Загнітко А. П. Український синтаксис: навчально-практичний комплекс. Хрестоматія.

Н.Л. Іваницька СКЛАДЕНИЙ ПРИСУДОК

загрузка...
Центральне місце у вивченні теорії членів речення в школі відводиться 
складеному присудку, його різновидам та формам морфологічного вираження. Це й 
зрозуміло. Підраховано, що складені форми присудків вживаються в 17 граматичних 
центрах з кожних 100, а в окремих стилях сучасної української літературної мови -
ще частіше. Наприклад, у науково-технічній чи суспільно-політичній літературі 
складені присудки наявні в кожній четвертій граматичній основі двоскладного 
речення. Увага до складених форм присудків посилюється й тим, що в структурному 
відношенні складені присудки досить різноманітні. 
Усі складені присудки сучасної української літературної мови являють собою 
поєднання двох чи кількох повнозначних слів (за винятком випадків, коли дієслівна 
зв'язка є нульовою), одне з яких обов'язково семантично збіднене, не несе вагомого 
значення, а виконує граматичну роль. Функціональний поділ складеного присудка на 
дві частини є основною ознакою всіх його форм і різновидів. Наприклад: "1 я 
учитимусь як слід і буду вірним сином найкращої на цілий світ мосї Батьківщини " 
(Н. Забіла). Присудок буду сином складається з дієслівної зв'язки буду, яка не 
виражає значення присудка (стану), а лише вказує на те, що присудок стоїть у 1 -й 
особі однини майбутнього часу, тобто виконує граматичну роль. Значення присудка 
(ознака стану, що в ньому перебуватиме особа-підмет) виражається іменником в 
орудному відмінку сином. 
За структурними особливостями складеного присудка та за провідною роллю 
другого компоненга з погляду морфологічних ознак складені присудка поділяються 
на два види: іменний складений та дієслівний складений. У ролі другої частини 
іменного складеного присудка виступає іменник чи інша частина мови, а то й ціле 
словосполучення, а в ролі дієслівного складеного присудка - інфінітив. 
В іменному складеному присудку функцію вираження граматичних (часу, 
особи, способу) виконує зв'язка, яка разом з тим є способом поєднання присудка з 
підметом. Граматичні значення дієслівного складеного присудка виражає допоміжне 
дієслово. 
За основу виділення складених присудків береться, звичайно, семантичний 
принцип, за яким трактується принцип семантичних єдностей сполук "дієслівна 
зв'язка + іменний член", "особове дієслово + інфінітив". Справді, семантична єдність 
компонентів забезпечує сприймання їх як нерозривного комплексу взаємозалежних 
одиниць. Проте семантичний принцип до кінця не розв'язує питання, наскільки 
забезпечена ця єдність у конкретно аналізованій сполуці, де та межа, за якою інші 
структури втрачають її і в синтаксисі виступають окремими членами речення. 
Порівняймо, наприклад, такі сполучення слів: хоче працювати, вирішив працювати, 
запрошує працювати. В усіх випадках інфінітив є необхідним компонентом при 
дієсловах, але тільки сполучення слів хоче працювати виконує роль складеного 
дієслівного присудка. В решті прикладів, незважаючи на семантичну залежність 
інфінітива від дієслова, він виконує роль додатка. Отже, лише семантична єдність 
хоче працювати стала єдністю граматичною, оскільки є одним членом речення -
складеним дієслівним присудком. 
297 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
Те саме можна спостерігати і в складених іменних присудках. Наприклад, у 
сполученнях слів був веселий, став веселий, залишився веселим, повернувся веселий 
смислове навантаження припадає на прикметник веселий. І хоча в усіх цих 
сполученнях слів наявна семантична єдність, вияв її в кожному з них неоднаковий. 
Якщо в сполученні був веселий дієслово був зовсім не виражає семантики присудка 
(його ознаки), а лише виконує граматичну роль, то в кожному з решти сполучень 
дієслова виявляють свої значення. 
Звичайно, став веселий, залишився веселим, повернувся веселий аналізуються в 
школі як складені іменні присудки, хоча зрозуміло, що особливо у сполученні 
повернувся веселий семантична єдність слів не такою мірою відчутна, як, скажімо, в 
сполученні зробився веселий чи став веселий. 
Під час аналізу складених присудків у конкретних реченнях учителеві необхідно 
знати деякі практичні прийоми, які допоможугь відмежовувати складені присудка від 
простих із залежними другорядними членами речення. 
Речення із складеним іменним присудком найчастіше включають у іраматичні 
центри дієслівні зв'язки, що, як відомо, різняться ступенем втрати їх первісного 
лексичного значення. Зв'язки бути, являти собою, становити виконують у реченні 
тільки граматичне значення (виражають значення певного часу й способу). Зв'язки 
стати - ставати, виявитися - виявлятися, лишитися - лишатися, залишитися -
залишатися, зробитися - робитися, назватися - називатися, здатися - здаватися, 
уявитися - уявлятися, доводитися, крім граматичного значення, виражають певні 
відтінки лексичного значення (напівлексичні зв'язки). Зв'язки іти, прийти, приїхати, 
повернутися, сидіти, стояти є Повнозначними дієсловами із значенням руху чи 
стану. 
У школі особливу увагу необхідно звернути на складений іменний присудок із 
дієслівною зв'язкою бути. Відомо, що дієслівна зв'язка бути втратила своє первісне 
значення буття і перетворилася на так звану чисту зв'язку. 
Часто, залежно від контексту, На значення буття можуть нашаровуватися інші, 
додаткові відтінки {перебувати, знаходитись, жити та ін.), наприклад: "Та де б не 
був, де б не шукав дороги, я не забуду вчителя старого " (А. Малишко.); "Попереду 
було стільки щастя, що їм навіть уявлялось, як це може його не бути" (О. Гончар.). 
Залежні від такого дієслова-присудка прислівники і прикметниково-іменникові 
форми виконують, як правило, роль обставини: "Він був у школі (в лісі, в кабінеті, в 
зоопарку і т. ін.)". 
Труднощі виникають при розмежуванні іменників з прийменниками в ролі 
частин складеного іменного присудка та в ролі другорядних членів речення (додатків 
і обставин). Проаналізуймо речення: "Він був у зимовому пальті". Був у пальті є 
ознакою, приписаною підметові він, тобто виконує роль складеного іменного 
присудка, хоча не виключається й можливість постановки запитання в чому? після 
дієслова бути. Отже, запитання в такому разі мало допомагає правильному 
визначенню члена речення. Хоча уважний аналіз розчленованої за допомогою 
запитання конструкції "був у пальті" обов'язково примусить замислитись над тим, 
що в такий спосіб ми підсилюємо невластиву в даному контексті дієслову бути 
семантику - буття. Тому конструкцію "був у пальті" слід розглядати як один член 
речення - складений іменний присудок. Розгляньмо інші приклади: "Того року трави 
і пшениці стояли, як Дунай, косарі були в ціні" (М. Стельмах); "Все буде в порядку". 
Були в ціні, буде порядку - складені іменні присудки. Прийменниково-іменникові 
конструкції вступають тут із дієсловом бути у тісну семантико-граматичну єдність, 
що зумовлюється іншими причинами - фразеологізацією сполук. 
248 
Тема II. Синтаксис простого речення 
Уважний розгляд кожного з речень, спроби різного роду замін, перетворень 
повинні бути в арсеналі постійних прийомів синтаксичного аналізу. Розгляньмо ще 
один приклад: "Вигук захоплення був їй у відповідь " (О. Гончар.). Замість дієслова 
бути можна вжити дієслова пролунав, донісся, отже, ступінь десемантизації (втрати 
первинного лексичного значення) дієслова бути неповний, хоча, безперечно, й тут 
відчутний початок втрати семантики. В такому випадку наявне явище переходу в 
межах членів речення, а тому цілком допустиме подвійне тлумачення синтаксичної 
ролі: був у відповідь - був відповіддю (складений іменний присудок) і був у відповідь 
- пролунав (донісся) у відповідь (простий дієслівний присудок із залежним додатком). 
Залишки первинної семантики зберігають дієслівні зв'язки залишатися, 
лишатися, зоставатися. Виступаючи зв'язками, вони не стільки змінюють, скільки 
послаблюють зв'язок із повнозначними дієсловами: "Землю цю єдину в світі - він 
зберіг живим, і лишився на граніті миру вартовим ". (П. Ксенко.) При вивченні цих 
присудків варто звернути увагу на те, що іменна частина (найчастіше іменник чи 
прикметник) складає із зв'язками нерозкладну семантико-граматичну єдність, 
оскільки дієслова стати, лишитися, зостатися, а особливо зробитися, називатися, 
іменуватися, вважатися, здаватися та інші самостійно майже не вживаються в 
мовленні. Для завершення їх семантики вимагаються іменні слова у фіксованих 
морфологічних формах. 
У ролі зв'язок вживаються й повнозначні дієслова: іти, прийти, приїхати, 
повернутися, сидіти, стояти. Це в основному дієслова на означення руху чи стану: 
"Слався, людино, коли по землі йдеш ти як ратай, сіяч, будівничий" (М. Рильський.); 
"Ішов на фронт рядовим, солдатом, а демобілізувався - гвардії капітаном" 
(В. Минко.); "Зима того року стояла сувора, з вітрами, заметіллю, частими 
хуртовинами" (Н. Рибак.); "Наді мною небес бірюза. Здрастуй, земле, умита 
дощами. Сотні "проти" і лічені "за" побачив я за тими морями. На Вкраїну лечу, де 
сади узялися вишневим рум 'янцем. їхав просто радянцем туди, а вертаюся - тричі 
радянцем " (О. Підсуха.) 
У складних випадках відмежовування іменної частини складеного іменного 
присудка з нульовою зв'язкою від обставин, виражених іменниками з 
прийменниками, необхідно користуватися перетвореннями відповідних структур в 
іменниках у називному відмінку, що є типовою формою вираження іменної частини 
такого присудка: ...честь людини в труді - честь людини - труд; головне не в харчах 
- головне - не харчі. 
Чимало групу предикативних сполук становлять такі, в яких іменники 
виявляють здатність переходити в дієслова: ми в серці - ми сваримося; він у мандрах 
- він мандрує; він у роз'їздах - він роз'їжджає; Віталій з капітаном у дружбі - Віталій 
з капітаном дружать; брат у плаванні - брат плаває. 
Предикативний іменник у місцевому відмінку при нульовій зв'язці передає 
ознаки зовнішнього стану, якісної характеристики, наявності у предмета-підмета тієї 
чи іншої риси (здебільшого зовнішньої): "Дме рівний, спокійний бриз, і небо все в 
зорях, у промінні, у радості" (Ю. Яновський.); "Зал в огнях, кружляють пари, хвилі 
музики пливуть". (В. Сосюра.). 
Чимало труднощів при синтаксичному членуванні викликає структура "особове 
дієслово + інфінітив", у якій інфінітивний елемент в одних випадках може 
виконувати роль складової частини присудка, а в інших - роль другорядного члена 
речення. Все ж таки, незважаючи на нечіткі межі між допоміжними дієсловами у 
складених дієслівних присудках та дієсловами у функції простих присудків із 
залежним інфінітивом у ролі другорядного члена речення, необхідно знати деякі 
299 
/ 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
критерії такого розмежування. Словосполучення міг працювати, мусив працювати, 
вирішив працювати, згодився працювати, приїхав працювати, вимагає працювати 
виявляють семантичну єдність, хоч у реченнях інфінітиви виконують різну 
синтаксичну роль. Ступінь злиття слів (ступінь семантичної єдності) впливає на 
граматикалізацію (синтаксичну роль одного члена речення - складеного присудка чи 
двох - простого присудка і залежного від нього додатка чи обставини, виражених 
інфінітивом). 
В українській мові є група дієслів, які мають абсолютну сполучуваність із 
інфінітивом, тобто після них не може вживатися ніяка інша морфологічна форма, 
крім інфінітива. Це такі дієслова: могти, мусити, зволити, сміти, намагатись, 
намірятися, вміти, умудритись, спробувати. Усі вони разом з інфінітивом 
утворюють складені дієслівні присудки. Частина цих дієслів одержала назву 
"модальних". 
Незважаючи на різний підхід учених до визначення модальності, спільним є 
одне: модальність властива дієсловам, що мають здатність поєднуватися з 
інфінітивом, який і створює потенціальні можливості для дієслів бути модальними, 
служити не для вираження самої дії, а лише вказувати на відношення до неї. 
Переважна більшість дієслів української мови, здатних поєднуватися з 
інфінітивом, не завжди виступають допоміжними. Так, наприклад, семантичне 
значення продовження дії у складеному дієслівному присудку виражають допоміжні 
дієслова продовжувати, зостатися, залишатися. Проте не всі сполуки є складеними 
дієслівними присудками: 
Продовжувати 
Зостатися + інфінітив 
Залишатися 
Ознакою, що відокремлює складені присудки від сполуки "дієслово + інфінітив" 
з обставинним значенням інфінітива, є наявність у реченні обставини місця, яка 
певним чином локалізує дію, виражену особовим дієсловом, забезпечуючи йому роль 
простого дієслівного присудка: "Мірошниченко не залишився в полі ночувати -
повернувся в село". (М. Стельмах). Проте ця формальна особливість часто буває 
недостатньою, тому що нерідко виникають труднощі в розумінні того, чи обставина 
характеризує дієслово, чи ціле сполучення особового дієслова з інфінітивом. Як 
правило, обставина місця наявна при складеному дієслівному присудку з 
інфінітивом, вираженим дієсловами сидіти, лежати, стояти: продовжувати сидіти, 
залишатись лежати, зоставатись стояти. Пор.: залишатися керувати - залишили 
керувати - залишитися для керівництва, але залишитися сидіти (стояти, лежати) 
не перетворюється в інші конструкції. Отже, для дієслів залишатись, лишатись, 
зоставатись у сполученні з інфінітивом характерна втрата типового для них 
лексичного значення і здобуття значення "продовжувати", що має місце лише у 
позиції перед певним рядом інфінітивів. Такі сполучення виконують роль складених 
дієслівних присудків: "Ясногорська подумала раптом, що може отак закам яніти, 
як стоїть. Закам 'яніє справді, реально, за якусь хвилину, і залишиться стояти вічно, 
одна серед цього пустельного степу" (О. Гончар.). 
Може виникнути питання, до яких присудків слід віднести такі, як: хотів бути 
агрономом, можете продовжувати ходити, був змушений повернутися, оскільки вони 
поєднують у собі ознаки як іменного, так і дієслівного присудків. Разом з тим є 
досить ознак, що відрізняють ці присудки від складених іменних та від складених 
дієслівних. 
300 
Тема II. Синтаксис простого речення 
Компоненти присудків ускладненої будови, що нагадують дієслівну зв'язку 
("хотів бути агрономом") чи допоміжне дієслово ("можете продовжувати 
говорити"), структурно і семантично зумовлені. Не всі лексеми, що вживаються в 
ролі допоміжних дієслів у складеному дієслівному присудку та в ролі дієслівних 
зв'язок у складеному іменному присудку, можуть комбінуватись і утворювати такі 
присудки української мови. 
Ці присудки об'єднуються в три групи: 
I. Д + Д. зв. + Пр. 
допоміжне + дієслівна зв'язка у ..+ предикативний 
дієслово формі інфінітива член 
Наприклад: "Ну, а вмів же бути і суворим, і безжальним бути Вишня міг". 
(М. Рильський.); " Любов 'ю хворий до народу - "здоровим" буть не хочу я" 
(В. Сосюра.); "День обіцяв бути сонячним і ясним" (О. Довженко). 
II. Д + Діінф. + Д2інф. 
допоміжне + перший інфінітив + другий інфінітив 
дієслово 
Наприклад: "Не міг він, бідолаха, пережить такого лиха. Та мусив могти". 
(М. Стельмах.) 
III. Д. зв. + Пр. + інф. 
дієслівна + предикативний член ( при + інфінітив 
зв'язка прикметник, дієприкметник 
чи іменник з прийменником) 
Наприклад: "Як же так убого ви живете, чом так занепали ви, скажіть, щоб у 
дні космічної ракети солов я були не в силах зрозуміть? " (М. Рильський) 
Розуміючи специфіку будови таких присудків, учитель у практиці шкільного 
синтаксису може аналізувати їх як складені імені ускладненої будови (якщо останнє 
слово є іменною частиною мови) чи складені дієслівні (якщо останнє слово є 
інфінітивом). 
Зв'язок між головними членами двоскладного речення 
Підрядні зв'язки між словами Зв'язок між підметом 
і 
в словосполученні присудком 
односпрямовані двоспрямовані 
узгодження прилягання предикативний 
керування 
Крім трьох основних способів підрядного зв'язку слів у словосполученнях 
(узгодження, керування, прилягання), в реченні буває ще сурядний зв'язок (між 
однорідними членами речення), а також предикативний (між головними членами 
двоскладного речення). Присудок і підмет, як і член словосполучення, пов'язані між 
собою (семантично й граматично), але підвести цей зв'язок під типові у підрядному 
словосполученні способи зв'язку не завжди можна. Специфіка предикативного 
зв'язку полягає насамперед у тому, що це не однобічно спрямований спосіб 
підпорядкування між словами, коли підпорядковуюче слово зумовлює відповідні 
морфологічні форми підпорядкованого (узгодження, керування) або ж 
підпорядковане слово є морфологічно незмінним (прилягання), а між головними 
членами (підметом і присудком) наявна взаємна залежність (зв'язок координації). 
Між присудком і підметом завжди є зв'язок. Проте в реченнях з різними 
формами підмета та присудка цей так званий предикативний зв'язок буває 
неоднаковим. Специфіка зв'язку залежить передусім від підмета (чи означає підмет 
301 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
предмет: "Дівчина співас", чи підмет є назвою ознаки, яка означається присудком: 
"Бути вчителем — почесно "). 
Предикативний зв'язок може нагадувати узгодження присудка з іменним 
підметом. Якщо підмет виражений омонімічними іменем, спільним для осіб 
чоловічої і жіночої статі (Шура, Валя), незмінюваним прізвищем іншомовного 
походження {Руссо), присудок набуває граматичного значення роду залежно від 
контексту: "Шура виконав домашнє завдання" і "Шура виконала домашнє 
завдання ". 
Нерідко допускаються помилки у вживанні родових форм присудка при підметі, 
вираженому іменником, що є назвою осіб за професією, посадою, званням чи за 
характером діяльності (голова, суддя). Наприклад, "Голова сільради виступив" чи 
виступила, якщо йдеться про голову сільради жінку. Нормативним у сучасній 
українській літературній мові є вживання таких іменників у формах обох родів, а 
отже, й відповідне узгодження з ними дієслівних присудків ("Лікар оглянув хворого" і 
"Лікар оглянула хворого"). Досить часто у мовленні вживаються слова -
конкретизатори роду іменника-підмета: "Голова зборів Олександра Андріївна 
зачитала постанову". 
Конкретизаторами родових значень іменника-підмета найчастіше виступають 
назви видових понять відносно іменників у ролі підмета з назвами понять родових 
(газета "Спорт", журнал "Піонерія", роман "Війна і мир"). Такий підмет 
узгоджується з присудком у роді й числі: "Газета "Спорт" повідомила результати 
змагань"; "Водна станція "Хімік" оснащена всім необхідним для відпочинку". Якщо 
ж іменника, що означає родове поняття, немає, то присудок узгоджується в роді й 
числі з підметом - власною назвою: "Хімік" оснащений усім необхідним для 
відпочинку" (хоч "Хімік" - водна станція). 
При підметі, вираженому сполученням слів без стрижневого слова-іменника чи 
цілим реченням, рід дієслова-присудка відповідає роду пропущеного іменника ( з 
родовою назвою): "Я утверждаюсь" написаний П. Тичиною під час війни, після 
розгрому фашистських полчищ па Волзі" (З газети.) 
Підмет, виражений невідмінюваним іменником - назвою тварини, вимагає 
присудка у формі чоловічого роду (в дієсловах минулого часу та умовного способу). 
Лише при необхідності вказати на приналежність тварини до жіночої статі присудок 
одержує форму жіночого роду ("Кенгуру народила мале"). 
Якщо підмет виражений невідмінюваним іменником, що не є назвою тварини, 
форма присудка визначається родовим поняттям щодо назви видової, яка виражає 
предметне значення підмета: "Міссісіпі вийшла з берегів" (річка); "Юманіте" 
повідомила" (газета). При невідмінюваних іменниках - загальних назвах у ролі 
підмета присудок має форму середнього роду: "Таксі під "їхало". 
Складними для кваліфікації предикативного зв'язку є речення з інфінітивними 
підметами. Особливості таких речень зумовлені, з одного боку, формами підмета, а з 
другого - формами присудка. Позиція підмета забезпечує інфінітиву реалізацією 
його основних граматичних значень, а саме: вираження дії без вказівки на спосіб, 
час, особу, число. Інфінітив як одна з незмінних граматичних форм дієслова стає 
схожим на форму називного відмінка іменника: він називає дію так, як називний 
відмінок називає предмет. Таким чином, інфінітив означає незалежну ознаку (дію), 
яка характеризується присудком. Предикативно означувана характеристика 
незалежної ознаки (інфінітива) виступає як часткове значення загального 
граматичного значення підмета - предикативно означуваного члена. 
302 
Тема II. Синтаксис простого речення 
Ядро речення з інфінітивним підметом найчастіше реалізується поєднанням 
таких трьох граматичних форм: "інфінітив - іменник", "інфінітив - інфінітив" та 
"інфінітив - прислівник", які співвідносяться в структурі речення не лише 
граматично, а й мають семантичні обмеження. 
Специфічним для предикативного зв'язку присудка з інфінітивним підметом є 
те, що форма підмета (інфінітив) впливає на вибір форми присудка (іменник у 
називному відмінку, інфінітив чи прислівник). Більша залежність форм присудка від 
підмета простежується у випадках, коли в присудку є дієслово в минулому часі чи 
умовному способі, тобто таке, якому властива категорія роду: "Зміцнювати мир на 
землі завжди було, є і залишається надалі одним з найважливіших завдань партії і 
народу". (З газети). Навіть відсутність морфологічних значень роду й числа в слові-
підметі не заважає йому диктувати дієслову-присудку форми однини середнього 
роду (а не інші), які неначе запрограмовані саме в таких способах вираження підмета. 
Таким чином, форми однини середнього роду можуть розглядатись як зумовлені 
присудком граматичні форми вираження предикативного зв'язку. 
Література 
1. Вихованець 1987: Вихованець І.Р. У світі граматики. - К.: Рад. школа, 1987. 
-150 с. 
2. Вихованець 1982: Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П. 
Граматика української мови. - К.: Рад. шк., 1982. - 207 с. 
3. Вихованець 1983: Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. 
Семантико-синтаксична структура речення-К.: Наук, думка, 1983. -318 с. 
4. Дудик 1985: Дудик П.С. Українська мова: Підруч. Для 7-8 кл. - К.: Рад. шк., 
1985.-268 с. 
5. Іваницька 1986: Іваницька Н.Л. Двоскладне речення в українській мові. -
К.:Вищашк., 1986.-167 с. 
6. Кадомцева 1985: Кадомцева Л.О. Українська мова: Синтаксис простого 
речення. - К.: Вища шк., 1985. - 127 с. 
7. Русанівський 1971: Русанівський В.М. Структура українського дієслова. -
К.: Наук, думка, 1971. - 305 с. 
8. Синтаксис 1975: Синтаксис словосполучення і простого речення. - К.: Наук. 
думка, 1975. -212 с. 
9. Сучасна 1972: Сучасна українська мова: Синтаксис / За ред. І.К. Білодіда. -
К.: Наук, думка, 1972. - 512 с. 
Опубл.: Синтаксис простого речення: Складні випадки аналізу. - К.: Вища шк., 
1989. -С. 46-56.
загрузка...

.

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.