Степан Мишанич. Фольклористичні та літературознавчі праці: Том 1.

ОДИН ІЗ ПІДРОЗДІЛІВ УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ ДУМ — 2

Уперше публікуємо кілька текстів з картин «Козак Мамай». Перші
два з них взято із записів В.Білозсрського, що зберігаються у Санкт-
Петербурзькому архіві Російського географічного товариства (ф. XXXI,
спр. 25, арк. 75-76, 85-88):
ВІРШІ ПРО ГАЙДАМАКА МАМАЯ [72]
Гей, гей бандура моя золотая!
Коли б до тебе жінка молодая,
Скакала б і пляеала до лиха,
Ще не один би чумак цурався грошей міха,
5 Бо як заграю, то не один поскаче,
А підождавши з того весілля,
Не один й заплаче.
Козак душа правдивая, сорочки не має,
Коли не п ‘є, дак [воші] б ‘є,
10 А все не гуляє.
Хоч дивись , не дивись, да ба не вгадаєш,
Як зовуть — не чигиря не пізнаєш!
Хоть як хоч називай, то все позволяю,
А як назовеш крамарем, за те вже полаю.
15 Відкіля я родом в світі всяк хоче знати,
Нема того й в світі, хто може прозвище моє вгадати.
Тільки одна дівчина одгадала,
Що лошака мені доброго подаровала.
Гей, гей! Як я молод бував,
20 Що то во мні була за сила!
Ляхів борючи й рука не мліла;
А тепер сильна [блоха] одоліла:
Здається, плечі й кости болять,
Як день попоб’єшся.
25 То то, бач, недобра лиш наша година:
Скоро цвіт ізов ‘яне, як у полі билина.
Хоть не жаль в степу умирати,
Тільки жаль, що нікому буде поховати:
Жид цурається, а лях не підступить,
ЗО Хіба яка звірина у байрак поцупить.
Не жаль на лаві умирати,
Бо бере охота з ляхами погуляти.
Єсть у мене жупан да смиряга,
Нежартлива шабля-сваха.
35 Вона не раз розозлилась,
Що не в одного католика й голова розвалилась.
206
Поетика фольклорних жанрів
ВІРШІ ПРО ГАЙДАМАКА МАМАЯ [73]
Струїш мої, струни золотії,
Заграйте мені стиха!
Ачей козак (?) [74]
Позабуде лиха.
5 Як день, так ніч
На думці ляха обдурити
Або в жида мішок грошей
Узять на розтрати.
От же ж весна наступає,
10 Що на умі — треба окончати;
Та що іще мене журить,
Як не бачу жида,
Так як ляху борщ порожній
Велика огида.
15 Гай-гай! Як я молод бував,
Що во мні була ж сила!
Було й ляхів борючи,
Рука не мліла.
А тепер і [блоха] сильніша
20 Од ляха здається.
Плечі й кості болять.
Як день попоб’ється.
Так-то, бачу, не довга
Літ наших година:
25 Скоро цвіте, скоро й в ‘яне,
Як у полі билина.
Хоча мені й не страшно
На степу вмирати,
Тільки й жалко, що нікому
ЗО Буде поховати
Та вже ж при старості
На русь пойти мушу.
А чей таки оплакають
35 Попи мою душу.
Тільки ж мені не хочеться
На лаві [75] вмирати,
Бо іще вліче охота
(?) злякати [76]
40 Хоча вже мало ізледащів,
По ще чують плечі,
Бо ще б іще поборовся б
207 Степан Мишанич
Із ляхами к речі.
Ачей би що-небудь
45 Перекинули для смерті;
А бо жиду, або ляху
Мушу носа втерти,
Бо іще против хорвигу
За Вислу трохи,
50 Розперяцця ляхи,
Як од жиру [блохи].
Лучалось не раз варить пиво:
Пив турчин, пив татарин,
І лях — на диво.
55 Лежить чимало і тепер
На степу з похмілля
Мертвих голів і кісток
Од того весілля.
Надія певна
60 Мушкет, сіромаха,
Та ще ж не заржавіла
Й шабля — моя сваха!
Ці тексти з архіву В.Білозерського істотно доповнює запис, який
опублікував І.Ерофеєв62. Оскільки текст подано без розбивки на вірші,
ми «перевели» його у віршовану форму:
Хоч дивись на мене, та ба не вгадаєш,
Відкіль родом і як звуть, ничечирк н[е] скажеш.
Кому траплялось у степу бувати,
То той мусить прізвище моє відгадати.
5 В мене прізвище і не одне, а є їх до ката.
Так звуть, як улучиш на якого свата.
Жид із біди за рідного батька почитає,
А лях милостивим добродієм називає.
Там як хоч назови, на все позволяю,
10 Лиш би не крамарем, то за те й полаю.
Тепер я і сам бачу, що не так в світі стало,
Що від мене й рід одцурався,
А я із горя у парчевий кожух убрався.
Ляхва так трохи угадала,
15 Як коня мені дарувала.
Глянь лиш па герб знаменитий,
Та тоді і узнаєш,
Що я Сава Чалий іменитий,
Герб же сей висить на дубі,
20 А я із горя сиджу долі в парчевій шубі.
208
Поетика фольклорних жанрів
Як кінь у степу на волі,
То так і козак не без долі,
Куди хоче, то туди і скаче,
Що за козаком ніхто не заплаче.
25 Гей, гей! Як я молод бував,
Що то в мене за сила була:
Що ляхів борючи і рука не мліла,
А тепер і вош одоліла.
І все бачу: не довга лиш година,
ЗО Скоро цвіте, скоро в ‘яне, як у степу билина.
Хоч мені й не страшно в степу умирати,
Та жаль, що нікому буде поховати.
Татарин одцурався, а лях не приступи[ть],
Хіба яка звіряка у байрак за ноги поцупе.
35 Іду на Русь умирати,
Щоб наші могли мою душу споминати.
Гей, гей! Не тужіть ви, степи, горели пожареми,
Бо вже пора міняти кожухи на жупани.
Гей, бандура моя золотая,
40 Та коли б до тебе жінка молодая,
Скакала б до лиха,
То не один чумак одцурався б хліба, солі й міха.
Кінь вороний, сам молодий,
Чого ж я журюся?
45 Хіба я ляхів боюся?
Нет, никогда!
Більшість картин, а отже й текстів, що на них уміщені, мають назву
«Козак Мамай», хоча трапляються й інвіі назви: «Мамай, славний козак»,
«Козак-бандурист», «Козак-запорожець», «Кримський запорожець», «З
ляхом разговор» та інші. Постать козака здебільшого не персоніфікова­
на, більше того, козак байдуже ставиться до власного імені, як до слави,
висловлюючи, правда, чітке застереження проти спроб назвати його кра­
марем, тобто іменем свого соціального ворога: «У мене ім’я не одно, а
єсть їх до ката». Проте народний маляр, крім імені «Мамай» та загальних
назв «Козак-бандурист», «Козак-запорожець», «Козак-гайдамака», «Ко-
зак-нстяжиіцс», дає іноді конкретніші імена: «Козак-Шарпило, древній
запорожець», «Сава Чалий іменитий», «Козак Гордій Велсгура», «Іван-
брат» та інші.
До усталеного тексту картини, що складається з чотирьох основ­
них мотивів, викладених чи то римованою прозою, чи то /гумовим віршем,
в окремих випадках додано рядки з історичних козацьких пісень («Ой
не шуми, луже, зелений байраче, // Не плач, не журися, молодий козаче»,
«Ой хто в лузі, озовися, ой хто в темном, окликнися»), зразки паремій
209 Степан Мишанич
(«Гай, гай, як я молодий бував, // По сімдесята вареників їдав, // А тепер,
хамилю, хамилю, // Насилу дев’яносто умелю») і навіть уривки із
Шевчснкових поем, зокрема прикінцеві рядки з поеми «Гайдамаки»:
«Посіяли запорожці в Уманії жито, та не вони його жали, що маєш
робити. Нема правди, не виросла, кривда повиває. Розійшлися запорожці,
куди [який] знає, хто додому, хто в діброву з ножем у халяві жидів
кончать, така й досі нам кругом осталася слава. А тим часом попід лугом,
гаєм ідуть собі запорожці, ідучи співають. «Як нашого Галайди хата на
по[мо]сті… море, добре веде Галайда».
У Шевченка ці рядки звучать так:
Посіяли гайдамаки
В Україні жити,
Та не вони його жали.
Що мусим робити?
Нема правди, не виросла;
Кривда повиває…
Розійшлися гайдамаки,
Куди який знає:
Хто додому, хто в діброву,
З ножем у халяві,
Жидів кінчать. Така й досі
Осталася слава.
Тільки часом увечері,
Понад Дніпром, гаєм
Ідуть старі гайдамаки,
Ідучи співають:
«А в нашого Галайди хата на
помості.
Грай, море! добре, море!
Добре буде, Галайда!»63
Нарешті подаємо ще один текст до картини «Козак Мамай», яка
зберігається в Державному музеї українського образотворчого мистецт­
ва в Києві. Текст уміщено під картиною чотирма колонками; це один з
найповніших текстів, що найближче стоїть до монологу вертепного запо­
рожця, хоча не збігається з ним дослівно64. Оскільки в ньому пропущено
кілька рядків, ми відтворюємо їх за текстом вертепу, беручи відтворені
рядки у квадратні дужки:
Хоч дивися на мене, та ба — не вгадаєш!
Відкіль родом і як зовуть — нічичирк не знаєш!
Коли трапилось кому у степах бувати,
То той можеш прізвище моє угадати.
5 А в мене ім ‘я не одно, а єсть їх до ката!
Так зовуть, як налучиш на якого свата;
210
Поетика фольклорних жанрів
Жид з біди рідного батька почитає;
Милостивим добродієм ляхва називає;
А ти як хоч назови — на все позволяю,
10 Аби лиш не крамарем — за те то полаю.
Тепер, бачу, на світі біда, що мене ецурався рід.
Не бі[й]сь, як був багат.
То тобі казали: Іван-брат.
А тепер, як нічого немає,
15 То ніхто не знає.
А як розживеться голота — та й загуля,
То тоді до чорта роду, і всяк пізнає!
Відкіль родом я на світі —
Всяк із вас хочеш знать примїти.
20 Жен в Січі немає,
Всяк теє знає.
Хіба скажеш з Рима родом,
Або з пугача дід мій плодом?
[Но в тім собі мислиш,
25 Інаково лівиш!
У нас су гаків [77] тільки сліди.]
Дикі коні нам соеєди
Та Дніпрово стрем’ я [78]—
То наше плем ‘я.
ЗО Трохи ляхва угадала,
Що лошака даровала .
Глянь на герб знаменитий,
Він висить на дубі.
Правда, як кінь в степній волі,
35 То так козак не без долі,
Куди хочеш — туди скачет,
За козаком ніхто не заплачеш.
Гай-гай! Як я молод бував, що то в мене за сила була!
Було, ляхів борючи, і рука не мліла,
40 А тепер і ваш. сильніша від ляхів здасться,
Плечі і ноги болять, як день попоб’єшся!
Так то, бачу, недовга літ наших година:
Скоро цвіте і в ‘яне, як у полі билина.
Хоча ж мені і не страшно на степу вмирати
45 Та тільки жаль, що нікому буде поховати:
Татарин цурається, а лях не приступить,
Хіба яка звіряка за ногу в байраки поцупить.
І справді, пристар•ївшись, на Русь піти мушу,
Ачей там [ о ] бпоминають попи мою душу.
211 Степан Мишанич
50 Тілько ж мені і нечос і де вмирати,
Бо ще ж мене влечет охота з ляхами гуляти.
[А хай мені що-небудь крикнуть для смерті.]
Лиш жиду або ляху мушу іще носа втерти!
Хоч уже мало ізледащів, однак чують плечі:
55 Кажеся, поборовся б іще з ляхами, к речі,
А ще б прогнав шеренгу за В[ислу] хоть трохи,
І здалася б ляхва, як од жару блохи!
Случилось мені не раз в степу варить пиво:
Пив турчин, пив татарин, пив лях на диво;
60 Много лежить і тепер в степу з похмілля
Мертвих голов і кісток од того весілля.
Надія в мене певна: мушкет-сіромаха
Та ще не заржавіла сабля, моя сваха.
Хоча ж уже вона і не раз пасокою вмилась,
65 Таки гне вона і тепер якби розозлилась,
То не один католик лобом двинним стане,
Коли ж втікать і схватиться, то на спису застряне.
Да як і лук натяга, брязне тятивою,
То мусить з поля втікать хап кримський з ордою
70 Гей, нуте ж ви, степи, горіть пожарами,
Бо вже час кожухи міняти па жупани з ляхами!
Та як добрий ярмарок удача покаже.
То в бариші жид з ляхом не один поляже!
Пек їм! Як наможуться, то мусиш уступити,
75 Кожух шкарупіль [79] скинеш їм до ката,
А би як ізцураться упрямого свата!
То вже біжиш до Січі могоричу пити!
Цур їм! Бодай як повикли ляхи нас дурити!
Гей, бандуро, моя золотая,
80 Коли б до тебе жінка молодая,
Скакала б і плясала б до лиха.
Що не один би чумак цурався солі міха.
А бо як заграю, не один заскаче.
А пождавши з того весілля, то й заплаче [80].
Певна річ, ми не претендуємо на тс, щоб в одній статті дослідити
складну проблему побутування українського думового епосу в усій різно­
манітності його проявів та у зв’язках із суміжними видами народного
та професійного мистецтва. Йдеться про пошук шляхів і напрямів, у
яких слід вести дослідження, про залучення до аналізу тих пластів
народної культури, котрі дотепер були обійдені увагою або ж викорис­
товувалися спорадично. По-новому, очевидно, слід глянути на здобутки,
які має на цьому полі українська фольклористика минулого. Думи, на-
212
Поетика фольклорних жанрів
родні вірші, дяківсько-бурсацька творчість, народний вертеп, становленню
якого значною мірою сприяли люди осьічені,- все це перебувало в
органічній єдності й було детерміноване тими історичними, культурни­
ми умовами, у яких опинилася Україна в XV — XVIII ст. — у часи
відчайдушного протиборства намаганням «загребущих сусідів» підпо­
рядкувати собі здобутки українського народу в царині як усної, так і
професійної літературно-мистецької творчості. Лише незначну частину
цих матеріалів зібрано, систематизовано й уведено в науку зусиллями
таких сподвижників, як І.Франко, П.Житецький, М.Возняк, Ф.Колесса.
Наше завдання — відновити цю роботу після тривалої вимушеної пере­
рви, об’єднати зусилля фольклористів, літераторів, мистецтвознавців, істо­
риків для її продовження на рівні, якого вимагають досягнення сучасної
світової науки, а також потреби нового українського відродження.

ЛІТЕРАТУРА І ПРИМІТКИ
1. Тичина П. Твори: У б т.- К., 1962.- С. 200.
2. Докладніше про це див.: Лавров Ф. Кобзарі.Нариси з історії
кобзарства України. К.: Мистецтво, 1980. — С. ЗО — 41; [Виступ Г.Хот-
кевича на XII Археологічному з’їзді у Харкові] // Зтногр. обозрение. —
1903.- № 2.- С. 87 — 106.
3. Исторические песни малорусекого народа с обт>яснсниями Вл.Ан­
тоновича и М.Драгоманова. К. — 1874.- Т.1; 1875. — Т.2, вьіп.1.
4. Українські народні думи / Упоряд. і передм. К.Грушевської.—
[К.;Х.], 1931.
5. Украинскис народньге думьі./ Изданис подготовил Б.П.Кирдан. —
М.:ІІаука, 1972.-560 с.
6. Кирдан Б.II. Украинский народпьій знос— М.:Наука, 1965.— С.
143- 158.
7. Кирдан Б.П. Юмор и сатира в позтике зпоса славянских народов /
/ Македонский фольклор. — Зкогде, 1978.— № 21 -22. С. 15.
8. Там же.— С. 24.
9. Див.: Українські народні думи. — С. 210 — 215; Кирдан Б.П. Укра­
инский народний знос— С. 143 — 158, 342.
10. Два варіанти думи, знайдені в рукописному збірнику Кондрацько-
го (XVII ст), опубліковано 1927 р. (Возняк М. Із збірника Кондрацького
кінця XVII в. // Записки Наукового товариства імені Шевченка (далі —
Записки НТШ).- Львів, 1927.- Т. 146. — С. 173 — 176); третій варіант
вміщено у збірнику: II. Чубииський. Трудьі зтногафическо-статистичес-
кой зкепедиции в Западно-Русский край… (далі — Трудьі…). — Спб, 1874. —
Т. 5.- С. 1172, №215.
11. Мартинович П. Українські записи.— К., 1906.— С. 47 — 48;
ЧубииськийП, Трудьі…— С. 1170, № 211.
213 Степан Мишанич
12. ВознякМ. Із збірника Кондрацького…— С. 173 — 176; Записки
Юго-Западного отдела императорского Русского географического об-
щсства (далі — Записки…).- К., 1875.- ї. 2.- С. 127-129.
13. Ревуцький Д. Сучасна пародія на українську народну думу //
Етногр. вісн,- К., 1925.- Кн. 1.- С. 69-71.
14. Колесса Ф. Речитативні форми в українській народній поезії //
Колесса Ф. Музикознавчі праці. — К.: Наук, думка, 1970. — С. 342.
15. Там же.
16. Колесса Ф. Українська усна словесність. — Львів, 1938.— С. 111.
17. Думи / Упоряд. текстів, вступна стаття, приміт. та комент. Г.Пудь
ги. — К., 1969. С. 309-313.
18. Давній український гумор і сатира / Упоряд. Л.О.Махновець. —
К.: Держ. вид-вохудож. літ, 1959.
19. Марсове поле. Героїчна поезія на Україні. Друга половина XVII —
поч. XIX століть/ Упоряд., бібліогр. довідки та приміт. В.Шевчука.—
К., 1989.
20. Українська поезія XVII століття: (Перша половина): Антологія /
Упоряд., вступна стаття та ттриміт. В.В.Яременка. — К., 1988.
21. Митецький П’. Мьісли о народних малорусеких думах. — К., 1893.
22. Див.: Русов А. А. Остап Всресай, один из последних кобзарей
малороссийских// Записки…— К., 1874. Т. 1. — С. 309-366; 1 -52.
23. Мартинович /7. Українські записи. — С. 47 — 48.
24. Максимович М. Малороссийскис песни. — М., 1872. Фотокопія
видання. К., 1962. С. IV -VII.
25. «Думьі суть песнопения, исключитсльно принадлсжаїцие бандурис­
там. От песен отличаются характером болсс повествовательньїм или
зпическим и вольним размером, состояіцим в неопределенном числе то-
нических стоп, хотя иногда (по лирическому характеру украинской по-
ззии) они вдаютея в песню: тогда и размер принимаст опрсдсленньїй,
песенньїй. Стихи почти всегда рифмованпьіс. Содсржапис их больїпею
частиш историческос» {Максимович М. Украинские пароднью песни. —
М., 1834. Ч. 1. С. 2).
26. Затіскі 5. Аппаїея яКе сіє огі^іпе еі §Є8ІІ8 Роїопошт сі Гіїиапопіт
ІіЬгі. Ьірзіае, 1587.—Т.З.—8.379.
27. ^а%іс V. Огасііа 7а Нізіогуа кіоуіпкке пагосіпе роезіе.— [8. 1.], 1876.— 8. 76.
28. Шсіе. 81оупік]е2укароІ$кіе§о.— ХУаижтоа, 1807.— Т. 1.— 8. 549.
29. Величко С. Лстопись собьггий в Юго-Западиой России в XVIII-м
векс. К., 1850.- Т. 2. — С. 535.
30. Див. названі вже збірники в упорядкуванні В.Яременка і В.Шев­
чука.
31. Див. рукописний збірник Кондрацького, українську частину якого
видав кількома випусками М.Возняк.
32. Нудьга Г. Народний поетичний епос України// Думи.— С. 18.
214
Поетика фольклорних жанрів
33. Див.: Марсове поле…- С. 14-19,94-97, 108-111.
34. Див.: Правдюк О. Роменський кобзар Євген Адамцсвич. К.,
1971.- С. 45-65.
35. Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 12 т. К., 1989.- Т. 1.- С.
45.
36. Див. про цс докладніше: Житецький П. Мьісли о народньїх мало-
русеких думах.- С. 58 — 175; Колесса Ф. Українські народні думи у
відношенню до пісень, віршів і похоронних голосінь // Записки НТШ. —
1920.- Т. 130.- С. 1 — 18; 1921.- Т. 131.- С. 1 — 3; 1922.- Т. 132.
С. 37-63; 1923.- Т. 133.- С. 1 -64.
37. Див.: Кирдан Б.П. Украинский народний зпос. — С. 143 — 158.
38. Белов В. Лад.- Л., 1984. С. 263.
39. Давній український гумор і сатира. — С. 373 — 381.
40. Думи.- С. 309-318.
41. Українська поезія XVII століття… — С. 313 — 321.
АІ.Чубинский /7. Трудьі… Т.5. — С. 1172.
43. ВознякМ. Із збірника Кондрацького…— С. 170.
44. Там же. С. 171.
45. Возняк М. Із збірника Кондрацького…- С. 173.
46. Давній український гумор і сатира. — С. 406 — 410.
47. Жартівливі пісні. Родинно-побутові / Упоряд. О.І.Дей, М.Г.Мар-
ченко (тексти), А.І.Гуменюк (мелодії); Вступна стаття О.І.Дея. — К.,
1967. С. 635-640.
48. ВознякМ. Із збірника Кондрацького…— С. 173.
49. Див.: Жартівливі пісні…— С. 762.
ЗО.Чубинский П. Трудьі… — Т.5. — С.1170.
51. Кисвская старина. 1904.- Т. 2. С. 307-308.
52. Кисвская старина. 1904.- Т. 2. С. 307.
53. Кисвская старина. — 1904. Т. 2. С. 307.
54.Чубинский Я.Трудм…— Т.5.— С.1170.
55. Каманін І. Українські богатирі козацької доби // Записки істо­
ричної і філологічної секції Українського Наукового товариства в Києві
(далі — Записки УНТ).- К., 1913. Кн. 11.- С. 74.
56. Срофеїв І. Українські думи і їх редакції// Записки УНТ.— К.,
1910. Кн. 6. С. 61.
57. Ревуцький Д. Сучасна пародія на українську народну думу.— С.
69 — 71.
58. Там же. — С. 69 — 70.
59. Махновець Л.О. Гумор і сатира наших предків // Давній украї­
нський гумор і сатира. — С. 17.
60. Там же.
61. «Малюнки ці були дуже улюблені,— писав з цього приводу
Д.Щербаківський, — їх не тільки чіпляли на стінах, як картини, але й
215 Степан Мишанич
робили на дверях, шафах, скринях, вуликах, робили по всій Україні від
Дону до Карпат: Мамая можна зобачити, наприклад, і у Львові в Націо­
нальнім музеї, тільки вірші на ньому написано латинськими літерами,
хоч і українською мовою» {Щербаківський Д. Козак Мамай: (Народна
картинка)// Сяйво.— 1913.— С. 1.— Окремий відбиток).
62. Див.: Ерофеїв І. Повий варіант малюнка «Козака-бандуриста» //
Ювілейний збірник на пошану академіка Михайла Сергійовича Грутпсвсь-
кого. З нагоди шістдесятої річниці життя та сорокових роковин науко­
вої діяльності.— К., 1928. — С. 27 — 28.— (ВУАН. 36. іст.-філол. відділу;
№ 76).
63. Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 12 т. — Т. 1. — С. 112.
64. Порівняймо, зокрема, цей текст із зразком М.Марксвича, записа­
ним у середині XIX ст. (див.: Обьічаи, поверья, кухня и напитки мало-
россиян. Извлсчсно из ньінешнсго народного бьіта и составлено Нико-
ласм Маркевичем.— К., 1860.— С. 44 — 64. Передрук див.: Давній
український гумор і сатира. — С. 144 — 169).
65. Тексти вірша-думи вміщували па зображенні однойменної карти­
ни, поширеної у XVII — XIX ст. на всій українській території та за її
межами. 28 таких текстів зібрала і передала у наше розпорядження для
включення їх до Повного зібрання народних дум мистецтвознавець Те­
тяна Марченко, за що складаємо їй щиру подяку.
66. Тут, очевидно, має бути «насукані».
67. Ройфс — лікар.
68. Три соломинки — ремінісценція, що вказує на звичай обмивати
мерця на соломі.
69. Хеврс кедойшем люди, що виносять мерця, тобто ті, що обслуго­
вують ритуал поховання.
70. Носати — очевидно, від потати.
71. Мелсх доймс за народними уявленнями, ангел, що сортує душі
мерців, відсилаючи одних до раю, інших — до пекла.
72. Запис супроводжує примітка: «Списал со старинной картини, при-
везенной с Дона в Чсрнигов В.М.Бслозсрский».
73. Біля запису примітка: «Списал в Киевской губ. П.К.»
74. Так у рукопису.
75. У рукопису: «На славі».
76. Так у рукопису.
77. Сугаки — сайгаки, дикі кози.
78. Стрсм’я пороги, швидка течія.
79. ІПкарупіль — зашкарублий.
80. Текст із колекції Тетяни Марченко..

Категорія: Степан Мишанич. Фольклористичні та літературознавчі праці: Том 1.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.