С. Мечник - Від опричнини до КҐБ. Духовність московського імперіялізму

Полковник Євген Коновалець — УВО-ОУН

Про полк. Є. Коновальця написано багато.
Фундація ім. Євгена Коновальця видала 1019-
сторінкову працю під назвою «Євген Конова­
лець та його доба».85 Однак про діяльність ҐПУ-
НКВД проти полк. Є. Коновальця відоме лише
те, що та агентура постійно його переслідувала.
З діяльности московської агентури нам відомо,
що Кремль наказує ліквідовувати політичних
84 Польська газета в Чікаґо (США) «Дзєннік Чіка-
ґовскі» за 25. вересня 1954 р. помістила статтю «Сталін
диктовал політике Гітлера», в якій говориться про Сев-
рюка за версією «Плейн Ток».
Мюнхен, 1974 р.
204 провідників, діяльність яких небезпечна росій­
ській імперіялістичній політиці, чорній сотні,
російському шовінізмові. Інакше трактує Мос-
Є. К оновалець
ква політичні партії й діячів, які діють тільки
на еміграції. Зовсім інакше трактує Москва тих,
імена яких відомі в Україні, які свою діяльність
з еміграції поширюють на Україну. Відомо, що
205 таємна військова організація УВО почала свою
діяльність на східніх землях України; що восе­
ни 1920 р. в Києві був створений «Центральний
Революційний Комітет». Сотник Іван Андрухів
був комендантом УВО на СУЗ. Також відоме
прізвище сот. Миколи Опоку, якого вислано бу­
ло на Наддніпрянщину для праці в УВО. Ві­
домо також, що Є. Коновалець сам утримував
зв’язки з підпіллям на Придніпрянщині; що
ҐПУ вперше в 1931 році викрило клітини під­
пілля, з яким втримував Коновалець зв’язки.80′
В 1932 р. Коновалець писав про ОУН на СУЗ
та користувався матеріялами з СУЗ.87
У 1936 р., полк. Є. Коновалець мешкав у
Ж еневі (Швайцарія) на вулиці Руж Ж енет ч. В.
Його дім був під наглядом сторожевої служби.
Коновалець саме виїхав з дому. Вночі в дім вліз­
ли «злодії», які нічого не забрали, але знімали
зі стін картини, зривали шпалери. Ш вайцарська
поліція припускала, що цей влом у помешкання
Коновальця іде на конто «закордонної служби
ҐПУ».88
Ш вайцарська комуністична газета «Ле Тра-
вай» («Праця») ввесь час вела кампанію проти
полк. Є. Коновальця, називаючи його українсь-
8:1 «Євген Коновалець та його доба», стор. 604.
*17 Там же, стор. 610.
кн Там же, стор. 744.
206 ким терористом. Ш вайцарська поліція в 1936 р.
викрила в Ж еневі совєтських аґентів, які під­
готовляли замах на полк. Євгена Коновальця.
Прізвище одного совєтського аґента подавало­
ся Норман.89 На полк. Коновальця зводила на­
клепи не тільки комуністична преса. Проти Ко­
новальця, УВО й ОУН вело атаки ҐПУ-НКВД
через свою агентуру, ширячи провокації серед
українців на еміграції, в Галичині, на Волині.
Провокації ширили члени КПЗУ, яким часто
помагали політичні противники.
На східніх землях України існували клітини
ОУН, з якими Коновалець втримував зв’язок.
Але коли саме в той зв’язок включилося ҐПУ-
НКВД сьогодні ніхто не може з певністю ска­
зати. Все що до цього часу на цю тему є напи­
саного, є, власне, лише припущеннями та здога­
дами нефахових людей. Одно лише можна
ствердити, що НКВД в тих зв’язках з УВО-ОУН
було непевним у собі. Переконання у ствер­
дженнях нам говорять, що коли ҐПУ-НКВД опа­
нувало своє становище, то намагалося замани­
ти до СССР полк. Є. Коновальця так, як замани­
ло Б. Савінкова, або ген. Ю рка Тютюнника.
Слабою стороною у зв’язках зі східніми зем­
лями було те, що ті зв’язки полк. Є. Коно-
1,9 Петро Мірчук «Євген Коновалець», Торонто,
стор. 93.
207 валець втримував сам один. З усього видно, що
він на той час не мав біля себе відповідних лю­
дей, яким би міг довіряти. Кожна політична
партія, кожний політичний діяч, який прова­
дить боротьбу з московським імперіялізмом, му­
сить зрозуміти, що без добре організованої роз­
відки й безпеки його боротьба не матиме успі­
ху, а навпаки, сам діяч або партія можуть ста­
ти іграшкою в руках ворога та вся розпочата
боротьба може закінчитися компромітацією.
Один аґент НКВД, який був активним за ча­
сів полк. Є. Коновальця, відомий під прізвищем
Полуведько. З вибухом німецько-совєтської вій­
ни він знову з доручення НКВД почав грати
його злочинну ролю. Та цього разу його гра за­
кінчилася самогубством у Гестапівській тюрмі.
В 70-х роках в Україні видано брошуру, в якій
звеличується діяльність яничара Полуведька.
Газета «Шлях Перемоги», яка виходить у Ні­
меччині, в чч. 44 і 45 за 29. жовтня та 5. листо­
пада 1978 р. помістила статтю «Звеличування
Юди — Москва виявляє чекіста Полуведька».
Статтю написав Зіновій Ірчанський. Цю статтю
передруковуємо без скорочення.
У харківському видавництві «Прапор» поя­
вилася книжечка п. з. «У кублі зрадників». На­
писали її П. Карпов і В. Степовий. Безумовно,
це чекісти, бо зазначають, що це «документаль­
208 ний нарис». Та він і «присвячений» чекістові, й
у ньому мова таки про чекіста Кіндрата Мики­
товича Полуведька, головно про його «дію» в
окупованому німцями Харкові. Цей підлий зрад-
ник-юда Полуведько з доручення большевиць-
П олуведько
ких імперіялістів знищив сотні українських па­
тріотів. Він належить до трійки чекістів, які за
кордоном підготовляли вбивство Провідника
ОУН полк. Євгена Коновальця. І за цю злочин-
14
209 НУ> брудну роботу називають Полуведька «ге­
роєм» та ставлять поруч інших йому подібних,
як «М. Кузнєцов, Р. Зорґе, І. Кудря, В. Молод-
цова та їх соратників у смертельно небезпечній
роботі у ворожому лігві».
Полуведько покінчив своє життя подібно
Юді, — повісився у харківській в’язниці в час
німецької окупації. По смерті його нагороджено
«Орденом вітчизняної війни першого ступеня».
Про попередні московські бляшки «заслуги»,
які отримав яничар Полуведько за помордова­
них українців, у книжечці не згадується. Про
його чекістську роботу в довоєнні часи написано
мало ,але ясно зазначено, що «Кіндрат Мики­
тович Полуведько, народжений 10. березня 1895
року на Вінниччині, закінчив учительську шко­
лу. Після жовтневої революції піднімався кру­
тими сходинками від шкільного учителя до від­
повідального співробітника Наркомату. На по­
чатку 30-х років у його долі стався несподіва­
ний поворот».
Далі сказано, що з приходом до влади Гіт-
лера «підняли голову уцілілі петлюрівські голо­
ворізи, які об’єдналися у так звану організацію
українських націоналістів ОУН. Керівником ЇЇ
став відомий погромник — «полковник» Євген
Коновалець. Організація . . . розкидала щ упаль­
ця навколо кордонів Радянського Союзу, заси­
210 лаючи свою агентуру для ведення підривної ро­
боти на Україні. З уст недобитків ще звучало . . .
«Геть від Москви». За злісними націоналістич­
ними «гаслами» виникали привиди руїн Цен­
тральної ради …» «Чекісти знешкодили зміїні
гнізда… В середині 30-х років багато оунів-
ських кур’єрів, емісарів і просто аґентів були
захоплені при переході кордону СРСР . . . Од­
ним з тих хто ступив на важкий і смертельно
небезпечний шлях боротьби зі злісними воро­
гами . . . став педагог за покликанням, людина
вийняткових душевних якостей — Кіндрат Ми­
китович Полуведько — лише небагатьом відо­
мий як товариш «Павло».
Ми згідні з тим, що Полуведько був «вий­
няткових душевних якостей», бо людина, яка
видавала на смерть своїх братів, мусіла бути
вийнятково низьких, підлих якостей. А також
нічого дивного, що замість написати, що «за по­
кликанням став катом» — большевики написа­
ли — «педагогом». Зрештою, в них зрада свого
народу — це найбільше геройство.
Далі говориться: «Одним з найважливіших
завдань, яке чекісти України вирішували на­
передодні другої Світової війни, було виявлен­
ня ворожих радянській державі плянів закор­
донних націоналістичних центрів. У лютому
1934 «товариш Павло» виїхав за кордон. У на­
годі стало йому знання німецької та інших іно­
211 земних мов, якими він володів досконало. Довгі
роки він був відірваний від своєї сім’ї, дружини
Олександри М., дочок Лялі і Ліди… За рубе­
жем Полуведько провів п’ять років. Зумівши
завоювати довір’я оунівських ватажків, він ус­
пішно виконав особливо складні завдання
Вітчизни».
Які «особливо складні завдання» виконував
чекіст Полуведько, в «нарисі» не уточнюється,
а про них хоч коротко треба подати до відома.
Кіндрат Полуведько прибув до Фінляндії в лю­
тому 1934 і зголосився до голови Української
громади у Гельсінках Василя Баранецького. По­
дав себе за втікача з большевицького концен­
траційного табору на Соловках. Дуже критично
представив відносини у Совєтському Союзі у
своїх звітах, а також помістив кілька статтей
в «Українському Слові» у Парижі під псевдом
Тогобічний. Статті: «Як ставляться в совєтсь-
кій Україні до еміграції», «Комунізм і націо­
нальний рух на Україні» та «Формування на­
ціонально-державної свідомости на Східній Ук­
раїні», написані Полуведьком у націоналістич­
ному дусі в дуже скорому часі, промощують
йому дорогу до ОУН, де він запізнає ряд про­
відних членів ОУН. Він стає членом ОУН, а по
від’їзді Баранецького до Арґентіни в 1935 році
Полуведько стає головою Української громади у
Фінляндії, перебирає представництво ОУН і
212 зв’язки з СУЗ, які попередньо провадив Бара-
нецький. В Арґентіні гине в дуже таємничих
обставинах В. Баранецький. Це, без сумніву, ро­
бота НКВД-Полуведька, щоб за собою затри­
мати ті функції, які він перебрав від нього. Б а­
ранецький гине після того, як Полуведько до­
відався, що він має повернутися до Фінляндії.
У руках спритного агента НКВД ■— Полу-
ведька, якого всі називають «професором», опи­
нилися організаційні зв’язки зі Східньою Украї­
ною, які йшли через цей терен. Тому нічого див­
ного, що у масових арештах так званої «чистки
Єжова» у 30-х роках потрапляє велика кіль­
кість українських патріотів, пов’язаних з ОУН.
Ще перед Полуведьком закордоном появив­
ся Хом’як, колишній УСС і старшина Січових
Стрільців, який прибув з СССР на початку сер­
пня 1933 р. і зголосився у Брюсселі, покликаю-
чись на знайомства з полк. Є. Коновальцем та
полк. Р. Сушком. Хом’як заявив, що був заа­
рештований большевиками 1921 року. Після
звільнення з ув’язнення Хом’як ніби закінчив
фінансовий курс і працював економістом у Хар­
кові й звідтіль удалося йому щасливо втекти.
В Україні залишив дружину й сина. Інформації
про совєтську Україну були надруковані в «Роз­
будові Нації» п. з. «Радянська Україна», під­
писані ініціялами Н. Н. у ч. 34, 1934. В кінці
серпня на розмову до Брюсселю прибув полк.
213 Є. Коновалець, а Р. Сушко листовно підтвер­
див, що знав двох Хом’яків у рядах УСС, один
з них порядна людина, а другий не дуже. Хо­
м’як, який виступав під псевдом Пригода й в по­
ліції був зареєстрований як Найденко, зробив
на Полковника добре враження, хоч з УСС-ів
він його собі не дуже пригадував. Хом’як твер­
див, що в Україні має багато знайомих колиш­
ніх старшин і вояків УСС-ів, які займають там
різні посади. Вони вороже наставлені до совєт-
ської влади. Провідник ОУН полк. Є. Конова­
лець, в тому часі, найбільше приділяв уваги роз­
будові підпільної організаційної мережі ОУН
на СУЗ. Великі надії покладав на колишніх
УСС-ів, які там ще жили.
Інформації Хом’яка збігалися з тими даними,
які просякали з СУЗемель. Хом’як довго не зі­
грів місця за кордоном, бо вже на початку ж ов­
тня 1934 р. повернувся в Україну. Перехід кор­
дону через Фінляндію організував йому Бара-
нецький, який ще тоді перебував у Фінляндії.
Про свій щасливий перехід і про всі інші дору­
чені йому справи Хом’як листовно поінформу­
вав закордон. У березні 1935 р. Хом’як повідо­
мив, що має намір приїхати на короткий час
до Фінляндії й хоче зустрітися з полк. Є. Ко-
новальцем. Потім приїзд відклав на липень.
Тому, що Полковник не дав ясної відповіді, на
зустріч до Гельсінок поїхав інж. Д. Андрієвсь-
214 кий. Там уже урядував Полуведько й усі зв’яз­
ки переходили через нього. Хом’як цим разом
приїхав не сам, а привіз зі собою «молодого
вчителя», який «розчарувався в комунізмі й шу­
кає виходу в націоналізмі». Ним був 25-28-річ-
ний чоловік, якого називали Приймаком, Пав-
лусем, Вельмудом, Норбертом, а по роттердам-
ській трагедії — Валюхом.
Хом’як з Валюхом мусіли зголоситися на ор­
ганізаційному пункті в Полуведька. Він про них
обох перед організаційними чинниками висло­
вився з застереженням. Полуведько, який пев­
ний час мав під своєю опікою Валюха, вислов­
лювався про нього негативно. Злочинна чекіст­
ська трійка, яка на доручення Москви підготов­
ляла вбивство Провідника ОУН полк. Євгена
Коновальця, вже зуміла пролізти в нутро Орга­
нізації й користувалася довір’ям. Висловлювані
негативні зауваги одного проти одного — це бу­
ла тактична чекістська гра. Ці висловлювання
«підозри» не були того роду, щоб хтось із «трій­
ки» мав би відійти.
Аналізуючи поведінку агента Полуведька,
найхитрішого й найзрівноваженішого з них,
треба ствердити, що він був головним майстром
НКВД за кордоном підготовки атентату на полк.
Коновальця. Хом’як, залишвши Валюха, в ско­
рому виїхав до СССР. Валюх почав активізува­
тися. Він, як молодий чоловік, прибувши з
215 СССР, починає нав’язувати контакти з провід­
ними членами ОУН, говорить також з полк. Ко-
новальцем. У Фінляндії він жив якийсь час ра­
зом із Полуведьком, який ним опікувався. Ця
опіка була подвійною — «організаційна» і че­
кістська. Перед своїм від’їздом до СССР, Ва-
люх, якого називають «Павлусем», об’їздить
Берлін, Відень, Париж, усюди знайомиться з ор­
ганізаційними людьми. До СССР мав поверта­
тися через Фінляндію, дорогою, організованою
Полуведьком. Але не вийшло. Перевезли його
у вересні 1936 р. іншим шляхом ,«леґальнішим»,
мабуть через Естонію. Полуведько навмисне не
переводив Валюха через фінський кордон, бо
НКВД хотіло розкрити ще інші можливості пе­
реходу кордону.
При кінці вересня 1937 р., точно через рік,
як Валюх виїхав до СССР, він знову появляєть­
ся за кордоном. До особистої зустрічі з полк.
Є. Коновальцем не дійшло і він, огірчений, ві­
д’їхав. Третій раз з’являється Валюх за кордо­
ном у лютому 1938 р. в Голландії, відбуває роз­
мову з полк. Є. Коновальцем у присутності Я.
Барановського. Він «звітує» про «організаційну
роботу» на СУЗ. Дуже настоював говорити з
Полковником у чотири очі (віч-на-віч) про ду­
ж е важливі довірочні справи. Коли до такої
розмови дійшло, то Валюх «звітував» не про
справи СУЗемель, але про ставлення «берлін-
216 ців до Організації й Вождя». Твердив, що бер­
лінська група (Сніп, Іртен, Мек і Оршан) хо­
чуть його (Валюха) приєднати до своєї групи для
«путчу» проти Вождя, а провідником Організа­
ції хочуть зробити Ярого. Полковник Конова-
лець цією інформацією був схвильований, а Ва-
люх ще раз підтвердив її другого дня у присут­
ності Я. Барановського.
Про опозицію «берлінців» Полковникові бу­
ло відомо. Але що вони плянують змову — було
це щось нового й загрозливого. Ціль Валюха
була ясною. З одного боку здобути собі більше
довір’я у полк. Коновальця, а з іншого — ще
більше поглибити опозиційні настрої внутрі Ор­
ганізації, осягнути виразного двоподілу.
Валюх, так як минулого разу, після відбутої
розмови відплив совєтським кораблем, на яко­
му, як він подавав, працював радистом, до
СССР.
У травні 1938 р. дійшло до останньої тра­
гічної зустрічі полк. Є. Коновальця з підісланим
чекістом, убивцею Валюхом. Большевицька
бомба, підступно передана зрадником Валюхом
у Роттердамі, 23. травня 1938 р. закінчила геро­
їчне життя Провідника Української Національ­
ної Революції, Голови ПУН-у ОУН, полк. Євге­
на Коновальця. Цю велику трагедію для укра­
їнської нації Москва підготовляла майже 5 ро­
ків — від серпня 1933 р. до 23. травня 1938 ро­
217 ку. Головні злочинці-яничари Валюх, Полу-
ведько і Хом’як.
По виконанні страшного злочину Валюх, а
пізніше Полуведько, якого тепер большевики
ґльорифікують, тікають до СССР. Хом’як, який
під час своєї другої поїздки за кордон привіз
Валюха, на той час перебував в Україні. Він під­
тримував «організаційний зв’язок» з провідни­
ми людьми з ОУН і з чекістами Полуведьком
та Валюхом. Найспритнішим гравцем у цій
«трійці» був Полуведько. Висловлювані ним за­
стереження щодо Хом’яка, а пізніше Валюха,
були задумані також і на те, щоб пізніше, коли
вже прийде до цієї страшної трагедії — вбив­
ства, себе виправдати. Це йому до певної міри
вдалося здійснити, бо висовувані підозріння Во­
лодимира Стахова й інших, що Полуведько мо­
же бути спільником Валюха, не дуже-то бра­
лися під увагу. Його поведінка і протисовєтські
статті допомагали йому в маскуванні. Тому й не
дивно, що в час другої світової війни Полу­
ведько знову появляється у Львові й зголошу­
ється у мельниківській ОУН, які приймають
його до своєї похідної групи на Східні Україн­
ські Землі.
Про злочинний період діяльности Полуведь-
ка під час другої світової війни большевицькі
писаки у свойому «нарисі» подають: «У червні
1941 року Полуведько, який працював учителем
218 ■однієї з Чернігівських шкіл, був викликаний
до Києва . . . на розмову з чекістом Іваном Да­
ниловичем Кудрею, який дав йому доручення
«знову вступати у сутичку з ворогами Батьків­
щини». Полуведько, отримавши документи на
ім’я Половенка, викладача німецької мови, ви­
їздить до Станиславова. Війна застала його у
Львові. Якийсь час Полуведько працював учи­
телем. Але коли «довідався, що ним зацікави­
лася бандерівська служба безпеки «СБ» — ор­
ганізація, яка жорстокістю і підступністю не
поступалася Гестапо, треба було або піти у гли­
боке підпілля, або вкорінитися до ворожого та­
бору. Він обрав друге».
Як вкорінився Полуведько «до ворожого та­
бору» — чекісти про це навмисне не згадують.
Подають лише, що «Кіндрат Микитович мав
можливість реалізувати свої наміри тільки у
Києві, де саме перебував штаб націоналіста
Мельника», і що «в жовтні 1941 року з’явився
у місті на Дніпрі та представився співробітни­
ком мельниківського проводу». Там зв’язався з
чекістсом Кудрею, який дав йому доручення
«проникнути до складу харківської організації
українських націоналістів». Це доручення По­
луведько виконав, бо «25. жовтня 1941 року Кін­
драт Микитович разом з делегацією націоналі­
стів уже вітав «непереможну армію великого
фюрера». Яку роботу виконував Полуведько у
219 Києві нічого не згадується, натомість більше го­
вориться про «дію» у Харкові.
Тому, що Полуведько знав німецьку мову,
німці призначують його секретарем міської уп­
рави м. Харкова й Полуведько рівночасно стає
донощиком шефа харківського ґестапо — Д-ра
Гершвандера. Будучи секретарем міської упра­
ви, Полуведько «влаштував кількох своїх лю­
дей на різні адміністративні посади в самій уп­
раві, в районних бургомістрах, у поліції й на
біржі праці. Тепер він завжди був у курсі справ
усіх подій, які відбувалися в місті». Постійно
втримує контакт з большевицьким підпіллям,
для якого передає інформації, головно «доклад­
ні відомості про діяльність та пляни націона­
лістичних ватажків».
Як з цього видно, то робота українських на­
ціоналістів большевиків більше непокоїла, ніж
німецька окупація. Полуведько, при допомозі
своєї чекістської сітки й будучи донощиком ше­
ф а ґестапо, руками німців ліквідує українських
націоналістів. Про це в книжечці виразно го­
вориться, що «у конфіденційній бесіді з Герш-
вандером . . . доля зрадника була вирішена ос­
таточно». Також виразно зазначено, що «фаши­
сти не мали наміру ділити владу» з українсь­
кими націоналістами, «не бажаючи залежати від
настирливих борців за Соборну Україну». Оку­
панти вірні принципу «поділяй і володій», зупи­
220 нили свій вибір на групі антирадянських осіб, з
колишніх співпрацівників технологічного інсти­
туту, які залишилися у Харкові». Тут багато
говориться про різних осіб, які тоді діяли у Хар­
кові, як Доленко, Крамаренко, Семененко, Ду-
бровський та інших. Про них Полуведько не ли­
ше доносив, але робив різні інтриги, нацькову­
ючи одних на других.
Полуведько спричинився до страти числен­
них українських патріотів. Одних знищили ні­
мецькі окупанти, інших докінчили большевиць-
кі сатрапи. Про один такий випадок, де пере­
дано довгий список українців до страти, в «на­
рисі» говориться, що Полуведько «підійшов до
Крамаренка . . . пошепки запропонував пану го­
лові скласти список учасників прийняття при­
сяги», що було нібито необхідним до історії.
«Крамаренко явно зрадів ідеї увічнення присут­
ніх на церемонії, й переписавши їх, передав ар­
куш і із записом секретарю управи . . . Не міг
знати тоді пан Крамаренко, що написаний його
рукою список зрадників потрапить у надійні ру­
ки й дійсно виявить цінну послугу історії».
При допомозі цих «надійних рук» одну ча­
стину розстріляли німці, а решту докінчили
большевики. З писанини виходить, що ту масову
присягу українських націоналістів «затіяв» Ко­
ник і вона відбулася з великою участю запри-
сяжених у міському театрі у Харкові. Дійсно,
221 така масова й демонстративна присяга в окупо­
ваному Харкові відбулася. І вж е тоді ствердже­
но, що Полуведько був одним із головних ініція-
торів цієї трагічної імпрези. Про те, що Полу­
ведько про всю діяльність Організації й про
присягу доніс до ґестапо, в «нарисі» говориться:
«Ось уж е два тижні в місті гостювали оунівські
емісари — пан Коник і пан Олійник, які напо­
легливо зондували ґрунт для створення націо-
нал-соціялістичної п ар тії. . . (мова про мельни-
ківську ОУН). Дізнавшися про мету їх прибуття
до Харкова, Полуведько у приватній розмові з
Гершвандером ніби, між іншим, розуміючи, що
така новина не може не зацікавити ґестапів-
ця . . .» — сказав усе.
Тут большевики, подібно як і з атентатом
на полк. Є. Коновальця, який підготовляв Полу­
ведько, признаються, що вони при допомозі сво­
їх чекістів викінчували українських націона­
лістів німецькими руками.
Про чекістську злочинну діяльність Полу-
ведька в часі його перебування в Києві, в «на­
рисі говориться мало. Але він та йому подібні
ввесь час там діяли. Ярослав Гайвас у своїй
статті «Переломовий рік», яка появилася у збір­
нику «ОУН — 1929-1954» на стор. 295, де гово­
риться про «Похід на Схід», пише: «З огляду на
зріст большевицької аґентури й на її виступи
проти Організації й цілого українського ж иття
222 та користування в діях німецькою системою,
виникла потреба розгорнути сектор боротьби з
большевицькою агентурою. Власне перед двома
місяцями ті самі большевицькі агенти в Києві
проникли в нашу й бандерівську систему й злі­
квідували деяких наших і бандерівських
людей».
Ліквідація українських патріотів ґестапом
при допомозі большевицької агентури відбува­
лася на всіх теренах, окупованих німцями. Під
час німецької окупації українським самостійни­
кам довелося боротися не тільки з німецькими
окупантами, але також і з большевицьким під­
піллям, яке згодом було скріплене большевиць­
кою партизанкою. Багато атентатів, виконаних
на українських патріотів большевицькими бан­
дами, були різно масковані. Одні приписувано
німцям, а деякі, щоб розвогнювати українські
роздори, приписувано таки самим українцям.
Також трагічне вбивство двох провідних
членів ПУН-у — сотн. Омеляна Сеника та полк.
Миколи Сціборського, яке було вчинена ЗО.
серпня 1941 року в Житомирі, вимагає у зв’яз­
ку з виявленням чекіста Полуведька, поновного
розглянення. Як відомо з мельниківських пуб­
лікацій — Євгена Онацького «Шляхом на Рот­
тердам» в «Українському Слові» та Якова Ш у-
мелди «Похід ОУН на Схід» в «ОУН 1929-1954»,
— як почалася війна Німеччини з Москвою, у
223 Львові появився Полуведько й відразу пов’я­
зався з полк. М. Сціборським та Грибівським
(псевдо Сеника) і вони, вибираючись в Україну
(на Наддніпрянщину), беруть зі собою Полу-
ведька. їхню подорож описав Я. Дедаль у стат­
ті «Незабутніми шляхами» в альманасі «Від­
родження» за 1951 рік. З ними разом їхав О.
Ольжич-Кандиба. Полуведько їхав з конкрет­
ним завданням — відшукати сліди Павлуся та
Хом’яка в Україні. Про Хом’яка була мова, що
він перед війною жив у Харкові.
Євген Онацький, спираючись на докумен­
тальних даних, в 33-х числах «УС» описав шлях
Роттердамської трагедії. Він твердить, що як
Сеник, так і Сціборський вірили Полуведькові
й цього доброго переконання про нього були й
інші члени їхньої Організації. Про поїздку По-
луведька з Сціборським і Сеником та з іншими
членами похідних груп, як і про «дію» Полу-
ведька в Житомирі, де застрілено цих двох чле­
нів ПУН-у — большевики нічого не згадують.
Доконане страшне вбивство над двома укра­
їнськими провідними діячами, Сеником і Сці­
борським, ворожа аґентура у підступний спосіб
перекинула на бандерівців. Хоч революційна
ОУН бандерівців видала Комунікат, в якому за­
судила цей страшний злочин убивства визнач­
них українців, запротестувала проти ширення
ворожої провокації, категорично заперечуючи
224 будь-яку причетність до цього страшного вбив­
ства — всеодно багато нерозважних, гарячих
мельниківців радше хапалися за підсунену во­
рогом провокацію, яка роз’ятрювала й поглиб­
лювала дальшу ворожнечу між обома, на жаль,
поділеними частинами однієї ОУН. Багато
вбивств українців, які загинули в таємничих
обставинах у часи воєнної хуртовини й які під
впливом большевицької пропаганди були при­
писані таки українцям, сьогодні ,навіть на під­
ставі большевицьких публікацій, вияснюються
і вказують, що вони були доконані ворогом.
Діяльність Полуведька в Житомирі треба
прослідити окремо. Всі дані говорять про те, що
він, подібно як він підготовляв атентат на полк.
Є. Коновальця, також підготовив убивство О.
Сеника і М. Сціборського. Полуведько, який у
мельниківській похідній групі, з огляду на своє
походження зі Східніх Українських Земель,
вважався експертом в тих справах, був поін­
формований про всі пляни похідних груп, а та­
кож були йому відомі завдання ОУН на СУЗ і
пляни, які мали виконати члени ПУН — О. Се-
ник і М. Сціборський.
Про те, що большевики вели нещадну бо­
ротьбу проти всіх українських самостійників —
доводити зайво. Вся трагедія полягала в тому,
що українські самостійники в тому важкому пе­
ріоді боротьби проти двох тоталітарних держав
15
225 не змогли знайти спільної мови, створити спіль­
ного фронту проти ворогів України.
Зрадник Кіндрат Полуведько, який діяв як
юда в українському середовищі й який, на на­
каз відвічного нашого ворога — Москви, спри­
чинився до смерти полк. Є. Коновальця і до
страти сотень українських патріотів, закінчив
своє життя мерзенною смертю — по-юдиному
повісився в половині лютого 1942 року в хар­
ківській в’язниці, куди попав як викритий боль-
шевицький аґент. Юді — юдина смерть.
Агентурна діяльність Полуведька, яка пода­
на тут лише в загальних рисах, вимагає доклад­
нішого дослідження його злочинів, щоб у такий
спосіб можна було успішніше боротися і проти­
ставитися большевицькій агентурі, яка безу­
пинно діє далі проти українських самостійниць­
ких рядів.
Українська нація перебуває у важ кій і за­
тяжній боротьбі з Москвою за своє національне
й державне існування. Боротьба йде на життя
і на смерть. А найбільших тяж ких і підступних
ударів завдає нам ворог своєю агентурою. Вона
діє при допомозі зрадників, яничарів. Ворог ви­
користовує нашу легкодушність, оспалість, па­
сивність, політичну дурноту діє на всіх відтин­
ках нашого національного життя. Легковажити
собі наступ агентури, недооцінювати її, з нею
220 не боротися — це допомога катам, відвічному
ворогові Москві.
Українська патріотична спільнота у своїй
обороні перед ворожою агентурою, яка вбиває
нам Провідникпів, не допускає нашу допомогу
поневоленим братам в Україні, яка переслідує
їх, тероризує, підступно вбиває, яка підготовляє
знищення українського народу через т. зв. злит­
тя націй, нищить Церкви й жорстоко карає за
віру в Бога, яка топче людські права та руйнує
нашу культуру, мову, наші традиції, яка сіє во­
рожнечу між українцями, руйнує згоду і не до­
пускає до нашої злютованости, робить усе, щоб
затримати нас послушними, безвільними раба­
ми, які спокійно чекають на своє національне
знищення — мусить створити спільний само­
стійницький фронт боротьби з ворогом.

Категорія: С. Мечник - Від опричнини до КҐБ. Духовність московського імперіялізму

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.