Плющ М. Я. Граматика української мови: Морфеміка. Словотвір. Морфологія

§ 80. Загальна характеристика займенника як частини мови

загрузка...

З а й м е н н и к а м и називаються слова, що вказу-
ють на предмети, ознаки або кількості, не називаючи
їх. Традиційно в описових граматиках виділення займенників
як окремої частини мови ґрунтується на лексико-семантичних
ознаках. Виконувану займенниками функцію називають в к а —
з і в н о ю , або д е й к т и ч н о ю (гр. deixis — вказівка).
Власне займенниковий дейксис виражає ситуаційно-вказівну і
контекстно-вказівну функції. Перша полягає у відсиланні до учас-
ників конкретного акту мовлення. Наприклад: Л у к а ш. —
Березу ти сестрою називаєш? Хто ж ти така? М а в к а . —
Я — Мавка лісова (Л. У.).
У конкретній ситуації мовлення я і ти вказують на мовця й
адресата. Займенник хто вказує на особу через запитання про
найзагальніші сутнісні ознаки її.
Друга функція полягає в тому, що займенники здатні висту-
пати субститутами іменних слів. Цю замішувально-вказівну
функцію називають ще а н а ф о р и ч н о ю . Наприклад: Ви-
соку Чигиринську гору люди назвали Богдановою. Вона
стоїть посередині Чигирина (Нар. тв.); Озеречками цвітуть
айстри попід вікнами. Удосвіта на них збирається холод-
на роса (Гуц.).
Відповідно до виконуваних функцій займенники розподіля-
ють на два типи: д е й к т и ч н і т а а н а ф о р и ч н і .
Д е й к т и ч н і займенники містять вказівку відсилання до
учасників ситуації {я, ти, ми, ви, мій, твій, наш, ваш,
їхній), а н а ф о р и ч н і — до вже згадуваного об’єкта або
199того, який буде названо пізніше (він, вона, воно, вони, себе,
цей, той, такий та ін.). Окремі дослідники виділяють третій
функціональний тип — к в а н т о р н і займенники, до яких
відносять неозначені (хтось, щось, хто-небудь, що-небудь,
який-небудь та ін.), заперечні (ніхто, ніщо), питальні (хто,
що, чий, скільки) та інші з універсально-узагальнювальним
значенням.
У лінгвістичній інтерпретації О. О. Шахматова займенники
функціонально поділяються на о з н а ч е н і і н е о з н а —
ч е н і як засоби вираження референції субстанції — істот і
предметів: відомого/невідомого, визначеного/невизначеного, зга-
дуваного/уточненого тощо.
«Займенниковість» як семантична ознака, що ґрунтується на
спільній дейктичній функції, досить строкато реалізується в
лексико-семантичних групах цього класу слів. Своєрідність її
виявляється і в граматичних ознаках кожної групи.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.