Батій Я. О. - Україна. Славетні гетьмани та інші видатні постаті козацької доби.

Оліфер Голуб (Стеблівець-Черняк)

(бл. 1550-1628)
Оліфер Голуб народився в Стеблеві у 40-х ро­
ках 16 століття. Де він навчався невідомо, однак
освіту отримав добру — про це свідчить хоча б те,
що Голуб вільно володів латиною. Про родину
гетьмана відомо мало. Його дружина, вочевидь,
померла задовго до 1622 року — того, коли Оліфер
став гетьманом; є також в історичних документах
деякі відомості про сина Голуба, але подальша
доля його невідома.
Перші згадки про діяльність Оліфера Голуба
трапляються в літописах 1615 року, коли він уже
мав ранг старшини, очолював козацький флот
у нападах на турецькі землі і спалив дві пристані
у Стамбулі. Друга звістка датується 1618 і 1620
роками. Козаки саме вели переговори з перським
шахом щодо створення антиосманської ліги, і Го­
луб написав можливому союзнику два листи від
імені козацтва, з чого можна зробити висновок, що
саме він вів закордонні справи гетьмана Петра Са­
гайдачного. Таке могло статися лише за умови,

якщо Голуб був одним із найближчих помічників,
друзів і радників видатного козацького полковод­
ця й дипломата. Більше того, Оліфер, безперечно,
очолював старшинський уряд, але реєстри 1617 та
1622 років не зафіксували існування його полку,
тобто він постійно був при Сагайдачному.
У 1622 році Сагайдачний, що дуже страждав
від поранення отруєною стрілою, яке здобув під
час Хотинської битви, вирішив скласти заповіт.
Це відбулось 5 квітня — за п’ять днів до кончини
великого гетьмана. Розпорядниками свого майна
Сагайдачний призначив митрополита Іова Бо­
рецького та Оліфера Голуба. Тоді ж стався
унікальний випадок, про який вітчизняні історики
уникають згадувати. Помираючи, Сагайдачний
заповів Голубу… гетьманську булаву і подарував
йому свій «титульний» маєток Конашівку. Про
це в одному з листів розповідає Мелетій Смот-
рицький. У даному випадку гетьман діяв не як
виборна особа, а як упевнений у своєму праві
європейський монарх.
Голуб тим часом переїхав до Києва і разом
із митрополитом Іовом Борецьким 24 червня
склав акт про передачу майна померлого вели­
кого гетьмана. Виконувачі духівниці Сагайдач­
ного також розробили план сумісних дій козаків
та духовенства на сеймі, що мав відбутися на
початку 1623 року.

Сагайдачного не стало
10 квітня 1622 року, і новим
Ґ) V спадковим хазяїном булави
став Оліфер Голуб. Така
ситуація повторювалася
І гекХщтотема л ьетилмр іьпелаі»єьн.шск а иот ввНрр иіаоазззв сн іеж ал—ли кеичотн,е знтрааяеякл з еи « 3Уб4Нкна ирротзваоьоїокнкгвиоиое,
козацтво вирішило зібратися на
Велику Раду на річці Росаві, яка
і відбулася 20 травня. У той день
на Кагарлицькому полі були
присутні понад двадцять ти­
сяч козаків. Вони, власне, не зби- 1
ралися сперечатися з останньою
волею Сагайдачного, але треба було
створити видимість вільних вибо­
рів, щоб не порушити давню тра-
Козацькі дицію. Королівські комісари не
клейноди встигли на цю Раду. Польський
уряд не бажав бачити на посаді
гетьмана людину, яка б представляла ін­
тереси козацтва в цілому. У цьому випадку
були б знову порушені болючі питання релігій­
ного характеру та розширення реєстру. Але
„ вдіяти полякам нічого не вдалося: друга Вели­
ка Рада підтвердиш результати першої.
Частина діорами «Військова рада на Січі»
Напередодні сейму козацька Рада, яка зіб­
ралася під Києвом, вирішила домагатись остаточ­
ного скасування унії, повернення церковних зе­
мель і відібраних уніатами церков православній
митрополії, відновлення козацьких привілеїв.
Під керівництвом нового гетьмана на Січі
були укріплені оборонні споруди, у Трахтеми-
рові козаки знову відкрили притулок для літніх

та безпомічних козаків. Відбувся новий вели­
кий похід на морі і ще один — під Бєлгород.
У той же час до війська були вписані сто тисяч
козаків, якими було доручено командувати ста
полковникам.
Козацьке посольство, що прибуло на сейм
до Варшави, прямо заявило: у тому разі, якщо
їхні побажання не будуть ви-конані, вони «зчи­
нять повстання». Але після кількох днів супе­
речок коронний уряд вирішив: релігійних
справ поки що взагалі не торкатися, реєстр
скоротити до п’яти тисяч, а питання унії
відкласти до наступного сейму.
Протягом усього життя Оліфер Голуб виз­
начався як блискучий флотоводець. Він був
останнім гетьманом, який одержав так багато
перемог на морі. Водночас ця людина з і фал а
одну з провідних ролей у повстанні проти
свавілля шляхти. У 1626 році Голуб, якому було
майже вісімдесят років, знову посів
місце гетьмана Запорозького (тобто
нереєстрових козаків). Незважаю­
чи на вік, він вирішив ще раз узя­
ти участь у поході на Крим — щоб
остаточно звільнити півострів із-під
влади Стамбулу. У результаті,
козаки буквально розтрощи­
ли турецьку армію.
Однак повернутися з цьо­
го походу Голубу вже не суди­
лося. Разом із давнім бойо­
вим товаришем Михайлом
Дорошенком він загинув під
Бахчисараєм.

Історики вважають, що невдача посольства спонукала Оліфера Голуба
скласти із себе повноваження гетьмана. На початку 1623 року булава була
передана полковнику Богдану Конші, а в травні, після раптової смерті
Конші, Михайлу Дорошенку. До речі, Голуб дізнався про це лише пізніше, бо
саме очолював морський похід під Стамбул.
Михайло Дорошенко влаштовував польський уряд — він зневажливо
ставився до Низового козацтва («черні»), дбав тільки про потреби
реєстровців, конфліктував із православним українським населенням.
Козаки, отримавши такого ватажка, почали хвилюватися. У 1624
році, після недовгого гетьманування Марка Жмайла, старшини зно­
ву повернули булаву Голубу, який до цього мав чин полковника.

Категорія: Батій Я. О. - Україна. Славетні гетьмани та інші видатні постаті козацької доби.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.