Плющ М. Я. Граматика української мови: Морфеміка. Словотвір. Морфологія

§ 51. Категорія істот і неістот

загрузка...

У системі семантико-граматичних категорій іменника виді-
ляється також категорія істот і неістот.
Групування іменників відбувається за семантичними озна-
ками: до категорії істот належать назви людей і тварин {син,
робітник, ворона, джміль, рак), а також демонічні та міфо-
85логічні назви (мавка, лісовик, демон, Юпітер, Діана); усі
інші назви — предметів, явищ, рослин, абстрактних понять —
входять до категорії неістот.
Категорія істот і неістот має граматичний вияв у відмінко-
вих формах іменника. Так, іменники чоловічого роду, що позна-
чають істот, у знахідному відмінку однини і множини мають
форму, спільну з родовим, а назви неістот — з називним
відмінком: запросив гостя {гостей); слухав жайворонка
{жайворонків); поклав зошит {зошити); беру цвях (цвяхи).
Іменники жіночого та середнього роду розрізняються як назви
істот чи неістот лише у формах множини: покликали сестер,
розстелили хустки.
Назви групувань людей і тварин граматично категорії істот
не виражають (порівняйте: скликали народ, повідомили полк,
зібрали гурт).
Деякі іменники можуть уживатися в обох формах (напри-
клад: пасти гусей і пасти гуси; у назвах неістот: покласти
ножа і ніж, зробити стола і стіл). Значно частіше це спо-
стерігається в діалектах української мови.
Граматичне розрізнення назв істот і неістот виявляється
частково в давальному, місцевому, а ще меншою мірою — в
родовому відмінку. Так, у давальному й місцевому відмінках
однини іменників II відміни чоловічого роду перевага на-
дається флексії -ові (-еві, -єві), якщо це назви істот, напри-
клад: Петр-ові, батьк-ові, ковал-еві, Сергі-єві. У назвах
предметів переважає флексія -у (-ю): клен-у, Дніпр-у, під-
жак-у.
Назви істот формально відмежовуються певною мірою і в
родовому відмінку: іменники чоловічого роду II відміни, що по-
значають істот, мають лише флексію -а (-я), наприклад: лева,
учня, Івана; у назвах неістот флексія залежить і від інших
групувань цих іменників (пор. у конкретних, абстрактних та
інших назвах: відмінк-а, молотк-а, але поверх-у, спирт-у,
блиск-у, тиск-у).
Отже, розрізнення за граматичними ознаками в іменниках
чоловічого роду значно чіткіше, ніж в іменниках жіночого й
середнього роду. Це не випадково, бо в основі своїй воно
спирається на давнє об’єктивне протиставлення осіб чолові-
чої статі всім іншим істотам і предметам (категорійне зна-
чення персональності/імперсональності).
86Складовою частиною категорії істот/неістот є значення,
основане на бінарному протиставленні — «особа/неособа».
Це значення є узагальненням абстрактно-поняттєвого змісту
категорії персональності/імперсональності, що полягає у ви-
окремленні людини з-поміж інших істот.
Поняття «особа» у мові вичленовується з категорійного зна-
чення предметності, властивого іменникам — назвам людей.
У структурі змісту іменника значення особи знаходить вияв у
семантичній функції суб’єкта дії, носія стану та інших предмет-
них функціях, які в єдності з референційною функцією струк-
турують семантику речення як предикативної одиниці.
Значення особи іменника в реченні транспонується до змісту
морфологічної категорії особи дієслова, граматична семантика
якої виражається у формах 3-ї особи дієслова-присудка
(дієслівного чи іменного складеного), якщо іменник виконує
роль підмета.
З іменником у називному відмінку дієслово координує свою
форму 3-ї особи: Сурми грають в степу широкому, роз-
лігся голос війська — То сам Сірко-кошовий з славним
товариством Веде звитяжну Січ із Кримського походу
(Липа).
За влучним висловом О. О. Шахматова, граматичні кате-
горії дієслова (особи, роду і числа) «викликані» іменником, з
яким воно пов’язане у ролі присудка. Значення семантичної
категорії особи іменників, що є назвами людей, реалізуються у
відмінкових формах, які позначають суб’єкта-діяча, носія стану
або компонента з апелятивною функцією — звертання або
прикладки при особових займенниках 2-ї особи (адресата мов-
лення) чи 1-ї особи (мовця). Наприклад: Нарешті господиня
промовила: — Рідкісний ви в нас гість, Степане Павлови-
чу (Підмог); Я, людина двадцятого віку, — і от, зачудо-
вана, бачу лише первозданність (Кост.).
На поверхневому рівні речення категорія особи представле-
на у структурі дієслова й особових (я -— ми, ти — ви) та
особово-вказівних (він, вона, воно, вони) займенниках. Осо-
бові займенники виконують вказівну функцію: об’єктивують
мовця (1-ша особа) й особу адресата мовлення (2-га особа).
Протиставлення «1-ша і 2-га особи» (як учасники мовлення) —
3-тя особа (неучасник мовлення) відображає зміст семантико-
граматичної категорії персональності через зв’язок з реальною
87дійсністю і ситуацією мовлення. Проте займенники він, вона,
воно, вони позначають також предметно-особове значення.
Наприклад: Ті пісні мене найперше вчили Поважати труд
людський і піт, Шанувать Вітчизну мою милу, Бо вона
одна на цілий світ (Сим.).
Отже, семантико-граматична категорія персональності/імпер-
сональності, закладена в змісті іменників, реалізується на ос-
нові дейктичної функції особових та анафоричної функції осо-
бово-вказівних займенників як позначення особи мовця й ад-
ресата чи неучасника мовлення — того, про кого йдеться. Інші
іменникові займенники слугують для вираження вказівки на
істоту чи предмет, об’єктивно розрізняючи, хто чи що є пред-
метом повідомлення. Відмінкова форма назв істот і неістот
виражає також граматичні значення означеності/неозначеності,
роду і числа, займаючи відповідні позиції в реченні — підмета,
додатка, означення, прикладки, обставини, іменної частини скла-
деного присудка, головного члена односкладного речення чи
звертання.

загрузка...
загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.