ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ОСНОВНІ ПРОБЕМИ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО ПИСЬМА В КОНТЕКСТІ ЛІТЕРАТУРОЗНОВЧОГО ДИСКУРСУ МЕЖІ СТОЛІТЬ — Ірина САВЕНКО

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка,
вул. Оборонна, 2, Луганськ, Україна 91011
У статті автор зосереджує увагу на основних проблемах документальної
літератури, що є особливим феноменом сучасної прози. Для документальної
прози характерні всі симптоми «незалежності», вона відіграє важливу роль у
формуванні стильового дискурсу сучасної літератури і є основою для розвитку
жанрової парадигми.
Ключові слова: документальне письмо, документалістика, документально-
біографічна проза, біографія, генологія, жанрово-стильові особливості, документ,
факт, автор.
Філософія прози другої половини ХХ—ХХІ ст. фундаментально змінилася.
Серед її найхарактерніших ознак неоміфологізм (циклічність часу, текст у вигляді
колажу цитат і ремінісценцій з інших творів), ілюзія реальності (гра на межі вимислу
й реальності), пріоритет стилю над сюжетом, зміни у фабулі й хронотопі, порушення
зв’язності тексту, важливість авторського коментаря, текст у тексті тощо.
Остання третина ХХ — початок ХХІ ст. позначена помітним зростанням інтересу
до «літератури факту». Щоденники, спогади, мемуари, біографії та інші численні різ-
новиди документалістики сьогодні не менше популярні, ніж детективи й гостросю-
жетні белетристичні оповіді. Динаміка творчих пошуків і дискусій як вітчизняних,
так і зарубіжних критиків та літературознавців свідчить про те, що увага до літера-
тури, яка має документальну основу, дедалі збільшується. «На зміну белетристиці,
побудованій на художньому узагальнені, домислі, приходить література документа й
факту» [3, c. 4].
Професор американського університету Іллінойс Уеслеан М. Балина пише, від-
значаючи зростання інтересу до «літератури факту»: «“Розвінчання” історії стало
явищем звичайним… Всі ці перегляди, переосмислення, переоцінки постійно супро-
воджуються публікацією все нових і нових “сенсаційних” документів-розвінчань про
різноманітні таємні зустрічі, договори, переговори тощо. Часто ці документи супере-
чать один одному, створюючи wbv ще більше відчуття хаосу і непорозуміння… Від-
сутність впевненості у завтрашньому дні… переводить людське мислення до малого
регістру: інтерес до епохального і вигаданого переходить в бажання узнати про мале
й конкретне» [13, с. 193].
Знеособлена «правда» документа замінюється тяжінням до особистого факту й до
особистої історії конкретних людей. Тому однією з причин виникнення літературиОсновні проблеми документального письма… 129
non fiction, «літератури факту» є потреба серйозної літератури, за якою стоїть вну-
трішній світ автора.
Українська документалістика стимульована епохальними змінами межі ХХ і
ХХІ ст., які посилили зацікавлення минулим, «до культурних традицій народу, на
літературну орбіту повернено імена багатьох незаслужено забутих політичних і
громадських діячів, письменників» [3, с. 6]. В Україні протягом останнього десяти-
річчя науковий інтерес до проблем документально-біографічної літератури зріс. Про
це свідчать захищені докторські та кандидатські дисертації, які присвячено цій те-
матиці (І. Акіншина, Г. Грегуль, І. Данильченко, О. Дацюк, Н. Ігнатів, Б. Мельничук,
Л. Мороз тощо).
Зарубіжна документально-біографічна література перебуває на вершині свого
розвитку. Про це свідчать різноманітні літературні дискусії на сторінках вагомих
літературознавчих видань. Наприклад, Р. Карасті вважає, що у Франції найчита-
бельніший жанр — біографія [11]. Про популярність есеїстичних і мемуарних жанрів
в англомовних літературах говорять Дж. Ґаретті, П. Вайль, Б. Бойд, П. Акройд тощо.
Дискусії останніх років підтверджують необхідність глибокого теоретичного
осмислення проблем документально-біографічної літератури, впорядкування жанро-
вих новотворів.
Серед актуальних питань, які входять до кола сучасного документального письма,
першочергово постає проблема важливості (чи, радше, потреби) документально-біо-
графічної літератури для новітніх літературно-мистецьких процесів.
Поступово відходить думка, що документалістика — це лише науково-художня
література, відмежована від літературного загалу. Сучасні теоретики літератури вва-
жають документалізм творчим напрямом, жанром і стилем, що належить сучасності
(П. Акройд, Б. Бойд; О. Галич, Р. Іваничук, Н. Ігнатів та ін.).
Документальний струмінь відчувається в різних галузях сучасного мистецтва, але
особливо він проявляється в театрі, кінематографі та літературі.
Про вагомість документалістики для розвитку свідчать не тільки зміни в струк-
турі сучасного письменства, а й специфіка різноманітних мистецьких процесів. Новіт-
ній мистецький процес в Україні позначений такою особливістю, як синкретизм.
Унаслідок такого різноманіття численних тенденцій відбувається тісна взаємодія до-
кументальної літератури з іншими видами мистецтва, що й породжує надзвичайно
складний різножанровий і різностильовий характер полікультурного тла сучасності.
На новітньому етапі такі зміни пов’язані з процесом перекодування з одного виду
мистецтва до іншого. Запозичення прийому мозаїки у документалістиці (візерунок зі
шматочків скла) і специфіки фрескового засобу зображення постало внаслідок
взаємодії із образотворчим мистецтвом (документальні роман-мозаїка й біографічний
роман-фреска), використання прийомів монтажу і колажу з’явилося внаслідок вза-
ємодії із документальним кінематографом (документальні роман-колаж і роман-
монтаж). Використання колажу і монтажних прийомів в організації оповіді в біогра-
фічній прозі пов’язане із взаємодією з кіномистецтвом, зокрема з документальним кі-
нематографом. Наприклад, текст М. Слабошпицького «Никифор Дровняк із Криниці:
Роман-колаж» (1995), побудований за законами документального кінематографа.
Посилення документального начала в літературі та посилення дослідницького
інтересу до таких творів зумовлене соціально-політичними, науково-технічними та
естетичними чинниками, що особливо виявляється в періоди глобальних зрушень. 130 І. Савенко
Художньо-документальна література несе тут подвійне навантаження: по-перше, стає
сильним психологічним чинником, що примушує людину вірити в реальність зобра-
жуваного, а по-друге, є одним із ефективних художніх чинників, що залучають чита-
ча до аналізу дійсності. Документальність привносить інформацію в сучасне мистец-
тво і не зменшує його естетичної цінності.
Серед інших проблем, що стають актуальними для сучасної документалістики,
виділяється проблема документальної основи твору.
Документальна основа притаманна будь-якому художньому творові. Вона по-
єднується із особистістю автора, і саме від цього залежить поділ літератури на доку-
ментальну й художню.
Документальна основа — це матеріал, на якому будується твір. Для біографіч-
ного твору це не просто фундамент, а будівельний матеріал, фактура.
Документальний твір обов’язково повинен ґрунтуватися на міцній документаль-
ній основі. Але документальність може бути як у документальному, так і в худож-
ньому творі. Звідси виходить проблема введення вигаданих персонажів у твори з до-
кументальною основою. Введення вигаданих осіб виявляє недовіру до можливостей
документальних жанрів і свідчить про те, що письменник намагається обійти трудно-
щі, пов’язані із витворенням постаті біографічної особистості.
Введення вигаданих персонажів до документально-біографічного твору можливе,
але при цьому такий твір не належатиме до документального жанру. Саме положення,
що документальний твір оповідає про те «що було», а не про те «що могло б бути»,
лежить в основі документалістики. Художність в документальній літературі постає в
дещо інакшому значенні. Художність — це майстерність письменника в компонуванні
документального матеріалу, у побудові композиції й розташуванні фактичних
подробиць, переосмисленні й трансформації подій і епізодів тощо. Художність не
заважає збереженню «правди життя». Іноді художність просто необхідна.
Документально-біографічний чи документально-історичний твір ніби не викликає
бажання перевірити певний документ. Документальна основа є підґрунтям для ви-
користання «ілюзії» правди як особливого прийому, який вже дає установку читачеві
на особливе сприйняття матеріалу. «Достовірність взагалі досить суперечливе мірило
художньої цінності non fiction», — зазначає М. Балина [13, с. 194]. Автор, який звер-
тається до пам’яті, повинен керуватися її правилами, яка може забувати й згадувати.
Документальна об’єктивність для літератури другої половини ХХ ст. надзвичай-
но важлива. Н. Ігнатів стверджує: «Саме документ, який концентрує в собі фактичні
дані (письмові чи усні свідчення) і є першоосновою документальної літератури»
[10, с. 5—6]. Тільки достовірність факту і документа, що становлять документальну
основу, слугує критерієм документалізму.
Проблема використання факту, документа й співвідношення їх з домислом є
центральною для визначення специфіки сучасного документального письма.
Акцентування на документах і реальних фактах є головною жанровою рисою
документально-біографічної та історичної прози. «Письменники, що працюють у цих
жанрах, просто зобов’язані відштовхуватися від документа. В біографічних творах без
реальних історичних документів обійтися неможливо. Інше питання, як їх вико-
ристовувати. Є випадки, коли факти, документи розчиняються у художній структурі
твору, є також і протилежні випадки, коли вони існують у творі самостійно у вигляді
різних протоколів, актів, газетних повідомлень, витягів із щоденників тощо» [5, с. 10]. Основні проблеми документального письма… 131
Тобто, в основі документально-біографічних жанрів лежать документальні факти.
Саме факт має різноманітні проявлення й надає документальній літературі «гібрид-
ного» характеру.
Формування цілісної концепції, яка об’єднує в собі знання документа, розуміння
його, спирається на сукупність знань і умінь, що стає засобом прояву майстерності.
Автор як учений-дослідник аналізує цілий пласт фактичних матеріалів, вичленову-
ючи необхідні для аргументації фрагменти із певної кількості фактів. Відбираючи і
компонуючи матеріал, він використовує запас асоціативних зв’язків, закладених у
пам’яті письменника, системно аналізує їх і будує гіпотези.
Документальна література намагається показати життя, не забарвлене вимислом
письменника. Проте відсутність вимислу не означає відсутність структурної органі-
зації. Цьому допомагає специфіка документального відношення до дійсності. Важли-
ва риса документальності — не просто показ фактів, а правильне їх осмислення,
пошук сутності явищ і тенденцій розвитку. Вимисел, на думку Г. Грегуль, у біо-
графічних творах перетворюється у художню гіпотезу [6].
Думки про переваги використання документа в документально-біографічній
літературі розділилися. Часто уявлення про видатну біографічну особу створюються
на основі документів і фактів. Проте перенасичення біографічного твору не доцільне.
Отже, не кожний документ можна використовувати. О. Галич вважає, що в докумен-
тально-біографічній прозі ступінь художнього домислу і вимислу обмежені. Справж-
ність у документальній літературі допускає фактичні відхилення. Найважливіше —
відбір і творче поєднання різних елементів за допомогою слова. Саме цим визна-
чається документальна література [4].
Питання про місце і роль автора документального твору. Біографічна літера-
тура межі ХХ—ХХІ ст. переживає новий етап, пов’язаний з виникненням інтересу до
письменницької роботи під час написання твору. Письменницька творчість постає
цілим особливим соціальним світом, який митець і відображає у своєму творі. Тому
не буде хибним твердження про те, що кожен новітній твір — своєрідний мініжанр.
У середині 80-х років ХХ ст. загострилися дискусії з приводу посилення автор-
ського начала в літературному творі. Велися суперечки про «відкритість» чи «закри-
тість» авторської позиції, про письменницьку об’єктивність, суб’єктивність і тенден-
ційність, роль автора у формуванні стильових домінант твору, міра використання до-
мислу й вимислу.
Для документалістики це питання особливо актуальне. «Смерть автора», яку
проголосили у цей період М. Фуко й Р. Барт, з одного боку — відкрите авторське
слово, публіцистичний стиль зі сповідальним началом — з іншого. Документально-
біографічна література опинилася «між двох вогнів».
Кінець ХХ — початок ХХІ ст., який вразив «вибухом» документальності, додав
до дискусії про «Смерть автора» акцент на феномені авторської особистості як демі-
урга, творця цілого поетичного світу, що постає на документальній основі. Проблема
біографічного автора й автора у творі досі не знайшла одностайного терміноло-
гічного вираження. Про складну взаємодію автора-творця і його витвору свідчать
численні авторські новотвори, які вражають своєю неординарністю на кшталт «a la
документальний роман», «фантазія на тему», «автобіографічний роман в оповідан-
нях», «інтелектуальна біографія» тощо. 132 І. Савенко
Проблема автора ускладнилася виникненням категорії інтертекстуальності, що в
документально-біографічних творах виявила себе в численних цитаціях, фрагментар-
ності тексту. Завдяки авторській інтертекстуальності простір документальної пам’яті
вводиться до структури тексту як смислоутворюючий елемент.
Образ автора і позиція автора в документальній літературі внаслідок специфіки
матеріалу, що використовується, не є тотожними поняттями. Позиція автора значно
ширша й більш об’ємна. Документалістика має своєрідне відношення до розмежуван-
ня цих категорій. У деяких творах авторська позиція є досить активною, в інших —
менш виразною. У ролі автора може виступати авторський коментар, публіцистич-
ність стилю, певна суб’єктивність.
Структура авторського образу виходить за межі авторського суб’єктивізму. А в
документальному творі через специфіку документально-біографічних творів, цей
суб’єктивізм виражається авторським задумом і позицією, авторським коментарем. У
художній літературі нерідко голос автора ототожнюють із позицією персонажа або
оповідача. У документальному творі таке поєднання може утворюватися за допомо-
гою поліфонії, але не ототожнення цих понять.
У документально-біографічному творі автор демонструє позицію біографічної
постаті чи певної події або документального факту. Це не життєва позиція, а об’єк-
тивний погляд на даність. Авторський суб’єктивізм допомагає чіткіше простежити
позицію біографічної особистості.
Проблема авторської позиції щільно переплітається із проблемою художньої
правди, співвіднесеністю її із життєвою правдою, межами використання фактичного
матеріалу. Введення фактів у площину оповіді вимагає від автора правильного їх
групування і акцентуації. Отже, постає проблема авторського освітлення матеріалу.
Така взаємозумовленість актуальних питань сучасного документального письма
об’єднується, на нашу думку, однією головною проблемою: родо-жанровий розподіл
й стильова диференціація документальних новотворів.
Існує так званий метажанровий простір, де розташовується комплекс жанрових
новоутворень. Жанр — явище історичне. Зберігаючи свої основні конструктивні
особливості й центр, він все ж таки оновлює елементи цілісної системи, перетво-
рюючи структуру і створюючи нові жанрові типи. Якщо жанр знімається з «гачка»
парадигми, він розпорошується на дрібні подібності, змішані й невизначені потракту-
вання, позбавлені первинних жанрових обрисів.
Переорієнтація жанру відбувається завдяки опозиції між особистістю і плином
історії, формуванням її хроноструктури. Осмислюється вона у формах інтелектуаль-
ного внутрішнього дискурсу, коли один бік сприйняття особистості і реальності на
очах у читача перебудовується, один кадр-фрагмент накладається на інший. Унаслі-
док цього відбувається помноження глибинного змісту. Для автора-письменника
важливою постає саме ця змінна система-структура тексту, накладання дискурсив-
ною свідомістю нового осягнення і осмислення. Це глибинне осягнення дає рецепція
на свідомість смислів світу і усвідомлення своєї особистості.
Формування неожанрової парадигми відбувається на основі критеріїв тексту-
альної цілісності й авторської циклічності. У випадку циклізації відбуваються зміни у
фундаментальній тріаді: автор—художній твір—читач. Циклічність, відображаючись
в авторській свідомості, утворює метасюжет.
Літературні експерименти з жанрами змушують по-новому поглянути на тради-
ційну жанрову систему і ознаки, притаманні кожному жанру. Поява величезної кіль-Основні проблеми документального письма… 133
кості документально-біографічної літератури, різної в жанровому відношенні, потре-
бує перегляду вже ніби усталених і апробованих критеріїв. Тому Н. Ігнатів зазначає:
«Документалістика сьогодення у європейських літературах представлена різноманіт-
ними жанрами, більшість яких перебуває у стадії становлення» [10, с. 1].
Для документальної літератури межі ХХ—ХХІ ст. характерне стильове і родо-
жанрове розмаїття нестандартних літературних напрямів, які перебувають між собою
в складних взаємодіях.
Жанр свого твору визначає автор-біограф. Саме від позиції біографа-документа-
ліста залежить компонування матеріалу, його відбір і визначення того напряму, в
якому піде його твір. На розсуд критиків залишаються суперечки з приводу жанрово-
стильової парадигми. Наприклад, П. Рікер біографічні та автобіографічні жанри
називає такими, що претендують на істину, яку можна порівняти з істиною дескрип-
тивних дискурсів у науковому творі. Він вважає, що оповідь охоплює такий значний
піджанр, як історія, яка може претендувати на статус науки і опису реальних подій
минулого [15].
Документально-біографічна проза — надзвичайно складне й цікаве явище
сучасної літератури. «Вона об’єднує в собі різні за жанром і ступенем художності
твори, від наукових і науково-популярних біографій, що не містять у собі елементів
художності до високохудожніх біографічних романів і повістей» [5, с. 3].
Наприклад, ми нарахували понад п’ятдесят різновидів назв для біографічного
роману межі століть (як оновлених, так і новотвірних): роман-есе, роман-сповідь,
мемуарний роман, роман у листах, роман-дослідження, роман-факт, роман-щоден-
ник, роман-спогад, роман-колаж, роман-мозаїка, роман-пошук, роман-репортаж, ро-
ман-рукопис, роман-пошук, біографічний роман в епізодах, автобіографічний роман
в оповіданнях, науково-художньо-публіцистичний документальний роман-дослі-
дження, документальний роман-розслідування, документальний роман-донос, біо-
графічний роман-монтаж, біографічний пунктирний роман, біографічний інтелек-
туальний роман-бестселер тощо.
У документальної літератури є свої жанрові межі, але сьогодні ці межі не мають
чіткої окресленості, оскільки, документальність стала вимогою самого часу, вона
пронизує мистецтво, кіно, літературу. Неусталеність терміна «документально-біогра-
фічна література» пов’язана з тим, що це поняття надзвичайно широке: як за жанром,
так і за ступенем художності і науковості. Не всі літературознавці і критики розріз-
няють документально-біографічну прозу та історичноу.
Наприклад, на розмежуванні історичних і біографічних творів наполягає і
І. М. Акіншина: «В історичних творах на перший план виносяться епоха, політичні,
економічні, культурні події, а видатні особи виступають рушійною силою історії, ста-
ють каталізаторами певних подій. А в біографічних творах відомі діячі ставляться в
центр сюжету, визначають його канву» [1, с. 73].
Дослідниця вказує, що на такий розподіл звертали увагу О. Галич, Г. Грегуль,
О. Дацюк, О. Зарицький, І. Данильченко, Р. Іваничук, Б. Мельничук тощо.
О. Галич зазначає, що оскільки героями таких творів можуть бути не тільки істо-
ричні особи, а й сучасники, то доцільно зараховувати такі твори до документально-
біографічної прози: «”Біографічна” вказує на головну проблему твору — біографію
реальної особи, а “документальна” — засвідчує опору письменника на конкретні
факти та події з життя героя» [3, с. 109]. 134 І. Савенко
Услід за О. Галичем, О. Дацюк висловлює думку, що художня біографія, поряд з
мемуарами і автобіографією, належить до самостійних різновидів документалістики.
Під різновидом він розуміє «сукупність художніх творів, типологічно об’єднаних
спільним тематичним принципом зображення» [9, с. 6]. За О. Дацюк, не варто вико-
ристовувати такі поняття, як «документальний вид літератури» або «документальний
жанр» стосовно родо-жанрової класифікації біографічних творів. «Родо-жанрова кла-
сифікація і ступінь документалізму твору — це речі, що знаходяться в різних пло-
щинах, тобто термін на зразок «документальний жанр (вид)» не класифікують, а
лише характеризують відповідну літературну форму приблизно так само, як «беле-
тризований жанр» або «малопродуктивний вид» літератури» [9, с. 6].
Дослідник робить висновок, що художньо-документальна література не є видом
або жанром письменства. Тому художні життєписи не потребують означення «доку-
ментальні», бо «саме поняття “біографія (життєпис)” вказує на твір про реальні, задо-
кументовані факти людського життя» [9, с. 6]. О. Дацюк вважає термін «художньо-
документальна біографія» тавтологічним і пропонує вживати термін «художня
біографія».
Родо-жанровий стрижень, на думку Г. Грегуль, є однією з актуальних проблем
сучасної документально-біографічної літератури. Поряд з традиційним поглядом
(біографія як різновид історичної прози, який повинен всебічно зображувати
невигаданих історичних осіб — Л. Ковальчук, Ю. Загоруйко тощо), на сучасному
етапі постає й інший аспект цієї проблеми. Документально-біографічна література
постає окремим різновидом документалістики (І. Акіншина, О. Галич, І. Данильчен-
ко, О. Дацюк тощо). Враховуючи останні дослідження біографічного жанру, Г. Гре-
гуль робить висновки про те, що документально-художня біографія не є різновидом
історичної літератури, а «існує як самостійне жанрове утворення» [7, с. 233] і є
своєрідним метажанром. Окрім того, дослідниця впорядковує жанровий розподіл
видів біографії і розмежовує її на наукову, науково-художню і художню. Біографічна
проза, за Г. Грегуль, має такі ознаки: «документалізм, наявність реального прототи-
пу — видатної, славетної особистості, обмеженість використання художньої вигадки,
своєрідність хронотопу» [6, с. 3].
Документальна література сьогодення «являє собою автономне структурно-есте-
тичне утворення, що тяжіє до окремого роду літератури, маючи у своєму складі кіль-
ка специфічних напрямків (мемуари, автобіографія, біографія тощо), які в свою чергу
є структурованими в жанровому відношенні, мають більш-менш струнку структуру»
[3, с. 9]. О. Галич вважає, що термін «художньо-документальна література» не зовсім
точний, «оскільки документально-біографічний твір може бути реалізованим у різних
жанрових формах (документально-біографічний роман, документально-біографічна
повість, документально-біографічне оповідання тощо)» [3, с. 13].
О. Галич виділяє два типи біографічних творів: сюжетно-подієвий (традиційний),
який характеризується хронологічним фактажем і мінімальним ступенем використан-
ня авторського домислу, й асоціативно-психологічний (інтуїтивний), де увага зосере-
джена на художньому дослідження психології та внутрішнього світу біографічної
постаті. Керуючись цим, він так визначає сучасну документальну літературу: «Не
претендуючи на вичерпність визначення, нам уявляється можливим характеризувати
документалістику як літературу, що базується на реальних історичних документах і
фактах і охоплює три найважливіші напрямки: мемуаристику, художню біографію та
художню публіцистику» [4, с. 20]. Основні проблеми документального письма… 135
Мемуарну літературу О. Галич поділяє на мемуари об’єктні (відтворення об’єкта
авторської уваги) і мемуари суб’єктні (спрямування автора на себе). До мемуарної
літератури дослідник відносить листи, щоденники, записну книжку, літературний
портрет, есе, автобіографію, літературний некролог, автокоментар. Роман (поряд із
повістю і оповіданням), на думку О. Галича, також пов’язаний з мемуарною літерату-
рою: «Інші форми мемуарної літератури нерозривно пов’язані з використанням уже
готових жанрів художньої літератури, перш за все це оповідання, повісті та романи»
[3, с. 29]. Не всі дослідники погоджуються з тією думкою, що мемуари можуть реа-
лізуватися у таких жанрових формах як роман, повість чи оповідання.
Новий підхід до написання біографій потребував і нових жанрів. У зв’язку з цим
І. Лосієвський зазначив, що недостатня вивченість природи життєписів як науково-
творчого процесу, викликає до розвитку нові різновиди біографічних творів [14]. Він
виділяє такі види біографії: «художня біографія» (О. Демченко, О. Валєвський); «нау-
кова праця», яка є академічною і зовсім позбавлена особливостей літературознавчого
аналізу (М. Чудакова); «літературознавче дослідження», яке ґрунтується на міцній
документальній основі (Б. Мейлах, О. Демченко); «роман-реконструкція» (Ю. Лотман).
До науково-художньої літератури І. Лосієвський зараховує нарис, монографію,
словникову статтю, літопис (хроніка), есеї.
Проблема родо-жанрового термінологічного розподілу зумовила появу таких
новітніх галузей наукового знання, як генологія. «Генологія, — зазначає Н. Копи-
стянська, — наука про літературний рід, жанр, жанрові різновиди та модифікації»
[12, с. 5], що входить до теорії літератури.
Саме генологія є основним стрижнем для характеристики літературного напряму
і питань жанротворення. Для того, щоб почати вивчати певний твір, першочергово
треба визначити його жанрову специфіку. Генологія має величезне значення не
тільки для теоретиків літератури. Н. Копистянська вважає, що прислужиться геноло-
гія й для письменників, перекладачів, і навіть читачів. Бо, на її думку, взаємозв’язок
між жанром і літературним напрямом надзвичайно важливий: «Незнання або ігно-
рування цього зв’язку призводять до прикрих помилок у самому сприйнятті твору…
Необхідно бути і дослідником, придивитись до всіх жанрових складових твору,
бачити жанрово-стильові поєднання: де є жанровий синтез, а де — діалог, може,
навіть перехід у пародію» [12, с. 7]. Отже, документалізм є не тільки однією з ознак,
властивих модерній прозі. Документальне письмо набуває дедалі самостійніших
ознак, бере участь у формуванні стильового дискурсу сучасної літератури і є
основним рушієм розвитку жанрової парадигми. Проте жанрові межі сучасної
документально-біографічної прози несталі й на сучасному етапі не мають чітко
окреслених рис. Це означає, що документалістика перебуває у стані становлення.
_________________________________ 136 І. Савенко
1. Акіншина І. М. Жанрово-стильові особливості художньо-біографічної прози 80—
90-х років ХХ століття: Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
філологічних наук. — Луганськ, 2005. — 195 с.
2. Бойд Б. Жизнь биографа // Звезда. — 2002. — № 1. — С. 215—222.
3. Галич О. А. Українська документалістика на зламі тисячоліть: специфіка, генеза,
перспективи: Монографія. — Луганськ: Знання, 2001. — 246 с.
4. Галич О. А. Жанрова система документальної літератури // Документалістика на
порозі ХХІ століття: проблеми теорії та історії: Матеріали Всеукраїнської наукової
конференції 18—19 вересня 2003 р. — Луганськ: Знання, 2003. — С. 19—36.
5. Галич О. А., Дацюк О. О., Мороз Л. В. Художня біографія: проблеми теорії та
історії. — Рівне, 1999. — 94 с.
6. Грегуль Г. Українська біографічна проза першої половини ХХ століття: жанровий
аспект (за творами В. Петрова, С. Васильченка, О. Ільченка, Л. Смілянського):
Автореф. дис. … канд. філол. наук. — К., 2005. — 19 с.
7. Грегуль Г. П’ять проблем сучасної біографістики // Сучасний погляд на літературу:
Збірник наукових праць. — К.: ІВЦ Держкомстату України, 2000. — Випуск 9.
Пам’яті академіка Петра Хропка. — С. 230—239.
8. Данильченко І. Трансформація життєвої правди в художню у творах української
художньої біографії: Автореф. дис. … канд. філол. наук. — Дніпропетровськ, 1997. —
22 с.
9. Дацюк О. Особливості жанрової еволюції сучасної художньої біографії: Автореф.
дис. … канд. філол. наук. — Рівне, 1997. — 16 с.
10. Ігнатів Н. Є. Жанрові пошуки художньої документалістики 1970—90-х рр.
Автореф…. дис. канд. філол. наук. — Дніпропетровськ, 1998. — 18 с.
11. Карасти Р. Отечественный шкаф // Звезда. — 2000. — № 11. — С. 220—229.
12. Копистянська Н. Х. Жанр, жанрова система у просторі літературознавства:
Монографія. — Львів: ПАЇС, 2005. — 368 с.
13. Литература non fiction: вымыслы и реальность // Знамя. — 2003. — № 1. —
С. 190—203.
14. Лосиевский И. Научная биография писателя: проблемы интерпретации и
типологии. — Харьков: КРОК, 1998. — 424 с.
15. Рікер П. Конфлікт інтерпретацій // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової
літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. — 2-е вид., доп. —
Львів: Літопис, 2001. — С. 288—304.
16. Ricoeur P. Le conflict des interpretation. Essais d’hermeneutique. — P., 1969. — 512 p. Основні проблеми документального письма… 137
MAIN PROBLEMS OF THE DOCUMENTARY WRITING
IN THE CONTEXT OF LITERARY CRITICISM DISCOURSE
AT THE VERGE OF CENTURIES
Iryna SAVENKO
Taras Shevchenko Luhansk National Univesity,
2, Oboronna St., Luhansk, Ukraine 91011
The author of the paper pays attention to the main problems of documentary
literature, which is the special phenomenon of the present-day prose. The documentary prose gets all symptoms of “independence”, it participates in forming of the
stylish discourse of current literature and is the basis for genre paradigm development.
Key words: documentary writing, documentary literature, documentary-biographical prose, biography, genology, genre-style peculiarities, document, fact, author.
ОСНОВНЫЕ ПРОБЛЕМЫ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО ПИСЬМА
В КОНТЕКСТЕ ЛИТЕРАТУРОВЕДЧЕСКОГО ДИСКУРСА
НА РУБЕЖЕ ВЕКОВ
Ирина САВЕНКО
Луганский национальный университет имени Тараса Шевченко,
ул. Оборонная, 2, Луганск, Украина 91011
В статье автор сосредотачивает внимание на основных проблемах докумен-
тальной литературы, являющейся особым феноменом современной прозы. Для
документальной прозы характерны все симптомы «независимости», она играет
важную роль в формировании стилевого дискурса современной литературы и
является основанием для развития жанровой парадигмы.
Ключевые слова: документальное письмо, документалистика, документаль-
но-биографическая проза, биография, генология, жанрово-стилевые особенно-
сти, документ, факт, автор.
Стаття надійшла до редколегії 17.03.2007
Після редагування 07.04.2008
Прийнята до друку 08.05.2008

Категорія: ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.