ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

СТРАТЕГІЇ СПРИЙНЯТТЯ МАСОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ В СУЧАСНОМУ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВІ — Анна ТАРАНОВА

Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України,
вул. М. Грушевського, 4, Київ, Україна 01001
У статті розглянуто проблему зміни ставлення до феномену «масової
літератури» в академічному літературознавстві протягом останнього сторіччя.
Протиставлення «елітарної», «високої» та «низької», «масової» словесності, яке
переважало в науковій думці від кінця ХІХ до середини ХХ ст., поступово
замінюється розумінням самобутності та самоцінності масової літератури
завдяки залученню нових підходів до дослідження цього феномена на початку
нового тисячоліття.
Ключові слова: масова література, популярна література, сприйняття,
протиставлення високого та низького, самоцінність масової літератури.
Художню літературу можна поділяти на сегменти за різними критеріями, проте
обов’язково буде один, який по-різному називають різні дослідники, але який має
однакову сутність: найбільш популярна, читабельна, поширена, прибуткова, просто
найбільша за кількістю — масова література.
Словосполучення «масова література» може мати різні значення. У широкому
сенсі — це все те в літературі, що не отримало високої оцінки художньо освіченої
публіки, викликало її негативне ставлення або залишилося нею не поміченим. Необ-
хідно відзначити, що саме поняття масової літератури дослідники трактують по-
різному. Наприклад, термін «масова культура та мистецтво» вживали Й. В. Ґете та
Й.-Ф. Шіллер ще у ХVІІІ ст. на позначення культури народу та народного мистецтва.
На початку ХХ ст. під масовою культурою починають розуміти специфічний різ-
новид культури, притаманний індустріальному та постіндустріальному суспільству,
формування якого відбувається з кінця ХІХ ст.
Роблячи перші спроби означити масову культуру, брали до уваги кількість спо-
живачів і протиставлення «високої» та «низької» культур. Наприклад, романтики і
позитивісти XIX ст. «народними», «популярними» (на противагу елітним, аристокра-
тичним, «ученим») або «низовими» (на противагу «високим») називали близькі за
функціями та обігом феномени в культурах середньовіччя і Відродження, а також
фольклорну словесність і її переробки, міський майданний театр, ілюстровані книги
для «простаків», включно з лубковою книжкою, збірки повчальних і спасенних
текстів для побуту тощо [3, с. 45].
Ототожнення масової культури з культурою народною, безперечно, було певним
історичним етапом вивчення цього феномену. Наступним етапом, який розпочався на48 А. Таранова
початку ХХ ст., стало усвідомлення існування специфічного типу суспільства, яке
відрізнялося від попередніх його етапів ― власне масового суспільства. Масову
культуру почали трактувати як культуру, притаманну саме цьому типу суспільства.
«Народження масової культури та масового мистецтва закономірно відбувалося під
час народження масового суспільства та його дітища ― людини маси. Масова
культура і мистецтво є не результатами проявів вільної творчості мас та особливо
обдарованих природою особистостей, а результатами вільної чи ідеологічно або
комерційно ангажованої діяльності окремих творчо обдарованих людей», ― так ро-
зуміють масову культуру автори фундаментальної роботи «Масова культура та
масове мистецтво: за і проти» [1, с. 6].
Систематичні дослідження саме масової літератури починаються одночасно із
загальним осмисленням масової культури ще у 30-х роках ХХ ст. (необхідно додати,
що поодинокі спроби рефлексії з’явилися значно раніше, проте часто стосувалися
типологічно та функціонально відмінних феноменів — лубкової літератури, фолькло-
ру, інших різновидів народної творчості, а вирізнення суто масової літератури
відбулося саме на початку 30-х років ХХ ст.). Перші дослідники масову літературу
вимірювали в естетичних масштабах високої літератури і відповідно характеризували
її як «не-літературу», кітч, бульварну літературу, звинувачували в низькопробності й
шаблонності, псуванні читацького смаку, дорікали за розважальність, відсутність
серйозних проблем, прагнення затуманити свідомість читача і його «всього-на-
всього» потішити (і те й інше прихильники класицизму ще в XVII—XVIII ст.
закидали роману як жанрові-парвеню). Пізніше спостерігаємо значну соціологізацію
вивчення феномену читання, а в 1980-х з’явився погляд на белетристику як проміжну
ланку між високою та низькою літературами. Погляд на масову літературу зміню-
ється у зв’язку зі становленням літературного канону та відповідно поділом на
високу й масову літератури.
Історично перша тенденція — визначати масову літературу як літературний
«низ» — походить від класицистично орієнтованих теорій, нормативних поетик, які
різко протиставляли жанри високі, серйозні, канонічні й низькі, сміхові, неканонічні.
Б. Дубин вважає, що сам розкол літератури на «елітарну» і «масову» є феноменом
лише новітнього часу. Такий розкол є свіченням переходу найбільших західноєвро-
пейських країн до індустріального, а потім — постіндустріального стану («масового
суспільства»), вираженням суспільної динаміки, невід’ємного від неї соціального і
культурного розшарування. «Масовою» література може стати лише в суспільствах,
де значна, якщо не переважна, частина населення отримала освіту та вміє читати, —
тобто тільки після європейських освітніх революцій XIX ст. і лише за відсутності
жорстких соціальних перегородок, в умовах інтенсивної мобільності населення, його
масової міграції у великі промислові центри [5, с. 314].
Нарешті, для самої літератури згаданий поділ на елітну й масову пов’язаний з
якісно новим соціальним контекстом — кінцем існування в «закритих» світських
салонах, вузьких осередках і виходом на вільний ринок зі всією його грою різно-
манітних інтересів і оцінок. Цей процес, унаслідок якого, власне, і склалася літера-
тура як система, як соціальний інститут, призвів до кардинальних змін у самоусві-
домленні письменників, в уявленнях про функції літератури, про обіг словесності в
суспільстві. Відбулася професіоналізація літературних занять, виник авангард, роз-
горнулася боротьба між літературними угрупованнями. Стратегії сприйняття масової літератури в сучасному літературознавстві 49
Одним із головних моментів цієї міжгрупової боротьби й стала оцінка певних
словесних зразків і літературних практик як «масових», «розважальних» на проти-
вагу «серйозній» словесності. Зрозуміло, що таке оцінювання було виконано з пози-
цій «високої» літератури, точніше — з погляду тих груп письменницького оточення,
для яких ідеологія «справжнього мистецтва», його статусу «справжньої» культури,
його найважливішої соціальної ролі стала основою домагань авторитетного місця в
суспільстві.
В узагальненому вигляді можна сказати, що починаючи приблизно з 1830—1840-х
років, спочатку у Франції, а потім і в інших найбільших літературних системах
Європи сперечалися поборники «авангардної», захисники «класичної» й адепти «ма-
сової» словесності.
На теренах Російської імперії так само порушували це питання. Наприклад, у
журналі «Отечественные записки» 1873 року невідомий автор статті «Дещо про літе-
ратуру промисловості нашого століття» писав: «Існує дві літератури — одна бореться
з невіглаством, інша живе його коштом. Але така література не може мати постійного
та визначеного типу, оскільки, пристосовуючись до духу століття, до панівних
принципів, вона постійно змінюється, щоразу являючи інший характер» [12, с. 27].
С. Оболенська докладно розглядає (на українському матеріалі) ставлення
передових людей з освічених прошарків до «народного читання». З 40-х років XIX
ст. починаються перші спроби створити спеціальні журнали «для народу» [див.: 13].
Але саме відтоді спостерігається «культурна різниця» у читанні, абсолютно різне
сприйняття книг читачами з народу та інтелігентними просвітниками. Лубкова
література виявляється непереможною за цікавістю для селян та робітників, а ви-
знану класику вони сприймають цілком неадекватно (звичайно, з погляду просвітян).
Загалом у Росії масову літературу досліджували до 1917 року й ще деякий час
опісля. Інтерес до масової літератури (на думку Ю. Лотмана, викладену в його широ-
кому огляді цього питання [див.: 9]) виник у російському літературознавстві як про-
тидія романтичній традиції вивчення «великих» письменників, ізольованих від епохи
і протиставлених їй. Такий підхід, що виявився в працях А. Пипіна, У. Сиповського,
О. Веселовського, а пізніше — В. Перетца, М. Сперанського і багатьох інших до-
слідників, зумовив інтерес до низової і масової літератури та був пов’язаний із роз-
ширенням кола досліджуваних джерел і проникненням в історію літератури методів
фольклоризму та лінгвістичних прийомів дослідження. При цьому часто ставили знак
рівності між масовістю й історичною значущістю твору [8, с. 818].
Значно пліднішим виявилося прагнення вчених розглянути взаємодію масового і
вершинного полюсів літератури. Низку цікавих спостережень зробили Б. Ейхенбайм
В. Шкловський. Ю. Тинянов створив струнку теорію, в якій механізм літературної
еволюції визначався взаємовпливом і взаємною функціональною зміною «верхнього»
і «нижнього» її пластів. Цю теорію можна простежити і в контексті західного літе-
ратурознавства — рецептивної естетики та формальної школи.
Естетику рецепції обґрунтували й розвинули німецькі літературознавці з Кон-
станського університету Г. Яусс та В. Ізер. Американський варіант естетики рецепції
відомий як «критика читацького відгуку» (Дж. Каллер, Е. Герш і С. Фіш). Для нашої
теми важливими є поняття «горизонту сподівань» та «естетичної цінності», вза-
ємопов’язані в теорії Яусса. Естетичну цінність він визначає як відстань від гори-
зонту сподівань читача до конкретного твору мистецтва. Це дуже плідна ідея для50 А. Таранова
спроб розрізнення таких явищ літературного процесу, як «висока» та «низька» літе-
ратура, а також виділення літературної класики як окремого рівня літератури.
Масовою літературою, за визначенням Г. Яусса, є твори, які повністю збігаються із
горизонтом сподівань читача, тобто естетична цінність у таких творах відсутня.
Натомість твори зі значною естетичною цінністю дуже сильно відрізняються від
горизонту сподівань читача в конкретну епоху, тому вони переважно залишаються
незрозумілими «поточному читачеві» і входять до канону суспільної класики (зро-
зумілої всім, а не лише фахівцям) зі значним запізненням. Це переважно твори
модерні та авангардні (останні часто так ніколи і не входять до горизонту сподівань).
За теорією Г. Яусса, «висока» літературна продукція майже завжди випадає з
сучасного їй горизонту сподівань, і лише згодом на основі діалогу з традицією та
горизонтом сподівань читача входить у літературний контекст доби. Але цю кон-
цепцію діалогу з традицією раніше за Г. Яусса розглянула формальна школа: Б. Ей-
хенбаум, В. Шкловський, Ю. Тиняновий.
Ю. Тинянов вважав, що у неканонізованій словесності, яка перебуває поза ме-
жами узаконеної літературними нормами традиції та класичного канону, література
знаходить резервні засоби для новаторських рішень майбутніх епох.
Масова література повинна володіти двома ознаками, які суперечать одна одній.
По-перше, вона повинна репрезентувати кількісно поширену частину літератури.
Отже, в певному колективі (і на певному читацькому горизонті) вона буде усвідом-
люватися як культурно повноцінна й така, що володіє всіма якостями, необхідними
для естетичного функціонування. Проте, по-друге, у тому самому суспільстві повинні
діяти норми й уявлення, з погляду яких ця література має оцінюватися низько як
«погана», «груба», «застаріла», як часто й відбувається в академічному літературо-
знавстві.
Історико-літературна концепція теоретиків ОПОЯЗу, зокрема В. Шкловського,
дала струнке пояснення значення масової літератури: література має «старшу» і «мо-
лодшу» лінії розвитку. Старша завжди безплідна. Перемігши, вона прирікає себе на
загибель, перетворюється на банальність, відходить до культурного фону епохи.
Старша лінія втрачає естетичну значущість, а молодша, раніше переможена, підійма-
ється вгору [8, с. 824].
В. Шкловський стверджував: «Витвір мистецтва сприймається на тлі і шляхом
асоціювання з іншими витворами мистецтва. Форма витвору мистецтва визначається
відношенням до інших, до нього наявних форм […] Не тільки пародія, а й будь-який
витвір мистецтва створюється як паралель і протиставлення певному зразку. Нова
форма створюється не для того, щоб виразити новий зміст, а задля заміни старої
форми, яка вже втратила свою художність» [17, с. 542]. Для підтвердження цієї тези
В. Шкловський посилається на тезу Б. Хрістіансена про особливі «диференціальні
відчуття» або «відчуття відмінностей» — цим обґрунтовується характерний динамізм
мистецтва, що виражається в постійних порушеннях створюваного канону. Чи це не
ті самі ідеї горизонту, діалогічності традиції, змінності класичного канону, які нам
пропонує Г. Яусс?
На середину ХХ ст. протиставлення авангарду і класики, генія і ринку, елітного й
масового в Європі та США, які панували в літературознавчій думці з ХІХ ст., оста-
точно втрачає принципову гостроту. Спостерігається відхід від суто літературо-
знавчого розуміння масової літератури — актуальними стають інші підходи, Стратегії сприйняття масової літератури в сучасному літературознавстві 51
переважно соціологічні. З погляду академічного літературознавства масова літера-
тура не є цінною взагалі, тому такий розгляд починають трактувати як недоцільний
для вивчення феномену масової літератури. Відповідно до масових форм літератури
звертається структуралізм, дослідники франкфуртської школи, психоаналітичні та
феміністичні теорії, які, проте, не фокусують увагу на вивченні масової літератури.
Вона існує для них як найбільш розвинений та осмислений теоретично різновид
масового мистецтва та культури. Зазначимо, що протиставлення масової та елітарної
літератури зберігалося у цих теоріях, оскільки зберігалося загальне протиставлення
масової та елітарної культур на цьому етапі досліджень.
З 1970-х років у зв’язку з появою «культурологічних досліджень» починаються
інтенсивні теоретичні дискусії та практичні дослідження феномену масової культури.
Взаємопроникнення високої та масової літератур стає типовою ознакою постмодер-
ної ситуації. Тому відповідно й у спробах осмислити проблеми масової літератури
виникають інші оцінки та підходи — її починають досліджувати як явище культури,
що має і позитивні властивості (хоча такі оцінки виникали й раніше, проте зараз вони
стають вагомішими й обґрунтованішими). У масовій літературі починають вбачати й
позитивні риси для суспільства, але переважно не з естетичного, а переважно з
соціально-психологічного поглядів.
Серед західних дослідників цього періоду позитивні риси масової літератури
відзначав і Дж. Кавелті. У своїй монографії він заперечив звичне уявлення про те, що
масова література є низькою і збоченою формою чогось кращого. Він характеризував
масову літературу як «формульну», схильну до стереотипів, які втілюють глибокі й
місткі сенси і виражають переживання людиною ескапізму, відповідаючи потребі
більшості сучасних американців та західноєвропейців відійти від одноманітності
життя з нудьгою і повсякденним роздратуванням, до впорядкованості буття і, го-
ловне, розваги. Ці читацькі запити, вважав вчений, задовольняються шляхом наси-
чення творів мотивами небезпеки, невизначеності, насильства і сексу.
«Формульність» дослідник вбачав переважно у таких жанрах, як мелодрама,
детектив, вестерн, трилер. Дж. Кавелті підкреслив, що основу масової літератури ста-
новлять стійкі, «базові моделі» свідомості, властиві всім людям. За структурами
«формульних творів» стоять «початкові інтенції», зрозумілі і привабливі для вели-
чезної більшості населення. Відзначивши це, Дж. Кавелті говорив про обмеженість і
вузькість високої літератури, незначної кількості шедеврів. Думку, ніби великі
письменники володіють унікальною здатністю втілювати головні міфи своєї куль-
тури, учений вважав «затертою», тобто помилковою, і зробив висновок, що письмен-
ники-класики відбивали тільки «інтереси й відносини елітної аудиторії, що їх
читала» [6, с. 44—45].
Проте В. Халізєв вважав, що хоча Дж. Кавелті радикально переглянув спів-
відношення літературного «верху» і «низу», «формульність» є властивістю не лише
сучасної масової літератури, а й найважливішою рисою всього мистецтва класи-
цистичного типу [16, с. 131]. Водночас, дослідження Дж. Кавелті спонукає критично
поставитися до традиційної антитези літератури «вершинної» та літератури «ма-
сової». Пізніше Ч. Мукерджи та М. Шадсон прийдуть до думки, що поняття «висока
культура» не існувало завжди та всюди — високу культуру починають визначати
поряд із масовою та на противагу їй, коли культурні форми стають доступними
масам, причому роблять це переважно з політичною метою [11, с. 461]. 52 А. Таранова

Незважаючи на розквіт нових методологій у західному літературознавстві й
виникнення нових підходів до вивчення масової літератури, на радянських теренах
дослідження легкого читва майже припинлося з 30-х до 60-х років ХХ ст. У 60—80
роках ХХ ст. тема масової літератури знову з’явилася у радянському літературо-
знавстві, але розглядається з позицій соціології читання та бібліотечної справи ―
дослідження такого типу проводили працівники сектору соціології читання
Державної бібліотеки СРСР Л. Гудков, Б. Дубін, Н. Зоркая, А. Рейтблат, С. Шведов.
Одночасно з’являються переважно критичні огляди «буржуазної масової культури»
та літератури.
Приблизно з кінця 80-х років і сюди, хоч і з певним запізненням, починають
проникати новітні підходи до вивчення масової літератури у всій її складності. Якщо
на ідеологічному рівні наявність її заперечувалася від початків радянського па-
нування
1
, то з 90-х в російському літературознавстві, культурології та соціології
починає розроблятися проблема соцреалізму як масового різновиду мистецтва.
Отже, спробуємо окреслити сучасне сприйняття проблеми масової літератури. Її
вже не вважають неякісним і примітивним товаром. Форми «масової» літератури, на
думку Б. Дубина, варто розглядати як альтернативні, конкурентні щодо «високих»
способів символічної репрезентації та вирішення єдиного комплексу проблем. Є пер-
спектива побачити і в масовій культурі і в класиці різні групові проекції, спів-
віднесені одна з одною, розгортання єдиного «сучасного» уявлення про людину і
суспільство, побут, історію, нарешті — про саму літературу [4, с. 18].
Такий аналіз дав би змогу побачити, що так звана популярна література — це «та
сама» література, що й література «велика», «справжня» і т. п. Наприклад, у детек-
тиві чи не раніше, ніж в «серйозному» романі, було виявлено і розв’язано проблеми
фіктивності персонажів, підірвано лінійність оповідання, авторську угоду з читачем,
у тексті з’явилася фігура читача. У цьому сенсі масова словесність уже як галузь
літературної промисловості, з одного боку, повторює траєкторію «високої», а з
іншого — є для «серйозної» літератури формою (або механізмом), за допомогою якої
остання немов виходить назовні, втілює в щось зовнішнє і цим долає власні,
внутрішні проблеми і конфлікти.
Окрім того, у сучасному літературознавстві спостерігається тенденція, проти-
лежна до соціологізації досліджень масової літератури: масова література обґрунто-
вано мусить бути об’єктом дослідження не лише соціологічного, але й літературо-
знавчого, оскільки є особливим типом літератури з власними правилами, власними
естетичними законами, багатством жанрів тощо. Формульна література може бути
адекватно описана тільки згідно з власними формотворчими жанровими зако-
нами [10, с. 395]. Але тут постає питання про міру художності масової літератури: оці
«власні естетичні закони» часто є законами позаестетичними. Проте, на думку
В. Самохвалової, відмовляючи масовій культурі у естетичних якостях, не можна
відмовити їй у естетичних функціях [14, с. 188].
1
Наша книжкова пропаганда та літературна політика керується принципом так званого єдиного
призначення культури, що унеможливлює упереджений поділ культурних цінностей на нижчий та
вищий рівні, не визнає умисне творення таких цінностей з розрахунком на невибагливий смак
масового читача і високий смак еліти» [7, с. 138]. Стратегії сприйняття масової літератури в сучасному літературознавстві 53
Отже, масова література вже не постає як знижена висока література, а як
самостійне соціально-культурне утворення. Наприклад, Б. Менцель пропонує тракту-
вати популярну літературу як літературу, бажану для більшості, а не таку, яка
виробляється для більшості [10, с. 394].
Літературне та культурне значення масової літератури, на думку дослідниці, не
може бути встановлене лише на основі інтерпретації тексту — воно має визначатися
за допомогою вивчення рецепції та позалітературного контексту. Те, що в разі роз-
гляду з формально-естетичних позицій масова література видається менш складною,
ніж література «високохудожня», зовсім не означає, що вона позбавлена функції та
сенсу. Через те, що в масовій літературі емоційний зміст домінує над естетичним та
пізнавальним, що вона пов’язана з соціальним контекстом, що її структура та вплив
значною мірою ґрунтуються на натяках на актуальну дійсність, її не можна вивчати
ізольовано від контексту, в якому створюється та існує. Виникнення та вплив масової
літератури значною мірою залежить від позалітературних чинників. Якщо розглядати
літературу не лише як комерційний чи ідеологічний продукт маніпуляції, але і як
форму виразу колективних бажань та фантазій читацької більшості, то методи її
дослідження мають вийти за традиційні дисциплінарні межі [10, с. 397].
Відповідно, відмежування масової літератури від інших різновидів літератури від-
бувається не лише за критеріями художності та довершеності, а й за соціальними
функціями, за способом побутування тощо. Від елітарних форм мистецтва масова літера-
тура відрізняється не лише за ознаками стереотипності, формальності, неестетичності, а й
за критерієм визнаності чи невизнаності панівними групами. Наприклад, Ч. Мукерджи та
М. Шадсон вважають, що межі між елітарною та популярною культурами встанов-
люються та підтримуються не так з естетичних позицій, як за соціальною та політичною
метою: «Те, що зветься літературою, дуже часто залежить від індивідів та суспільних
інститутів, пов’язаних з панівним класом. Визнання твору шедевром — це перш за все
соціальний та політичний хід, а не “судження чистого розуму”» [11, с. 487].
Відмінність між масовою та немасовою літературами визначається і загальними
уявленнями про літературу та художність у певному суспільстві. З цього приводу
Ю. Лотман писав: «Як тільки ми виходимо за межі звичних нам уявлень і тієї
культури, в якій ми виховані, кількість спірних випадків щодо того, що ж віднести до
художньої літератури, починає загрозливо зростати. […] Факти рухомості межі, що
відділяє художній текст від нехудожнього, численні. У цьому сенсі уявлення про
літературу (логічно, а не історично) передує самій літературі» [9, с. 775].
Можна стверджувати, що в сучасному літературознавстві спостерігається відхід
від жорсткого функціонального та естетичного протиставлення високої та масової
літератур. Масова література визнається самоцінним феноменом, який має власну
сферу побутування, власну систему цінностей та функцій, власну сферу застосування
та роповсюдження, як було визначено завдяки застосуванню нових підходів до
дослідження популярних зразків словесності. Проте усвідомлення окремішності
феномену масової літератури від решти літературної продукції відбулося порівняно
нещодавно, тому він потребує подальшого дослідження із застосуванням інтер-
дисциплізнарних та загальнокульторологічних підходів для побудови сучасної теорії
масової літератури.
———————————————————————— 54 А. Таранова
1. Акопян К. З., Захаров А. В., Кагарлицкая С. Я. та ін. Массовая культура и массовое
искусство: «за и против» / Академия гуманитарных исследований. — М.:
Гуманитарий, 2003. — 511 с.
2. Гудков. Л. Д. Массовая литература как проблема. Для кого? // Новое литературное
обозрение. — 1997. — №22. — С. 78—100.
3. Гудков Л., Дубин Б., Страда В. Литература и общество: введение в социологию
литературы. М.: РГГУ, 1998. — 80 с.
4. Дубин Б. Классическое, элитарное, массовое: начала дифференциации и механизмы
внутренней динамики в системе литературы // Новое литературное обозрение. —
2002. — №57. — С. 6—23.
5. Дубин Б. Слово-письмо-литература: Очерки по социологии современной культуры.
М., 2001. — 461 с.
6. Кавелти Дж. Г. Изучение литературных формул // Новое литературное обозре-
ние. — 1997. — № 22, С. 33—64.
7. Канторович В. Литература и читатель. — М.: Знание, 1976.
8. Лотман Ю. М. Массовая литература как историко-культурная проблема // Лотман
Ю. М. О русской литературе. — СПб.: Искусство-СПБ, 1997. — С. 817—836.
9. Лотман Ю. М. О содержании и структуре понятия «художественная литература» //
Лотман Ю. М. О русской литературе. — СПб.: Искусство-СПБ, 1997. — С. 774—788.
10. Менцель Б. Что такое популярная литература // Новое литературное обозрение. —
1999. — №40 (6). — С. 391—407.
11. Мукерджи Ч., Шадсон М. Новый взгляд на популярную культуру // Массовая
культура и массовое искусство: «за и против». — М.: 2003. — 511 с.
12. Нечто о литературной промышленности нашего века // Отечественные записки. —
1873. — №6 // цит. по: Кукаркин Н. Буржуазная массовая культура: Теории. Идеи.
Разновидности. Образцы. Техника. Бизнес. / М.: Политиздат, 1985. — 390 с.
13. Оболенская С. В. Что читать народу? Крестьянские читатели и интеллигентные
просветители в России конца 19 века //Самиздат// http://zhurnal.lib.ru/o/obolenskaja_s_w/
chtenie.shtml
14. Самохвалова В. И. Массовый человек как герой и потребитель масскульта //
Массовая культура и массовое искусство: «за и против». — М., 2003. — С. 182—196.
15. Фізер І. Передмова: школа рецептивної естетики // Антологія світової
літературно-критичної думки 20 ст. / За ред. М.Зубрицької. — Львів, 2002. — 832 с.
16. Хализев В. Е. Теория литературы. — М.: Высшая школа, 1999. — 376 c.
17. Эйхенбаум Б. Теория «формального метода» // Эстетическое самосознание
русской культуры. 20-е годы XX века. — М.: РГГУ, 2003. — С. 537—542. Стратегії сприйняття масової літератури в сучасному літературознавстві 55
STRATEGIES OF MASS LITERATURE PERCEPTION
IN MODERN LITERARY STUDIES
Anna TARANOVA
Shevchenko Institute of Literature of the National Academy of Sciences of Ukraine,
4, Grushevsky St., Kyiv, Ukraine 01001
This article focuses on the revision of attitude change towards the phenomenon
of «mass literature» in academic literary studies over the past century. The opposition
of “elitist”, “high” and “low”, “mass” literature that prevailed in scientific thought
from the end of the 19th century to the middle of the 20th, gradually is being replaced
with understanding of popular literature originality and self-value due to the new
approaches in critical studies of this phenomenon at the beginning of the new century.
Key words: mass literature, popular literature, reception, opposition of serious
and paperback literature, self-value of popular literature.
СТРАТЕГИИ ВОСПРИЯТИЯ МАССОВОЙ ЛИТЕРАТУРЫ
В СОВРЕМЕННОМ ЛИТЕРАТУРОВЕДЕНИИ
Анна ТАРАНОВА
Институт литературы им. Т. Г. Шевченко НАН Украины,
ул. М. Грушевского, 4, Киев, Украина 01001
Статья посвящена проблеме смены отношения к феномену «массовой
литературы» в академическом литературоведении на протяжении последнего
столетия. Противопоставление «элитарной», «высокой» и «низкой», «массовой»
словесности, превалирующее в научной мысли от конца ХІХ до середины ХХ в.,
постепенно заменяется осознанием самобытности и самоценности массовой
культуры благодаря привлечению новых подходов к исследованию этого
феномена в начале нашего тысячелетия.
Ключевые слова: массовая литература, популярная литература, восприятие,
противопоставление высокого и низкого, самоценность массовой литературы.
Стаття надійшла до редколегії 10.04.2007
Після редагування 03.03.2008
Прийнята до друку 08.05.2008

Категорія: ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.