ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ПРОБЛЕМА ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНОСТІ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ (НА ПРИКЛАДІ ПОВІСТІ УЛЬРІХА ПЛЕНЦДОРФА «НОВІ СТРАЖДАННЯ ЮНОГО В.») — Катерина ДАНИЛЮК

Миколаївський державний гуманiтарний унiверситет iмені Петра Могили,
вул. 68 десантникiв, 10, Миколаїв, Україна 54003
Статтю присвячено проблемі інтертекстуальності літературного твору на
прикладі німецької повісті Ульріха Пленцдорфа «Нові страждання юного В.».
Предметом дослідження є особливості мовностилістичної реалізації концепції
інтертекстуальності в тексті пародії. Шляхом аналізу структурно-композицій-
них та мовних засобів, які слугують для створення ефекту пародійності, з’ясова-
но жанрову та мовну концепцію повісті.
Ключові слова: інтертекстуальність, пародія, стилістичне зниження, ком-
плексна метафора, жанрова (мовна) концепція, лінгвопоетичний аналіз.
Явище інтертекстуальності давно привертає увагу літературознавців і лінгвістів.
Теорія інтертекстуальності, що зародилася у середині минулого століття, стала
переходом на новий рівень інтерпретації художнього тексту. М. Бахтін писав про
включення у текст елементів інших текстів, говорячи про «чужий голос», «діалог» у
художньому тексті [7]. Літературознавчий підхід припускає вивчення проблеми
інтертекстуальності з погляду літературних впливів, лінгвістичний же — вивчення
асоціацій, що виникають у читача в процесі впізнавання у тексті слідів інших текстів.
Ця проблема виявляється частиною проблеми читацького сприйняття. Відомо,
що зовсім нову інформацію читач сприймає з більшою силою. Він часто навіть
неусвідомлено намагається знайти в незнайомому тексті щось йому вже відоме.
Автор, вводячи у текст твору цитати або алюзії з інших текстів, розраховує на те, що
ці вкраплення читач упізнає і, в такий спосіб вони створять ілюзію спільної пам’яті
автора й читача, що допоможе читачеві сприйняти художній твір відповідно до
авторського задуму.
За твердженням Г. Фролова, «створені сторіччя назад, твори минулих епох не
втрачають свого значення для нас, зберігають здатність служити новим поколінням,
залишаються істотним чинником наступного розвитку» [5, с. 32]. Час появи роману
Й. В. Ґете «Страждання юного Вертера» — 1774 рік. Через два сторіччя вертерівська
тема одержує нове специфічне втілення в літературі Німецької Демократичної
Республіки (НДР). Проблема ставлення до Й. В. Ґете мала якнайважливіше куль-
турно-політичне значення. У цьому сенсі безсумнівний інтерес для з’ясування зв’яз-
ків між літературою НДР та класичною спадщиною становить повість молодого
прозаїка Ульріха Пленцдорфа «Нові страждання юного В.». Два сторіччя, сповнені142 К. Данилюк
гострими історичними катаклізмами, відокремлюють два здобутки: роман Й. В. Ґете
й повість У. Пленцдорфа. Але тема й герої залишаються колишніми. У центрі
художнього зображення знову стоїть людина зі своїми почуттями й думками, яку не
розуміє суспільство і яка ізольована від нього. Розмірковуючи про досягнення
гармонії особистості з навколишньою дійсністю, з іншими людьми, особистості з її
ідеальними устремліннями й реальними справами, У. Пленцдорф звернувся до
літературного досвіду Й. В. Ґете. «Страждання» вертерівського героя перенесені на
ґрунт нової історичної дійсності. Вони продовжені стосовно долі молодого робіт-
ника-будівельника Едгара Вібо.
Прочитавши два твори, відразу можемо зробити висновок, що сюжетна структура
й система персонажів повісті У. Пленцдорфа є сучасним варіантом історії, розказаної
Й. В. Ґете: парубок, Едгар Вібо, іде з життя, не реалізувавши себе як особистість. Для
чого ж сучасному письменникові знадобилася ґетева модель взаємин парубка з
навколишнім суспільством? Чому, розповідаючи про долю молодого німця середини
ХХ ст., У. Пленцдорф вважає істотною паралель до персонажа класика Й. В. Ґете?
Напевно, для нього важливо було не обмежити випадок Едгара Вібо приватною
долею робочого хлопчини. Відчувалася необхідність розглянути проблему на
широкому тлі національного життя. Перед нами явна подібність двох текстів загалом,
але серйозне розходження їх у деталях: все високе «знижено» до рівня тривіального.
Класичний прийом «зниження» є одним із провідних засобів створення пародійного
ефекту. У своїй повісті У. Пленцдорф пародіює почуття парубка, свого сучасника,
який хоче поставити свої відчуття нарівні з почуттями романтичного Вертера, але
явно не доріс до цього. Саме цим цілям пародіюваня внутрішнього світу молодих
людей 70-х років слугують і сюжетна структура, і система персонажів, і низка
деталей повісті У. Пленцдорфа, які асоціативно пов’язані з романом Й. В. Ґете.
В обох творах ідеться про «страждання», але в тексті повісті У. Пленцдорфа вони
«нові», сучасні. Автор у цьому випадку задає новий напрям читацького сприйняття
старого сюжету. У романі Й. В. Ґете привертає увагу те, що місце, звідки Вертер
переважно пише листи, — це сільська місцевість Вальхайм. Письменник навмисно
використовує вигадану назву, про що він сам повідомляє читачеві, у той час як
У. Пленцдорф вказує зовсім реальні просторово-часові координати. Такі точні, ділові
вказівки «принижують» оповідання, позбавляють його романтизму порівняно з
текстом Й. В. Ґете, де невідомі місцевості навівають сентиментальні, романтичні
мрії. Це на стилістичному рівні, а на змістовому — автор, вказуючи реальні часово-
просторові координати, вимагає від читача звернутися до історії, відтворити в
пам’яті, а комусь поглибити, свої власні фонові знання. У. Пленцдорф починає свою
повість немовби з кінця. У Й. В. Ґете ми теж можемо спостерігати аналогічну
побудову початку роману. І його роман починається з кінця, від імені автора-
«видавця», що вводить нас у суть справи, але тут немає позначення фіналу. У
Й. В. Ґете — це елемент інтриги, крім того, він підкреслює роль художнього вимис-
лу, адже він говорить про зміну власних імен. І те, що в Й. В. Ґете є підкреслено
вигадане, в У. Пленцдорфа претендує на підкреслену автентичність і вірогідність.
Розповідь у романі Й. В. Ґете «Страждання юного Вертера» побудована у формі
листів головного героя Вертера до свого друга. Можна говорити про послідовність
розвитку подій, оскільки листи подано в хронологічному порядку. Форма суб’єктив-
ної розповіді, характерна для Й. В. Ґете, збережена й в У. Пленцдорфа. Це переважно
монолог-звіряння, в обох випадках, що виступає як засіб розкриття внутрішньогоПроблема інтертекстуальності художнього твору… 143
змісту особистості, її заповітних і захованих від зовнішнього спостереження ім-
пульсів. Однак це не листи, і при першому прочитанні взагалі важко зрозуміти, хто
спілкується й з ким. Ми тільки бачимо, що це діалог, ізольовані репліки, але хто їх
вимовляє — на це немає ніяких вказівок.
Ідентифікація мовця відбувається на основі значеннєвого змісту висловлення,
тобто з реплік ми вгадуємо того, хто говорить, бо в діалозі названо також імена тих,
про кого мова йде. Отож, шляхом аналізу, домислювання вдається встановити особи-
стість мовця. Після кількаразового прочитання тексту ми знаємо, що маємо справу з
таким стилістичним прийомом, як поліфонія, або багатоголосся. У повісті, яка має
таку складну композиційно-мовну структуру, де оповідь ведуть декілька оповідачів,
що змінюють один одного без спеціального маркування лексичними засобами,
основний голос належить самому загиблому Едгару Вібо, тобто провідною формою
оповідання є так звана «Ich-Form». Основну оповідь в У. Пленцдорфа веде сам Вібо,
а репліки інших героїв слугують для ускладнення цієї форми оповіді. Як уже було
зазначено, Вертер пише листи своєму другові. А Едгар Вібо як сучасна людина, що
може насолоджуватися всіма досягненнями цивілізації, посилає своєму другові запис
на магнітофонній стрічці. І змістом цієї стрічки є ні що інше, як цитати з тексту
роману Й. В. Ґете. Едгар Вібо намагається порівняти себе з героєм Й. В. Ґете. Це
зіставлення реалізується в У. Пленцдорфа включенням цитат із роману Й. В. Ґете в
моменти найбільшого внутрішнього напруження головного персонажа повісті. У
тексті повісті У. Пленцдорфа звучить голос самого Й. В. Ґете. Тут ми виходимо на
інший рівень інтертекстуальності — цитацію. У тексті повісті У. Пленцдорфа графіка
й орфографія цих цитат стилізовані під розшифрований магнітофонний запис.
Цитований текст не збігається повністю з текстом «Страждання юного Вертера».
Іноді деякі фрази пропущено, або ж відбувається злиття двох самостійних висловлю-
вань в одне. Але істотним є те, що всі перетворення відбуваються без яких-небудь
авторських доповнень і модифікацій. Цитат у вигляді розшифрованих магнітофонних
стрічок у тексті повісті сім.
У романі Й. В. Ґете перед нами такі головні діючі особи: Вертер, Шарлотта
(Лотта), Альберт (наречений, а згодом чоловік Лотти) і друг Вертера Вільгельм.
У. Пленцдорф подає таких героїв: Едгар Вібо, Чарлі, її наречений, а потім чоловік —
Дітер і друг Едгара Віллі. Основна сюжетна лінія як у романі, так і в повісті —
любовний трикутник, тема «третього зайвого».
Споконвічна тема «любовного трикутника» переноситься із часу Вертера у
ХХ ст. І аналіз імен вказує на новий час, «нові» страждання учасників трикутника. А,
як відомо, «…часова орієнтація оповідання — одна з найістотніших характеристик
художнього тексту, бо вона визначає характер використовуваних автором добутку
мовних засобів». [2, с. 27]
Порівнюючи обидва твори, бачимо велику відмінність у використанні авторами
лексичного матеріалу. Роман Й. В. Ґете — еталон класичної прози, шедевр періоду
романтизму. Мова Й. В. Ґете буяє піднесеною лексикою. В У. Пленцдорфа лексика
зведена до простої розмовної, часто фамільярної. Це слова, які використовують y
повсякденному спілкуванні. Мова знижена до вульгарної. Це — молодіжний сленг,
який просто кишить «імпортними словами», і навряд чи за допомогою такої лексики
можна передати глибину почуття любові до жінки, показати щире страждання.
Едгар — сучасний парубок, у якому ми не почуваємо здатності до справжнього
кохання, він лише намагається зіставити свої «страждання» з любовними муками144 К. Данилюк
Вертера. Його духовний світ занадто вбогий і вузький, у ньому немає духовного
багатства, як у Вертера. Про це свідчить мовлення й мислення Вібо. Порівняно з
Й. В. Ґете, в У. Пленцдорфа не знаходимо навіть слів, які можна було б пов’язати з
поняттям «любов», це просто хіть, поклик плоті, прояв тваринного начала. Вико-
ристовуючи молодіжний жаргон, У. Пленцдорф навмисно поглиблює стильове
розходження двох творів. Про одні й ті ж речі обидва герої говорять по-різному. І
саме аналіз подібних прикладів дає можливість зробити висновок про виникнення
відтінку пародійного зниження високого класичного стилю, тобто ефекту
пародійності.
Головні герої живуть у різні сторіччя, Вертер — y XVIII, а Вібо — y ХХ, обидва
вони сучасні. Обидва малюють і пишуть вірші. Але Вертер малює все прекрасне, що
він бачить, а це діти, яких він зустрічає, селяни й, звичайно ж, природа. Вібо ж малює
картини з абстрактною тематикою, але ця абстрактність якнайкраще підкреслює
абстрактність — безглуздість життя Вібо. У процесі читання творів з’являється
відчуття майже цілковитої несумісності обох персонажів. Ми постійно відчуваємо
цю відстань між ними.
Едгар Вібо дуже впевнений у собі, для нього не існує ніяких перешкод, щоб
домогтися жінки. Він постає перед нами в ролі Дон Жуана, «пожирателя» жіночих
сердець. Як і Вертер, Вібо намагається намалювати свою кохану й залишає цей
малюнок собі. Але У. Пленцдорф пародіює тут саму ситуацію: Вертер з любов’ю ма-
лює портрет Лотти, а Чарлі, заздалегідь будучи впевненою в нездатності Вібо до
малювання, сама приходить до нього, щоб він її намалював.
Вібо спершу сприймає книгу про Вертера як безглуздий курйоз, йому просто
хотілося здивувати свого друга. Але потім вона поступово починає заворожувати його,
але захоплює його не так сама книжка, як продовження розпочатої гри, доведення її до
кінця. Едгар відчуває подібність ситуацій, у які він потрапляє, із ситуаціями в романі
Й. В. Ґете. Нові страждання Вібо полягають ще й у тому, що він потрапляє у полон
книги Ґете. Вертер остаточно зважується піти з життя, пише листа до Лотти за три дні
до Різдва, 21 грудня, коли й вирішує вдіяти так, як задумав. За три дні — фатальний
момент. Він хоче піднести «подарунок» Лотті, звільнити її від себе.
Усе ясніше і яскравіше вимальовується моральна, духовна смерть Вертера. У
свою чергу в Едгара Вібо була єдина мета — він повинен був реалізувати свій
життєвий проект — створити розпилювач, який би дав змогу ощадливіше й краще
використовувати фарбу. Він усамітнюється, щоб завершити свій винахід. Як і в тексті
роману Й. В. Ґете, у повісті У. Пленцдорфа вирішальне значення мають ці три
фатальні дні (три дні до Різдва Христового), які виділив собі Вертер для того, щоб
дожити життя й потім усвідомлено вмерти.
Тільки у тексті пародії ці три дні (також три дні до Різдва) відводить для життя
головного героя молодий хлопець, що приїхав на бульдозері знести будиночок
Едгара. Він дає йому три дні, щоб покинути це житло. Так і стається, тільки Едгар
Вібо гине унаслідок нещасного випадку. Незважаючи на безсумнівну подібність,
доля Едгара Вібо зовсім інша, ніж доля Вертера. І все-таки після прочитання книги
нас не залишає відчуття того, що розказана історія теж по-своєму трагічна. Тут ми
можемо поміркувати на тему, що послужило причиною загибелі обох героїв. Це воля
чи доля, чи обставини долі. Вертер і Вібо самі створюють свою долю. Вертер свідомо
йде з життя, а Едгар стає жертвою обставин. Але якби він використовував шанс, щоПроблема інтертекстуальності художнього твору… 145
був у нього завдяки впливу книги про Вертера, він міг би стати іншою людиною.
Отже, можна стверджувати й те, що він теж сам вирішує свою долю.
Вертер зробив висновок про неможливість знайти себе в умовах станової нерів-
ності, байдужості до духовного, людського змісту в особистості. Минуло двісті років,
і юний В. мучиться старими «новими стражданнями». Отже, незважаючи на плин
часу, не зникли причини, що їх викликають. Порівняно з Вертером Й. В. Ґете герой
У. Пленцдорфа ширше й багатогранніше пов’язаний з життєвою реальністю; він пе-
реживає й любовну невдачу, і конфлікт, що виріс у виробничій сфері, і конфлікт із
оточенням.
Обидва герої йдуть із життя, не реалізувавши своїх можливостей повною мірою.
Однак автор «Вертера» не ставив питання про відповідальність особистості за власну
долю й долю світу. А У. Пленцдорф, використовуючи попередній досвід, вимогли-
віше ставиться до людини.
Як ми вже зазначали, автор повісті використовує реальні просторово-часові
координати: ми знаємо, що дія відбувається у другій половині ХХ ст. у Міттенберзі
та Берліні. Така авторська вказівка на реальність не повинна залишатися поза нашою
увагою, і ми впевнені, що автор в такий спосіб залишає нам повідомлення: «Ключ до
розуміння твору — історія». І ми спробували проаналізувати пленцдоріфський
доробок крізь призму історичної ситуації, в якій опинилася Німеччина у другій по-
ловині ХХ ст.
Німецька державність була ліквідована, суспільство втрачає свою національну
ідентифікацію. Молодь «виховується» на «чужому», її приваблює «заборонене»
західне, продиктоване США. Західний вплив відчувається у всіх сферах життя
[6, с. 76—87]. Саме цю ситуацію чітко відображає в своїй повісті У. Пленцдорф. По-
перше, американський вплив відчувається вже в іменах головних героїв: Edgar (Ed),
Charlie, Willie — це все американізми. По-друге, елементи молодіжної моди, які
зображені в повісті: «die echten Jeans», «kurze Röcke», «lange Haare» і т. п. — це
теж вплив Заходу. По-третє, використання в своєму мовленні американських слів в
чистому вигляді: «old», «high», «jumpte», «hält eine Speech», «Blue-jeans-Song» і т. п.
Молодь, відчуваючи «демократію» Заходу, його вседозволеність, шукає нові способи
розваг, і знаходить їх в атрибуті західної молодіжної моди — у наркотиках (гашиші
та опіумі). І навіть пародію на цей момент молодіжного життя впізнаємо в добутку
У. Пленцдорфа. [9, с. 31].
Через західний вплив прискорюється процес інтернаціоналізації культури, який
створює чималі проблеми для розвитку національних рис культури Німеччини.
Люди були позбавлені можливості користуватися культурними здобутками мину-
лих часів [6, с. 320—321]. Це пояснює, чому герої повісті не впізнають у словах
Едгара геніального літературного доробку національної спадщини німецького на-
роду. Так звані культурні революції супроводжувалися знищенням багатьох пам’я-
ток культури [6, с. 320]. У. Пленцдорф пародійно обіграє цю ситуацію, змусивши
свого героя віднайти літературну пам’ятку XVIII ст. в туалеті, а не на книжковій
полиці, як би це мало бути.
Індустріалізація сучасної культури призвела до суперечливих наслідків. З одного
боку, технічні удосконалення сприяють тиражуванню музичних та художніх творів, і
вони стають доступними для широких мас населення, а з іншого — така загальна до-
ступність перетворює мистецькі твори на предмет побуту і знецінює їх. Спрощеність
сприйняття призводить до різкого зниження емоційного впливу на особистість. 146 К. Данилюк
Потрапивши до рук обмеженого, неосвіченого Едгара, книга Джерома Селінджера
«Над прірвою у житі» у трактуванні тінейджера набуває статусу книги «для розваги»:
Едгар сприймає у ній тільки поверхове, а глибинну сутність цієї книги він не може
осягнути. Пекучою проблемою того часу була масова неписьменність [6, с. 324]. Ми
помічаємо, що в творі У. Пленцдорфа немає жодної вказівки на освіченість або гра-
мотність Едгара. Тому, приймаючи до уваги зазначений історичний факт, вважаємо
можливим припустити, що молодий Вібо не є грамотною людиною і він не знайомий
з мистецтвом письма. Саме тому герой У. Пленцдорфа не пише, а надиктовує на
магнітофонні стрічки листи до свого друга. Таким чином автор висміює тут усю
нікчемність та занедбаність освітнього розвитку країни: людей навчили користува-
тися «благами» епохи науково-технічної революції (в тексті цим благом є магніто-
фон), але забули навчити елементарного — грамотно писати.
Друга світова війна з її руйнівними наслідками, протиборство двох військово-
політичних блоків, урбанізація відірвала людей від традиційної культури. Відроджений
модернізм ґрунтувався на запереченні традицій класичного мистецтва, позначений
прагненням створити щось нове, що суперечить встановленим естетичним поняттям.
Провідна роль утвердилася за безпредметним абстрактним мистецтвом [6, с. 330].
Отже, Едгар Вібо виявляється «митцем» свого часу. Але, прочитуючи твір, розумієш,
що для читача важливим моментом повинно бути не те, що Едгар малює, а те, що він
про це думає, як він сам сприймає своє «мистецтво». Словами свого героя автор
висловлює власну думку про мистецтво модернізму взагалі — для нього це суцільне
ідіотство та «nichts Echtes», протиприродність. Ось чому в творі діти малюють краще
від «художника» Вібо, бо діти — це чисті душі, ще не спотворені тоталітарними
віяннями та науково-технічним прогресом, діти малюють те, що вони бачать навколо
себе, вони зображують реальні предмети, вони малюють природу.
Персонажі повісті спрощені й карикатурні. Головний герой, Едгар Вібо, оперує
готовими формулами — цитатами з Й. В. Ґете. Автор висміює їхнє безглуздя,
підкреслює, що автоматизм мови і мислення людини призводить до стандартів її
поведінки, створює трагічну ситуацію — смерть унаслідок нещасного випадку. Тема
смерті є у творі символічною. Від чого помирає Едгар? Його вдаряє струмом під час
конструювання розпилювача для фарби, Едгар хотів сконструювати нову модель
розпилювача, сучасну, він хотів зробити відкриття. Знову паралель з історичними
подіями — науково-технічна революція. Бажання Едгара стати справжнім учасником
цієї революції, а не просто споглядачем, — це і є причина його смерті, але тут смерть
треба розуміти не в буквальному фізичному сенсі. Присутність Едгара в повісті,
тобто його роль оповідача, створює ефект не фізичної, а духовної смерті Едгара.
Отже, розмовляє з читачем, з героями повісті, розповідає насправді не Едгар, а його
померла душа. Без духовних цінностей (а Едгар у своєму житті нічого насправді не
цінував), без справжніх почуттів (Едгар ніколи в житті не переживав справжніх
почуттів) душа юного Вібо помирає, не витримуючи натиску та «гонки озброєнь»
науково-технічної революції свого часу. У такому ракурсі бачення твору вважаємо
можливим трактувати метафорично і «мотив труни» в повісті: труна — це межі, в які
була поставлена молодь у той час, труна — це обмеженість юної душі. Отже,
страждання Едгара Вібо — це страждання його душі, що страждає по-новому: душа
юного героя XVIII ст. (Вертер Й. В. Ґете) страждає від надлишку почуттів, яким не
судилося вирватись назовні назустріч взаємності, а душа юного героя ХХ ст. (Вібо
У. Пленцдорфа) страждає навпаки від відсутності почуттів, від пустоти. Проблема інтертекстуальності художнього твору… 147
Підсумовуючи, зробимо такі висновки:
• у повісті У. Пленцдорфа відображено реальні історичні події, які від-
бувались у 50—70 роках ХХ ст. у НДР, отже, повість є історичною;
• пародійне зображення зазначених історичних подій свідчить про те, що
«Нові страждання юного В.» — це пародія на суспільний устрій НДР тих
часів;
• головна проблема повісті і предмет пародіювання — розвиток національ-
ної самосвідомості та становлення національної самоідентифікації вну-
трішнього світу молоді Німеччини в післявоєнні роки.
Провівши лінгво-поетичний аналіз добутку У. Пленцдорфа, ми наблизилися до
вирішення проблеми інтертекстуальності «Нових страждань юного В.», що означа-
ло відповісти на питання: «Чому і з якою метою У. Пленцдорф обрав саме роман
Й. В. Ґете «Страждання юного Вертера» матеріалом для цитування?» По-перше, як
ми вже зазначили, автора повісті турбувала проблема втрати німецьким народом
(особливо молоддю) своїх національних коренів та традицій, калькування ідей
Заходу та СРСР. У такому ракурсі головною метою автора було підібрати такий
твір, який би «спровокував стрімке відродження та продовження німецьких демо-
кратичних та революційних традицій». Серед таких творів найяскравіше виділя-
лися здобутки класика Й. В. Ґете з його гуманістичними ідеями. По-друге, повість
У. Пленцдорфа — це твір про молодь, отже, зорієнтований на молодь. Це означає,
що перед автором стояло завдання привернути увагу до національної ідеї саме
молодь, оскільки молодь — майбутнє нації. З цієї причини і обрано твір Й. В. Ґете,
твір теж про молодь, але про молодь з яскраво вираженою національною само-
ідентифікацією. У. Пленцдорфа турбує занедбаність душ молоді, вульгарність та
«автоматизм» почуттів молодих співвітчизників. Юний Вертер — це яскравий
приклад чистої, неспотвореної, наповненої непорочними почуттями душі. За
допомогою твору Й. В. Ґете У. Пленцдорф викриває внутрішні протиріччя та
боротьбу протилежностей у поведінці німецької молоді, тобто, кажучи словами
Р. Ваймана, «паралельність, аналогічність сюжетів двох творів приховує в собі
діалектику збігу та несумісності» [11, с. 32] Отже, твір Й. В. Ґете допомагає
У. Пленцдорфу чітко відтворити картину злободенної реальності. Реальність тут
проявляється через колаж цитат наявного культурного тексту, тобто Й. В. Ґете, в
ігровому полі, яке є сплетінням «своїх» / «чужих» слів. З одного боку, «Страждан-
ня юного Вертера» за подібністю сюжету, розгортанням подій — це аналогія до
«Нових страждань юного В.», але у переносному сенсі. Отже, можна сказати що
інтертекстуальність тут відіграє роль комплексної метафори. З іншого боку, твір
Й. В. Ґете відіграє роль тла твору У. Пленцдорфа для постановки актуальних
проблем.
————————————————————————
1. Ґете И. В. Страдания юного Вертера. Фауст. Стихотворения. — М.: Пушкинская
библиотека, 2003. — 752 с.
2. Интертекстуальные связи в художественном тексте. — СПб.: Образование,
1993. — 148 с.
3. Кристева Ю. Бахтин, слово, диалог и роман // Вестник МГУ. — Серия 9. —
Филология. — 1995. — № 1. — С. 97—124. 148 К. Данилюк
4. Науменко А. М. Філологічний аналіз тексту (Основи лінгвопоетики). Навчальний
посібник для студентів вищих навчальних закладів. — Вінниця: НОВА КНИГА,
2005. — 416 с.
5. Фролов Г. А. Наследие романтизма в литературе ГДР. — Казань: Изд-во Казан. ун-
та, 1987. — 208 с.
6. Бураков Ю. В., Кипаренко Г. М., Мовчан С. П., Мороз Ю. М. Новітня історія
(1945—1996 рр.). — Львів: Студії, 1996. — 352 с.
7. Bachtin M. M. Die Ästetik des Wortes / hrgs. von Rainer Grübel — Frankfurt am Main,
1979. — 514 s.
8. Goethe J. W. Die Leiden des jungen Werther. — Frankfurt am Main: insel taschenbuch
Verlag, 1984. — 232 s.
9. Plenzdorf U. Die neuen Leiden des jungen W. — Frankfurt am Main: suhrkamp taschenbuch Verlag, 1983. — 148 s.
10. Textbeziehungen: linguistische und literatur wissenschaftliche Beitrage zur Intertextualität / hrgs. von Joseph Klein, Ulla Fix. — Stauffenburg, 1997. — 215 s.
11. Weimann R. Goethe in der Figurenperspektive: Sinn und Form, 1/73. Rütten & Loenig,
Ost-Berlin: 1973. — S. 22—43
PROBLEM OF INTERTEXTUALITY OF THE WORK OF ART
(AN INSTANCE OF ULRICH PLENZDORF’S “DIE NEUEN LEIDEN
DES JUNGEN W.”)
Kateryna DANYLUK
Petro Mohyla Mykolayiv State University for the Humanities,
10, 68 Desantnykiv St., Mykolayiv, Ukraine 54003
The given article is devoted to the problem of intertextualism of literary work,
illustrated by the example of U. Plenzdorf’s novel Die neuen Leiden des jungen W.
(“New sufferings of the young W.”). Subject of our research shall be seen in
peculiarities of linguistic and stylistic realization of intertextual concept in the text of
parody. Due to the analysis of structural compositional and linguistic means, serving
to create parody effect, it was possible to determine genre and language concept of the
novel.
Key words: intertextuality, parody, stylistic lowering, complex metaphor, genre
(linguistic) concept, linguopoetic analysis. Проблема інтертекстуальності художнього твору… 149
ПРОБЛЕМА ИНТЕРТЕКСТУАЛЬНОСТИ
ХУДОЖЕСТВЕННОГО ПРОИЗВЕДЕНИЯ
(НА ПРИМЕРЕ ПОВЕСТИ УЛЬРИХА ПЛЕНЦДОРФА
«НОВЫЕ СТРАДАНИЯ ЮНОГО В.»)
Екатерина ДАНЫЛЮК
Николаевский государственный гуманитарный университет имени Петра Могилы,
ул. 68 десантников, 10, Николаев, Украина 54003
Статья посвящена проблеме интертекстуальности литературного произве-
дения на примере немецкой повести Ульриха Пленцдорфа «Новые страдания
юного В.». Предметом исследования являются особенности стилистической
реализации концепции интертекстуальности в тексте пародии. Путём анализа
структурно-композиционных и языковых средств, служащих для создания эф-
фекта пародийности, определяется жанровая и языковая концепция повести.
Ключевые слова: интертекстуальность, пародия, стилистическое снижение,
комплексная метафора, жанровая (языковая) концепция, лингвопоэтический
анализ.
Стаття надійшла до редколегії 07.04.2007
Після редагування 06.02.2008
Прийнята до друку 05.05.2008

Категорія: ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.