Степан Мишанич. Фольклористичні та літературознавчі праці: Том 1.

УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ ГОЛОСІННЯ — 4

* * *
Голосіння як фольклорний жанр відзначаються своєрідним по­
етичним стилем, оригінальними поетичними засобами й прийомами.
Найхарактерніша з них, на думку більшості дослідників, — голосільна
тавтологія, яка надає їм особливої емонійної забарвленості, ліричної
тональності. Одна й та ж інформація повторюється, варіюється, причому
в цих варіаціях спостерігається певна закономірність. Це не просто по­
шуки кращого, влучнішого слова чи фрази, а спеціальний прийом,
підпорядкований єдиній мсті: збільшити емоційність вислову, так пере­
дати власні почуття, щоб вони об’єднали голосільницю з аудиторією.
Подібне нагнітання близьких понять відоме в мистецтві ще з античних
часів, однак у голосіннях воно набуло довершеної форми і стало визна­
чальною рисою їх поетики.
У голосіннях наявні кілька типів повторів: тавтологія (однокоре-
нсва й синонімічна), повторювання одного й того ж слова чи фрази на
початку вірша (анафора) або в кінці (епіфора), паралелізм поетичних
образів [86].
Прикладом кількох типів повторень може бути такий фрагмент
голосіння матері за дитиною: «Відкіля тебе визирати, відкіля тебе
виглядати? Чи з церкви ітимеш, чи з дороги їхатимеш? Чи тебе соло
вейки одщебетали, чи тебе зозуленьки одкували? Яка твоя доріженька
смутім та невесела! Яка твоя хаточка темна да невидная, що ні
дверочок, ні оконечка, ні праведного сонечка…>>. Тут маємо однокорсне-
ву тавтологію (відкіля — відкіля), синонімічну (темна да невидная, смут­
на та невесела), анафори і паралелізм поетичних образів. Останній про­
низує голосіння наскрізь, створює специфічну психологічну напругу,
забарвлену емоційно.
Такі вислови, як «А я свого сина заховала і прикопала», «Я ж
тебе, моя донечка, кохала і леліяла», «До кого ж мені прихилиться і
притулиться?», «Людям оддам, то ви будете плакати і ридати», є
характерними і для думового епосу. Епічні співці тонко відчували кра­
су й образність слова і в своїй творчості широко використовували
поетичні прийоми голосінь. Ф.Колссса звертав увагу на досконалість
голосільних повторів, голосільної синоніміки. «Синтаксична градація
синонімів по силі виразу (плаче-ридає, кленс-проклинає, грає-виграває,
живе-проживає, статки-маєтки, еребло-злото, рано-пораненько і т.ін.) ра­
зом з повторюванням синонімічних значень і подібних думок у різних
відтінках складають основну окрасу художнього стилю голосінь» [87].
180
Поетика фольклорних жанрі»
І [овторення найбільш містких за змістом та емоційним забарвлен­
ням слів, фраз породжує своєрідну музику голосінь із багатими
алітераціями й асонансами, внутрішньою та кінцевою римами. Ось кілька
прикладів:
Чоловіче мій, дружино моя!
Куди ж ти убираєшся, куди ти виряджаєшся?
Якої ти темної хати забажав, —
Темної, невидної, смутної, невеселої!
Туди ж вітер не віє,
Туди й сонце не гріє,
Туди й дзвони не дзвонять,
Туди й люди не ходять.
Та як же я до тебе ходитиму?
Та як я з тобою говоритиму?
Як я з тобою наражатимусь, (радитимусь.— С.М.)
Як я з тобою розважатимусь?
Або:
Моя матінко, моя голубонько!
Моя матінко, моя й правдонько!
Моя матінко, моя й покровонько!
Моя матінко, моя й розмовонько!
Чи я ж тобі, моя матінко, постілоньки не слала?..
Чи я тобі, моя матінко, ниточки не подавала?
Чи я тобі, моя матінко, гірке словечко сказала?
Скільки б ми не нанизували аналогічних фрагментів, у кожному
з них ритмічний рисунок майже повністю побудований на синтаксичних і
звукових повторах, які, в свою чергу, обумовлюють певну сталість у
послідовності наголосів. Цс дало підстави деяким дослідникам (В.Дани-
лову, І.Свснціцькому) стверджувати, іцо в голосіннях «ми маємо справу
з тонічним принципом версифікації» [88].
Порівнюючи поетику думового епосу з голосіннями, Ф.Колссса
по-іншому відповідає на цс питання. Оскільки ритмічні наголоси в
голосіннях витримані не послідовно і мають довільний характер, вони не
мають нічого спільного «із визначуванням тонічних стіп» [89].
Будова голосінь речитативна, нерівномірно-ритмічна, позбавлена
строгої сталої форми, подібної до форми пісень. Ритмічна будова голосінь,
за спостереженнями Ф.Колесси, становить собою «одноманітне варіювання
одного розтяжимого мотиву, під який підходить довгий і коротші вірші.
Цей мотив обертання у вузьких рамках чотирьох або п’ятьох тонів
мольовоїсклали (мінорноїтональності.— С.М.), що при інших архаїч­
них признаках вказує також на старовинність голосінь» [90]. Мелодії
голосінь, продовжує Ф.Колссса, не вкладаються в музичні такти. В ритміці
й фразуванні вони підпорядковуються до потреб тексту. «Це співана
181 Степан Мишанич
декламація, причім кожному складові тексту відповідає звичайно одна
вісімка або шістнадцятка мелодії, зовсім так, як у думках… Лите в
окінчаннях фраз подибуються протяжні тони» [91 ].
* * *
Важливою проблемою української фольклористики залишається з’я­
сування місця голосінь у системі народнопісенних жанрів, вивчення гене­
зису поетики народної пісні, джерела якої сягають обряду поховання та
поезії, пов’язаної з цим обрядом. Про значення та перспективність таких
досліджень свідчить відома праця Ф.Колесси, у якій вчений порушив
один аспект проблеми — взаємозв’язок голосінь і дум. Точок дотику
народної пісні та голосінь дуже багато, і простежуються вони на різних
рівнях. Без спеціального дослідження не можна беззастережно стверджу­
вати первинність образів і мотивів одних жанрів і вторинність других,
однак той факт, що генетичні корені багатьох засобів і прийомів народної
лірики сягають голосінь, безперечний. Цс простежується найперш у
споріднених тематично думах, баладах, історичних, соціально-побутових
(козацьких, рекрутських і солдатських) піснях, родинно-побутовій ліриці.
Народних голосінь сягає поширений в думах, історичних і соціально-
побутових піснях мотив «смерті — весілля»; ось як його інтерпретує
дума:
Тогда вдова не убога ся мала,
Сорок тисяч козацького войська в двор свой зазивала,
Трос сушок ні пити, ні їсти хліба-солі не поборонила,
Всіх козаків, як бояр дарувала,
Давала рушники ткані і вишивані,
Заразом похорони і весілля отправляла,
Козацькую славу прославляла [92].
Чимало моментів поетики голосінь засвоїли балади; маємо на
увазі не лише окремі образи-мотиви, а й елементи стилю, найхарактернішим
серед яких є діалогічна форма вислову. Народна балада увібрала цілі
уступи голосінь, трансформації зазнала хіба що форма строфи: із довільної
у голосіннях вона стала рівноскладовою у баладах:
Ой приїхав козаченько па її подвір ‘я,
Задзвонили дівчиноньці на сумне весілля.
А як почав козаченько до хати вступати,
Як побачив дівча мертве та й почав плакати.
«Вічка мої срібненькії, як ви ся зложили,
Як я їхав на війноньку, ви ще ся дивили.
Губки мої пишненькії, як ви ся спишнили,
Як я їхав на війночку, ви ще говорили.
182
Поетика фольклорних жанрів
Ручки мої срібненькії, як ви ся ісклали,
Як я їхав на війночку, ви ще мня вбіймали.
Ніжки мої срібненькії, чому не встаєте,
Чому мого кониченька не розсідлаєте?.. [93]
Прямі запозичення з голосінь зустрічаємо в історичних піснях:
Либонь мій пан Лебеденко
в темнім лузі оженився:
Взяв собіпаняночку —
В чистім полі земляночку.
А туди вітер не завіє… [94].
Мотиви голосінь по-своєму трансформує й народна лірика. На
запитання дівчини, коли повернеться додому, козак відповідає:
Живи, живи, дівко,
В гості дожидайся,
Як не буде к святій неділі,
То буде к Миколі,
Як не буде і к Миколі,
Да й не буде ніколи [95].
І нарешті, питання фольклоризму голосінь, використання їх сюжетів,
мотивів і поетики у літературі, мистецтві. Хронологія взаємин голосінь і
писемної літератури така ж давня, як і паралельне співіснування цих двох
явищ: уже в найдавніших літописах періоду Київської Русі маємо переспіви
народних голосінь. Найбільш наочно це помітно в «Слові о полку Ігоревім».
«Ми не знаємо іншого древньоруського твору,— писав О.Потебня,-
пройнятого до такої міри народнопоетичними стихіями» [96].
Поема постала як наслідок розгрому Ігоревого війська 1185 р. у
битві з половцями і пройнята глибоким смутком — над усією епічною
розповіддю про подію домінує лірична тональність, властива поетиці на­
родних голосінь. Досліджуючи поетику «Слова» у зв’язку з народними
голосіннями, Ф.Колесса передусім звертає увагу на характер віршів
«Слова», які поєднуються між собою на основі паралелізму та риторич­
ної рими і групуються у більші чи менші тиради, тобто спостерігає ті
моменти, що найбільшою мірою властиві народним голосінням. Виступаю­
чи прибічником народних джерел «Слова», Ф.Колесса керується, крім
численних моментів прямого збігу образів і мотивів народної поезії і
поезії «Слова», ще й такими міркуваннями: якщо автор «Слова» широ­
ко використав у своєму творі елементи народних голосінь (мотиви й
засоби поетичного вислову, епічні звороти, поетичні образи, оперті на
народних віруваннях), якщо всі картини своєї поеми оживив духом
народної поезії, то більше як правдоподібним являється здогад, що й
форму свобідного речетатива перейняв автор із взірців народної поезії,
а саме із похоронних голосінь, до котрих «Слово» особливо близько
підходить мотивами і стилем» [97].
183 Степан Мишанич
Не будемо розгортати чи заперечувати тезу Ф.Колесси, цьому
питанню присвячено чимало досліджень, але факт, що на час створення
«Слова» високопоетичний речитатив народної поезії широко побутував
у досконалій формі, лишається незаперечним. Саме тому дослідники
шукають (поряд зі слідами впливу церковно-візантійської літератури)
поетичні витоки «Слова о Лазаревь воскресспии», житія і плачів
Богородиці, літопису про Бориса і Гліба та інших творів українського
середньовіччя [98].
Широко використовує поетику народних голосінь нова українська
література — від детального опису обряду похорону та дослівної передачі
голосіння в його автентичному вигляді представниками «етнографічного
реалізму» [99] до творчого осмислення поетики народних голосінь, їхньої
естетики у творчості Т.Шевченка («Тризна»), Лесі Українки («Жалібний
марш»), М.Гоголя («Страшна помста»), І.Франка («Зів’яле листя») тощо.
По-своєму розробляли мотиви голосінь класики української літератури —
Г.Квітка-Основ’яиенко («Маруся»), Марко Вовчок («Горпина»), М.Ко­
цюбинський («Тіні забутих предків»), А.Теслснко («Немає матусі») та ін.
У повоєнний час. голосіння поступово втрачають свої позиції в
поховальному обряді, набувають іншого смислового відтінку, оскільки
втратили (чи остаточно втрачають) грунт ті вірування, на яких була
побудована поетика традиційних оплакувань. На перше місце висува­
ються загальнолюдські моменти — висловлення жалю голосільниці та
всієї родини, виголошення доброго слова про небіжчика, осудження
причини смерті. Зовсім зникли з побуту рекрутські голосіння та інші
їх соціальні види.
Високопоетична традиція народних голосінь охоплювала духовне
життя усіх поколінь. Як і в суміжних жанрах фольклору, тут повною
мірою виявився геній народу-творця, який і в найтрагічніші моменти
свого буття осмислював його з позицій естстико-філософських категорій
та у виробленій традицією епічній формі, ирояйнятій ліризмом особистих
переживань. Як глибоко оригінальне і самобутнє явище духовного жит­
тя народу голосіння ілюструють високий рівень його поетичного мис­
лення на побутовому рівні і залишаються для нас першоджерельним
матеріалом до пізнання важливої сфери народної культури у її
тисячолітній еволюції, з’ясування першооснови національної духовної
самобутності українців. Як і весь обряд поховання, голосіння — це
своєрідний підсумок пройденого шляху, у якому погляд із минулого
звернений у майбутнє, а кожний учасник є дійовою особою
високооргапізованої народної думи і проходить у ній своєрідний катар­
сис. У цьому плані голосіння — неперевершений підрозділ глибоко людя­
ної поетичної традиції народу.

ЛІТЕРАТУРА І ПРИМІТКИ
1. Рукописні фонди інституту мистецтвознавства, фольклору та
етнографії ім. М.Рильського АН УРСР, ф. 14-3, од. зб. 1230, арк. 3. (Далі —
ІМФЕ).
2. Шевченко Т.Г. Мені однаково // Шевченко Т.Г. Повне зібр. творів:
У 6 т.- К., 1963. Т.2.- С.9.
3. ІМФЕ, ф. 14-3, од. зб. 1230, арк. 27. Звертаємо увагу читача на ту
обставину, що в циклі історичних пісень про смерть козака в степу
(мотив міжнародний) за козаком мати (сестра мила, вся родина) «ту­
жить», «плаче», «плаче-ридає», з перевагою останніх назв. (Козацькі пісні.
К., 1969. — С. 187-263).
4. Див. про цс докладніше: Веселовский А. Н. Историческая позтика.
Л., 1940. С. 234-238.; Свенціцький І. Похоронне голосіння і церковпо-
релігійна поезія // Записки Наукового товариства ім. Т.Шевченка. —
Львів, 1910.- Т. 93.- С.32-53 (Далі — ЗНТШ); Кримський А. [До
історії вивчення російських та українських голосінь] // Народна творчість
та етнографія. — 1973. — № 3. — С. 67-73.
5. Книга пророка Ієремії. Гл. 9 // Біблія. М., 1990. — С. 764.
6 Кримський А. [До історії вивчення російських та українських
голосінь].— С.67-73.
7. КльоновичС. Ф. Роксоланія.— С.90.
8. Етнографічний збірник.— Львів, 1912. С. 25-26; прим. нас. 361;
Колссса Ф. Речитативні форми в українській народній поезії // Колссса
Ф. Музикознавчі праці. — К., 1970.— С. 306-307.
9. Веселовский А. Н. Историческая позтика. — Л., 1940. — С. 236.
10. Там же. С.237.
11. Веселовський А.Н. Историческая позтика. — Л., 1940.— С. 238-
239.
12. Грушевський М. Історія української літератури: — К., Львів, 1923. —
Т.1,ч. 1.- С. 116.
13. Кримський А. [До історії вивчення російських та українських
голосінь]. — С. 71.
14. Цит. за: Літопис руський. — С. 22.— Далі при посиланні на це
джерело вказуємо сторінку при цитаті.
15. «Слово О полку Игорсв’Ь» та його поетичні переклади і
переспіви. — С. 66.
16. Там же. — С. 83-85.
17. Див. про цс докладніше: Свенціцький І. Похоронне голосіння і
церковно-релігійна література: Студія над розвитком мотивів народної
словесності//ЗНТШ.- 1910.- Т. 93.- С. 32-53; Адрианова-Перегпц
В.П. Очсрки позтического стиля Древнсй Руси.— М.; Л.; 1947.— С.
135-180.
185 Степан Мишанич
18. Див. про це докладніше: Стороженко А. Польсько-латинский позт
второй половини XVI века Севастіан-Фабіан Кленовим // Кисвские уни-
верситстскисизвестия.— К., 1881.— № 8. С. 267-284; № 9.- С. 331-
372; Данилов В. Дрсвнейшее малорусское причитание // Киевская стари­
на. — 1901.— № 12.— С. 148-153. А.Кримський вважає, це голосіння
пародійним, очевидно, зважаючи на невластиву українським голосінням
форму і дещо штучний зміст (Кримський А. | До вивчення російських та
українських голосінь]. — С. 71). М.Грушевський розглядає голосіння С-
Ф. Кльоновича як такс, «іцо загальним характером своїм відповідає тим
голосінням, які ще й тепер живуть в устах народу» (Грушевський М.
Історія української літератури. — Т.1, ч. 1.— С. 17).
19. Кльонович С. Ф. Роксоланія. — С. 90-92.
20. Колесса Ф. Речитативні форми в українській народній поезії:
Реферат на конгрес слов’янських етнографів у Празі // ІМФЕ, ф. 27-2,
од.зб.арк.34-49; ЧистовК. ГІричигания у славянских и финно-угорских
народов // Обрядьі и обрядовий фольклор. — М., 1982.— С. 108.
21 .Див.про це докладніше: Чистов К. Й.Ирина Андреевна Фсдосова:
Историко-культурннй очерк. •- Петрозаводськ, 1988.
22. Данилов В. Носители похоронних причитаний в Малороссии //
Киевская старина. 1905. — № 4. — С.32; Чистов К.В.ІЇричитания у
славянских и финно-угорских народов.— С. 108; Кримський А. [До
історії вивчення російських та українських голосінь].
Ті.Чистов /Ј.#.Русская причеть. — С.14.
24. Див. докладніше: Кузеля 3. Українські похоронні звичаї й обряди
в етнографічній літературі //Етнографічний збірник. — Львів, 1912.— Т.
31/32. — С. 133-202.
25. «Його (К.Форієля. — С.М.) книга була пройнята не лише пафо­
сом визвольної боротьби, а й пафосом живої народної поезії (роеяіе уіуапіе)»,
тобто це «жива поезія живого народу», — писав про збірник К.Форієля
М.Азадовський (Азадовский М.К. История русекой фольклористики. —
М., 1958.- Т. 1.- С. 206).
26. Раигіеі С. Ьек спапіз рориіагіез (1е 1а Огесе тосіегпе. ЦИТ. за: Брюхер К.
Работа и ритм. — М., 1923. С. 289.
27. Чубинський //.Трудьі зтнографическо-статистической зкепедиции
в Западно-Русский край…— Спб., 1877.— Т.4.— С. 705.
28. Русский филологический вестпик.— 1884. — № 12.- С. 181.
29. Потебня А. А. Обтзяспение малорусекой песни XVI века. — Харь-
ков, 1914.- С. 207.
30. Там же. — С. 208.
31. Там же.-
32. Брайловский С. Малорусская похоронная причеть и мифическое
ее значение // Киевская старина. — 1885. — № 9. — С. 75.
33. Там же. — С. 82.
186
Поетика фольклорних зісанрів
34. Данилов В. Одна глава об украинских похоронних причитапиях /
/ Киевская старина. — 1905.- № 11-12.- С. 198-209.
35. Там же.- С. 201.
36. Котляревский А. О погребальних обнчаях язнческих славян.
М., 1869. С. 212.
37. Данилов В. Символика птиц и растений в украинских похоронних
причитаниях//Киевская старина. — 1906.— № 11/12.— С. 626.
38. Там же. — С. 620.
39. Там же. — С. 628.
40. Там же. — С. 620.
41. Свеиціцький І. Передмова// Етнографічний збірник.— Т. 31/
32.- С. 17-18.
42. Веселовский А.Я. Три глави из исторической позтики. С. 234-
242.
43. Свеиціцький І. Передмова. — С. 6.
44. Там же. С. 7-8.
45. Свеиціцький І. Передмова.— С. 7-8.
46. Там же. С. 14.
47. Там же.- С. 17-18.
48. Колесса Ф. Українські народні думи у відношенні до пісень, віршів
і похоронних голосінь. Розділ 5. Думи і похоронні голосіння // ЗІІТШ. —
Львів.- 1922. — Т. 132. С. 1-64.
49. Веселовский А. Я. Историчсская нозтика. С. 236-238.
50. Там же. — С. 236-239.
51. Колесса Ф. Думи і похоронні голосіння. — С. 35.
52. Там же. — С. 7.
53. Там же. С. 12.
54. Колесса Ф. Думи і похоронні голосіння. С. 9.
55. Там же.— С.12.
56. Петров В. Обрядова поезія родинно-побутового циклу. Голосіння/
/ ІМФЕ, ф. 8-2, од. зб. 134а, арк. 44.
57. Еремина В.И. Историко-зтнографичсскис истоки «общих мест»
похоронних причитаний // Нозтика русекого фольклора. Русский фольк­
лор. — Л., 1981. — Т. 21.- С. 70.
58. Колесса Ф. Українська усна словесність. С. 78.
59. Грушевський М. Історія української літератури. — С. 120-121; Див.
про цс також: Данилов В. Взаимовлияние украинских погребальних при­
читаний и бнтовнх песен // Киевская старина.— 1905.— № 12.— С.
230-236; Колесса Ф. Про генезу українських народних дум. — Львів,
1921.
60. Українські народні думи. — [Харків, Київ], 1927.— Т. 1.— О 1-32;
Козацькі пісні.— К, 1969.— С. 187-263; Чумацькі пісні.— К, 1976.— С.
189-298; Рекрутські та солдатські пісні.- К., 1974.— С. 452-533.
187 Степан Мишанич
61. Колесса Ф. Українська усна словесність. — С. 79.
62. Окремі елементи художньої системи голосінь порушені в працях
В.Данилова, М.Групіевського, Ф.Колесси, І.Свснціцькоготаін., однак ос­
новна синтетична робота по аналізу художньої системи голосінь у їх
порівняльному зіставленні чекає на своїх дослідників.
63. Веселовский А.Н. Историчсская позтика. — С. 234.
64. Штернберг Л.Я. Основи первобьітной религии // Первобьітная
рслигия в свете зтнографии. — Л., 1936.- С. 12.
65. Курило О. Матеріали до української діалектології та фольклори­
стики.- К., 1928.- С. 9.
66. Зап. 1970 р. В.Мицик в с. Мохнач Чорнобаївського р-ну Черкась­
кої обл. від К.І.Троцької, жінки літнього віку // ІМФЕ, ф. 14-3, од. зб.
1230, арк. 16.
67. Кулиш П. Записки о Южной Руси. — Спб., 1856. — Т. 1. — С. 303-
311; Терещеико С.М. Перекази про завмирання // Етнографічний
вісник. К., 1930.— Т. 9. О 97-109; Білий В. Оповідання українських
завмиральників//Етнографічний вісник.— К., 1930.— Т. 9.- С.53-95.
68. БюхерК. Работа и ритм. М., 1923. — С. 288.
69. Маломуж Д. Магічні елементи в похоронному обряді на
Звеї шгородщині // ІМФЕ, ф. 1-4, од. зб. 203, арк. ЗО.
70. Позначений Н. Заговори: Опьіт иселедования происхождения и
развития заговорньїх формул.— Пг., 1917.— С. 145.
71. Еремина В.И. Историко-зтнографическис истоки «общих мест»
похоронних причитаний. — С. 79.
72. Пропп В.Я. Русские аграрнне праздники. Л.. 1963. — С. 23.
73. Сьімонович З.А. Магия и обряд погребения в черняховскую зпо-
ху // Советская археология. — 1963. — № 1. — С. 59.
74. ПидерлеЛ. Славянские древности. М., 1956. — С. 207.
75. СгегміткіЗ. Окоіігїа 2а Опіекігека тіескі 8ігуіет і Ьотпіса. — Е\УО\У,
1811. Цит. за: ЗНТШ.— Т. 44.— С.45; СоІеЬіошакі І. Ьисі роїккі,іе§о г\уусга]с,
гаЬоЬопу. — Шагегаша, 1830. —- С. 254-257.
76. Див. розділ жартівливих голосінь у даному виданні.
77. Данилов В. Носители похоронних причитаний в Малороссии //
Киевская старина. 1905.— № 4.— С. ЗО.
78. Колесса Ф. Речитативні форми в українській народній поезії.—
С. 28.
79. Етнографічний вісник.— К., 1930.— Кн. 9.— С. 58. Як бачимо з
цього фрагменту спогаду, в народі диференціювали різні види голосіння.
Оповідачка вживає три терміни («плакати», «голосити», «приказувати»),
які розуміє не тільки як синоніми.
80. ІМФЕ, ф. 14-3, од. зб. 441, арк. 1111.
81. Белов В. Лад: Очерки о народной зстетикс. — Л., 1984. С. 263.
82. Данилов В. Порівняння смерті і весілля в українських погрібових
188
Поетика фольклорних жанрів
голосіннях//Україна. 1907.— №6.- О 355.
83. Данилов В. Символика птиц и растений в украинских похоронних
нричитаниях.— О 626.
84. Васильєв А.Г. Композиционнне особенности похоронних причи­
таний // Из истории русекой народной поззии. Русский фольклор. — Л.,
1971. — Т. 12.-С. 95.
85. Бонч Бруевич В. В.И.Ленин об устном народном творчестве //
Советская зтнография. 1954.— №4.— С. 118-120.
86. Колесса Ф. Українська народна словесність. — С. 79-80.
87. Колесса Ф. Думи і похоронні голосіння. — С. 13.
88. Данилов В. Одна глава об украинских похоронних причитани-
ях. С.204.
89. Колесса Ф. Думи і похоронні голосіння.— С. 10.
90. Там же.
91. Там же.
92. Украинскис народннс думи.— М., 1972. — С. 230.
93. З гір карпатських.— Ужгород: Карпати, 1981.— С. 267-268.
94. Українські’народні думи та історичні пісні.— К., 1955.— С. 178.
95. Чубинский П. Труди зтнографическо-статистичсской зкепедиции
в Западно-Русский край… — Спб., 1874.— Т. 5.— С. 284.
96. Потебня А.А. Слово о полку Игорсвс: Текст и примечания.—
Харьков, 1914.- С.2.
97. Колесса Ф. Речитативні форми в українській народній поезії.
— С. 48-49.
98. Свенціцький І. Похоронне голосіння і церковно-релігійна поезія;
Успенский Д.И. Похоронимо причитания // Зтнографическое обозре-
нис. — 1892. Т. 2-3; Адрианова-Перетц В.П. Лирико-зпичсскис плачи
в давнсрусской литсратурс // Очерки позтического стиля Древней
Руси.- С. 135-180.
99. Основа. 1862.- № 7. С. 29-46..

Категорія: Степан Мишанич. Фольклористичні та літературознавчі праці: Том 1.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.