ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

«ДОРОГИ ВОЛЬНІ І НЕВОЛЬНІ» РОМАНА ІВАНИЧУКА: ЄДНІСТЬ ТРАВЕЛОГУ, МЕМУАРІВ І ПОЛІТИЧНОГО ЩОДЕННИКА — Тетяна ГАЖА

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна,
пл. Свободи, 4, Харків, Україна 61077
У статті розглядаються спогади Романа Іваничука «Дороги вольні і не-
вольні», у яких використано синтез жанрів подорожнього нарису й політичного
щоденника. Вони дали підстави для розгорнутого публіцистичного дискурсу,
активного осмислення через події минулого сучасного становища України.
Мемуарна подорож Р. Іваничука має три головні компоненти: вона є автобіо-
графічною повістю; подає низку історичних подій та колоритну галерею мему-
арних портретів; містить змістотворчий публіцистичний компонент.
Ключові слова: мемуари, спогади, травелог, щоденник.
Літературна мемуаристика — важливий складник будь-якого національного
літературного процесу, скарбниця пам’яті, ретроспективного автентичного знання
про епоху, постаті, події та явища. Суб’єктивна за своєю природою, вона забезпечує
можливість встановлення правди, осягнення об’єктивного змісту історії. В україн-
ському культурно-гуманітарному просторі мемуарна книга Р. Іваничука «Дороги
вольні і невольні», що створювалася упродовж усього останнього десятиліття ХХ ст.,
займає особливе місце: уперше в українській мемуаристиці використано для спогадів
синтез жанрів подорожнього нарису й політичного щоденника; саме вони дали
підстави для розгорнутого публіцистичного дискурсу, активного осмислення через
події минулого сучасного становища України. У «Нещоденному щоденнику» Р. Іва-
ничук зазначив: «…мою свідомість водно діймає переконання, що майбутньому чи-
тачеві достовірні свідчення будуть набагато цікавіші, ніж змодельовані під власний
світогляд і досвід письменника сюжети, які не є документальним відбитком промину-
лого часу й представляють лише авторське артистичне вміння бачити світ у спектрі
власних смислів, а не у світлі конкретної правди» [2, c. 4].
Спорідненість літератури подорожей (травелогів) і мемуаристики давно помітили
дослідники [4, 5, 6 та ін.]: ці типи творчості належать до документалістики, їхнім
змістом є відображення побаченого й пережитого, вони передбачають «автономію
особистості» [6, с. 17], визнання суспільством її права на приватний (неофіційний)
погляд на світ.
Спогади Р. Іваничука «Дороги вольні і невольні» (1999) структурно складаються з
трьох книг, які друкували раніше: «Благослови, душе моя, Господа!..» («Березіль»,
1993), «Мандрівки близькі і далекі» («Дзвін», 1996), «На маргінесі» («Березіль», 1997).
Перші дві частини виходили й окремими виданнями. Отож, книга «Дороги вольні і«Дороги вольні і невольні» Романа Іваничука… 145
невольні» стала підсумковою в доробку Р. Іваничука, містить його багаторічну працю
документального відтворення епохи.
Лейтмотив книги названий у заголовку і пов’язаний з образом дороги — сим-
волом подорожі. Водночас, дорога — це архетип у культурній свідомості людства,
що позначав не лише просторові переміщення, а й пошуки власної сутності, станов-
лення особистості героя-мандрівника. Внутрішній аспект — душевна еволюції героя
під час і внаслідок подорожі — є традиційним для травелога.
Присутність активного авторського Я, відображення своїх вражень, створення
суб’єктивного образу далеких країв — усе це об’єднує літературу подорожей із
суб’єктним типом мемуарів. Спрямованість на пізнання й відображення зовнішнього
світу, розповідь не про себе, а про довкілля, залучення до глибшого пізнання роз-
повідей супутників, зустрічних людей, наукових даних — усе це єднає подорожні
нариси з об’єктним типом мемуарної літератури. У дослідженні Андреаса Шьонле
спеціальний розділ «Створення історії: присутності і відсутності» відведений між-
жанровому діалогу, який веде травелог з мнемонічною та історичною прозою.
Недарма термін «міжжанровий діалог» уживається тут як прохідне поняття [6, с. 135,
136, 138 і наступні]. Особлива активна авторська присутність, автобіографічність,
пристрасне вираження своєї публіцистичної позиції — усе це дає підстави обґрунто-
вано говорити про існування суб’єктно-об’єктного типу мемуарної творчості, який
народжується від міжжанрового діалогу травелога й мемуаристики.
Книга подорожей може мати форму листів, подорожніх нотаток, які пишуться під
час мандрівки. Її можуть створювати й після повернення додому, тобто з пам’яті, що
особливо наближує її до мемуарів. Ця подібність ще більше посилюється, коли між
мандрівкою та написанням твору минає багато часу.
Оповідною засадою сюжету (подієвого та медитаційного) автор обрав подорож-
ній нарис, поєднавшии в ньому всі універсальні можливості, надані цим жанром:
повідомляти про реальні горизонтальні переміщення у просторі й розповідати про
інші краї, здійснювати внутрішню вертикальну (віртуальну) мандрівку в минуле сво-
го життя й життя свого народу, писати синхронний до подій політичний щоденник,
спираючись на власний досвід політичного діяча.
Такі широкі завдання зумовили вільне, асоціативне подання матеріалу. Давши
книзі жанровий підзаголовок «Спогади та медитації», Р. Іваничук реалізував його
повною мірою. Медитації стають структурним центром, навколо них згруповані ме-
муарні картини. Спогади тут ніби не є самодостатніми, хоча автор і називає себе
свідомо мемуаристом. Сутність твору може бути осягнута лише в межах публіци-
стичного завдання. У вигляді дефініції його можна визначити так: становлення Укра-
їни як держави в боротьбі з імперською Росією та залишками імперського мислення
росіян. Це та мета, якій присвятив усе життя і всю свою творчість Р. Іваничук.
Захоплює вона письменника і в цій книзі не лише у формах художнього мислення,
але й прямого публіцистичного висловлювання. Ця головна ознака й зумовлює нова-
торство мемуарної праці Р. Іваничука. Сміливо можна ствердджувати, що аналогів їй
в українській мемуаристиці немає. Кожна її частина має свій задум і визначальні
структурні особливості.
Виразним програмовим значенням щодо художньо-публіцистичного цілого на-
ділена друга книга «Мандрівки близькі і далекі», яка найточніше відповідає лейтмо-
тиву дороги, має своїм структурним стрижнем опис подорожей, які автор здійснив146 Т. Гажа
упродовж усього життя. Він порахував усі випадки, коли йому довелося залишати
Україну і навіть свій рідний Львів та вирушати з різними цілями за межі своєї малої і
великої Батьківщини. Ці мемуарні подорожі з історії обернені в сучасне, наповнені
публіцистичним матеріалом, стають підставою для медитацій, роздумів і узагальнень
про долю України, український національний характер, одвічну боротьбу нашого
народу за свою свободу, яка завершилася створенням власної держави.
У тексті твору чимало прикладів невольної і вольної мандрівок. Це «невольна до-
рога» Р. Іваничука до брата Євгена на заслання (про його життя в неволі див.: «Записки
каторжанина»). Прикладом вольної мандрівки є круїз «Зустріч між трьома морями»,
що відбувся восени 1994 року під егідою ЮНЕСКО. Кожну подорож мемуарист
використовує з публіцистичною метою, вона стає підґрунтям для медитацій, спрямову-
ється на розкриття головної змістової ідеї спогадів «Дороги вольні і невольні».
Ще вища міра авторської присутності в книжках «Благослови, душе моя, Госпо-
да!..» і «На маргінесі». Перша з них написана у вигляді політичного щоденника, що
охопив кульмінаційний період боротьби за Українську державу. Жанр щоденника,
предметом якого є сучасність, втягує в себе величезний пласт історичного матеріалу,
що стосується як біографії автора, так і долі України, її провідних діячів, літераторів.
Це той поодинокий випадок, коли мемуари написані в жанрі щоденника, сучасні
події є тим сюжетом, що спонукає автора до спогадів, стимулює їх. Саме таке нова-
торське використання щоденника запропонував Р. Іваничук.
У книжці «На маргінесі» об’єднавчим художнім центром є концепт винесеного в
заголовок поняття. Автор сам запропонував його витлумачення. «Якщо записані сто-
рінки — бойові лави, то маргінес — спостережна висота стратега. Текст — поле
битви, і з маргінесу можна коригувати недоліки й помилки баталій. […] А ще —
маргінес уявляється мені місцем відступу для письменника у випадку, коли те, що
народилося з-під його пера, виявилося недосконалим, незавершеним або невдало
розташованим» [1, с. 432]. Книжка «На маргінесі» складається з п’яти зошитів, у
яких письменник звернувся до своїх нереалізованих раніше задумів, розкрив теку з
читацькими листами, вмістив відповіді на запитання журналістів. Книжка стала орга-
нічним доповненням до вже написаних частин, об’єднана з ними єдністю публі-
цистичної й художньої думки. Мемуарна подорож «Дороги вольні і невольні» має
такі три головні компоненти: по-перше, вона є автобіографічною повістю; по-дру-
ге, — подає низку історичних подій та оригінальну й колоритну галерею мемуарних
портретів; по-третє, містить в усіх своїх частинах змістотворчий публіцистичний
компонент, головна тема якого — доля України в історії й сучасності.
На першому автобіографічному рівні письменник повідомляє нам про історію
своєї родини і свого життя. Причому ця історія не розміщена компактно в одному
місці у вигляді так званого паспортного портрета; автобіографічні фрагменти виника-
ють асоціативно в усіх частинах книги. Сім’я Іваничуків — це те найближче середо-
вище, у якому виховувався й формувався майбутній письменник. Дві найважливіші
риси притаманні його родині: глибокі народні корені, що визначали мораль і мен-
тальність кожного її члена, та залученість до визвольних змагань свого народу. Саме
народні засади світогляду й індивідуальної психології визначають долю людини, яка
тим чи іншим способом прагне бути корисною Україні.
Письменник багато й щедро розповів про свій творчий шлях, визначивши його
домінанту. Цей автокоментар дуже цінний для усвідомлення завдань, поставлених
автором перед собою. Він свідомий уже виконаної ним місії в українській літературі«Дороги вольні і невольні» Романа Іваничука… 147
й суспільній свідомості. Його становлення як письменника припало на ті роки, коли
вся українська історія була тенденційно витлумачена в радянській історіографії на
догоду державній ідеологічній доктрині. У цей час він присвятив своє життя ство-
ренню циклу історичних романів, які б компенсували відсутню правдиву історію
України, стали рушіями національної свідомості, відіграли державотворчу роль у но-
вітній політичній дійсності.
Письменник створив виразний образ епохи, позначений наступом тоталітарного
режиму на особу, захист людиною своєї гуманітарної сутності і неминучий крах ра-
дянської держави. Особливо цікаві його спостереження над феноменом, який він
назвав так: «розтискування державного кулака». За Р. Іваничуком, опір тоталітарному
режимові не зменшувався. Незважаючи на винищення лідерів опору, у його лави
ставали нові діячі. Система знесилювалася, дозволяла те, що раніше підлягало суворій
забороні. Були повторно видані «Мальви», пішов до читачів «Журавлиний крик», сам
Р. Іваничук увійшов до складу української делегації на сесію ООН. Пробудження
національної свідомості спричинило створення Товариства української мови, яке очо-
лив Р. Іваничук, проведення перших політичних акцій — мітингів і демонстрацій,
наростання тих процесів, що зумовили відродження Української держави.
Другий рівень твору стосується власне історичного плану оповіді. У його межах
Р. Іваничук створив чимало мемуарних портретів, користуючись різноманітними за-
собами характеротворення: зображенням героїв у певних епізодах, наведенням їхніх
висловлювань, прямими авторськими оцінками. Мемуарист вивів галерею позитив-
них і негативних учасників літературного процесу. Мемуарні портрети Р. Іваничук
подав крізь призму власної долі. Гр. Тютюнник зображений як вимогливий учитель,
наставник; головними якостями автора «Виру» були доброта, відвертість і простота.
Він уголос говорив усе, що думав про себе і про людей. У Р. Іваничукові він побачив
не просто початківця, а талановиту людину, здібну розвивати свій талант, та ще й до
того незахищену перед зовнішнім світом. Він вимагав від нього нових творів,
глибшого відображення життя, занурення у внутрішній світ героїв, загострення
проблематики. Він повертав Р. Іваничукові рукописи так довго, аж поки той не
написав новелу «Доктор Бровко». Цей твір рекомендував до друку Гр. Тютюнник як
редактор прози журналу «Жовтень».
З інших героїв приваблює І. Вільде, яка вже тоді належала до когорти патріархів,
але почувалася юною. «Вона була єдиною особою серед львівських письменників, —
відзначив мемуарист, — біля якої гуртувалася літературна молодь» [1, с. 94]. Лагідне
й ласкаве прізвисько, що закріпилося за І. Вільде — «нанашка», — дав їй саме Р. Іва-
ничук. Вона відзначалася мудрістю у висловлюваннях і незалежністю в поведінці,
ігнорувала ідеологічні заходи. Час від часу вона з примусу піднімалася на трибуну
письменницьких зібрань, але завжди ухилялася від прямого висвітлення теми, а
опосередковано на підставі загальнолюдських цінностей спростовувала партійні ідео-
логічні настанови. «Вона була енергійною, дотепною, деколи смішною — якщо брати
до уваги її забудькуватість і недбалість щодо зовнішнього вигляду, але завжди
цікавою і мудрою» [1, с. 94].
У галереї антигероїв Р. Іваничук подав чимало деталей про тих, хто приєднався
до нищителів української літератури. Так, Г. Книш характеризується як «темна креа-
тура комуністичної системи, особина, яка в юності відреклася від батька-священика, 148 Т. Гажа
а в зрілому віці займалася доносами, наклепами і цинічним оббріхуванням своїх
колег» [1, с. 168—169].
Та найбільшим антигероєм української літератури у мемуарах Р. Іваничука
постав Б. Олійник, зображений як людина амбітна, заздрісна, мстива, з «ненавистю
до Павла Загребельного» [1, с. 212] і як до популярного письменника, і як до Голови
СПУ. Він поступово зраджував усіх своїх друзів [1, с. 212]: Р. Іваничука, І. Драча,
Д. Павличка. Але це був лише пролог до великої зради: «Україну Б. Олійник зрадив
того ж року, проголосувавши у Верховній Раді СРСР проти суверенітету колонізова-
них Москвою народів» [87, с. 212]. Не без жалю Р. Іваничук розповів про своє
розчарування в Б. Олійникові й не приховав, що задум роману «Ренегат» виник у
прозаїка внаслідок тривалих спостережень за долею цієї людини.
Отож, мемуарні портрети у книзі «Дороги вольні і невольні» істотно доповнили
картину літературного життя в Україні від кінця 1950-х років до наших днів. У спо-
гадах створені не тільки образи українських патріотів, що життям і творчістю служи-
ли своєму народові, але й типи ренегатів, які продали свій талант імперській державі.
Р. Іваничук зайняв щодо них позицію активного неприйняття.
Ця позиція, зрештою, визначена загальною ідеологією книги, яка найвиразніше
виявилася на її третьому, публіцистичному та змістовому, рівні. При цьому треба
пам’ятати, що в публіцистиці важливіший не образ автора, а його позиція — ціннісна
спрямованість. Публіцистична концепція мемуарної праці Р. Іваничука багата й
розмаїта. І все ж у ній можна виділити найголовніші концепти. Передусім, це здо-
буття Україною державної незалежності. Новітня політична історія України у мему-
арах Р. Іваничука постала як безкінечна війна правлячого режиму проти українського
народу. Ця війна вимагала великих жертв від українців, але й знесилювала режим.
«Самознищення КПУ — це без перебільшення! — почалося у травні 1979 року на
Личаківському цвинтарі під час похорону Володимира Івасюка, — вважає Р. Іва-
ничук. — То була перша антикомуністична, з антидержавними промовами, де-
монстрація в Україні. Її організатори, як от Ростислав Братунь, поплатилися по-
садами, дехто потрапив і до тюрми, та ніщо вже не могло зупинити революційного
виру» [1, с. 201]. Мемуарист слушно стверджував, що Львів кінця 1980-х років був
каталізатором політичних процесів в Україні. Викриття комуністичної ідеології та її
насильницького запровадження в життя здійснюється на численних автобіографічних
та мемуарного прикладах, що дає авторові змогу пропонувати обґрунтовані прямі
авторські висновки, як-от: «Більшовицьку комуносистему я називаю диявольщиною.
Жорстокість і людожерство цієї формації були настільки антиприродними і неви-
правданими, що ніякі суспільні закони, ніяка філософія не змогли б пояснити сенсу її
існування» [1, с. 465].
Багато сторінок книги присвячено діяльності депутатської групи Народна рада,
куди входив Р. Іваничук і яка протистояла фракції комуністів. Проголошення Укра-
їнської держави він розглядає як історичну неминучість, наслідок віковічної бороть-
би українського народу за свободу, визволення з-під російського імперського ярма.
Другою важливою ідеєю публіцистичного змісту книги спогадів є викриття
імперської сутності російської політики щодо України. Прикладами імперського мис-
лення наповнено цей твір. Публіцистична змістова домінанта становить органічну
частину книги «Дороги вольні і невольні», відповідає її духові, акумулює в собі прямі
авторські оцінки, коментарі й висновки, що випливають з поданих картин минулого. «Дороги вольні і невольні» Романа Іваничука… 149
Отже, Р. Іваничук подав новий тип мемуарного твору, який був обернений не
лише в минуле, але й у сучасне й майбутнє, був наснажений позицією активного
учасника боротьби за державну незалежність України.
————————————————————————
1. Іваничук Р. Дороги вольні і невольні: Спогади і медитації. — Львів: Просвіта,
1999. — 575 с.
2. Іваничук Р. Нещоденний щоденник. — Львів: Літопис, 2005. — 216 с.
3. Іваничук Р. Моя кунсткамера. Із авторського досвіду // Березіль. — 2006. —
№ 10. — С. 103—171.
4. Колядич Т. М. Воспоминания писателей: проблемы поэтики жанра: Моногр. — М.:
Мегатрон, 1998. — 276 с.
5. Николаева Е. В. Мемуары в творчестве Л. Толстого: (Роль традиций мемуаристики
в произведениях писателя): Учеб. пособ. — М.: Прометей, 1993. — 105 с.
6. Шенле А. Подлинность и вымысел в авторском сознании русской литературы
путешествий 1790—1840 / Пер. с англ. Д. Соловьева. — СПб.: Акад. проект, 2004. —
272 с.
“THE ROADS FREE AND UNFREE” BY ROMAN IVANYCHUK:
UNITY OF TRAVELOGUE, MEMOIRS AND POLITICAL DIARY
Tetiana HAZHA
V. N. Karazin National University of Kharkiv
4, Svobody Sq., Kharkiv, Ukraine 61077
The paper deals with the memoirs by Roman Ivanychuk “The Roads Free and
Unfree” where the synthesis of genres of a travel essay and a political diary is used.
The memoirs have given the basis for a detailed journalistic discourse, active
comprehending of the present situation in Ukraine through the events of the past. The
memoir travel by R. Ivanychuk has three main components: it is an autobiographical
story; it describes a series of historical events and a vivid gallery of memoir portraits;
it comprises a sense-generative journalistic component.
Key words: memoirs, reminiscences, travelogue, diary. 150 Т. Гажа
«ДОРОГИ ВОЛЬНЫЕ И НЕВОЛЬНЫЕ» РОМАНА ИВАНЫЧУКА:
ЄДИНСТВО ТРАВЕЛОГА, МЕМУАРОВ
И ПОЛИТИЧЕСКОГО ДНЕВНИКА
Татьяна ГАЖА
Харьковский национальный университет имени В. Н. Каразина,
пл. Свободы, 4, Харьков, Украина 61077
В статье рассмотрены воспоминания Романа Иванычука «Дороги вольные и
невольные», в которых применен синтез жанров путевого очерка и полити-
ческого дневника. Они послужили основанием для развернутого публицисти-
ческого дискурса, активного осмысления через события прошлого современного
положения Украины. Мемуарному путешествию Р. Иванычука свойственны три
главных компонента: оно является автобиографической повестью; представляет
ряд исторических событий и колоритную галерею мемуарных портретов; имеет
содержательный публицистический компонент.
Ключевые слова: мемуары, воспоминания, травелог, дневник.
Стаття надійшла до редколегії 020.04.2007
Після редагування 07.04.2008
Прийнята до друку 08.05.2008

Категорія: ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.