ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

АПОКРИФІЧНІ МОЛИТВИ: СЮЖЕТИ ІВАНА ФРАНКА — Ярослава МЕЛЬНИК

Львівський національний університет імені Івана Франка,
вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна
У статті проаналізовано доробок Івана Франка — видавця й дослідника
апокрифічних молитов, а також особливості рецепції і трансформації апокри-
фічних молитов у художніх текстах письменника, зокрема, в «Леґенді про
Пилата» та в оповіданні «Під оборогом».
Ключові слова: апокриф, молитва, текст, трансформація, мотив, рукопис,
збірка.
Друга половина ХІХ — початок ХХ ст. у європейській науці ознаменовані новою
хвилею інтересу до апокрифічної літератури, зокрема апокрифічних молитов і
замовлянь (див. дослідження О. Петрова [40], П. Єфименка [26], І. Каратигіна [28],
О. Алмазова [12], [13], [14], [15], М. Соколова [43], [44], Є. Романова [18], І. Пор-
фир’єва [41], О. Яцимирського [59], О. Соболевського [42], О. Архангельського [17],
Ю. Яворського [56], [57], В. Перетца [36], [37], [38], [39], М. Сперанського [45], [46],
[47], [48], М. Сумцова [49], В. Істріна [27], Х. Лопарева [32], Є. Карського [29],
Ф. Керенського [31], О. Веселовського [20], [21], [22], [23], [24], П. Сирку [50],
Ф. Буслаєва [19] та ін.). Свою лепту в студії апокрифічних молитов уніс і Іван Фран-
ко, експлікувавши цю тематику (більш чи менш просторо) в декількох сюжетах, у
видавничому та дослідницькому зосібна. Обіч того, апокрифічні молитви «дивною
луною» відбилися в його художніх текстах, найяскравіше в «Леґенді про Пилата» та
в оповіданні «Під оборогом».
Отож, декілька спостережень над цими сюжетами.
Спершу про І. Франка — видавця апокрифічних молитов. Багата збірка руко-
писних молитов і псевдозаклинань разом із додатками до п’ятитомного корпусу
«Апокрифи і леґенди з українських рукописів. Зібрав, упорядкував і пояснив др. Іван
Франко» (Львів, 1896—1910), за задумом І. Франка, мала ввійти до наступного
(шостого) тому цього видання [див.: 53, т. 50, с. 366]. Свого наміру видати шостий
том «Апокрифів і леґенд з українських рукописів», як, до речі, і другу частину
п’ятого тому — «Леґенди про святих», що мала містити три розділи («Віднайдення
святих речей (обретенія)», «Архангельські чуда», «Повістеві та новелістичні теми»),
учений не реалізував через важку недугу, одначе те, що збірка апокрифічних
молитов, направду, мала бути багатою, свідчать як тексти, опубліковані на сторінках
періодики, зокрема «Преданіє про гром Мойсея Громовидця» [див.: «Киевская
старина», 1892, т. 36, кн. 3, с. 483—484], молитва про 72 імені Бога з Ганкенштейні-Апокрифічні молитви: сюжети Івана Франка 269
анського кодексу ХІІ або ХІІІ ст. (Codex slavicus 37 Віденської цісарської бібліотеки),
уміщена «у замітці на полях, написаній, мабуть, пізніше», «дивовижний», за словами
І. Франка, «пам’ятник» [див.: «Zeitschrift des Vereins für Volkskunde» 1904, № 4,
с. 408—413] (уперше цю молитву надрукував С. Смаль-Стоцький (60)), так і копії
апокрифічних молитов, що зберігаються в особистому архіві І. Франка у Відділі
рукописів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України,
зокрема «Молитва від злої тучі» [7], «Молитва від трясавиці» [8], «Молитва від
хортів і вовків» [9], «Короткі гарячі молитви на відвернення чуми [5], «Молитва св.
Захарія» [10], а також рукописні збірники, густо натикані апокрифічними молитвами,
насамперед збірки Якова Казиницького [2], Іллі Яремецького-Білахевича [4],
Керестурський рукопис Федора Шовґора 1886 року [1] та інші, які волею долі стали
власністю Івана Франка і які зберігаються зараз в його особистому архіві.
Цікаво, що до складу деяких рукописних збірок, щедро насичених апокрифіч-
ними текстами, апокрифічними молитвами також, входили, причім не раз, й індекси
«книг правдивих і заказаних» із переліком книг істинних, які «належить читати», і
книг фальшивих, які «не належить читати», як, приміром, до колекцій о. Теодора з
Дубівця та о. Іллі Яремецького-Білахевича. Обидва індекси І. Франко подав паралель-
но в першому томі своїх «Апокрифів і леґенд з українських рукописів» [16, с. 1—6].
Апокрифічні молитви й замовляння, за спостереженнями І. Франка, потрапляли
навіть до Требників, зосібна найдавніших (Стрятинського 1606 року, Львівського
1644 і 1645 років, Київського (Петра Могили) 1646 року). У пізніших друкованих
виданнях, запримітив І. Франко, аналізуючи Требники різного часу, пропущено вже
багато молитов, які були в цих старих Евхологіонах. Натомість духовні особи, укла-
дачі багатьох рукописних збірок ХVІІ—ХVІІІ і навіть ХІХ ст., для задоволення
інтересу народу «до ворожби, примовок і т. ін.» щедро декорують свої збірки апокри-
фічними молитвами, замовляннями, пам’ятками магічної літератури, усілякими
«Громниками», «Рождественниками», «Путниками», «Раздаками», «Рафлями». «У
мене є деякі “лікарські” молитви, не уміщувані в друкованих Требниках, а перепи-
сувані руськими священиками ще в 50-их роках ХІХ віку як секрет, що держався в
родині і не раз був для священиками джерелом значних доходів», — зауважував
І. Франко в рецензії на розвідку Олексія Алмазова про грецькі й церковнослов’янські
молитви, підкреслюючи притому важливість під час студіювання рукописної тра-
диції вказувати на хронологію тексту, чим нехтував російський дослідник [51, с. 17].
Збірка чародійських молитов і замовлянь, якою в прикарпатських сторонах користу-
валися священики, зберігалася навіть у Митрополитальній бібліотеці у Львові (цей
факт І. Франко занотував у «Карпаторуському письменстві ХVІІ—ХVІІІ вв.» услід за
Антоном Петрушевичем). До слова, у кількох своїх розвідках, зокрема, у згаданій
щойно праці «Карпаторуське письменство ХVІІ—ХVІІІ вв.» і в рецензії на розвідку
Василія Істріна «К вопросу о гадательных Псалтырях. По поводу книги М. Сперан-
ского “Гадания по Псалтыри”. СПб., 1899», І. Франко детально, із неабияким знан-
ням «річи» описує процес ворожіння за допомогою «Ворожильної Псалтирі», а також
інших ворожбитських книжечок на кшталт «Загадок царя Давида», «Рафлів», «Раз-
даків». Це знання дослідника — з «обсервації живої, досі не вигаслої дійсності»
[52, с. 19—26].
У цьому контексті відзначимо, що спостереження І. Франка над роллю церков-
нослужителів у поширенні та популяризуванні апокрифів, апокрифічних молитов у270 Я. Мельник
тім числі, могли би стати темою спеціальної розвідки чи одним із сегментів ширше
закроєної праці, адже про те, що духовні особи в Україні «відчинили навстіж двері»
(Михайло Грушевський) апокрифічній літературі писало багато дослідників. Окрім
І. Франка, Михайло Грушевський, Володимир Гнатюк, Михайло Возняк, Георгій
Булашев, Іларіон Свєнціцький. Чимало причинків до цієї теми розсипано також на
сторінках періодичних видань, релігійних зокрема [30], [34], [35].
Переходячи до детальнішої експлікації сюжету «апокрифічні молитви в науковому
доробку Івана Франка», насамперед відзначу, що цій темі дослідник присвятив, окрім
причинок у працях ширшої проблематики, декілька спеціальних статей («Южнорус-
ский громник», «Церковнослов’янський апокриф про 72 імені Бога», «Празник святого
Спаса. Причинок до історії староруського письменства і культури») і низку рецензій,
зокрема, на публікації Олексія Алмазова, Василія Істріна, Володимира Перетца, Хру-
санфа Лопарева, Юліана Яворського, Олексія Яцимирського.
Ключові теоретичні моменти цього кола текстів дослідника: критерії розрізнення
апокрифічних і неапокрифічних молитов, проблема міжлітературної рецепції, вплив
молитовних текстів на формування релігійного світогляду народу, з’ясування шляхів
поширення апокрифічних молитов, вимога залучення до порівняльного аналізу
якнайобширнішого корпусу текстів для уникнення «забавки в філологію», плавання
«в мряці непевності», простеження еволюції давніх пам’яток, зокрема Требників,
увага до національних прикмет міжнародних літературних сюжетів. Між іншим, оче-
видно, саме національний концепт деяких Франкових «апокрифічних» відгуків,
зосібна на працю О. Алмазова «Врачевальные молитвы. К материалам и исследова-
ниям по истории рукописного русского Требника» та студію Х. Лопарева «Древне-
русские сказания о птицах», став причиною недопущення їх до святая святих —
Зібрання творів письменника в 50-ти томах. В обидвох рецензіях І. Франко робить
авторам такий, за його словами, «принципіальний» закид, як нехтування націо-
нальної (тут: української) належності аналізованих текстів. «Як при досліді грецьких
та південнослов’янських рукописів важне, крім значення їх віку, також означення їх
географічної приналежності, так, здається, слід би держатися тої методи і при
студіюванні руських рукописів», — дорікає критик О. Алмазову [51, с.17]. Від-
повідно Х. Лопареву: «Розбір опублікованих тут пам’яток, який подає д. Лопарьов,
хоч вельми претензіональний, сягає аж до Вавилона і Єгипту і робить багато скоків
по літературах, східних і західних, проте в самих найближчих питаннях не можна
назвати відповідним. І тут д. Лопарьову стала на перешкоді “единая неделимая
Россія”; опубліковані ним пам’ятки — виплоди тої Росії, що так і була завсігди ціла
та однакова у всіх своїх частях; місцевих, краєвих, племінних різниць, що могли
вплинути на різне сформування якогось мотиву на Україні і в Великорущині, він
немовби не признає» [54, с. 21].
На завершення про відлуння апокрифічних молитов у художніх текстах І. Фран-
ка — у «Леґенді про Пилата» та в оповіданні «Під оборогом».
У «Леґенді про Пилата» апокрифічних молитов сягають два мотиви — мотив
«урочливого ока» і мотив «вічного життя» Понтія Пилата. Після винесення вироку
над Ісусом Христом у постаті і в погляді п’ятого прокуратора Юдеї з’явилося щось
лихе й демонічне:
Пішов на кришу, де чекала жінка,
Так та з страху лиш скринула в нетямі,
Вниз верглась і розбилася об камінь. Апокрифічні молитви: сюжети Івана Франка 271
Пішов в покій, де в пуху спить дитинка,
Так та лиш витріщила оченята
На нього й вмерла, диким жахом стята [53, т. 1, с. 169].
Кесар прогнав його зі служби, «і рідний город випхнув з своїх стін». «А як умер»,
«прокляте тіло» не прийняли ні земля, ні вогонь, ні вода.
Духовна археологія теми «урочливого ока», «що так на смерть ударяє» (Наталена
Королева), дуже цікава. Вірування в «лихі очі» в народній антропології сягають най-
давніших часів. «Було б нерозважною загадкою, — писав Микола Сумцов, — якби
тепер знайшовся якийсь нарід без сеї віри, бо се просто б перечило всьому укладу
елементарної народної психології» [49, с. 51]. Про те, що й українцям була притаман-
на глибока віра в силу «урочливого ока», свідчить і фольклорний набуток І. Франка.
У п’ятому томі «Етнографічного збірника» (1898) у рубриці «Людові вірування на
Підгір’ю. Зібрав др. Іван Франко» привертає увагу ось цей запис: «У деяких людей
бувають такі погані очі, що аби такий чоловік раз подивився на дитину або на ху-
добину, то певно зашкодить, урече» [33, с. 187].
Ще більше прояснює генезу мотиву «убійчого ока» в «Леґенді про Пилата» інша
Франкова праця — рецензія на працю О. Алмазова «К истории молитв на разные
случаи. Заметки и памятники», зокрема той уступ у відгуку критика, де йдеться про
текст під назвою «Жене, понегда родити отроча», у якому натрапляємо на такі слова:
«И соблюди Господи (жінку і дитину) от зависти и от очес призора» [14, с. 338]. Для
розмови про інтертекстуальне поле «Леґенди про Пилата» цей мотив надто суттєвий,
як і припущення І. Франка щодо часу виникнення молитви: «Вона могла повстати ще
на жидівськім ґрунті, де віра “в лихі очі” була здавна поширена і не раз знайшла свій
вираз у Талмуді і в інших писаннях» [53, т. 31, с. 15].
І ще одне звернення до «скарбниці міжнародного добра» (І. Франко). Тепер задля
вияснення генези теми «вічного життя» Пилата. У стародавньому Ізраїлі, як і в інших
сусідніх народів, бути позбавленим поховання вважалося великим нещастям (Пс. 79:
2—3), це одна з найстрашніших кар, якою біблійні пророки погрожували лиходіям
(Єр. 22: 18—19). Історія неприйняття грішника землею отримала найрізноманітніші
експлікації у віруваннях багатьох народів, подекуди цей мотив пробив собі дорогу
навіть у пам’ятки літургійного письменства — в Евхологіони та Требники. Так, у зга-
даній вже праці «К истории молитв на разные случаи» О. Алмазов розглядає тексти
двох молитов — благань до Бога, аби благоволив «телу же от тебя созданному есте-
ству датися», «телу разыйтися в сия, от них же создано бысть» [14, с. 390]. «Це оче-
видний натяк, — пише І. Франко, — на народне вірування, що чоловік, церквою про-
клятий, не може зогнити (народна українська леґенда про Пилата, проклін: «а не зо-
гнив бис у земли!» і вірування про упирів, що не вмирають у гробі») [53, т. 31, с. 15].
В оповідання «Під оборогом» апокрифічної «Молитви від злої тучі» (копія цієї
молитви з рукопису І. Добрянського, дидаскала Глуменецького, зберігається в особи-
стому архіві І. Франка) сягає мотив відвернення малим Мироном градової тучі, що
насувалася на село, і яка загрожувала знищенням і руїною «плодючих нив та невижа-
того збіжжя благополучного Підгір’я» [53, т. 22, с. 44]. Мотив цей, зауважив Юрій
Шерех, перегодом повторить Михайло Коцюбинський у своїх «Тінях забутих пред-
ків» [55, с. 95]. 272 Я. Мельник
Благання до всіх святих про відвернення біди — традиційний мотив апокрифіч-
них молитов і заклинань, «Молитви від злої тучі» у тому числі («Усі святії сили,
допоможіть мені відвернути сю злую тучу, аби тут не була і не постала. Злая туче,
Божій волі не смій супротивитися і Господеві нашому Ісусові Христу і Спасові на-
шому» [7]), трансформується в І. Франка в перемогу людини над «розшалілою» при-
родою, у визнання «правди «таємної, вищої», не кожному доступної, у вихід поза
«межі можливого», у хвалу життю. «Ця вища правда в тому, що людина сильніша,
ніж їй здається, що вона може йти поза межі позірно можливого», — писав Ю. Ше-
рех, стверджуючи при тім, що «любов до життя випливає в Франка з пізнання
смерти»: «Як приречений Коцюбинський написав у своїх останніх творах х в а л у
ж и т т ю , так зробив це і Франко в тетралогії — “Мойсей” (поезія), — “Сойчине
крило” (проза), — “Під оборогом” (мемуари), — “Отвертий лист до галицько-
української молодіжи» (публіцистика)” [55, с. 96].
————————————————————————
1. Збірка апокрифів, проповідей, духовних пісень, молитов (Керестурський рукопис
Ф. Шовґора) // ІЛ. — Ф. 3. — № 4733.
2. Збірник житій святих (календар), молитов, обрядів. Рукопис Якова Казиницького //
ІЛ. — Ф. 3. — № 4820.
3. Збірник житій святих, поучень, слів. Рукопис о.Теодора з Дубівця // ІЛ. — Ф. 3. —
№ 4713.
4. Збірник поучень, оповідань, леґенд, апокрифів, повістей. Рукопис Іллі
Яремецького-Білахевича (1747—1755) // ІЛ. — Ф. 3. — № 4760.
5. Короткі гарячі молитва на відвернення чуми // ІЛ. — Ф. 3. — № 2044.
6. Молитва на отогнаніє всякого зла і всіхъ духів неприязне них. Копія з рукопису
фон Ганкенштайна (Віденська Надвірна б-ка) // ІЛ. — Ф. 3. — № 2047.
7. Молитва від злої тучі. Копія з рукопису І. Добрянського // ІЛ. — Ф. 3. — № 2044.
8. Молитва від трясавиці // ІЛ. — Ф. 3. — № 2046.
9. Молитва від хортів і вовків // ІЛ. — Ф. 3. — № 2006. — Арк. 153.
10. Молитва св. Захарія // ІЛ. — Ф. 3. — № 4809.
11. Преданіє про грім Мойсея Громовидця // ІЛ.— Ф. 3. — № 2062.
12. Алмазов А. И. Апокрифические молитвы. Заклинания и заговоры. К истории ви-
зантийской отреченной письменности // Летопись Ист.-филол. общ-ва при Имп. Но-
ворос. ун-те. — Одесса, 1900. — Т. VІІІ. — С. 367—514.
13. Алмазов А. И. Врачевальные молитвы. К материалам и исследованиям по истории
рукописного русского Требника // Летопись Ист.-филол. общ-ва при Имп. Новорос.
ун-те. — Одесса, 1900. — Т. VІІІ. — С. 367—514.
14. Алмазов А. И. К истории молитв на разные случаи (Заметки и памятники) //
Летопись Ист.-филол. общ-ва при Имп. Новорос. ун-те. — Одесса, 1899. — Т. ІХ. —
С. 221—340.
15. Алмазов А. И. Чин над бесноватым. Памятник греческой письменности ХVІІ в. //
Летопись Ист.-филол. общ-ва при Имп. Новорос. ун-те. — Одесса, 1899. — Т. ІХ. —
С. 1—96.
16. Апокрифи і леґенди з українських рукописів. Зібрав, упорядкував і пояснив
др.Іван Франко. — Львів, 1898. — Т. І. Апокрифи старозавітні. Апокрифічні молитви: сюжети Івана Франка 273
17. Архангельский А. С. К истории южнославянской и древнерусской апокрифической
литературы. Два любопытных сборника Софийской Народной библиотеки в Болга-
рии. Описание рукописей и тексты // ИОРЯС. — 1899. — Т. ІV. — С. 101—147.
18. Белорусский сборник. Вып. V. Заговоры. Апокрифы и духовные стихи. Собрал
Е. Р. Романов. — Витебск, 1891.
19. Буслаев Ф. Об одной славянской рукописи, находящейся в Пармской публичной
библиотеке. (Письмо в редакцию из Пармы) // ЖМНП. — 1875. — CLХХХ. —
Август. — С. 238—244.
20. Веселовский А. Н. Молитва св. Сисиния и Верзилово коло // ЖМНП. — 1895. —
Ч. CСХСІХ. — Май. — С. 226—234.
21. Веселовский А. Н. Разыскания в области русского духовного стиха. VІ. При-
ложение: ІІ. Греческие заговоры от трясавиц // СОРЯС. — 1883. — Т. ХХХІІ. —
С. 89—96.
22. Веселовский А. Н. Гадальные книги на Западе и у нас // Вестник Европы. —
1886. — Апрель. — С. 895—898.
23. Веселовский А. Н. Заметки к истории апокрифов // ЖМНП. — 1896. — Ч. ССХLV. —
Июнь. — С. 288—302.
24. Веселовский А. Н. Заметки по литературе и народной словесности. VІІ. Молитва
св. Сисиния и Евангелистая песня. Несколько новых материалов. — СПб., 1883.
25. Вороний М. [Рец.] Проф. Н. Сумцов. Личные обереги от сглаза // ЗНТШ. —
1897. — Т.ХVІІІ. — Кн. 4. — С. 50—52.
26. Ефименко П. С. Сборник малорусских заклинаний. — М., 1874.
27. Истрин В. М. К вопросу о гадательных Псалтырях. По поводу книги М. Сперан-
ского «Гадания по Псалтыри». СПб., 1899 // Летопись Ист.-филол. общ-ва при Имп. Но-
ворос. ун-те. — Одесса, 1899. — Т. ІХ. — С. 153—202.
28. Каратыгин И. Обзор некоторых чинопоследований в рукописных требниках, при-
надлежащих библиотеке СПб. духовной академии // Христ. чтен. — 1877. — Т. І. —
С. 423—448.
29. Карский Е. Ф. Малорусский луцидарий по рукописи ХVІІІ века. Текст, состав па-
мятника и язык. — Варшава, 1906.
30. Католический отпуст и народная ярмарка в м. Тынной Ушицкого уезда
Подолской губернии // Под. ЕВ. — 1884. — № 39. — С. 829—838; № 40. — С. 851—
866; № 41. — С. 873— 886.
31. Керенский Ф. Древнерусские отреченные верования и календарь Брюсса //
ЖМНП. — 1874. — Т. CLХІІ. — Март. — С.52—79; Т. CLХІІ. — Апрель. — С. 273—342;
Т. CLХІІІ. — Май. — С.99—135.
32. Лопарев Х. Древнерусские сказания о птицах // ПДП. — 1897. — Т. СХVІ. —
С. ХХІ+20.
33. Людові вірування на Підгір’ю. Зібрав др. Іван Франко // Етнографічний збірник. —
1898. — Т.V. — С.187—193.
34. Нечто о письме Иисуса Христа // Киев. ЕВ. — 1883. — № 2. — С. 48—49.
35. Ор. Д. Три апокрифических народно-русских писания // Полт. ЕВ. — 1865. —
№ 1. — С. 12—27; № 2. — С. 38—62.
36. Перетц В. Н. Материалы к истории апокрифа и легенды. І. К истории «Громника»
// Записки Ист.-филол. ф-та СПб. ун-та. — 1899. — Т. LІV. — С. 1—121. 274 Я. Мельник
37. Перетц В. Н. Материалы к истории апокрифа и легенды. ІІ. К истории «Лунника»
// ИОРЯС. — 1901. — Т. VІ. — Кн. 3. — С. 1—126; Кн. 4. — С. 103—131.
38. Перетц В. Н. Из истории заговоров. Памятник обличительной литературы ХV в. //
Литературный вестник. — 1901. — Кн. ІІІ. — С. 280—283.
39. Перетц В. Н. Из истории суеверий // Северный курьер. — 1900. — № 256.
40. Петров А. Л. Угро-русские заговоры и заклинания начала ХVІІІ века // ЖМНП. —
1893. — Т. Х. — С. 516—549.
41. Порфирьев И. Я. Апокрифические молитвы по рукописям Соловецкой библиотеки
// Труды ІV Археолог. съезда в России. — Казань, 1891. — Т. 2. — С. 1—24.
42. Соболевский А. И. Несколько редких молитв из русского сборника ХІІІ века.
І—VІІІ. — СПб., 1906.
43. Соколов М. Материалы и заметки по старинной славянской литературе. — М.,
1888. — Вып. 1.
44. Соколов М. Новый материал для объяснения амулетов, называемых змеевиками //
Древности. Труды Славянской комиссии Имп. Моск. Археолог. общ.-ва. — М.,
1895. — Т. 1.
45. Сперанский М. Н. Из истории отреченных книг. І. Тексты Гадательной Псалтыри
и родственных ей памятников и материал для их объяснения // ПДП. — 1899. —
Т. СХХІХ. — С. ІІІ—ІV+168+99.
46. Сперанский М. Н. Из истории отреченных книг. ІІ. Трепетники. Тексты Трепет-
ников и материал для их объяснения // ПДП. — 1899. — Т. СХХХІ. — С. ІІІ—ІV+1+
93+1+36.
47. Сперанский М. Н. Из истории отреченных книг. ІІІ. Лопаточник. Текст Лопаточ-
ника и материал для его объяснения // ПДП. — 1900. — Т. СХХХVІІ. — С. 1—31.
48. Сперанский М. Н. Из истории отреченных книг. ІV. Аристотелевы врата или
Тайная тайных. Текст и материал для их объяснения // ПДП. — 1908. — Т. СLХХІ. —
С. І—ІІ+ 380.
49. Сумцов Н. Слово о бездождии // Сборник статей в честь В. П. Бузескула. —
Харьков, 1913—1914. — С. 390—396.
50. Сырку П. А. Отрывок малоруського простонародного лечебного травника и два
заговора. По рукописи начала ХVІІ в., хранящейся в Румынском государственном
архиве в Букуреште // Филол. записки. —1883. — Вып.1. — С.1—12.
51. Франко І. А. И. Алмазов. Врачевальные молитвы. К материалам и исследованиям
по истории рукописного русского Требника // ЗНТШ. — 1903. — Т. LІ. — Кн. 1. —
С. 15—17.
52. Франко І. В. М Истрин. К вопросу о гадательных Псалтырях. По поводу книги
М. Сперанского «Гадания по Псалтыри» // ЗНТШ. — 1904. — Т. LХІ. — Кн. 5. —
С. 19—26.
53. Франко І. Зібр. творів: У 50 томах. — К.: Наукова думка, 1976—1986.
54. Франко І. Древнерусские сказания о птицах, сообщение Хрусанфа Лопарева //
ЗНТШ. — 1897. — Т. ХХ. — Кн. VІ. — С. 20—26.
55. Шерех Ю. Другий «Заповіт» української літератури // Шерех Ю. Пороги і
Запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології. Три томи. —Харків: Фоліо, 1998. —
С. 84—104.
56. Яворский Ю. Заговоры и апокрифические молитвы по карпато-русским рукописям
конца ХVІІІ-го и нач. ХІХ-го в. — Варшава, 1915. Апокрифічні молитви: сюжети Івана Франка 275
57. Яворский Ю. Громовые стрелки. Очерк по истории южнорусского фольклора. —
К., 1897.
58. Я-ский Н. Наглядность в пастырских собеседованиях с прихожанами // Под. ЕВ. —
1879. — № 4. — С. 130—138.
59. Яцимирский А. И. К истории ложных молитв в южно-славянской письменности //
ИОРЯС. — 1913. — Т. ХVІІІ. — Кн. 3. — С. 1—102.
60. Smal-Stockji St. Über den Inhalt des Codex Hankensteinianus. — Wien, 1886. —
S. 73—77.
THE APOCRYPHAL PRAYERS: IVAN FRANKO’S PLOTS
Jaroslava MELNYK
Ivan Franko National University of Lviv,
Univeryitets’ka st, 1, 79000 Lviv, Ukraine
The article deals with the works of Ivan Franko as an editor and a researcher of
apocryphal prayers. The author investigated peculiarities of reception and transformation of the apocryphal prayers in the writer’s fictional texts, in particular in “The
Legend about Pilate” and in the story “Below the Haystack”.
Key words: apocrypha, prayer, text, transformation, motif, manuscript, volume.
АПОКРИФИЧЕСКИЕ МОЛИТВЫ:
СЮЖЕТЫ ИВАНА ФРАНКО
Ярослава МЕЛЬНИК
Львівський національний університет імені Івана Франка,
вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна
В статье проанализировано творческое наследие Ивана Франко — издателя
и исследователя апокрифических молитв, а также особенности рецепции и
трансформации апокрифических молитв в художественных текстах писателя, в
частности в «Легенде о Пилате» и в рассказе «Под оборогом».
Ключевые слова: апокриф, молитва, текст, трансформация, мотив, рукопись,
сборник.
Стаття надійшла до редколегії 03.04.2007
Після редагування 07.04.2008
Прийнята до друку 08.05.2008

Категорія: ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.