Степан Мишанич. Фольклористичні та літературознавчі праці: Том 1.

СУЧАСНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ БАЛАДИ В КАРПАТАХ — 1

Усна народна творчість — не скам’яніла спадщина минулих часів, не
потенційний музейний релікт, а чутливе дзеркало бурхливого сьогодення,
важливий складник нашої живої духовності. Це живий організм, в якому
одні клітини старіють і гинуть, а інші народжуються і сягають розквіту.
Цей процес постійних змін у фольклорі наочно простежується і в одно­
му із найдавніших за походженням і разом з тим активно діючих у наш
час жанрів ліро-епічних пісень, за якими закріпилась назва «балади».
Термін «балада» літературного походження, у народі він не має
відповідників, оскільки просто «пісня», чи «довга співанка», «велика
гуцулка», як подекуди називають ці твори, поняття набагато ширші, ніж
балада. Прийнятий сьогодні у всьому світі термін «балада» має тривалу
і досить складну історію, його зміст не був однаковим у різні часи і в
різних народів. Дослідники виводять походження терміна з італійського
«ЬаІІаге» або з провансальського «ЬаІІаг», що значить танцювати. Однак
провансальські хороводи-балади ХІ-ХІІ ст., які супроводжувались вико­
нанням пісень обрядового характеру, як і французькі балади ХІУ ст.
(літературний жанр строго канонізованої форми, що культивувався при­
дворними поетами), мало дотичні до сучасного розуміння змісту балади.
У Англії тривалий час (до XIX ст.) термін «балада» у сучасному його
розумінні був застосований на означення ліро-епічних пісень розповід­
ного характеру, насичених драматичними й трагічними подіями, у фун­
даментальних зібраннях англо-шотландських балад 2-ої половини ХУІІ1
ст., виданих Томасом Персі [ 11. Суттєвою ознакою цих пісень була на­
явність у них елементів фантастики. У період розквіту європейського
романтизму термін «балада» набув поширення у всій Європі і з цього
часу став міжнародним. Зараз він вживається на означення певного жан­
ру у фольклорі, літературі і в професіональній музиці.
Вітчизняна фольклористика вживає термін «балада» з початку
XIX ст., правда, спочатку досить обережно, зважаючи на розмиті жанрові
ознаки цих творів та па псдосліджсність матеріалу. М.Максимович, на­
приклад, визначає балади, як сказання про приватні домашні події, як
твори, що перебувають на межі фольклору і літератури |2]. Частину
балад (Бондарівна, Лимерівна) вчений зараховує до жіночих пісень роз­
повідного характеру. На подальших виданнях та дослідженнях балад
позначилася «вільність» побутування творів цього жанру — їх функціо­
нальна неприкріпленість, розмитість жанрових ознак, перехрещення і
найтісніші взаємини з усією системою пісенних і прозових жанрів як
натгіонального фольклору, так фольклорів сусідніх та більш віддалених
народів, широка гама зображальних засобів тощо.
256
Поетика фольклорних жанрів
Іноді при визначенні балади фольклористи вживали містке по­
нятійне словосполучення «нижча епічна пісня» (на відміну від билин —
«вищої» епіки) та інші, такі ж загальні відповідники: «пісня розповідно­
го характеру», «пісня з розвинутою розповіддю про незвичайні події і
сюжетною значимістю», «думи про звичайні події» тощо [3]. Українські
дослідники наголошують на ліро-епічному характері місцевої балади:
«Балади, — говорить академік Філарст Колесса, — це сумовиті ліро-
епічні пісні про незвичайні події, життєві конфлікти (зудари) з трагіч­
ним закінченням» [4].Однак цими ознаками — сумовитістю ліро-епічної
розповіді про незвичайні події з драматичним розвитком подій і трагіч­
ним завершенням конфлікту зміст поняття балади не вичерпується. Тому
й зустрічаємо в окремих дослідників жанру (М.Андреєва, Д.Балашова)
лише найбільш загальне, орієнтовне визначення жанру. Інші вчені (Б.Пу-
тілов, ГІ.Лінтур, Г.Нудьга) вважають, що стисле аморфне визначення не­
спроможне виділити баладну пісню в системі народнопісенних жанрів, а
тим більше закласти основу її вичерпної характеристики, тому вони
обирають шлях розгорнутої її дефініції.
У баладі, як спостеріг ще Й.-В. Гетс, наявні ознаки трьох основних
родів мистецтва слова: епіки, лірики і драми. Елементи драми і лірики
властиві і героїчному епосу, але не в таких пропорціях, як це маємо у
баладах. Якщо в героїчному епосі домінуючими є розповідне начало
(яке у різних національних фольклорах має своє забарвлення), то для
балади важливим є не лише те, що робить герой, а й те, що він при цьому
думає і переживає. У баладі яскраво виступає постать «розповідача»,
його відношення до зображуваних подій простежується чітко. Тому ліро-
епічний характер балад випливає із їхньої природи, є їх конститутивною
ознакою. Подібним є і співвідношення у баладі епічного й драматично­
го: мало котрий із пісенних жанрів відзначається такою гостротою без­
компромісного конфлікту, динамікою розвитку подій, насиченістю діа­
логів, медитативних монологів тощо.
Хоча жанр балади — поважний за віком (деякі дослідники схильні
знаходити початки його виникнення ще до обрядової пісенності), в
окремих регіонах і в наш час створюються нові балади, виникають нові
мотиви і сюжети на основі цілком реальних життєвих колізій, найчасті­
ше — трагічних випадків. Зрозумілою є, отже, широка шкала художніх
засобів і виразна диференціація методу художнього відображення
дійсності у різносгадіальних за походженням баладах. На одному полюсі
— балади, що супроводжують обряди, класичні зразки із характерною для
них дозою умовності у художньому осмисленні трагічного в реальному
житті, на другому — балади-хроніки, які з життєвою достовірністю і по­
слідовністю зображують конкретну локальну подію із сьогочасного жит­
тя. У системі художніх засобів першої групи велику питому вагу по­
сідає фантастика, мотиви перевтілень, багата символіка, метафоричність
257 Степан Мишанич
художнього слова, фрагментарність та еліптичність у викладі події тощо;
у другій групі переважає реалістичний стиль, виклад подій відзначається
хронологічною послідовністю, докладністю, соціальним та психологічно-
побутовим спрямуванням, значною дозою емоційності, оскільки пісня йде
слідами свіжих подій. Та все ж при всій різниці художнього зображен­
ня ці твори єднає чимало суттєвих моментів, які й дозволяють зарахову­
вати їх до одного жанру. Цс насамперед вибір теми — розповідь про
незвичайну, виняткову подію здебільшого із сфери родинного життя, цс
— напруженість драматичного конфлікту антитетичних сил, безкомп­
ромісність, полюсність характерів персонажів, динаміка ведення розповіді,
розв’язання конфлікту. У центрі баладного сюжету — доля не винятко­
вого епічного героя, а зіткнення звичайних людей, поставлених чи збігом
обставин, чи певною соціальною закономірністю у екстремальну ситуацію.
Через призму індивідуальних, одиничних характерів, через чітко окрес­
лену життєву позицію героя, його ставлення до події, його поведінку в
зіткненні з майже непереборними випробуваннями художник-народ не
лише відображає трагічні, похмурі сторони реального побуту, глибокі
соціальні конфлікти, але насамперед утверджує свої, тобто, народні ідеа­
ли, моральні норми і принципи.
Отже, баладами можна вважати ті епічні пісні про незвичайні
події та драматичні конфлікти родинного та суспільно-побутового ха­
рактеру, які завершуються трагічно. При цьому слід зробити застере­
ження, що трагічне у народному сприйнятті не обов’язково пов’язане із
смертю героя; трагедією в народі сприймалося життя покритки, або ж
така ситуація, коли діти виганяли з дому свою немічну матір, або ж
самі покидали старих батьків і розходились по світах. «Трагічне є страж­
дання або загибель людини — цього цілком досить, щоб сповнити нас
жахом і співчуттям…, трагічне є жахливе в людському житті», ця
думка М.Черпишевського, висловлена ним у праці «Естетичні відношен­
ня мистецтва до дійсності» [5], якнайкраще розкриває одну з найважли­
віших засад естетики народної балади.
Оскільки стисле визначення жанру балади не розкриває її основ­
них ознак, фольклористи вдаються до її розгорнутої характеристики.
Так, ІІ.Лінтур вважає, що балада розповідає про надзвичайні пригоди,
про похмурі, трагічні випадки, які вражають своєю екстремальністю.
Розповідь у баладі не відсторонена, вона емоційна, схвильована і виражає
оцінку дій персонажів, оцінку самої події. Основний фонд балад зобра­
жує простих людей, що волею долі чи збігом обставин опинилися у
незвичайній ситуації, не виходячи при цьому із сфери побуту, особис­
тих взаємин в межах родини, села. До багатьох балад включені елементи
чудесного, фантастичного, хоча сюжет цих балад побудований на соц­
іальній основі. Характерною ознакою баладної поетики є стрімкість і
напруженість розвитку сюжету [6].
258
Поетика фольклорних жанрів
Жанрові параметри народної балади та специфіку жанру вдало
окреслює О.Дей: «Жанр балади, — пише вчений, — слід визначити як
сукупність епічних пісенних творів розгорненої гостро драматичної і
трагічної сюжетності, що реалістично художньо узагальнюють виняткові,
незвичайні до екстремальності та сенсаційності за своєю внутрішньою
конфліктністю життєві події, вчинки та фатальні збіги обставин в осо­
бистій, сімейній і громадській сферах, освітлюючи все цс з позицій тра­
диційної родинно-побутової моралі, переважно від протилежного стверд­
жуючи та відстоюючи її принципи, чим обумовлені психологічна
напруженість сприйняття балад і їх виховна та дидактична дійовість»[7].
Як своєрідний жанр народнопісенної творчості балади відомі у
фольклорі майже всіх народів світу; їх становлення і розвиток пов’я­
зані як з національними фольклорними традиціями, так і з міграційними
процесами при культурних контактах. Тому все більше дослідників схи­
ляється до думки, що балади слід вивчати у системі національного
фольклору та у зіставленні з баладами інших регіонів та народів. Тільки
за таких умов можна досить повно з’ясувати жанрову, художню специф­
іку балади, показати її органічність у національному фольклорному фонді
та її своєрідність у відображенні й трактовці окремих сторін дійсності,
соціально-иобутових протиріч і конфліктів.
Зразком такого аналізу є праця Б.Путілова «Слов’янська історич­
на балада», у якій автор, простежуючи міжслов’янські зв’язки на матер­
іалі циклу балад про татаро-турецьке іго, з’ясовує перехресний характер
цих зв’язків, виражений у наявності несподіваних сюжетних відповідно­
стей балад цього циклу. Природно, говорить вчений, що найбільше число
близьких відповідників зустрічається у баладах народів, мовна й істо­
рична близькість яких є безумовною: чехів і словаків, болгар і маке­
донців, білорусів і українців. Разом з тим, стверджує дослідник, «ми не
можемо говорити про єдиний східнослов’янський репертуар історичних
балад: російський матеріал за складом не збігається з українсько-біло­
руським. Польський частково відповідає чеському і словацькому, частко­
во українсько-білоруському. Українська балада, в свою чергу, може бути
зближена як із західно-, так і з південно-слов’янською» [8].
Виключно вдячним матеріалом для з’ясування ключових проблем
сучасної фольклористики у вивченні специфіки народної ліро-епіки є
багатий баладний фонд Карпатського регіону. По-перше, тому, що тут
зафіксовано значну кількість зразків цього жанру: від найдавніших із
значним ступенем фантастики, в яких відчутний відгомін антропоморфічних
і анімістичних уявлень наших предків, до найновіших, створених слідом
за недавньою локальною подією. Характерною особливістю фольклорного
процесу в даному регіоні є творення балад у сучасних умовах, що дає
можливість наочно спостерігати різні стадії виникнення та еволюції
балади — від початкових форм художнього відображення дійсності,
259 Степан Мишанич
здійснюваних у руслі традиції, але близьких ще до звичайної емпірики
народного життя в баладах-хропіках — до художніх вершин класичної
народної ліро-епіки.
Винятковий інтерес становлять балади Карпат ще й тому, що йдеться
про регіон, який розташований в центрі Європи [9], на своєрідному
міжетнічному перехресті слов’янських і неслов’янських народів. Отже,
балада, як і фольклор даної місцевості загалом, об’єднала багатство ус­
ної творчості і баладні традиції українців, чехів, словаків, угорців, румун
поляків, молдован та інших народів. І, нарешті, антологія кращих записів
народних балад Карпат зайвий раз засвідчує загальноукраїнський корінь
місцевої народної культури, її складні взаємини з культурами сусідніх
народів.
Любов карпатців до епічної розповідної пісні, в якій відбиті важ­
ливі події минулого й сучасного життя, виняткові події родинного та
громадського побуту, різні пригоди героїв, — відзначають всі фолькло­
ристи, що вивчали фольклор цього краю. «Ви мимоволі буваєте вражені,
писав з цього приводу відомий фольклорист Чсслав Нсйман, — незви­
чайною здібністю жителів Покуття до епічної творчості, а саме до ба­
лад… Тут їх маса. Окрім загальновідомих балад тут ви зустрінете на
кожному кроці суто місцеві балади, які оспівують різноманітні, скільки-
небудь помітні в сільському житті випадки… Балади творяться ледве
чи не у вас на очах» [10].
Інтенсивне вивчення народнопісенної творчості в регіоні Карпат
розпочинається з 30-х років XIX ст. За півтора століття тут записано
велику кількість довгих співанок, найбільше класичних балад, що об­
‘єднують приблизно 150 оригінальних сюжетів та не меншу кількість
сюжетів новіших зразків, так званих співанок-хронік. Народна балада
посідає помітне місце у всіх відомих збірниках, які представляють пісен­
ний фольклор Карпат — у публікаціях В.Залсського, Ж.ГІаулі, О.Коль-
берга, Я.Головацького, М.Врабсля, І.Франка, В.Гнатюка, Ф.Колссси, І.Ко-
лесси, В.Шухсвича, О.Роздольського, С.Людксвича, [.Біляката ін.
Тривалий час баладні пісні друкувались упереміж з іншими дов­
гими співанками під назвою «думи» чи «думки» (в збірниках О.Коль-
берга, Я.Головацького), «поетичні оповідання» (в «Гуцульщині» В.Шу­
хсвича). Виділення балади в автономний жанр фольклору в українській
фольклористиці пов’язане з іменем В.Гнатюка. У третьому томі «Матер­
іалів з Угорської Русі» він вирізняє розділ «Балади і романси»'». У
кіпці XIX поч. XX ст. балада стає предметом дослідження таких вчених,
як М.Сумцов, Ц.Нсйман, В.Доманицький, ГФранко, В.Гнатюк, Ф.Колесса,
К.Квітка, Ю.Яворський та ін. [11].
Перший збірник карпатських, або ж «русинських народних балад»
виданий 1944 р. в Ужгороді в перекладі на угорську мову Андором
Ловаші [12]. В збірнику А.Ловаші вміщено 27 народних балад Закар-
260
Поетика фольклорних жанрів
паття в записах переважно Луки Дем’яна. У повоєнний час балади з
терсну Закарпаття публікуються у всіх збірниках, що представляють
пісенність цього краю — Д.Задора — Ю.Костюка — П.Милославського,
П.Лінтура, М.Кречка, В.Гопювського, З.Василенко, С.Мишанича [ІЗ] та
ін.
Велику увагу записуванню та дослідженню балад Закарпаття при­
ділив відомий дослідник епіки Карпат П.В.Лінтур. За три десятиліття
планомірного й цілеспрямованого вивчення фольклору Закарпаття вче­
ний записав понад 700 баладних сюжетів та їх варіантів. На основі
зібраного матеріалу він підготував чотири фольклорні збірники, з яких
вийшли друком два збірники (1959, 1966). Обидва збірники та інші
публікації вченого ввели в науковий обіг понад 200 нових варіантів та
сюжетів з терсну Закарпаття. П.Лінтуру належить серія досліджень ук­
раїнської балади у її зіставленні з баладами інших слов’янських і не­
слов’янських народів [14].
Класичну баладу і сьогодні можна почути майже від кожного
жителя Карпат, від сільських молодіжних гуртів, колективів художньої
самодіяльності, на весіллях, під час родинних оказій, від пастухів на поло­
нинах, над колискою, на вечорницях тощо. Носіями та виконавтгями ху­
дожньо довершених варіантів балад виступають здебільшого талановиті
виконавці, наділені доброю пам’яттю, художнім чуттям. Окремі з них
можуть «виспівати» будь-яку подію, вражаючий факт, тобто «розпові­
сти» про них у формі традиційної довгої співанки.
Талановиті творці і носії епічних та ліро-епічних пісень зустріча­
ються серед представників різних поколінь. Природно, що репертуар
літніх співаків складають усталені класичні баладні зразки, історичні
пісні та «відстояні» співапки-хроніки історичного, побутового, гуморис­
тичного чи сатиричного характеру. Репертуар представників середнього
і особливо молодшого покоління відзначається строкатістю тем, сюжетів
і мотивів, насиченістю як класичними зразками, так і новотворами. На
тпсенний репертуар молоді все більший вплив має популярна музика,
тиражована засобами масової комунікації. На жаль, ця невибаглива пісня,
часто позбавлена будь-якого смислу із примітивною мелодикою, невбла­
ганно руйнує народнопісенні традиції. Цікаві спостереження про окре­
мих талановитих носіїв карпатської епіки зустрічаємо у працях П.Лінтура.
Вчений досяг значних успіхів у вивченні фольклору Закарпаття саме
тому, що орієнтувався у своїй польовій роботі на співпрацю з обдарова­
ними носіями уснопоетичної творчості, протягом тривалого часу вивчав
їх репертуар, записував повторно варіанти одного твору, тобто проводив
спостереження над характером змін фольклору, обумовлених віком ви­
конавців, суспільними перемінами, змінами в особистому житті. Окремих
оповідачів та співаків він вивчав тривалий час — понад десять і більше
років. Географія і число таких інформаторів дедалі зростали: через сту-
261 Степан Мишанич
дентів університету дослідник володів інформацією про більшість обда­
рованих носіїв фольклору з усіх куточків області. Зрозуміло, що само­
тужки він не міг записати репертуар всіх талановитих виконавців, іду­
чи слідами студентських повідомлень, та все ж, коли натрапляв на
справжній талант, вивчав його з усією скрупульозністю та вичерпністю.
На жаль, методика роботи вченого була далекою від досконалості, —
лише в останній період своєї роботи він почав користуватися в по­
льовій роботі магнітофоном. Ми не заперечуємо того, що досвідчений
фольклорист може досяіти плідних результатів, записуючи пісні та каз­
ки «на коліні», однак цей метод не дає можливості фіксувати живе
звучання фольклорного твору в аутентичній ситуації та у всіх нюансах.
Та все ж подвижництвом вченого можна вважати той факт, що його
мережа інформаторів сягала понад 100 першокласних співаків та каз­
карів, від яких він записав кілька тисяч досконалих у художньому плані
фольклорних зразків [15].
Польові матеріали П.В.Лінтура, спорадичні матеріали його попе­
редників і сучасників, багаті записи Г.Дсм’яна, В.Сокола, М.Мишанича,
наші багаторічні спостереження фольклору Карпат — все це склало ту
основу, на якій будувались висновки про сучасне побутування баладної
пісні в Карпатах, про роль і місце талановитих носіїв в збереженні та
розвитку народнопісенної творчості у цьому регіоні. Принциповою
відмінністю нашої праці від досліджень П.Лінтура є вихід за межі Закар­
паття, залучення до аналізу фольклорного матеріалу з усіх районів украї­
нських Карпат — Львівщини, Івано-Франківщини, Чернівеччини.
До числа яскравих носіїв пісенної епіки старшого покоління на­
лежить Параска Андріївна Павлюк (с. Волосянка Сколівського району
Львівської області), Ганна Луківна Яцикович (с. Славське Сколівського
району), Розалія Дмитрівна Підляшсцька (с. Івана Франка), Марія Васил­
івна Спильчак (с. Довге Дрогобицького району), Полага Іллівна Зварич
(с.Рибник Дрогобицького району), Іван Микитович Барнацький (с.Дов­
ге Дрогобицького району), Ганна Іванівна Шуніко (с. Хащованя Сколі­
вського району), Михайло Федорович Шуфрич (с. Барсучина Волівсць-
кого району Закарпатської області), Василь Курах (с. Нижні Ворота
Волівецького району), Анна Павлівна Суханич (с. Раково Перечинського
району), Анна Іванівна Дем’янчук (с. Богдан Рахівського району), Іван
Миколайович Керенович (с. Заперсділля Міжгірського району) та ін.
Поряд із спільними рисами, які єднають цих знавців уснопоетичної твор­
чості — високим громадським авторитетом, природною мудрістю, помно­
женою на багатий життєвий досвід, глибоким інтелектом, спостережливі­
стю, історичним та художнім чуттям, поетичною обдарованістю, великим
за обсягом репертуаром тощо — їм властиві індивідуальні риси, які вияв­
ляються в ідейно-тематичній спрямованості репертуару, в його інтерпре­
тації, своєрідному виконавському стилі.
262
Поетика фольклорних жанрів
Характерна в цьому плані постать Михайла Федоровича Шуфрича,
репертуар якого налічує значну кількість казок, легенд, переказів, обрядо­
вих пісень, коломийок, родинно-побутової лірики і, звичайно, балад. Значну
питому вагу в його репертуарі мають усні оповідання, так звані «випадки
з життя». А життя цього старого бойка було неординарним, багатим на
події, пригоди, сповнене прагненням до кращої долі. Наділений від приро­
ди доброю пам’яттю, спостережливий, допитливий, Михайло Федорович
основу свого репертуару засвоїв в дитячі і юнацькі роки, батракуючи у
багатих односельців, випасаючи сільську худобу на полонинах. Сама ат­
мосфера полонинського життя сприяла засвоєнню великого та різноманіт­
ного уснопоетичного репертуару, який з роками збільшувався, вдоскона­
лювався в пам’яті поетично обдарованого парубка. Одружившись, Михайло
Федорович потрапив у потік смігрантів-заробітчан з надією змогтись на
своє господарство. Далі була виснажлива робота на заводах і шахтах
Америки. Напередодні першої світової війни він повернувся додому, змігся
на сяке-такс господарство, та 1915 року його відправлено на фронт. Пора­
нення, госпіталі в Чехії і Польщі, повернення на фронт, два роки життя в
Росії після полону. Політичні зміни після 1917 р. в Росії дали йому
можливість повернутись додому, до сім’ї.
Зрозуміло, що таке життя, сповнене безперестанної боротьби за
виживання, з численними драматичними ситуаціями, мандрівками «за
тридев’ять земель» у пошуках кращої долі, участю у війні тощо, — на­
клало відбиток на світогляд цього обдарованого верховинця, відбилося і
на його репертуарі та виконавській манері. Тому не дивує перевага в
його пісенному репертуарі ліро-епічних творів з гостродраматичними
сюжетами, високохудожніх оиовідань-спогадів із особистого життя, «об­
катаних» за час, що минув від подій, які лягли в основу цих оповідей.
Баладний репертуар М.Ф. Шуфрича складають понад ЗО оригінальних
сюжетів, серед яких переважають класичні зразки на історичну та соц-
іально-гюбутову тематику: «кінь-вісник смерті», «смсртьДовбуша», «бідна
вдова на панщині» та ін. Слід сказати, що останню рідкісну баладу («Коли
муровали білу маковицю») вперше записав в минулому столітті О. Пав­
лович, із запису якого вона потрапила до збірника Я.Головацького [16].
З того часу повторити запис балади не пощастило. П.В.Лінтур, який
«відкрив» М.Ф.Шуфрича і записав від нього цю баладу, припускає, що
неписьменний верховинець, маючи блискучу пам’ять, міг почути баладу
в дитячі роки, адже в школах Закарпаття учні вчили її напам’ять. Поза
тим можна припустити, що балада зберігалась у фольклорному фонді
окремих носіїв епічної традиції або ж жила активно в певних осередках.
Адже історія фольклористики знає чимало випадків, коли той чи інший
твір, що здавалось би давно відійшов із побутового репертуару, через
значний відрізок часу зафіксований у повноцінному варіанті. З’ясову­
валось, тцо твір живе в активному репертуарі окремих осередків, талано-
263 Степан Мишанич
витих співаків, оповідачів. Записані не лише окремі твори, що, здавалось
би, давно склали фольклорний фонд, але й цілі тематичні, обрядові цикли,
на зразок риндзівкових пісень, ладнання худобі тощо.
Таким чином заміна методів фольклористичної археології польо­
вою роботою, спостереженнями фольклору у його живому побутування
ще раз засвідчила перевірену практикою істину, що цілеспрямована співпра­
ця з обдарованими носіями народнопоетичної творчості, навіть із так
званими «мовчунами», що в силу різних причин відійшли від активної
участі у фольклорному процесі, перетворюють рідкісні для фолькло­
ристів знахідки у звичайне явище, засвідчують перманентну еволюційність
народної традиції.
У репертуарі М.Ф.Шуфрича чимало родинно- та соціально-нобу-
тових балад на теми «смерть чумака», «пані пана убила», «невістка —
тополя», «дівчина — отруйниця», «зловісний сон королевича», «тройзіл­
ля», «убивство жінки з намови матері», «чоловік убиває жінку з намо­
ви коханки», «дівчина — покритка» та ін.
Широкий діапазон фольклорного репертуару у Василя Кураха,
який однаково майстерно розповідає казки, легенди, перекази, бувальщи­
ни, та співає епічні й ліричні пісні. У художньому стилі В.Кураха більше,
ніж в інших співаків, помітний епічний, розповідний елемент.
Славою майстерної оповідачки та співачки користується в Ракові
та околиці Нерсчинського району на Закарпатті Апна Павлівна Сухапич.
Як і більшість провідних майстрів уснопоетичної традиції, Анна Павлівна
відзначається природним розумом, привітним характером, м’якістю, делі­
катністю у поводженні з людьми, гостинністю, тонким поетичним і музич­
ним чуттям, художнім смаком. Баладні сюжети з її репертуару харак­
терні для території, що стоїть на стику кількох етнічних груп : української,
польської і словацької. Разом з тим постать А.ІІ.Суханич належить до
тих носіїв уснопоетичної традиції, в репертуарі яких епіка займає більш
питому вагу, ніж в інших співаків даної місцевості.
Загальновідомо, що балада — загалом унікальний жанр у всьому
пласті народнопісенної творчості. Як показує досвід вичерпної фіксації
пісенного репертуару окремого осередку або обдарованого співака, ба­
лади посідають приблизно 3-5 % від усього пісенного репертуару. Зви­
чайно, можуть бути коливання в залежності від місцевих традицій, інди­
відуальних смаків того чи іншого виконавця тощо. Як засвідчує історія
фольклористики, вивченння репертуару окремих носіїв народнопісенної
творчості, ліро-епічна пісня в карпатському регіоні не виявляє тенденції
до згасання. Це підтверджує зіставлення балад з іншими пісенними
жанрами в численних фольклорних збірниках минулого, рукописні зібран­
ня та глибоке вивчення репертуару сучасних носіїв епічної традиції на
всій території українських Карпат. Наприклад, з 550 пісень, вміщених у
збірнику Вацлава Залеського, 45 належать до балад. Подібне співвідно-
264
Поетика фольклорних жанрів
шення загальної кількості пісень та балад зустрічаємо в збірниках Г.Куп-
чанка — А.Лоначсвського (398 : ЗО), Я.Головацького (1632: 200), в другій
книзі «Покуття» О.Кольбсрга (512:150), М.Врабеля (869:31), І.Колссси
(315 пісень, не рахуючи понад 2,5 тисяч коломийок і шумок: 44 балади),
О.Роздольського — С.Людкевича (з 1500 пісенних мелодій 85 баладних).
Аналогічну картину спостерігаємо в записах В.Гнатюка, В.Шухсвича,
І.Франка, Ф.Колссси, Л.Дсм’яна та в багатьох сучасних записувачів. Отже,
кількість баладних сюжетів може служити певною мірою показником
загального пісенного репертуару чи то окремого носія уснопоетичної
традиції, чи осередку, населеного пункту. Щодо індивідуальних реперту­
арів, то слід зважити на те, що в силу певних причин, кількість балад
може коливатись в той чи інший бік.
Про закономірності співвідношень балад та інших пісенних жанрів
засвідчує репертуар більшості талановитих співаків, носіїв уснопоетич­
ної традиції, з якими велась тривала співпраця. По 25-30 балад в значно­
му за обсягом репертуарі Анни Дсм’янчук, Анни Зсйкан, Ганни Яцико-
вич, Параски Павлюк, Розалії Підляшсцькоїтаін. Вивчення репертуару
цих співаків дає підстави говорити, тцо вплив їхнього життєвого досвіду,
художньої обдарованості позначається не лише на глибокому осмис­
ленні кожного твору, на його інтерпретації, але й на колективному вико­
навстві обрядових, родинно-побутових пісень, окремих балад з перевагою
хорового начала.
Характерною рисою виконавського стилю співаків старшого покол­
іння є усталеність поетичних текстів з їхнього репертуару, дидактична
спрямованість, наявність в закінченнях багатьох балад моралізаторських
сентенцій. Цим співакам здебільшого не потрібно спеціальної підготовки
до виконання, а під час співу у них менше пропусків, повторів, порушень
загальної цілісності художнього твору. Рідко від кого можна почути, що,
мовляв, співалося давно і вже забулося. А якщо і напружує хтось пам’­
ять, пригадучи сюжетну послідовність твору, то це стосується окремих
пісень-хронік, які ще проходять процес колективної «підгонки» до норм
баладної традиції.
Співаки-імпровізатори частіше зустрічаються серед представників
середнього й молодшого поколінь. Обумовлюється це рядом причин, се­
ред яких — природний нахил до творчих пошуків, бажання висловитись
по-своєму, інтерпретуючи той чи інший твір з поправкою до свого розу­
міння і сприйняття навколишнього світу та людських взаємин у ньому.
Лише справжнім майстрам-імпровізаторам щастить домогтися повної
єдності форми і змісту, не порушити художньої цілісності твору. До
таких співаків належить Марія Федорівна Мутка, Параска Андріївна
Павлюк та багато інших, які не лише акумулюють багатий пісенний ре­
пертуар свого осередку, а й привносять чимало нових елементів у поети­
ку традиційних творів. Спостерігається певна закономірність таких змін,
265 Степан Мшианич
витриманих у строгому коломийковому розмірі із привнесенням еле­
ментів поетики коломийки в художньо-образну структуру балади.
Серед співаків-імпровізаторів епічного складу вирізняється по­
стать Івана Васильовича Бігаря, невтомного трудівника із села Рспиннс
Міжгірського району Закарпатської області. Протягом багатьох років
репертуар цього видатного бойка, носія і творця фольклору вивчав
ІІ.В.Лінтур, записували студенти Ужгородського державного універси­
тету та автор цих рядків. Лише кращі зразки з його репертуару (пісен­
ного і прозового), зібрані і видані разом, склали б поважний збірник.
Про обсяг пісенного репертуару І.В.Бігаря свідчить уже той факт, що
від нього записано 35 повноцінних баладних пісень.
Виходець із бідняцької родини, обдарований від природи, спосте­
режливий, допитливий, з доброю пам’яттю, Іван Васильович не мав мож­
ливості здобути освіту в умовах окупованого Закарпаття. Молодим
втратив зір і цс, очевидно, вплинуло на формування деяких індивідуаль­
них рис характеру: замкнутості, зосередженості, напруженості внутрішніх
психологічних процесів його творчої натури. При першому знайомстві з
цією людиною приємно вражає її скромність, делікатність, природний ро­
зум. Брак освіти компенсувався спонтанним засвоєнням багатого кар­
патського фольклору, а потяг до творчості вилився в свідоме імпровізу­
вання, «обробку» традиційних текстів розповідних ліро-епічних пісень.
Майже кожну баладу, історичну пісню він може орнаментувати новими
куплетами, зільшити в обсязі вдвічі чи втричі порівняно з традиційним
варіантом, що побутує в селі, не порушуючи при цьому ідейно-худож­
ньої цілісності твору. У багатьох випадках співак виходить за межі зви­
чайного орнаментування виконуваних пісень, «монтовуючи» в текст нові
мотиви, вдаючись до розгорнутих ампліфікація у трактуванні події, що
лягла в основу твору. Кращі його імпровізації розширені варіанти
балад про гору Кичеру, про тс, як чоловік убив жінку за намовою кохан­
ки — переростають у розгорнуті деталізовані епічні поеми.
На відміну від співаків старшого покоління, в репертуарі Івана
Васильовича крім суто класичних балад («викликання милого чарами»,
«багатий чабан і вбога дівчина», «тройзілля», «розлука голубів», «жінка
розбійника», «дівчина вчарувала хлопця», «дівчина — покритка» та ін.) є
чимало нових сюжетів, витриманих у традиційній художній манері («ка­
ліцтво і смерть лісоруба», «багаті родичі дівчини розлучають закохану
пару», «дівчина дізнається що її милий одружений» та ін).
Типовим представником середнього покоління серед носіїв народ­
нопісенної традиції сучасних Карпат є Марія Степанівна Тирлич із с.
Тур’я-Поляна Перечинського району Закарпатської області. З дитинства
Марія Степанівна зростала у сфері впливу словацького фольклору, оск­
ільки народилася і зростала в словацькій родині. Заміж вийшла за місце­
вого «русина»-українця в сусіднє село, де живе й тепер. В Радянській
266
Поетика фольклорних жанрів
армії (куди її, як і багатьох закарпатських дівчат, забрали підступно
обслуговувати військових) в роки Другої світової війни та в повоєнні
роки) засвоїла чимало російських та радянських масових пісень, та осно­
ву її репертуару складають традиційні лемківські народні пісні, засвоєні
нею ще з дитинства.
Баладний репертуар М.Тирлич (від неї записано понад тридцять
баладних сюжетів з перевагою зразків з яскраво вираженою ліричною
тональністю, ліричною інтерпретацією епічних сюжетів) складають здебіль­
шого сюжети, типові для баладного фонду західних слов’ян («замурована
мила», «смерть коханого на війні», «випробування вірності дружини», зах­
ідна версія сюжету «жінка розбійника», «чоловік-п’яниця доводить жінку
до самоіубства») та загальнословянські балади («невістка — тополя», «роз­
лука голубів», «зведену дівчину прив’язують до сосни косами і спалю­
ють», «чоловік убиває дружину за намовою коханки» та ін.).
До талановитих носіїв народнопоетичної творчості Карпат нале­
жить Ганна Федорівна Савчин із села Мшанець Сколівського району
Львівської області), Гафія Петрівна Коруд із села Ялинкувате Сколівсь­
кого району, Василина Іванівна Беля із села Запереділля Міжгірського
району Закарпатської області, Гафія Василівна Пацан із села Річка
Міжгірського району та ін. Репертуар цих співаків не лише різноманіт­
ний у жанрово-тсматичному плані порівняно з виконавцями старшого
покоління (переважно за рахунок романсів, пісень літературного поход­
ження, радянських масових пісень), але часом багатий і за обсягом і за
кількістю баладних сюжетів. Наприклад, баладний репертуар Г.Пацан скла­
дає близько п’ятдесяти сюжетів — максимальне число балад, записаних
від одного співака в Україні.
Народилася Гафія Василівна 1933 р. в багатодітній бідняцькій ро­
дині на Міжгірщині. Закінчила семирічку, а з часу введення тут кріпос-
иицько-колгоспної системи працювала ланковою (освічена ж!), дояркою,
а як надірвала здоров’я, перейшла працювати вихователькою до дитячо­
го садка. В її обширному репертуарі наявні всі види і жанри уснопое­
тичної творчості, та найбільше вона знає пісень. її світогляд та фольклор­
ний репертуар формувалися на зламі епох, у добу активної руйнації
традиційної народної культури, яку повинна була замінити насаджувана
заходами радянської системи паралельна культурна система. Розпочала­
ся активна руйнація відвічних цінностей, втілених у всій системі народ­
ної культури, в тому числі й у фольклорі, пропагувалися нові орієнтири
у сфері духовності, у яких народна традиційна пісня трактувалася як
архаїка, породжена «проклятим класовим суспільством». її повинна була
заступити ура-патріотична пісня в темпі маршу про «союз нерушимий»,
бо «От Москви до самих до окраин» треба було курити фіміам партії
та її вождям, уславлювати те, що не варт було уславлення. Тому в репер­
туарі Гафії Пацан, Марії Тирлич та їх ровесників традиціцйні пісні орган-
267 Степан Мишанич
ІЧНО поєднані з новими піснями, породженими новими суспільними зру­
шеннями. До їхнього репертуару проникають і радянські масові пісні,
зразки «інтернаціонального», тобто проросійського спрямування, які з
кожного стовпа (бо ж село в першу чергу радіофіковане, а вже потім
електрифіковане) через гучномовці глушать з шостої години ранку до
дванадцятої години ночі) всі природні звуки карпатського села. Ці нові
пісні з новою ідеологією першими опановує молодь (тут на допомозі
школа, кіно тощо), до них прислуховується середнє покоління (бо ж не
всі пісні були бездарними у музичному плані, не всі виголошували
осанну партії), лише старше покоління сприймало радянську декретова­
ну новотворчість як стихійне лихо, якому годі запобігти.
Та все ж основу репертуару середнього покоління носіїв фольк­
лору складають класичні зразки, причому кожний виконавець має свій
базовий репертуар, улюблені теми і мотиви, які відповідають його індив­
ідуальним духовним запитам, смакам. Так, Гафія ІІацан охоче виконує
рідкісні на Закарпатті балади: «дочка — пташка», «труна промовляє»,
«Бондарівна», «смерть розбійника Пструня» та ін. В її репертуарі понад
20 варіантів нових балад (співанок-хронік) на мотиви: «каліцтво і смерть
лісоруба», «солдат убиває.зрадливу дружину», «дівчина помирає від туги
за милим, що поїхав на війну», «зведена дівчина помирає в лікарні», «дівчина
дізнається про одруження милого». Окремі зразки нових балад записані
в останні десятиліття тільки від Гафії Пацан, зокрема такі, як «жінка
народила позашлюбну дитину, коли її чоловік був у війську», «могила
російського генерала в Карпатах», «дівчину-партизанку ведуть на стра­
ту», «мати доводить сина та його наречену до самогубства» і ін.
Такс багатство баладних сюжетів в репертуарі однієї співачки
має своє пояснення і не є рідкістю в умовах сучасного карпатського
села. Балади певною мірою розкривають багатство та різноманітність
всього пісенного репертуару співачки, її загальне обдарування: Гафія
Василівна має природний хист до всіх справ, що входять в обов’язок
звичайної селянки, та все ж вирізняється з-поміж односельців доброю
пам’яттю, художнім чуттям, вона постійно перебуває в гущі творчого,
громадського життя села; з дівочих років бере участь в сільській ху­
дожній самодіяльності, яка на початковому етапі не мала такої заідеоло­
гізованості, комсомольсько-партійного спрямування, як це спостерігаємо
згодом, у час тотального формування «єдиної історичної спільності —
радянського народу». У неї немає водорозділу між активним репертуа­
ром і фольклорним фондом, бо спів — то її природний щоденний стан,
співає вона при першій-ліпшій нагоді: під відповідний настрій «для
себе», в гурті, вдома за роботою, в полі, на родинних та громадських
оказіях, під час численних календарних та родинних свят тощо.
Про інтенсивне життя епічної пісенної традиції в Карпатах свідчить
побутування значної кількості оригінальних баладних сюжетів у рсперту-
268
Поетика фольклорних жанрів
арі молодих співаків, творення нових зразків на місцевому життєвому
грунті. У зв’язку з цим можна говорити про те, що балади постійно
поповнюються новими сюжетами за рахунок побутових драматичних
конфліктів з трагічною розв’язкою, трагедій, пов’язаних із війнами, голо­
дом, стихійним лихом тощо. Та найчастіше творці нових балад звертаються
до побутових драматичних конфліктів, нещасних випадків тощо- Кожна
драматична подія, що вразила народну уяву, може стати предметом нової
пісні. Зрозуміло, що в піснях, створених безпосередньо слідами конкретної
події, переважає хронікальне начало, деталізований виклад перебігу подій,
називання конкретних реалій, імен, топонімів тощо. А оскільки персонажа­
ми новітніх балад стають конкретні, відомі творцям пісень, люди, як пра­
вило, їхні односельці, вони не потребують характеристик, їх замінюють
називання імен, опис драматичної події, щоб співаки відтворили її в своїй
уяві, доповнивши деталями з пам’яті. У Карпатах поширена балада про
загибель чоловіка й жінки від нещасного випадку: вони заблудились у
зимовій завірюсі і обоє загинули, залишивши сиротами малих дітей. У
баладі навіть не називаються імена персонажів, бо це для пісні є несуттє­
вим. І недавня сумна подія — трагедія туристської групи, що сталася через
недосвідченість і довіру одних, через недбалість і необачність других. Сам
факт загибелі молодих студентів у зимовій завірюсі, вразив поетичні
натури, і про цей випадок була складена балада (вперше опублікована
О.Дсєм і С.Грицоювкнизі «Співанки-хроніки. Новини» [17]. Ми не буде­
мо зараз дискутувати з приводу жанрового атрибутування пісні, вкажемо
тільки, що пісня набула поширення далеко за межами району, де знали про
фактичну трагедію. Твір записаний від самого автора ТО. А.Тулайдапа [57],
жителя с. Лазіщина Рахівського району Закарпатської області. Пізніше
записано чимало варіантів, художньо досконаліших від авторської версії
змалювання події, незважаючи нате, що автор не виходив за межі місце­
вої пісенної традиції. Та «завадою» для автора створити довершений твір
високої художньої напруги була зайва деталізація у передачі перебігу
події, тим часом, як твортц наступних варіантів були вільними від цього
тяжіння, для них головним було змалювання самої трагедії, яка траплялася
в Карпатах не так уже й спорадично, яка могла повторитись за відповідних
обставин. Зберігаючи авторську основу, хронологічну послідовність по­
бутової трагедії, нові записи балади розповідають про неї більш узагаль­
нено, без нагромадження зайвих деталей, прізвищ тощо [18].
Розповідь співачки Параски Цепецавер (із с. Луги Рахівського
району Закарпатської області) про трагічну подію, що лягла в основу
пісні, суттєво доповнює баладу, дає цікавий матеріал для спостережень про
характер відображення дійсності в художній творчості. У розповіді відсут­
ня хронологічна послідовність у викладі події, в її основі — акцентування
окремих моментів, які вразили уяву оповідачки, її односельців, і якими
вона хоче поділитись із людьми сторонніми. В центрі її розповіді — про-
269 Степан Мишанич
мовисті деталі, які ніби каталізатор, привертають увагу до події, заставля­
ють уяву створити повну картину трагедії, допомагають домислити те,
що було перед цим, що було потім. Скупо, кількома штрихами повідом­
ляється про саму драматичну подію, про яку всі присутні знають багато, і
детально описується епізод маловідомий, як весною, коли зійшов сніг,
вівчарі знайшли труп одного із загиблих туристів. А в цьому частковому
епізоді одна лише вражаюча деталь: природний колір людського тіла мала
лише вузенька смужка на руці, що залишилася від браслета з позолоченим
годинником. За цією деталлю й пізнали загиблого.
Від Параски Цепецавер, 1947 року народження, матері 10-х дітей,
ми записали чимало коломийок та довгих співанок [19]. Варто при
цьому оговорити умови знайомства із співачкою, щоб мати повніше
уявлення про співочі традиції у цьому районі Гуцульщини. У пошуках
талановитих носіїв фольклору у с. Луги ми звернулись до Гафії Сав-
чук, яка славилася великим пісенним репертуаром, знанням значної кількості
епічних творів, від якої у свій час вів записи і П.Лінтур. Та старенька
жінка на той час занедужала і порадила нам записати окремі сюжети,
характерні саме для Лугів, від своєї молодої сусідки. Параску Михайлів­
ну не треба було довго умовляти, вона охоче погодилась допомогти,
проспівати окремі зразки балад із свого, як виявилось, величезного
репертуару. У ході роботи з’ясувалось, що значно більшим репертуаром
ліро-епічних пісень володіє старший брат співачки Михайло Грижак,
відомий у селі та околиці музика.
Основний запас баладних та родинно-побутових ліричних пісень
Параска Пепсцавср та її брати засвоїли в дитячі роки в родинному
оточенні та від односельців па родинних оказіях, на весіллях, вечірках,
випасаючи отари на полонині тощо.
Працюючи з молодими співаками, ми не раз ставали свідками
частих змін мелодій до пісень, в тому числі й балад. І не лише при
повторних записах, але й у процесі виконання однієї балади «співається
на обидві мелодії, пояснювала в таких випадках співачка, — кому як
подобається».
В сучасних умовах ліро-епічні та епічні пісні виконуються як
чоловіками, так і жінками, хоча кількісний і якісний показник на боці
останніх. Більша варіантність властива класичним сюжетам, найбільш по­
вноцінні художні зразки яких наявні в репертуарі старшого і середньо­
го поколінь. Новаторство, моменти імпровізації властиві більшою мірою
для співаків середнього та молодшого поколінь..

Категорія: Степан Мишанич. Фольклористичні та літературознавчі праці: Том 1.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.