Степан Мишанич. Фольклористичні та літературознавчі праці: Том 1.

ФЕНОМЕН ЧАСОПРОСТОРУ В УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ ДУМАХ (ПОСТАНОВКА ПИТАННЯ)

Українське думознавство має поважний вік — понад 300 років —
від перших записів дум Кондрацьким в кінці XVII ст. до сучасних
спорадичних досліджень [ 1 ] . Та незважаючи на це, ми майже весь час
тупцюємо на місці, оскільки за межі історіографічних і описово-
порівняльних досліджень не пішли. Зрозумілою є перевага
історіографічного аспекту, нагромадження першоджерельпого матеріалу,
написання монографій, в основі яких перебуває «біографія» того чи
іншого сюжста, порівняльні студії, вивчення феномена кобзарства переважно
пізньої доби. Лише Ф.Колесса вирвався із цього замкнутого кола і
розпочав теоретичне осмислення багатьох проблем думознавства: генези
дум, їхньої структури, музичної форми, стилістики, формульності тощо.
Пізніше ці теоретичні аспекти, на матеріалі аналізу мелодики дум
поглибила С.Грица [2]. Спроби виходу за межі історіографічних
досліджень спостерігаємо і в К.Грушсвської, але її цікаві спостереження
про історизм народних дум залишилися в рукописах і дійшли до читача
зовсім недавно [25]
Важливою теоретичною проблемою думознавства, яка практично
не розвязувалася дослідниками українського героїчного епосу, або ж
згадувалася принагідно, є система часово-просторових координат дум.
Важливість даної проблеми полягає насамперед у тому, що без її
розуміння важко, а то й неможливо вирішувати проблеми історизму
епосу, його генези, історичної тяглості і, відповідно, змінності його
інгредієнтів тощо.
Відштовхуючись від побіжних міркувань О.Потебні про
фольклорний час [3], вперше питання часу і простору в епічних
фольклорних творах порушує Д.Лихачов [4]. Вчений створює власну
концепцію художнього часу основних фольклорних жанрів — ліричної
пісні, казки, билини і голосіння. Художній час цих жанрів завжди є
замкнутим: «Він розпочинається з початком твору і завершується в ньому.
В ліричній пісні, казці і в билині він не визначений строго щодо історичного
часу. Завдяки замкнутості часу він здатний «повторюватися» під час
виконання. Кожний із фольклорних жаттрів прагне наблизити час подій
до часу виконання… У фольклорних творах, — продовжує вчений, — ми
йдемо в «інший», умовний світ, з умовним часом перебігу в ньому подій.
Цим фольклор чітко відрізняється від творів реалістичного мистецтва, в
якому час завжди «відкритий» і переходить за межі сюжету в єдиний
потік історичного часу» [5].
54
Загальнометодологічні аспекти
Замкнутість художнього часу билин стає зрозумілою, якщо взяти
до уваги трансформацію жанру — із продуктивного жанру в добу його
становлення і сконцентрованого навколо двох центрів (Києва і Новгорода)
і його подальше просторове переміщення в північні райони, де билини
стають реліктами старовини, замкнутими за всіма параметрами, в тому
числі й темпоральними.
Із живого, продуктивного колись явища, функціонально зв’язаного
з масштабними «епічними» подіями, що відбувалися у двох центрах багато
в чому споріднених слов’янських народів — києворуського і
новгородського — билини в силу різних причин (які й досі залишаються
загадкою для науки) стали пам’ятками народного епічного мистецтва.
Саме як «старини» — пам’ятки народного мистецтва розглядає билини
Б.М.Путілов, порівнюючи їх з аналогічними художніми явищами —
південнослов’янськими юнацькими піснями та з тюркськими епосами —
алтайським «Маадай — Кара» і казахським «Кобланди — Батир» [6].Категорії
часу і простору в епосі вчений розглядає як заголовні, саме їх розглядом
він започатковує дослідження. Вчений трактує героїчний епос як певний
естетичний універсум, який існує поза історичною і соціальною сферами
народного життя. Цей позаісторичний феномен витворює «власний» світ,
«свою» історичну, соціальну, побутову модель, звернену в минуле і наділену
своєрідним історичним забарвленням» [7|. Не заперечуючи досягнень
представників історико-типологічної школи (В.Проппа, В.Жирмунського,
Є.Мслетинського, СЛІсклюдова та ін.), вчений створює переконливу
теоретичну концепцію часу і простору, соціуму і побуту, образів героїв,
сюжетів епічних текстів.
Простір і час у епосі умовний і нсемпіричиий. Він детермінований
певною епічною програмою, яка багато в чому увібрала в себе елементи
міфологічних зв’язків. Епічний час визначається трьома виявами
(рівнями): повістувальним часом (сукупність часових відношень між
виконавцем і текстом), сюжетним часом (комплекс часових відношень
всередині сюжету) і епохальним часом (образ історичної епохи, до якої
віднесено події епосу).
Проблема часопростору українських народних дум не була предметом
досліджень, хоча вивчення цього аспекту дало б пояснення багатьох
затемнених місць у думознавстві. Питання виникнення кобзарства та
епічного середовища загалом невіддільне від проблем іманентної сутності
дум, духовних пісень та епіки загалом. Літописи та інші писемні пам’ятки
давнього періоду залишили нам імена давніх професійних співаків —
Бояна, Мокоші, скоморохів, гуслярів та ін. І лише з XVI ст. маємо згадки
про кобзарів. Та це не означає, що з доби Київської Русі до XVI ст.
епічна традиція України була перервана. Вже М.Максимович дав рішучу
відсіч російським псевдовченим, які вели мову про повний занепад давньої
культури Русі-України за час татаро-монгольської навали: повного
55 Степан Мишанич
винародовлення, запустіння за часів татаро-монгольської експансії, на думку
М.Максимовмча, не було, культурні процеси були лише загальмова­
ними [8]. Безперечно, в Україні продовжувала функціонувати епічна
традиція, епічне середовище. Але якими вони були — невідомо. Лише з
XVI ст. появляються спорадичні згадки про кобзарів та бандуристів та
про їхні думи, пісні.
Кобза, за даними дослідників, є давнім інструментом, відомим у
половців, татар, турків, хорватів угорців [9]. Що ж до бандури, інструмента,
схожого на кобзу, М.Лисснко відносить його походження теж до
прадавніх часів, він був відомим як бана у древньому Китаї, Індії, в
древній Греції (пандора) та ін. народів [10].
Перті записи дум Кондрацьким (кінець XVII ст.) засвідчують
давність думової традиції та початок їх занепаду. По-перше, Кондрацький
записав дві пародії («Теща» і «Вівчар»), що само по собі говорить про
«критику» жанру, його занепад. І, по-друге, запис думи «Козак Голота»,
який проіснував по тому без суттєвих змін понад три століття, дає підстави
стверджувати появу твору за 3-4 століття до її запису, тобто віднести її
до XIV — поч. XV ст. Бо не могло такого бути, щоб такий художньо
довершений феномен, як думовий епос, проіснував у продуктивному стані
два століття — XVI — XVII. Наступні два століття, як відомо, не дали
жодного нового сюжету дум.
Часово-просторові концепти дум, говорив Ф.Колесса, — «спираються
головно на устійнених схемах епічного оповідання, епічних повтореннях і
традиційних формулах епічного стилю» [11]. Наголошуємо: мова йде про
«устійнені схеми епічного оповідання», а не про «бріколаж», який
безпідставно прагнуть нав’язати українським кобзарям деякі американські
дослідники. Гіпотеза «бріколажного» мислення, створена К.Лсві-Стросом
на матеріалі досліджень архаїчної культури аборигенів сельви Амазонки,
механічно перенесена О.Грабович на думи [12] .
Архаїчне (міфологічне) мислення, на думку відомого французького
вченого, нагадує діяльність народного майстра-кустаря, що конструює
об’єкт із тих звичних матеріалів, що потрапляють йому під руку. Майстер
«створює свої світоглядні палаци, використовуючи будівельне сміття
попереднього соціального дискурсу». Конструктивним принципом бріколажа
є насамперед задана інваріантна структура розташування компонентів;
зміст заново створеного дискурсу формується способом розташування
компонентів (тобто «будівельного сміття»), у ньому «немає ніякого іншого
змісту, крім самого розташування» [13]. Бріколаж нагадує калейдоскоп,
компоненти якого міняються, зміщуються механічно, не деформуючи змісту
картинки, якого по суті в калейдоскопі немає. Зовсім інша справа в думі,
суть якої складає епічний сюжет, розповідь про епічну подію. Кожний
кобзар, залежно від ситуації виконання, аудиторії, від власних естетичних
уподобань та виробленого стилю трактує сюжет по-своєму, не виходячи
56
Загальиометодологічні аспекти
за межі думової традиції. При цьому він широко використовує усталені
стилістичні засоби, думові формули (ініціальні, медіальні, фінальні), міцно
скомпоновані словесні блоки, які завжди підпорядковані сюжету,
домінантній функції твору — естетичній, повчальній, історико-інформативній,
розважальній (у жартівливо-пародійних думах), комунікативній тощо.
Сутність дум полягає не стільки в традиційних схемах розповіді
чи епічних повтореннях і формулах, і навіть не в епічних словесних
образах — характерних епітетах, символах, порівняннях, метафорах,
алюзіях тощо, тобто не в тих компонентах, що формують багатство
епічного стилю жанру, а в характерному змалюванні епічних історико-
побутових подій, фактів, у народній концепції, в оцінці цих подій.
Естетичну, етико-виховну функцію думи формує і підтримує
протягом століть образ явища, події, в центрі якої перебуває народний
герой, який не лише формує сюжет, рухає його, а й визначає пафос твору,
його стильову самобутність, забезпечуючи цим його невмирущість як
естетичної пам’ятки. Сюжет думи, як і всякого твору історичного епосу,
спирається на конкретні життєві реалії, виявляючи в подальшому
тенденцію до узагальнення, втрати конкретних історичних, топонімічних,
часово-просторових реалій. Для виникнення думи, як і балади чи
історичної пісні, потрібне запліднення уяви творців епосу. Таким
заплідненням є збурення усталених суспільних норм апокаліптичними,
трагічними подіями, що зачіпають інтереси як широкого загалу, так і
вужчого епічного середовища.
Зразком думи, створеної слідами конкретної історичної події (у
даному випадку Сорочинської трагедії 1905 р.), є створені М.Кравченком
дві версії: «Чорна неділя в Сорочинцях» та «Про Сорочинські події 1905
року». Обидві думи записані влітку 1906 р., коли з часу подій не минуло
ще й року. Незначна епічна відстань з часу подій обумовила своєрідність
стилю думи, у якій органічно поєднані традиційні словесні блоки і тяжіння
до естетики фактів. Кобзар ще не може відірватися від перебігу подій,
конкретики історичних реалій. І хоча часовий континіум переданий ним у
традиційному ключі, його «уточнюють», визначають імена конкретних
дійових осіб, які стали відомими завдяки широкому розголосу про
трагедію Великих Сорочинців. Відхід від традиції спостерігаємо хіба що
у трикратному перерахуванні днів тижня, протягом яких відбувалася
трагедія:
Що у святу неділю рано-пораненьку
У Сорочинцях сочинилося — …
У понеділок рано-пораненьку
Із Миргорода, із славного городи, Барабаш приїжджає…
Ой у середу рано-пораненьку
Стільки-то усього сочинилось —
Пан Филоненко із Полтави прибуває… [14]
57 Степан Мишанич
Просторові параметри деталізовані більшою мірою, ніж часові. Події
відбуваються в Сорочиїщях: селяни із безладного натовпу гуртуються в
організовану громаду, яка прагне свободи і землі: «Щоб було чим малих
дітей годувати» (Кирдан, 414). Такого зухвальства не може стерпіти
імперія зла і посилає до Сорочинсць каральний загін:
Ой у середу рано-пораненьку
Стільки-то усього сочинилось —
Пан Філоненко із Полтави прибуває,
З козаками приїжджає,
Всіх людей бідних собирає,
На колінах поставляє,
Безневинно обвиняє,
Тіло їх коло кості канчуками оббиває,
Кров їхню безневинно проливає! (Кирдан, 416)
Дума з усіма подробицями та у хронологічній послідовності
передає всі перипетії трагедії. Уже з наведених цитат видно, що кобзар
підпорядкував художній час до усталених схем епічної розповіді, до
традиційних формул епічного стилю. Щодо простору, то він максимально
наближений до конкретних історичних реалій, подібно як і вчинки дійових
образів-персонажів думи. Незмінними залишилися лише часові ініціальні
формули думи: у першому варіанті — просторова, побудована на
заперечному паралелізмі, у другому — типова часово-просторова формула:
А чи то чорна хмара та синє небо вкриває,
Та синє небо вкриває, навкруги облягає,
Снігом-завірюхою доріженьки у полі замітає,
Ой замітає та, ой замітає!
А то ж з Миргорода, славного города, Барабаш виїжджає,
Донців та черкесів за собою викликає… (Кирдан, 412)
Що у святу неділеньку рано-пораненьку
У Сорочиїщях сочинилося
Усі люди союз собі мали,
Собі кумпанію велику ізбирали
І все собі розмовляли… (Кирдан, 414)
Набагато складнішими є форми вираження художнього часу і
простору в думах про добу національно-визвольної боротьби 1648-1654
років. Всі записи дум цього періоду («Хмельницький і Барабаш»,
«Корсунська перемога», «Богдан Хмельницький і Василій Молдавський»,
«Іван Богун», «Утиски орендарів», «Білоцерківський мир і нове повстання
проти польської шляхти», «Дума про смерть Богдана Хмельницького»,
«Вдова Івана Сірка і Сірченки») змальовують конкретні історичні події
та відомих з історії діячів.
58
Загальнометодологічні аспекти
Як і в думах про Сорочинськс повстання, думи доби Богдана
Хмельницького дають невизначений час подій: «Як стала тривога на Укра­
їні», «Як зчиналися великі войни на Україні». І в даному разі художній
час і простір визначають персонажі дум, які мають, за окремими винятка­
ми, чітко визначених історичних прототипів: Богдана Хмельницького, Іва­
на Барабаша, польського короля Владислава IV (у думі — Радислава),
Василія Лупу (у думі — Василія Молдавського), Мартина Пушкаря, Юра-
ся Хмельницького, Івана Виговського і Павла Тетеренка (у думі — Івана
Луговського і Тетері), Івана Сірка та ін.
Можна думати, що більшість цих дум була створена безпосередньо
за подіями, що лежать в основі їх сюжету і первісно мала хронікальний
характер. Лише окремі зразки створені пізніше, із значної епічної відстані,
на що вказують часово-просторові аберації, включення до дум діячів
десятирядних, або й зовсім невідомих історії. Дослідники дум — М.Дра-
гоманов і В.Антонович, М.Костомаров і В.ГІерстц, І.Франко і Ф.Колесса,
К.Грушсвська і М.Пліссцький, а у наш час — Б.Кирдан — залишили чимало
слушних спостережень про історизм цих дум, співвідношення історичного і
художнього часу і простору в думах цього циклу, співвідношення історич­
них прототипів і художніх образів, представлених в думах тощо.
Висновки вчених однозначні: в основі сюжетів цих дум лежать
дійсні історичні події, та вони підпорядковані не історичній логіці подачі
матеріалу, а іманентним законам фольклорного зображення, властивого
естетиці народної епіки. Вірною в думах є народна концепція трактування
історичних подій і осіб, а спосіб трактування підпорядкований епічній
традиції. Можна припускати, що більшість цих дум на стадії виникнення
мала хронікальний характер, подібно до думи про сорочинські події. Та
за півтора століття (до часу їх запису В.Ломиковським і М.Нсргелєвим
на поч. XIX ст.) думи зазнали більш чи менш суттєвих змін, тяжіючи до
узагальнення, до увиразнення найбільш яскравих сторінок національно-
визвольної боротьби, передачі віковічних мрій і сподівань до волі,
незалежності, бажання бути господарем на власній землі, а не попихачами
у польських магнатів, жидів-орендарів, московського панства.
Уважне прочитання цих /гум, включаючи й запис «Утиски орендарів»,
яка послідовно вилучалася з усіх видань, дає підстави стверджувати
максимальне збереження історичних реалій, в художній тканині /гум, глибоке
розуміння епічними співцями національно-визвольного характеру
всенародної боротьби під проводом Богдана Хмельницького. Саме це
відзначають в аналізованому циклі дум такі поважні коментатори й
дослідники історизму дум, як М.Драгоманов і В.Антонович [15].
Концепт часопростору дум про національно-визвольну війну
якнайтісніше пов’язаний з головними героями, персонажами, народом, який
висунув із своїх рядів цих конкретних ватажків на чолі з Богданом
Хмельницьким. Персонажі дум є не лише рушіями сюжету, а й усіх
59 Степан Мишанич
складових епічного твору, в тому числі й часово-просторових координат.
Художній час цих дум виразно відкритий: поряд із подіями, пов’язаними
з персонажами думи, відбуваються інші не менш важливі події, бо історія,
мов живий організм, пульсує численними виявами суспільного життя,
виявами локальними та всезагальними, коли в орбіту протистояння
колонізаторам потрапляє весь народ. Народ уособлений в образі козаків:
За ним (Хмельницьким — С-М.) козаки йдуть,
Яко ярая пчола, гудуть;
Котрий козак не міє в себе шаблі булатної,
Пищалі семип ‘ядної,
Той козак кий на плечі забирає,
За гетьманом Хмельницьким у в ‘охотне військо поспішає.
(Кардан, 280)
В основі сприйняття дум цього циклу перебуває відношення до
епічних подій як героїчного минулого, як до усної, цілком вірогідної,
історії народу. Епічна історія становить собою відкриту систему взаємин.
Оця часова відкритість реалізується в наявності логічної послідовності,
хронології. Навіть за відсутності певних «маркерів» щодо часової дистанції,
в свідомості епічного середовища події і персонажі трактуються як цілком
реальні, копкретно-історичні.
Дещо відмінний тин часово-просторових координат зустрічаємо в
думах давньої історичної верстви. Саме цс в першу чергу та ряд інших
моментів (характер історичності, узагальнення, формульності тощо)
насторожують уважного дослідника: чому між думами, створеними з
незначною часовою дистанцією (старша верства — в XVI ст., нова — в
XVII ст.) спостерігається така різниця? І хоча виконувалися ці думи
протягом століть упереміж, сприймалися і трактувалися епічним
середовищем як тотожні явища, як вияв епічної історії, яка якщо й не
заміщає «справжньої» історії, то й не протиречить їй, та все ж вони
зберегли виразні риси «автономії» у стилі, характері змалювання
історичних подій. Уже перше знайомство із думами про турецько-
татарську і польсько-шляхетську експансії переконують нас у тому, «що
маємо перед собою зразки двох окремих типів дум, двох формацій:
старшої і пізнішої, що довгі часи проіснували й розвивалися побіч
себе» [16].
Якщо думи про Богдана Хмельницького па часовому рівні є
розімкненими, відкритими, адже йдеться про відносно недавні події та
конкретно-історичні прототипи, то в думах давньої верстви відсутні
конкретні часові вказівки, що відділяють епічну епоху від часу виконання
думи. Ініціальні формули цих дум нагадують казкові зачини: «Ой десь, ні
десь за Килимом-городом козаченько гуляє, а з Килима-города татарин
виглядає»(Кирдан, 72), «Понад сагою Дніпровою молодий козак обід обідає,
не думає, не гадає, що на його молодого, ще й на чуру малого, біда настигає»
60
Загальнометодологічні аспекти
(Кирдан, 83), «Гей усі поля самарські почорніли, ясними пожарами погоріли,
Ой тільки не зголіли у Самарці, у криниці Солтаиці три терни дрібненькі,
три байраки зелененькі. Гей, тим то вони не згоріли, що там три брати
рідненькі, як голуби сивенькі, постріляні, порубані спочивали» (Кирдаи,
96), «На узбоччі долини біля двох сокорів козацьких, там козак постріляний,
порубаний на рани смертельні знемагає» (Кирдан, 99), «У неділю барзе
рано-пораненьку налетіли соколи з чужої далекої сторони, да сіли-упали
в лісі на преудобпому дереві на орісі, да звили собі гніздо шарлотноє,
знесли яйце жемчужноє да і сплодили собі дитя — бездольноє, безродноє
соколя» (Кирдан, 114).
Далі розпочинається розгортання сюжету в часі. Сюжет і час
взаємозв’язані: час, як і інші елементи сюжста, підпорядкований
останньому, він є умовним, ситуативним, функціональним, і разом з тим,
нсвизначеним. Він розгортається, стискається, згортається. Час у думах
старшої верстви має чітко виражений формульний характер.
Послідовна однонаправленість як характерний атрибут народної
епіки загалом у багатьох думах порушується, їх сюжет розпадається і
йде двома лініями, як у «Думі про втечу трьох братів з міста Азова з
турецької неволі». Конкретні часові реалії пов’язані з молодшим братом,
на боці якого співчуття виконавців і слухачів. В одних варіантах відлік
часу молодшого брата веде його середульший брат («Да вже досі нашого
брата, нішого-нішаниці, на світі немає, бо дев’ятий день, як він у вічі
хліба не видає» (Кирдан, 225), в інших варіантах відлік часу веде
виконавець: «ні два, ні три, ні чотири» (Кирдан, 217). У варіантах із
яскраво виявленим моралізаторським спрямуванням (Кирдан, 213-215),
часові координати суттєво ускладнені. Покинутий братами, молодший
брат звертається по допомогу до матері-землі, яка його врятувала від
турецької погоні та од голодної смерті. Тікаючи до рідного дому ночами,
орієнтуючись по зорях, він лише на святу Покрову додому прибував.
Якщо припустити, що втеча братів розпочалася всередині літа (наприкінці
червня — на початку липня), а прибув додому па Покрову (14 жовтня),
то втеча тривала кілька місяців.
Інша доля судилася братам, які не лише покинули напризволяще
молодшого брата, а й «безневинно матір-землю проклинали»: вони
потрапили знову в турецький полон і стали каторжанами-галерниками.
Для сприйняття дум загальний епічний час неважливий, він часто
пропущений зовсім; сюжет думи сприймається як відгомін давньоминулих
подій, які екстраполюються на ідентичну сучасну ситуацію: визволившись
з одного полону, народ потрапив в інший, ще страшніший полон, бо його
завойовники загнали в нове рабство, в «темницю кам’яную», ім’я якої, за
словами Лесі Українки — безмежні простори Росії. Кожна людина,
продовжує письменниця в листі «Однієї російської ув’язненої» до
французької інтелігенції, в цій великій тюрмі може дійти на край світу і
61 Степан Мишачий
не вийти за її межі. В цих умовах на перший план виступають не козацькі
подвиги (бо козаки опинилися там, де й весь народ), а «уиованіе» на
людськість тюремників, на їхні християнські і загальнолюдські цінності.
Сподіваючись від завойовників-єдиновірців християнської справедливості,
народ жорстоко помилявся, бо ці єдиновірці виявилися гіршими від «ляхів»
та «бусурменів». Часові характеристики в багатьох варіантах не
вишиковуються в одну лінію, вони існують самі по собі і об’єднані
цілісністю сюжету, відкривають і закривають який ініціальні і фінальні
формули.
Лише час окремих епізодів (але не всього сюжету) думи
вишиковується в одну лінію, хоча й має скачкоподібний характер.
Молодший брат в одному з варіантів думи про втечу трьох братів з
турецької неволі гине на Савур-могилі на 9-ий день, в іншому варіанті —
він добирається додому за сприянням матері-землі на Покрову. У думі
«Самійло Кішка» козаки-галерники готуються захопити турецьку галеру
«північної години» із суботи на неділю, «у неділеньку рано-пораненьку»
здійснюють задум, а «у полуденную годину» вони вже пливли біля
Царгорода і тут же, без зазначення часової відстані, вони «на Лиман-ріку
іспадали, к Дніпру-Славуті низенько уклоняли».
Художній простір обох дум ускладнений, події відбуваються
рівночасово на двох «територіях»: у першій думі вони пов’язані з лінією
старшого і середульигого братів та лінією молодшого брата; у другій
думі єдина «територія» мандрівки на «зальоти» до Санджаківни
розпадається на лінію Алкан-паші та Ляха-бутурлака з козаками з тим,
щоб у кульмінаційний момент знову об’єднатись, після чого лінія Алкан-
паші обривається, а звільнені козаки повертаються на Січ.
Ключові епізоди дум, послідовність подій, зустрічі, зміщення місця
події, приїзди чи від’їзди і т.д. — все це не виокремлене часовими ознаками.
Сюжет думи зрідка має часові параметри, здебільшого він пов’язаний з
діями персонажів. Подібне трактування часу характерне для билин,
сербських і болгарських юнацьких пісень, для «старих» епосів інших
народів. Тобто воно типологічно подібне до творів ранньої епічної традиції
з її умовпо-формульним характером. Остання зберігається навіть тоді,
коли часові параметри дум наближаються до емпіричного, історичного
часу («у неділю рано-пораненьку», «на святую Покрову», «святого
Великодня»). Формули, як відомо, володіють власною семантикою, яка
досі є малодослідженою сферою думознавства. Частіше дослідники
оперують формулами — епічними числами, значення яких перебуває на
поверхні. Формули із прихованим значенням мають здебільшого
гіпотетичний характер.
Цей прецікавий аспект часово-просторових координат дум вимагає
спеціального вивчення у порівнянні з аналогічними явищами суміжних
епосів слов’янських народів. У всякому разі перевага в думах старої
62
Загальпометодологічні аспекти
історичної верстви «епічної темпоральності» над «темиоральністю
емпіричною» (Б.Путілов) засвідчує давні витоки цих дум.
Про перспективність такого аспекту дослідження дум свідчить
праця С.Грици, ширший польот авторської позиції якої стримують деякі
усталені радянською ідеологією стереотипи. Підтримуючи методологічно
вірне твердження М.Максимовича, П.Кулііпа, М.Драгоманова,
М.Грушсвського, Ф.Колесси про тс, що думи продовжили образний,
лексичний і структурний генотип епосу, дослідниця стверджує тезу
імперських істориків, нібито періодом становлення українського етносу
стало ХУ-ХУП ст. [17]. Отже, якщо продовжити цю логіку, все, що було
в Україні-Русі до того, було «общим», нічийним, а більше — московським.
Відомо, що епос і зокрема епос героїчний виникає там, де весь
народ (етнос, нація) втягнуті в протистояння наступу чужинецьких орд,
де народ захищає своє право на життя, усвідомлюючи себе одним
політичним організмом, нацією. Це положення стало настільки
аксіоматичним і загальноприйнятим, що давно увійшло до шкільних
підручників. «Українці як нація чи етнос — читаємо в навчальному
посібнику «Соціально-економічна географія України — були в
основному сформовані задовго до XIV ст., тобто уже у княжі і докняжі
часи. А упродовж пізніших століть, незважаючи на державні кордони і
багаторазові переділи території України, йшов безперервний процес
розвитку українського народу як окремішності в етнічній структурі
сходу Європи. Ця окремінтність була у першу чергу культурно-
ПСИХОЛОГІЧНОІО» [18].
Отже, художня семантика темпоральності, вироблена епосом доби
Київської Русі, успадкована як билинами [191, так і думами. Без суттєвих
змін її успадковали також думи доби національно-визвольної війни 1648-
1654 рр.
Беручи до уваги характер семантики темпоральності дум старої
верстви, їх композицію, усталені схеми епічної розповіді, традиційні
формули епічного стилю, а головне, значну віддаленість персонажів дум
від своїх історичних прототипів, та суто епічний характер їхньої поведінки,
героїчних вчинків, зважаючи на генетичні витоки думового стилю тощо,
можемо стверджувати правильність спостережень і висновків
М.Максимовича, П.Куліша, М.Драгоманова щодо нижньої межі
виникнення дум. М. Драгоманов формує своє видання історичних пісень
і дум українського народу за історичним принципом і розпочинає його
IX ст. Багатство історичних пісень і їх тривале побутування вражаюче,
на думку дослідника, тим паче, що майже всі пісні про княжу добу записані
в XIX ст. Який же історико-нізнавальний та естетичний заряд в них був
первісно закладений, щоб донести ці твори майже через тисячоліття —
аж до нашого часу. Історичні пісні ІХ-ХУП ст., на думку М.Драгоманова,
становлять собою єдине ціле у змалюванні «перших безпосередніх проявів
63 Степан Мишанич
воєнної енергії південнорусів у стену і на морі» [20]. В Україні «залишились
яскраві сліди цієї (домонгольської — С.М.) історії в народній поезії,
хоча й не у формі билин великоросійських, але в формі безперечно глибоко
древній і національній [21]. Спостерігаючи суттєву подібність дум до
«Слова о полку Ігоревім», М.Драгоманов услід за М.Максимовичем називає
поему думою XII ст., яка відрізнялась від власне народної думи лише
відсутністю рими [22]. Чи були думи в XII ст., чи ні, та «Слово» засвідчує
виробленість думового стилю, подібного до стилю нсвольницьких плачів.
І лише в ХУ-ХУІ ст., на думку вченого, «кінцево склалася і характерна
форма української думи» (виділення наше — С.М.) [231.
Коли дослідники (Ф. Колссса, К.Грушевська, Б.Кирдантаін.) ведуть
мову про виникнення дум, то мова йде здебільшого про сюжети тих дум,
що записані в XIX ст. Але ж стиль думового епосу міг бути сформованим
набагато раніше, ще в добу Київської Русі, в добу систематичних
спустошливих нападів на Русь войовничих орд, а особливо під час татаро-
монгольської навали, від якої найбільшою мірою страждав український
народ. Саме Золота орда викликала до життя нсвольницькі плачі (про що
йде мова і в «Слові»), регенерація яких відбулася в ХУ-ХУІ ст., у час
спустошливих наскоків в Україну турецько-татарських орд. Треба думати,
що в цей час (друга нол. XIII поч. XIV ст.) зароджується і думовий
героїчний епос, адже «Києво-Галицька Русь… скоро отямилася і перейшла
до наступних дій» [24]. Наступальні дії проти такого стихійного лиха,
яким була могутня Золота орда, вимагали всенародного героїзму, що і
стало життєвою основою появи героїчного епосу, який уславлював імена
героїв як приклад протистояння і перемоги над загарбниками.
Треба думати, що цей епос був частково витіснений з народної
пам’яті новими апокаліптичними подіями з початком нападів на Україну
орд Османської імперії та її васала Кримського хана. Отже, цілком
правомірно можна вести мову про актуалізацію в ХУІ-ХУН століттях
старого епосу, адже в народній уяві татарин, турок, монгол — явища одного
порядку. Ось звідки, очевидно, й походять сюжети і мотиви багатьох дум
старої історичної верстви, окремі ознаки старого думового стилю.
Та й з погляду історико-тсоретичного активне творення дум не
могло обмежуватися відносно коротким півторасталітнім періодом (XVI
— перша пол. XVII ст.). Якщо думи після спаду їх активного творення
(друга пол. XVII ст.) проіснували до 30-х років XX ст., тобто ще 300
років, то безперечно, що час виникнення думового стилю, багатьох сюжетів
і мотивів мав тривалу попередню історію.
Ця проблема вимагає подальшого дослідження як в межах пошуків
еволюції тих чи інших компонентів поетики дум, так і в плані порівняння
дум та історичних пісень з близькими слов’янськими епосами —
юнацькими і гайдуцькими піснями, билинним епосом тощо. Порівняльна
історіографія дум і билин досить поважна, але оскільки у ній
64
Загальнометодологічні аспекти
простежується перевага ідеологічних моментів, перевага історико-
ідеологічної методології (як наприклад, в працях М.Пліссцького), ці
студії варто продовжити і вести їх на рівні поетики жанрів. Тоді, можливо,
вдасться ближче підійти до вирішення питання: чому при наявності
двох виявів героїчного епосу (билинного і думового) в Україні
продуктивним в ХУІ-ХХ ст. став думовий епос.
Часткові спостереження часово-просторового континіуму
художньої структури дум старої історичної верстви засвідчує його
принципову подібність до повістувального і сюжетного часу билин,
юнацьких пісень та ін. епосів. Своєрідність просторово-часового феномена
дум полягає хіба що у більшій строкатості його виявів, у порушенні
одноліпійності подій і часу. І все ж ці висновки вимагають подальших
спостережень на широкому матеріалі.

ЛІТЕРАТУРА
1. Див.: Усна епіка: етнічні традиції та виконавство. Матеріали
міжнародної наукової конференції, присвяченої пам’яті Ф.Колесси та
А.Лорда. Київ, 8-14 вересня 1997 р. ~ К.: Інститут мистецтвознавства,
фольклористики та етнології ім. М.Рильського НАН України, 1997. — Ч.
1. — 175 с. — 4. II. — 183 с. (Із 45 статей, доповідей дослідженню дум
присвячено 5 матеріалів); Родовід, 1993. -№ 6; Родовід. 1997. № 1 та ін.
2. Грица С. Й. Мслос української народної епіки. — К.: Наук, думка,
1979. — 246 с; її ж: Українські думи в міжетнічному діалозі. — Родовід,
1995. № 2. — С. 68-81; її ж: Фольклор у просторі та часі. Вибрані
статті. — Тернопіль: Астон, 2000.
З.Див.: Потебня А. А. Из записок потсории словесности. — Харьков,
1905. -С. 531-532.
4. Лихачев Д.С. Позтикадревнерусекой литсратурьі. Изд. 2-е, дополи. —
Л.: Худож. лит-ра, 1971. — О 225-275.
5.Там же. — С. 275-276.
6. Путилов Б.Н. Гсроичсский зпос и дсйствитсльность. — Л.: Наука,
1988. — 224 с. Книга є продовженням двох попередніх досліджень:
«Русский и южнословянский зпос. Сравнитсльно-типологичсское
исслсдованис». — М.: Наука, 1971 і «Мстодология сравнительно-
исторического изучения фольклора». — Л.: Наука, 1976.
7.Там же. — С. 8.
8. Максимович М. О мнимом запустснии Украиньї в нангествие
Батьісво и населений ес новопришльїм народом (письмо М.П.ІІогодину)
// Максимович М.О. Кисв явилея градом великим… Вибрані українські
твори. — К.: Либідь, 1994. — С.179-190.
9-Яворпицький Д.І. Українське кобзарство. Споживач. [Катеринослав]. —
1920. — № 12.-С. 19.
65 Степан Мишанич
10. Лисенко М.В. Характеристика музичних особливостей українських
дум і пісень, виконаних кобзарем Вересаєм. — К.: Мистецтво, 1955. — 86 с;
Лисенко М.В. Народні музичні інструменти на Україні. — К.: Мистецтво,
1955.-61 с.
И.Колесса Ф. Формули закінчення в українських народних думах у
зв’язку з питанням про наверствування дум // Записки наукового
товариства ім. Т.Шевченка. — Т. 155. — С. 32.
12. Грабович Оксана. Думи як символічний код переказу культурних
цінностей // Родовід. 1993. — № 5. — С. 30-36.
13. Леви Стросс К. Нсприрученная мьісль // Леви-Стросс К.
Первобьітное мьііплснис. — М.: Рсспублика, 1994. — С. 130, 180.
14. Украинскис народньїс думьі / Изд. подготовил Б.П.Кирдан. —
М.: Наука, 1972. — С.414-416. Далі цс джерело вказуватимемо скорочено
(Кирдан) при цитуванні.
15. Историчсские песни малорусекого народа. С обьяснениями
В.Антоновича и М.Драгоманова. — Т. 1. — Внп. 1. — К., 1875.
16. Колесса Ф. Формули закінчення в українських народних думах… —
С.63.
17. Грица С.Й. Українські думи в міжетнічному діалозі // Родовід,
1995. — №2(11).-С. 68-81.
18. Соціально-економічна географія України. -Львів: Світ, 1994. — С.
158. Див також: Дашкевич Я. Націогснсз — національне відродження —
національна свідомість українців на зламі ХУІ-ХУП ст. // Україна: наука
і культура. — Вин. 26-27. — К.: Наука, 1993. — С.44-53; Півторак Григорій.
Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов: Міфи і правда
про трьох братів слов’янських зі «спільної колиски». — К.: Академія,
2001 р.та ін.
19. Див.: Путилов Б.II. Героический знос и действительность. Л.:
Наука, 1988.-С. 33-34.
20. Драгоманов М. Предисловис // Исторические песни малорусекого
народа, с об-ьяснениями Вл. Антоновича и М.Драгоманова. — Т.І. — К.,
1874.-СІХ.
21. Там же. — С. XI.
22. Там же. -С. XV.
23. Там же.
24. Там же. — С. XIII.
25. Грушевська Катерина. До питання про історизм в українських
народних думах // Родовід, 1997. № 1. — С. 12-22.

.

Категорія: Степан Мишанич. Фольклористичні та літературознавчі праці: Том 1.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.