну мережу, котра під
час відступу німецької окупації частково була
розгромлена, частково самоліквідувалася.
III. Управління — КРУ — контррозвідчне
управління. Завдання надзвичайно зросли на
всій території СССР і охоплювали всі галузі
життя. Завданнями управління були:
1. Оборона перед ворожою розвідкою, сабо­
тажем та актами терору серед цивільного
населенняй на об’єктах, що не належали
до компетенції війська.
2. Нагляд над агентами інших відділів со-
вєтської таємної служби, закордонними
145 працівниками ІНУ, перевірка їхньої на­
дійносте закордоном.
IV. Управління було відоме під назвою чет­
верте управління НКҐБ. Воно почало свою іс­
торію від серпня 1942, коли було створено
ҐУ ҐБ (Ґлавнос управлсніє ґосударствєнной бєз-
опасності). Це управління, спільно з керівними
органами КПСС, організувало підпільну кому­
ністичну мережу на окупованих німцями тери­
торіях. Через IV. управління Н К ҐБ провадило
свою діяльність на окупованих німцями тери­
торіях. Управління здобувало для Москви роз-
відчий матеріял і провадило на доручення Мос­
кви терористичні акції. В управлінні була низ­
ка відділів, з котрих нам найбільше відомі 1-ий
і ІІ-ий відділи:
I-ий відділ займався підтримкою партизан­
ського руху, мав тісний зв’язок з ЦК КП(б)У і
його керівництвом — Хрущовим, Коротченком
та іншими, перед відступом советського війська
відділ готував чекістів для праці в запіллі
ворога.
II-ий відділ вербував і готував аґентів, пе­
рекидав їх після вишколу на територію України,
Білорусі, Кубані і ін. Під опікою цього відділу
перебували школи певних напрямків діяльнос­
те, як, наприклад, пропаганда на окупованих
німцями територіях, боротьба з націоналістич­
146 ними рухами, розвідка, саботаж, терор, радисти,
парашутисти, чуж і мови. ІІ-ий відділ ІУ-го
управління збирав пропаґандивний матеріял,
що вживали гітлерівці на окупованих ними те­
риторіях, різні німецькі документи і т. п.
*
В березні 1946 р. НКВД і Н КҐБ переймено­
вано на міністерства внутрішніх справ та дер­
жавної безпеки. МВД очолив маршал Лаврентій
Берія, а МҐБ — генерал-полковник державної
безпеки Віктор Абакумов. А генерал армії Все­
волод Меркулов очолив міністерство держав­
ного контролю.
Від перших днів поновної окупації Галичини
Н К ҐБ спеціяльну увагу звернуло на Католиць­
ку Церкву. В той час, як дозволена Сталіном в
СССР Церква була керована перевербованими
на советську службу патріярхами та єпископа­
ми, справа з Греко-Католицькою Церквою ви­
глядала інакше. Спочатку свою діяльність,
спрямовану проти Греко-Католицької Церкви,
Н К ҐБ обмежило вивченням її очолювачів та
рядового священства. 1. 11. 1944 р. помер Митро­
полит Андрій Шептицький. Під час величавого
похорону Митрополита большевицька міліція
навіть забезпечувала порядок. Наступником
померлого Митрополита став Архиепископ Йо-
147 сиф Сліпий. Н К ҐБ створило в цей час надзви­
чайну державну комісію по викриттю гітлерів­
ських злочинів. Комісія під час своєї діяльності
намагалася приписати до гітлерівських спів­
працівників усіх духовних достойників Греко-
Католицької Церкви. Спочатку комісія пропону­
вала всім достойникам Греко-Католицької Цер­
кви прийняти сталінське православіс і зірвати з
Римом. Священство не пішло на такі пропози­
ції НКҐБ. Тоді було вирішено переарештувати
всіх достойників Греко-Католицької Церкви.
Видавана комуністична газета у Львові «Віль­
на Україна» 16. 3. 1946 р. повідомила:
«Від Прокурора УРСР.
За активну зрадницьку і підсобницьку діяль­
ність на користь німецьких окупантів слід­
чими органами арештовано: Сліпий Й. А.
— ■ митрополит греко-католицької (уніятської)
церкви, Чарнецький М. А. Будка М. М., Хоми-
шин Г. Л., Латишевський І. Ю. — єпископи уні­
ятської церкви.
При арешті у названих осіб знайдено доку­
менти, які викривають їх у злочинних зв’язках
з німецько-фашистськими окупантами, зокрема
з Ґестапо та іншими німецькими каральними та
розвідувальними органами».78
78 Б. Беляєв, М. Рудницький «Під чужими прапо­
рами», Київ, 1956, стор. 171.
148 Відділи НКВД та НКҐБ оточили митропо­
личу палату і консисторські будинки, де по­
грабували все майно. Всіх студентів великої се­
мінарії було розділено на дві категорії: молод­
ших відпустили додому, а ті, що за віком були
військово зобов’язаними, були мобілізовані на
військову службу. Н КҐБ почало арешти свя­
щеників.
27. 6. 1946 р. польські комуністи заареш тува­
ли старенького єпископа Йосипа Коциловського
в Перемишлі і розграбували все єпископське
майно. При тій акції польських комуністів були
присутніми старшини НКҐБ. Тоді ж було заа­
рештовано помічника єпископа Лакоту, о. рек­
тора Кузича і о. кан. Решетила. 1947 року совєт-
ськими автами внутрішніх військ НКВД пере­
їхано підводу, на котрій їхав греко-католицький
єпископ Закарпатської України Теодор Ромжа.
Місцеве населення, як очевидці події, хотіли до­
помогти пораненому єпископові, але чекісти їм
не дозволили цього зробити. Так підступом,
провокаціями, терором комуністична Москва
руками чекістів знищила церковних достойни­
ків Греко-Католицької Церкви, сотні священи­
ків опинилися на засланні.
*
В перших повоєнних роках була помітна
конкуренція між поодинокими совєтськими роз-
149 відочними апаратами. Величезне значення в со-
ветській таємній службі на закордонному від­
тинку мав апарат Комінтерну.
Комінтерн, котрий формально 1943 р. було
зліквідовано, фактично продовжував і далі дія­
ти через кадри різнонаціональних комуністів
закордоном, що їх фінансувала Москва. Коли
між СССР та його західніми союзниками почали
погіршуватися взаємини, саме в цей час апарат
Комінтерну почав набирати більшого значення.
В кінці 1951 р. було усунено з посади міні­
стра ҐБ генерала Абакумова. Це свідчило про
посилення конфлікту між Сталіним та Беріею.
Також в сателітних країнах прийшло до зміни
на верхах і до судів над ставлениками Берії. В
Чехії суджено Сланського, котрий був довіре­
ною людиною Берії. На місце Абакумова при­
значено на керівника МҐБ працівника секрета­
ріату ЦК Іґнатьєва. Цей випадок свідчить про
те, що секретаріят ЦК поставив Іґнатьєва на
доручення особистого секретаріяту Сталіна, кот­
рим керував Поскрьобишев і до котрого нале­
жав Маленков. В лютому МҐБ провело арешти
лікарів-жидів і інсценізувало над ними судовий
процес в Москві, відомий як «заґовор врачей».
Смерть Сталіна припинила цей процес.
Після смерти Сталіна Берія вважав себе за
центральну фігуру в ЦК ВКП(б). Він усунув
з міністра МҐБ Іґнатьєва і підпорядкував це
150 міністерство знову собі. Берія звільнив і р е а ­
білітував лікарів. В червні 1953 р. Маленков і
Хрущов у змові з іншими зліквідували маршала
Берію і приступили до розправи над усіма його
ставлениками та прихильниками. Розпочалася
велика чистка в міністерствах МВД і МҐБ. К е­
рівником М ҐБ було призначено генерала дер­
жавної безпеки Никифора Сергійовича Круґ-
лова. Він належ ав до старих чекістів, мав по-
пертя в Маленкова, деякий час відав охороною
Сталіна. 1945 р. на Потсдамській конференції
Круґлов відповідав за її безпеку, за що від ан­
глійського уряду отримав високий орден, що на­
давав йому аристократичний титул.
17. 12 1953 р. московське радіо та совєтська
преса передали повідомлення Верховної проку­
ратури СССР про те, що вироблено акт обвину­
вачення проти колишнього заступника голови
ради міністрів та міністра внутрішніх справ Лав-
рентія Берії. В повідомленні говорилося, що ра­
зом з Берією стануть перед судом шість його
найближчих співробітників та високих партій-
но-советських функціонерів, а саме: колишній
міністер безпеки і керівник міністерства дер­
жавного контролю В. Н. Меркулов, колишній
керівник відділу НКВД і міністер внутрішніх
справ Грузії Деканосов, колишній заступник мі­
ністра державної безпеки генерал-полковник
Кобулов, бувший керівник одного з відділів
151 НКВД Гоглідзе, колишній керівник відділу при
НКВД і пізніший міністер внутрішніх справ
України Мешнік, колишній керівник слідчого
відділу в міністерстві внутрішніх справ Влод-
зімірскій.
Берію обвинувачувалося за старим больше-
вицьким способом в таких провинах, як колись
обвинувачено Яґоду та інших. Один із пунктів
оскарження говорив, що Берія вже 1919 р. пов­
нив службу контрреволюційного аґента, мав
зв’язок з брітанською розвідкою.
Всім оскарженим закидалося саботування
рішень партії і намагання захопити владу в свої
руки. Всіх підсудних було засуджено на кару
смерти. Після розправи послідував арешт був­
шого начальника «Смєршу» і бувшого міністра
МҐБ генерала Абакумова та низки високопос­
тавлених чекістів, як А. Леонова, В. Комарова,
М. Ліхачова, І. Чернова. Цій групі, крім її зв’яз­
ків з групою Берії, закидалися злочини, ніби
виконані проти партійних працівників у Лєнін-
ґраді. їх судив військовий трибунал Ленінград­
ської округи, в котрому в ролі державного обви­
нувача виступав верховний прокурор СССР Р.
Руденко. Абакумов, Леонов та Ліхачов були за­
суджені на кару смерти, інші — на довголітнє
ув’язнення.
Після ліквідації груп Берії та Абакумова ЦК
партії проголосив офіційну політику колектив­
152 ного керівництва. Але внутрі ЦК розгорталася
боротьба за персональну владу. Найбільшими
конкурентами в цій боротьбі були Маленков та
Хрущов. Ленінградський процес захитав пози­
цію Маленкова, бо засудженим чекістам закида­
лося фактично винищення партійної групи Ж да­
нова — супротивника Маленкова. Хрущов мав
у свойому активі приятельські стосунки з совєт-
ськими генералами ще з часів війни. Найбільш
важучими такими зв’язками Хрущова були
його добрі стосунки з популярним марша­
лом Жуковим. В боротьбі за персональну владу
Хрущов хитро використав авторитет генералів
і особисто маршала Ж укова та досяг, завдяки
цьому, перемоги над Малєнковим, Молотовим,
Каґановічем та іншими старими комуністами,
що претендували на перебрання влади до своїх
рук. Після того, як Хрущов досяг влади, він
усунув тих, за рахунок котрих вийшов нагору,
як, наприклад, маршала Жукова.
Після ліквідації Берії в грудні 1953 року апа­
рат МВД очолив С. Круґлов. В цей час апарат
очищувався від усіх ставлеників Берії. Чистка
чекістських закордонних кадрів була невдалою
провадилася також серед советських працівни­
ків таємної закордонної служби. Одначе чистка
і принесла багато провалів в закордонній діяль­
ності совєтської розвідки. Керівники цієї роз­
відки, наперед знаючи свою долю, відмовилися
153 повернутися на виклик до Москви, поперебігали
на західній бік і зрадили всю систему й практи­
ку діяльносте совєтської розвідки закордоном.
До таких перебіжчиків на Захід можна віднес­
ти визначних чекістів, як, наприклад, Ю рія Рас-
творова, котрий очолював совєтську розвідку на
Далекому Сході, полковника державної безпе­
ки Петрова, що керував такою ж діяльністю в
Австралії. Справа останнього набрала такої ва­
гомосте, що через неї советський уряд зірвав
дипломатичні зв’язки з Австралією.
Чистка серед командного складу МҐБ приз­
вела внутрі СССР втрату авторитету органів
безпеки, а закордоном частково спаралізувала
розвідувальну роботу.
13. 3. 1954 р. Президією верховного совета
СССР було затверджено створення нового дер­
жавного органу, що перебирав на себе обов’яз­
ки, виконувані МҐБ — Комітету державної без­
пеки (по-російському: Комітет Ґосударствєнной
Безопасності — КҐБ). Новопосталий К ҐБ очо­
лив генерал-полковник державної безпеки Іван
Серов. Він на цю пору був одиноким з заслу­
жених професіональних чекістів, що пережив
цілу низку чисток, котрі не захитали його поло­
ження. Серов врятувався від усіх чисток і від
усунення з посад збоку Хрущова тільки тому,
що за своїм характером він був людиною, кот­
ра ніколи не претендувала на головне керівне
154 і Я І
становище, а завжди задовольнявся ролею по­
мічника.
За допомогою Серова Хрущов міцніше закрі­
пив свою персональну владу в уряді та партії.
1. 2. 1956 р. московське радіо подало до ві­
дома, що Президія верховної ради СССР при­
значила на міністра
внутрішніх справ Со-
вєтського Союзу Ніко-
лая Павловича Дудо-
рова і звільнила від . |
цих обов’язків Круґло-
ва. Серова було підви­
щено до ранги генера­
ла армії, призначено
на голову К ҐБ з пра­
вами міністра, члена
уряду. Дудоров, що
зайняв місце Круґлова,
походив не з чекістсь­
кого апарату, а нале-
жав у минулому до
групи партійно-адміністративних працівників.
Він був довголітнім працівником московської
міської ради (Моссовета), а Хрущов — довголіт­
нім керівником московської партійної організа­
ції. Від цього часу почалося між обома ділове
знайомство. За протекцією Хрущова Дудоров
Серов
155 став на XX з’їзді членом ЦК КПСС, котрий вже
складався з прихильників тільки Хрущова.
За винятком голови, склад К ҐБ —- Комітету
державної безпеки — затримано в таємниці. Але
можна безпомильно вважати, що членами ко­
мітету являються представники Президії ЦК
КПСС.
К ҐБ керує роботою всіх таємних совєтських
служб як на території СССР так і поза нею. Та­
ким чином К ҐБ уреґулював конкуренцію поо­
диноких совєтських таємних служб, котра ча­
сто приводила до великих конфліктів. Усі уп­
равління К ҐБ законспіровані, але за скупими
зібраними даними відомо такі Управління КҐБ:
а) Перше головне управління, яке проводить
усю розвідочну діяльність за кордонами
СССР, за вийнятком військової розвідки.
Управління має ряд відділів: науково-тех­
нічний, пляновий, аналітичний, інформа­
тивний, контррозвідочний, дезінформації.
б) Друге головне управління відповідає за
безпеку і має під своїм контролем насе­
лення та всіх чужинців, що перебувають
на терені СССР. Управління має дванад­
цять відділів, які керують усією діяльні­
стю і перевіряють підлеглі станиці КҐБ.
в) П’яте головне управління має подібні зав­
дання до другого. Йому підлягають від­
156 діли: релігійний, національний, контроль
громадян, що мають рідних за межами
СССР.
г) Управління сьоме — оперативне.
ґ) Управління восьме — зв’язку.
д) Управління дев’яте ;охороняє партійних і
державних вождів.
е) Головне управління по граничних військ
(управління без чисел).
є) Управління технічне.
ж) Управління адміністративне.
з) Управління кадрами КҐБ.
і) Відділи: слідчий, фінансовий, архівний.
Всі ці управління розподіляються на низку
відділів та підвідділів. Як бачимо, К ҐБ мас кон­
троль над усім населенням та науково-дослід-
чою працею термонуклеарної зброї. Рівночасно
агентура К ҐБ викрадає в інших державах пляни
праць в цій галузі і постачає цим матеріялом
своїх науковців. Апарат К ҐБ став не тільки ф а­
ховим апаратом розвідки й контррозвідки, але
він виконує також політичні завдання, як орга­
нізатор п’ятих колон у цілому світі.
9. 12. 1958 року генерала Сєрова, за твер­
дженням совєтської преси, було переведено на
«іншу роботу», а на голову К ҐБ при раді міні­
стрів СССР було призначено А. Шелєпіна.
157 Серова призначено на начальника головного
розвідчого управління — ҐРУ, військова роз­
відка. В кінці 1962 заарештовано полк. О. Пєн-
ковскоґо за співпрацю з англійцями й амери­
канцями, який для Заходу працював два роки.
Ш елепін
Справа полк. Пєнковскоґо була для Москви ду­
же неприемною. Пенковскій належав до спів­
робітників Серова. Через цю аферу генерала
Серова усунено з начальника ҐРУ.
158 Новий голова К ҐБ А. Шелепін народився
1918 року в Вороніжі, в родині службовця. Він
надбав у Москві вищу освіту, закінчивши Інсти­
тут історичних наук. Шелепін воював на фінсь­
кому фронті взимку 1939-40 рр. Він вступив до
партії лише 1940 р. Від 1940 до 1943 працював
в Москві в відділі пропаганди, від 1943 р. став
першим секретарем ЦК ВЛКСМ. На XIX і на
XX з’їздах КПСС він увійшов до складу ЦК
КПСС. Поза тим він належав до Світової спілки
демократичної молоді, будучи депутатом Вер­
ховної ради СССР, був членом її закордонної
комісії.
А. Шелепін на голову К ҐБ був поставлений
Н. Хрущовим та за панування Хрущова він по­
чав робити політичну кар’єру. Пізніше Ш елепін
підготовив на голову К ҐБ свого співробітника з
комсомольської діяльности Владіміра Сємічас-
ноґо, а сам став за допомогою Хрущова заступ­
ником голови Верховної ради СССР. За Ш елє-
піна КҐБ на доручення ЦК КПСС виконало
атентат на Провідника революційної ОУН Сте­
пана Бандеру.
Владімір Сємічасний, народжений 1924 р.,
студіював в Камерово в хемічно-технічному ін­
ституті. Від 1942 р. — член комсомолу. Від 1947
до 1950 був першим секретарем комсомолу на
Україні. Потім працював на різних партійних
посадах.
159 Від березня до серпня 1959 р. був функціо­
нером в апараті ЦК, відтак другим секретарем
ЦК Азербайджану. Семічасний належав до
групи молодих партійних функціонерів, що ро-
Семічасний Андропов
били свою кар’єру завдяки першому секрета­
реві КПСС Н. Хрущову. В 1960 р. Семічасний
став головою КҐБ.
Після усунення з влади Хрущова, Леонід
Брежньов поволі, але послідовно зі всіх висо­
ких посад зсував ставлеників Хрущова і при­
значав своїх довірених.
У травні 1967 р. з голови К ҐБ усунено В. Сє —
мічасного, а на його місце поставлено Юрія
Андропова.
160 Юрій Андропов, народжений 1914 р., по на­
ціональності рускій, належав до партійних
функціонерів. Він був головним відповідальним
за ліквідацію угорського повстання 1956 року,
де він був у цей час послом СССР в Будапешті.
В 1976 році Ю. Андропова іменовано генералом
армії. Андропов — не військовий чоловік. В
липні 1978 р. Верховна рада СССР винесла по­
станову такого змісту: «Переіменувати Комітет
державної безпеки при Раді міністрів СССР в
Комітет державної безпеки СССР». Андропов є
членом Політбюра і підлягає безпосередньо пер­
шому секретареві ЦК КПСС — ■ Брежньову.
К ҐБ тепер є апаратом з великими правами. За
влади Брежньова і голови К ҐБ Андропова по­
силився моральний та фізичний терор і тиск
русифікації на Україні.
В 1974 р. в Берліні на захід втік капітан К ҐБ
Алексей Мяков. В 1977 р. Видавництво в Ш тутт-
ґардті «Зеевальд-Ферлаґ» видало книгу А. Мя-
кова під назвою «КҐБ-ІНТЕРН».
В цій книзі Алексей Мяков описує про своє
навчання в школі К ҐБ у місті Новосибірську.
Число школи відзначене 311. На стор. 36-й цієї
книги Мяков пише «Суворо таємною є книга для
вишколу працівників КҐБ», «Статут органів
К ҐБ — СССР», автором якої е неякий Лунев. В
161 цьому статуті говориться, що К ҐБ є політично
виконною організацією КПСС, виконує всі на­
прямні КПСС. Важливі питання для К ҐБ вирі­
шує ЦК КПСС, а К ҐБ їх виконує на наказ згід­
но з інструкцією.
На стор. 70 до 74 Мяков подає, що курсанти
школи К ҐБ з фотокопій вивчають архівні ма­
теріали царської оприччини. Мяков, як бувший
капітан К ҐБ, на стор. 74 пише, що К ҐБ від оп­
риччини перебрало: структуру, методи і досвід.
Імперська політика білих царів сьогодні про­
довжується червоними москалями і дух москов­
ського імперіялізму незмінний.

Категорія: С. Мечник - Від опричнини до КҐБ. Духовність московського імперіялізму

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.