Загнітко А. П. Український синтаксис: навчально-практичний комплекс. Хрестоматія.

Г.О. Козачук ПІДМЕТИ, ВИРАЖЕНІ СЛОВОСПОЛУЧЕННЯМ

загрузка...
Основною формою граматичного вираження підмета в українській мові є 
називний відмінок іменника, субстантивовані слова, які набувають у реченні 
синтаксичних властивостей іменника, а також неозначена форма дієслова. Крім 
цього, підмет може бути представлений і словосполученням. 
Питання про різні граматичні форми вираження підмета, в тому числі і 
словосполученнями, частково знайшло вже висвітлення в лінгвістичній літературі, 
проте воно ще потребує детальнішого вивчення. 
Підметами можуть бути словосполучення двох типів: а) синтаксично-
неподільні; б) семантично-неподільні. 
Синтаксично-неподільні словосполучення бувають, як правило, трьох 
різновидів: 
а) кількісно-іменні; 
б) словосполучення зі значенням вибірковості; 
в) словосполучення зі значенням сумісності. 
У словосполученнях з кількісним значенням головний компонент виражений 
кількісним (власне кількісним, неозначено-кількісним, збірним) числівником, а 
залежний компонент іменником у називному чи родовому відмінках множини: «Ой 
три шляхи широкії Докупи зійшлися»; «Верчуся, світу доживаю, А за дверима про 
своє Солдатськес нежитіс Два часовії розмовляють» (Т. Шевченко); «Шість 
впевнених бійців із цупівського роду в атаку кидались» (М. Бажан); «Обидві хати були 
вже побілені чепурненько» (А. Головко). Таке словосполучення у своєму складі може 
мати займенникові числівники кілька, декілька, багато, мало. Вони сполучаються з 
будь-якими за значенням іменниками, які підлягають лічбі, у формі родового 
відмінка множини: «Вже стояли декілька возів з зерном, сіллю, рибою» (Панас 
Мирний); «Кілька парубків скочило до танцю, потягли за собою дівчат» 
(О. Копиленко). 
Аналогічну модель можуть мати словосполучення, до складу яких входять 
іменники, що виражають конкретну кількість {десяток, сотня, тисяча, трійка, 
п'ятірка), та іменник у формі родового відмінка однини чи множини: «П'ятірка 
сивих плотарів сиділа в тінях яворів» (А. Малишко); «Десятки наших колгоспників 
мають власні легкові автомашини і мотоцикли»; «І в наші дні тисячі комсомольців 
:;«? 
Тема II. Синтаксис простого речення 
на передових рубежах п'ятирічки» (З газ.). Підметом також може бути 
словосполучення, головне слово якого - іменник половина зі значенням однієї з двох 
рівних частин чогось, а залежне - іменник у родовому відмінку однини чи множини. 
«Була вже половина лютого» (Н. Кобринська); «Тільки закінчилася перша половина 
року, а річний план був уже виконаний» (3 газ.). 
Такі словосполучення можуть ускладнюватися словами більша, менша, добра. У 
них конкретне вираження ознаки послаблюється: «Хто-хто, а сип знас, що добра 
половина цих обладунків в звичайний час зосталася б лежати вдома, бо нічого 
зайвого чабан не візьме в таку спеку» (О. Гончар). Підмет може бути виражений 
словосполученням, утвореним поєднанням іменників більшість, меншість, частина, 
що виражають неозначену кількість та іменників різної семантики у формі родового 
відмінка однини чи множини: «Більшість студентів бере участь у будівельних 
загонах»; Частина картин, не експонується: на реставрації» (3 газ.). 
Підметами бувають також словосполучення, у яких головне слово іменник, що 
семантично споріднений зі збірними (група, юрба, зграя, табун, отара, стадо, гурт, 
ватага тощо), а залежне - іменники чи субстантивовані слова у родовому відмінку: 
«На поляні з'явилася група невідомих людей» (А. Шиян); «Знизу до пам'ятника 
підійшов гурт школярів з молодою учителькою» (П. Панч); «Під дверима регіт, 
галас, і в хату разом з холодом суне ватага хлопців» (С. Васильченко); «Почувся 
згори шум, одмінний од шуму плавнів, і вони доміркувалися, що то пролетіло над 
ними стадо якихось птахів, може диких гусей» (М. Коцюбинський); «Обабіч по 
схилах гір розсипалися отари кіз та овець» (О. Гончар). 
Підмети виражаються також словосполученнями, у яких головними словами 
виступають іменники зі значенням міри (кілограм, центнер, метр, літр), а залежними 
- іменники у родовому відмінку, що означають частину від цілого: «Один грам 
ґрунту, наприклад, містить сотні мільйонів мікробів»; «Кожний літр молока і 
центнер пшениці збагачує державу» (3 газ.). 
Синтаксична нерозчленованість словосполучень, як правило, формується і 
простежується у складі речення, наприклад, кількісно-іменні словосполучення типу 
три верби, п'ять газет, багато слухачів, кілька слів і т. ін. У таких словосполученнях 
стала модель: «власне кількісний числівник+іменник у називному відмінку 
множини» (при числівниках один, два, три, чотири) або «власне кількісний 
числівник+іменник у родовому відмінку множини» (при інших числівниках: п'ять, 
шість, кілька, кільканадцять). Якщо в реченні іменник при цих числівниках має 
форму інших відмінків (крім називного та родового множини), то вони утворюють 
вільні словосполучення, в яких кожний компонент кваліфікується як окремий член 
речення. Так, у реченні «Невеликії три літа марно пролетіли... Та багато в моїй хаті 
лиха наробили» (Т. Шевченко) три літа - підмет. А в реченні «У статті йдеться 
про три останні книжки автора» три книжки є двома членами речення, кожний з 
яких має чітке семантичне наповнення: книжки - непрямий додаток, три -
узгоджене означення. 
Близькими до кількісно-іменних словосполучень є іменні словосполучення, в 
яких головно слово - іменник, що виражає кількісне поняття, сукупність, міру, обсяг, 
а залежне - іменник у родовому відмінку однини чи множини (десяток зошитів, 
гурт дітей, метр ситцю, частина книжки, група студентів, колектив учителів, 
делегація колгоспників). У таких словосполученнях немає чіткої межі між лексичним 
значенням числівників та іменників з близькою семантикою, тому в ряді випадків 
при синтаксичному розборі можлива варіативність: одні з них розглядати як 
нерозчленовані словосполучення, інші - як вільні. Щоб з'ясувати це питання, можна 
283 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
використати трансформацію словосполучень зі зв'язком керування у 
словосполучення зі зв'язком узгодження. Якщо при такому перетворенні 
зберігається та сама семантика, то варто розглядати кожний компонент 
словосполучення як окремий член речення. Такі словосполучення з об'єктними 
відношеннями не характеризуються постійним складом залежних лексичних 
компонентів (група студентів, учнів, робітників, спеціалістів тощо), 
трансформуються у словосполучення з атрибутивними відношеннями (група 
студентів - студентська група; група геологів - геологічна група; група 
конструкторів — конструкторська група). 
Трансформування словосполучень з об'єктними відношеннями у 
словосполучення з атрибутивними відношеннями не завжди можливе. Це залежить 
від семантики другого компонента. Якщо ним є іменник зі значенням істот, то така 
заміна можлива (подарунок батька - батьків подарунок, подруга сестри — сестрина 
подруга, череда овець - овеча череди, табун коней - кінський табун, стадо гусей -
гусяче стадо). Трансформація можлива й тоді, коли кожний з компонентів не втратив 
свого самостійного лексичного значення і при цьому залежні іменники означають 
назви істот або тих предметів, які не мають значення родового партитивного. Тому 
не піддаються трансформації словосполучення типу: кілограм цукру, відро води, 
кубометр грунту, склянка молока. Головним компонентом у подібних 
словосполученнях є іменник зі значенням одиниць виміру ваги, довжини, об'єму 
тощо (центнер, кілограм, кілометр, метр, літр, склянка), залежним компонентом -
іменник у формі родового партитивного. Іменники - метричні одиниці належать до 
слів з обов'язковою синтаксичною сполучуваністю: вони вимагають форми родового 
відмінка одними чи множини іменників зі значенням речовини, матеріалу, продуктів 
харчування тощо (цукру, молока, заліза, грунту, шовку, буряків, хліба, яблук). 
Словосполучення типу кілограм цукру, відро води варто кваліфікувати як один член 
речення. 
Іменники - одиниці виміру поза названими словосполученнями як прості 
підмети виступають найчастіше у реченнях з іменними складеними присудками: 
«Метр - одиниця виміру довжини»; «Кілометр становить тисячу метрів»; 
«Центнер - сто кілограмів» і т. ін. У реченнях з дієслівними присудками вони 
виступають переважно тоді, коли вжиті з переносним значенням: «Кілометри летіли 
нам назустріч»; «Ці центнери далися не легко» (3 газ.). 
У словосполученнях зі значенням вибірковості, що виконують функцію підмета, 
головним компонентом є займенники, власне кількісні чи неозначено-кількісні 
числівники, а залежним компонентом виступає іменник (або його еквівалент) у 
родовому відмінку множини з прийменником з (із): кожний з нас, дехто з них, мало 
хто з них, п'ятеро з присутніх, деякі з товаришів, не всі з тих, не кожгіий з 
приїжджих, хтось з гурту у таких словосполученнях виражається відношення 
вибірковості, тобто головний компонент певною мірою обмежує коло предметів, 
виражених залежним компонентом. Головне слово у таких словосполученнях не має 
предметного значення, іноді лише вказуючи на предметність (дехто з, хтось з, дещо 
з) його граматичний показник - називний відмінок - використовується для 
визначення граматичної залежності підмета. В лексичному значенні 
підпорядкованого слова закладений зміст підмета: «і кожний з нас те знав, що слави 
нам не буде, Ні пам'яті в людей за сей кривавий труд» (І. Франко); «Троянці уха 
затикали, Рутульців ланки не вважали, Хоч битись всякий з них хотів» 
(І. Котляревський); «Суперечка затихла, як вітру порив, і кожен з танкістів заснув, 
284 
Тема II. Синтаксис простого речення 
іатих " (А. Малишко); «Може, хто з Ваших знайомих теж: причиниться до доброго 
діла...» (М. Коцюбинський). 
За вираженням головного компонента словосполучення з вибірковим значенням 
мають кілька моделей. Головний компонент зумовлює частково смислові значення 
їх: кількісні числівники виражають чітко визначену кількість предметів (двоє з 
товаришів), займенники лише вказують на невизначену кількість (дехто з 
пасажирів). Порядкові числівники виражають послідовність предметів при їх 
переліку (третій з ряду, шостий з черги). У таких словосполученнях головний 
компонент частково втрачає лексичне значення, а залежний наповнюється 
конкретним матеріалом. 
Крім числівників, головним компонентом можуть бути означальні, неозначені та 
заперечні займенники: «Дехто з нас передбачав складність завдання»; «Не всі з них 
зразу приймуть нашу пропозицію»; «Хтось із пасажирів багатозначно кашлянув»; 
«Ніхто з односельців не пригадав цього»; «Багато з них відчувало потребу у 
відвертій розмові». Словосполучення лише такої моделі можна вважати підметом. 
Поза нею числівники та означальні, неозначені і заперечні займенники виконують 
самостійно синтаксичну функцію підмета: «Кожний повинен дбати про своє 
здоров'я»; «П'ятеро залишилося на чергування»; «Хтось уже розповідав про це». 
Словосполучення зі значенням сумісності мають також сталу модель: «іменник 
(або його еквівалент) у називному відмінку + іменник з прийменником (або його 
еквівалентом) в орудному відмінку». Такі словосполучення виражають сумісність і 
виконують функцію соціативного підмета, при якому присудок має форму лише 
множини: «Ліда з Галего рідні сестри»; «Серпень з вереснем стискають один одному 
правиці» (М. Рильський). Словосполучення, що виконують функцію соціативного 
підмета, треба відрізняти від формально однакових моделей, але семантично різних. 
Деякі з них виражають означальні відношення: «Стоїть з усмішкою сумною його 
дружигга молода» (В. Сосюра). При соціативному підметі ознака, виражена 
присудком, однаковою мірою стосується обох компонентів. Тому соціативний підмет 
можна трансформувати в сурядне словосполучення («Серпень і вересень стискають 
один одному правиці»), тобто в однорідні підмети. Семантика речення не зазнає 
помітних змін. У словосполученнях же з означальними відношеннями подібна 
трансформація неможлива, бо компонент у формі орудного відмінка виконує 
атрибутивну функцію (дружина з усмішкою — усміхнена дружина). 
Словосполучення, що виражають соціативні підмети, відрізняються від 
словосполучень з об'єктними відношеннями: "Я стрівся з друзями, обвітреними 
боєм, в рожеві сутінки лапатої зими» (М. Рильський); «Під'їхав на мотоциклі майор 
з ординарцем» (О. Гончар). Присудок, виражений дієсловом дійсного способу у 
формі однини, свідчить про синтаксичну розчленованість словосполучень, тобто 
іменники (займенники, інші субстантивовані слова) в називному відмінку виконують 
функцію підметів, а іменники (займенники, інші субстантивовані слова) в орудному 
відмінку - функцію непрямих додатків. 
Отже, для соціативного підмета характерна синтаксична нерозчленованість 
його, хоч «самостійність предметного (граматичного) і лексичного значень обох слів 
не сприяє функціональній цілісності словосполучень, а швидше заважає їй». 
Синтаксична нерозчленованість підкреслюється саме множинною формою присудка. 
Нерозчленованість таких словосполучень чіткіше проявляється тоді, коли першим 
компонентом є особовий займенник у множині: «Яблука доспілі, яблука червоні! Ми з 
тобого йдемо стежкою в саду» (М. Рильський); «Ми з тобою як брат із сестрою» 
(Нар. тв.). Нерозчленованість словосполучення може підсилюватися лексично -
285 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
словом удвох. Сумісність дії чи стану іноді уточнюється словами: разом, спільно, 
заодно, вкупі, гуртом та ін. 
Засобом вираження підмета є і так звані семантично неподільні 
словосполучення, які виконують функцію єдиного найменування типу: гурт людей, 
купа соломи, клапоть городу і под. Семантично неподільні словосполучення не є 
фразеологічними, вони не характеризуються сталістю словесного складу, 
компоненти в них зберігають свою семантичну самостійність. Неподільність же їх 
проявляється при виконанні ними синтаксичної функції члена речення: «По всій 
улиці коло кожного двора лежали купи соломи та стриміли кулі» (І. Нечуй-
Левицький); «Бовваніли поставлені купками високі снопи кукурудзи» (О. Гончар). 
Семантично неподільні словосполучення мають таку граматичну модель: «головне 
слово - іменник у називному відмінку в обох числових формах, а залежне - іменник 
у родовому відмінку в обох числових формах». Семантична цілісність цих 
словосполучень сприймається лише в межах конкретного контексту. Граматично 
вони здебільшого розчленовуються легко. Це залежить, насамперед, від того, чи 
компоненти вжиті з прямим, чи з переносним значенням. Якщо вони є словами з 
прямим значенням, то граматичному розчленуванню такі словосполучення 
піддаються легко, а коли з переносним - важче, а то й взагалі не піддаються. 
Наприклад: 
сніп жита сніп вогню 
ківш зерна ківш лиха 
купа піску купа неприємностей. 
Перші словосполучення належать до синтаксично вільних, вони піддаються 
граматичному розчленуванню, головне слово може сполучатися із залежним різної 
семантики тієї самої або близької тематичної групи: сніп жита (пшениці, вівса, 
гречки, льону, соломи). Головними компонентами других словосполучень є слова з 
переносним значенням. Такі словосполучення за семантикою наближаються до 
сталих і закріплюються як назви відповідних понять. Залежними словами в них 
виступають іменники не з конкретним значенням: маса суперечностей, сумнівів, 
причин, образ, неприємностей, умовностей тощо. Не піддаються вони і 
трансформації у прийменникові словосполучення, компоненти яких трактуються як 
два члени речення: сніп жита - сніп з жита, але «маса з почуттів», «з сумнівів» не 
може бути. В таких словосполученнях великою мірою проявляється суперечність між 
граматично аналітичною конструкцією і семантичною цілісністю. Тому є більше 
підстав словосполучення другого типу трактувати як один член речення - підмет, ніж 
словосполучення першого типу. 
Другого типу словосполучення переважно метафоризовані. Головними словами 
в них виступають іменники: низка, маса, рій, клубок і под. (називний відмінок) з 
переносним значенням, а залежними — іменники будь-якої семантики в родовому 
відмінку: «Далеко на озері, з-за очеретів, виринула... низка човників: рибалки 
розставляли ятері» (С. Васильченко); «Галичани турляли драбини дрючками, сипали 
цілий рій стріл» (А. Хижняк); «Один ляпне, другий не розчолопа, а третій не 
второпа, і стане така купа брехні, що й в оберемок не збереш» (М. Кропивницький); 
«Сіно дотліває поволі, і лиш часом бухне з тріскотом сніп іскор» 
(М. Коцюбинський). 
Семантичною цілісністю також характеризуються словосполучення, що 
формуються на основі слів початок, середина, кінець (називний відмінок) та 
іменників різної семантики (родовий відмінок): "Кінець зими " був раптовим і завдав 
хліборобам багато турбот: початок сівби випав на середину березня» (3 газ.). У 
286 
Тема II. Синтаксис простого речення 
першому (граматично незалежному) компоненті, як правило, частково втрачається 
самостійне лексичне значення, яке конкретизується лексичним значенням 
граматично залежного іменника: початок, середина, кінець (дороги, життя, книжки, 
фільму, дня, канікул тощо). Такі словосполучення варто розглядати як один член 
речення, бо хоч їх і можна граматично розчленувати, але семантично вони цілісні. 
Правда, семантична цілісність їх частково руйнується, коли при іменниках початок, 
середина, кінець є означення: добрий початок, невдала середина, чудовий кінець. У 
таких випадках компоненти словосполучень можна трактувати як різні члени 
речення: «Добрий початок - половина діла»: «Кінець діло хвалить» (Нар. тв.); «Гниє 
деревина па корені: уже й віти її висохли і середина випала» (Панас Мирний); 
«Добрий початок справи - запорука успіху»: «Вдалий кінець вистави глядачі вітали 
оплесками». 
Семантичну цілісність являють собою лексикалізовані словосполучення типу 
«іменник у називному відмінку+іменнику родовому відмінку»: кандидат наук 
(філологічних, технічних, біологічних і т. ін.), майстер спорту, майстер "золоті 
руки", кавалер ордена Слави, майор запасу, капітан першого рангу, полковник 
медичної служби, генерал армії та ін.: «Приїздив до мене з виноградарського 
інституту кандидат наук...» (О. Корнійчук); "Капітан першого рангу - офіцерське 
звання у флоті"; "Майстер спорту - звання, що присвоюється людям, які досягли 
видатних успіхів у певній галузі спорту". Такі словосполучення є переважно 
термінами аналітичної структури, тому їх треба розглядати як один член речення -
підмет. Словосполучення типу кандидат у студенти, майстер індпошиву, майор 
військової частини синтаксично й семантично вільні, тому вони є різними членами 
речення - підметами і додатками. 
Отже, словосполучення, що виконують функцію підметів, різноманітні як за 
структурою, так і за семантикою. І синтаксично неподільні, і семантично неподільні 
словосполучення варто розглядати як один член речення, бо розчленування їх часто 
призводить до порушення смислової та граматичної цілісності. Словосполучення, які 
перебувають у процесі лексикалізації, теж кваліфікуються як один член речення -
підмет. 
Оиубл.: Українська мова та література в школі. - 1982. -№ 1.-С. 36-39.
загрузка...

.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.