Плющ М. Я. Граматика української мови: Морфеміка. Словотвір. Морфологія

§ 54. Категорія відмінка

загрузка...

Категорія відмінка виражає синтаксичні відношення іменни-
ка до інших слів у реченні. Так, у зв’язках іменника з дієсло-
вом виражаються відношення взаємозумовленості (між підме-
том і присудком) чи синтаксичної залежності іменника. На-
приклад: Зненацька Лукаш здригнувся і враз побачив сво-
го батька (О. Д.).
У зв’язках іменника з іншим іменником (або іменниковим
займенником) виражаються відношення синтаксичної залеж-
ності, де один із них керує формою іншого. Наприклад: Тепер
на спині матері сиділо двоє чомженят, притиснувшись
тільцями до згину спини й шиї (Досв.).
У зв’язках з іменником прикметника (або прикметнико-
вого займенника, дієприкметника та узгоджуваних форм чис-
лівника) незалежною формою є іменник, а пов’язані з ним
слова є залежними. Наприклад: Вже день кладе на муд-
рість сиву гарячий промінь розсвітань (Мал.); По узліссі
98і на галявині зеленіє перший ряст і цвітуть проліски
(Л. У.).
Категорія відмінка кваліфікується як словозмінна морфоло-
гічна категорія, спрямована в синтаксис.
У сучасній українській мові відмінкова парадигма іменників
є системою семи відмінків: називного, родового, давального, зна-
хідного, орудного, місцевого та кличного. Кожний відмінок як
значеннєво-функціональна абстракція знаходить вияв у відпо-
відній йому формі за допомогою закінчення (флексії).
Відмінки іменника являють собою закріплені за морфоло-
гічною системою форм синтаксичні функції семантичних і
формально-граматичних компонентів складу речення. Сис-
тема відмінкової парадигми іменників ґрунтується на кількох
протиставленнях. Основне з них виявляється у поділі відмін-
ків на п р я м и й (називний) і н е п р я м і (всі інші, крім
кличного). Прямий відмінок пов’язаний з номінацією пред-
метів і явищ, абстрактних понять, завдяки чому він іменуєть-
ся «називним». Непрямі відмінки є формами того самого сло-
ва, що реалізують його функції у синтаксичних відношеннях
залежності від іншого слова (дієслова, іменника, кількісного
числівника). Пор., наприклад: Петро пише. Він пише лис-
та. Петро шле вітання другові. Листам друга я завж-
ди радий.
Цьому основному протиставленню підпорядковано розріз-
нення ц е н т р а л ь н и х і п е р и ф е р і й н и х відмінків.
Центральними називають називний і знахідний відмінки, тому
що в організації двоскладового речення вони реалізують ос-
новні предметні актанти при дієслові-присудку: суб’єкт (підмет)
та об’єкт (прямий додаток). Найвіддаленіший від центру місце-
пий відмінок, форма якого, за незначними винятками, не зумов-
люється валентністю дієслова, тобто не виконує функції пред-
метного актанта, а виступає обставинним поширювачем скла-
ду речення.
У системі відмінкової парадигми є ще одне протиставлення,
ике ґрунтується на розмежуванні граматичної семантики об’єк-
тивного інформаційного змісту, що його реалізують шість
індмінків, і семантики апеляції мовця до адресата, яку виражає
кличний відмінок.
Обсяг значень відмінка закріплений його формою на рівні
основних функцій, типових зв’язків іменника у словосполученні
99і характеру відношень між граматично пов язаними словами.
Функціональні можливості відмінкової форми у структурі ре-
чення різноманітні. Проте похідні від основних — вторинні
функції, як правило, виражаються не тільки флексією, а й при-
йменником, зміною порядку слова в синтаксичній конструкції,
ускладненням синтаксичного зв’язку, структурою речення тощо.
Так, наприклад, форма родового відмінка з прийменником до
виражає не об’єктне значення, а обставинне часу (чекати до
вечора), місця (прибути до Чернівців); у сполученні з імен-
ником родовий ставиться після нього для вираження означаль-
них відношень.
Вторинна функція відмінка зумовлюється переміщенням
(транспозицією) до іншого класу слів, для яких ця вторинна
функція є первинною, наприклад: означальна — для прикмет-
ника (весняні квіти, паперові квіти — квіти весни, квіти з
паперу), предикативна — для дієслова (учителювати — бути
учителем), обставинна — для прислівника (відпочити взим-
ку — перебув зиму (як довго?).
Вторинна функція називного відмінка у функції головного
члена номінативного речення зумовлюється специфікою струк-
тури цієї односкладної конструкції.
У структурі заперечного речення замість знахідного об’єкта
виступає родовий: Студент засвоїв матеріал — Студент
не засвоїв матеріалу.

загрузка...
загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.