С. Мечник - Від опричнини до КҐБ. Духовність московського імперіялізму

ДІЯЛЬНІСТЬ ҐПУ ПРОТИ УНР

Большевицька Москва 20. квітня 1920 року
підписала в Ризі договір з Польщею. На підставі
цього договору Польща визнала московську
окупацію України й її «радянськість». Спільна
діяльність Польщі з урядом УНР була припи­
нена. І згідно того договору Армію УНР інтер­
новано. Генеральний штаб з тиловими частина­
ми інтерновано в Ченстохові.82 А найбільша ча­
стина Армії УНР була інтернована в Каліші,
Щепіорно, Стрілково та в Вадовіце. Інтерновані
вояки Армії УНР перебували в тих самих та­
борах, в яких перед тим німці тримали полоне­
них російської армії. Уряд УНР з Головним
Отаманом Симоном Петлюрою залишився в
Тарнові в готелі «Брістоль». У 1921 році С. Пет­
люра та члени уряду УНР переїхали з Тар-
нова до Варшави. До Варшави прибула також
дипломатична місія «Радянської України», а з
нею і репатріяц^йна комісія. Військову місію
УНР, яку очолював ген. Зєлінський разом із
полк. Данильчуком, розв’язано. Натомість поль­
ська влада дозволила совєтській репатріяційній
к:! Записано зі слів ген. Андрія Вовка.
186 комісії відвідувати табори інтернованих вояків
УНР.
Большевицький уряд вимагав від поляків ви­
дачі Головного Отамана С. Петлюри. Тому Пет­
люра мусів бути обережним, міняв кожного дня
місце свого перебування. Агенти ҐПУ намага­
лися безугавно за ним стежити.
Прем’єр уряду УНР Андрій Лівицький у той
час замешкував у будинку на алеї Руж. Він
провадив свою діяльність так, щоб большевиць-
ке око не могло того спостерігати. Відбувалися
наради, на яких часто бували усі члени уряду,
в тому числі й С. Петлюра. На всіх тих нара­
дах секретарював проф. Павло Зайців. Дружина
проф. П. Зайціва залишилася на Україні під
окупацією большевиків. Агентура ҐПУ довіда­
лася, яку саме працю виконує проф. Зайців при
уряді УНР. Не тяж ко було довідатися агентурі,
що проф. П. Зайців переживає розлуку з дру­
жиною, тужить за дружиною. Чекісти розшу­
кали дружину проф. П. Зайціва в Україні. Один
із чекістів грав ролю закоханого. Він створив
для неї кращі умови ж иття і деякий час жив
разом з нею. Потім її підготовили до агентурної
роботи та вміло допомогли прибути до чоловіка
у Варшаву. Для Валентини Зайців почалося як
нормальне життя зі своїм чоловіком, проф. Пав­
лом Зайцевим у Варшаві. Тепер вона мала змо­
187 гу слухати, про що розмовляли провідні ді­
ячі УНР, спостерігати працю їхню, мала пев­
ний доступ до протоколів нарад членів уряду
УНР, і звітувала про все большевикам. У со-
вєтському представництві у Варшаві сидів зі
спеціяльними завданнями чекіст, який тримав
контакт із Валентиною Зайців.
По деякому часі В. Зайцеву розкрито як
большевицьку аґентку й її заарештувала поль­
ська поліція. При тому в Зайцевої знайдено
звіт, в якому йшла мова про отруту. З того ви­
ходило, що В. Зайцева мала завдання отруїти
Головного Отамана С. Петлюру.
Приблизно в той саме час, без відома Голов­
ного Отамана С. Петлюри ген. О. Удовиченко,
що був тоді інспектором Армії УНР, розпочав
розмови з большевиками у репатріяційних
справах. Довідавшись про такі заходи ген. О.
Удовиченка, Петлюра негайно звільнив його від
усіх обов’язків в Армії УНР.
На прикладі Валентини Зайцевої С. Петлю­
ра бачив, що ҐПУ не дасть йому можливости
працювати у Варшаві. Він у супроводі Проко­
повича через Будапешт, а потім — Прагу, пе­
реїхав з Варшави до Парижу (31. грудня 1923
року).
В Парижі перебував князь Токаржевський,
який на той час був міністром закордонних
188 справ уряду УНР. Петлюра почав робити заходи,
щоб перевезти вояків Армії УНР із Польщі до
Франції.
Симон Петлюра скромно мешкав у Парижі
на вулиці Тенар. Він оминав широке товариство,
С. Петлюра
багато працював, писав статті до журналу
«Тризуб», який виходив у Парижі. Нещастям
було те, що Симон Петлюра не мав біля себе
охорони, не мав до розпорядимости адміністра­
189 тивного апарату, який він конче повинен би ма­
ти хоча б при мінімальному складі. Петлюра був
сам.
З огляду на чисельну російську еміґрацію,
аґентура ҐПУ в Парижі була активною, склад її
був великий. 14.-15. квітня 1926 р. Петлюра в
одній каварні в Парижі мав розмови з проф. В.
Ковалем і Андрієм М. Лівицьким, — прем’єром
уряду УНР, який жив в Польщі. Тоді вони всі,
втрьох впевнилися, що за ними стежили — два
мужчини й одна жінка. Сідаючи в трамвай,
проф. Коваль і А. Лівицький чули, як усі троє,
що стежили за ними, розмовляли між собою ро­
сійською мовою. Під час слідства проф. Коваль
на очній ставці пізнав Шварцбардта, як одного
з тих, які у вищезгадані дні стежили за Пет­
люрою, Лівицьким і ним (Ковалем). Також
стверджено, що за С. Петлюрою стежив Михай­
ло Володін. Перед прибуттям до Парижу Воло­
дій працював для ҐПУ в Берліні. До Парижу
він приїхав у серпні 1925 року, познайомився
з Шварцбардтом і обидва постійно стежили за
С. Петлюрою. 25. травня 1926 р. о годині 14-й
Шварцбардт доконав вбивство Петлюри. Адво­
катом Ш варцбардта був комуніст Торез, який
пізніше довгі роки очолював комуністичну пар­
тію Франції.

Категорія: С. Мечник - Від опричнини до КҐБ. Духовність московського імперіялізму

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.