ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ВИЗНАЧЕННЯ ВЕРЛІБРОВОЇ ФОРМИ І «МОНТАЖ ТА КОЛАЖ» — Андрій ПІДПАЛИЙ

Київський славістичний університет,
вул. Анрі Барбюса, 9, Київ, Україна 03200
Проаналізовано верліброву форму на смисловому, інтонаційному та фоніч-
ному рівнях порівняно з прозою і традиційним віршем.
Ключові слова: верлібр, колаж, дискретність, монтаж, акцентація.
У теоретичній книжці «Літературний авангард» [6] український авангардист-
ський поет Валер’ян Поліщук, спираючись на витворену ним «теорію хвиляд», спро-
бував дати нове розуміння вірша. Принаймні, в одному поет мав рацію. У тому, що
верлібр більш властивий українській поезії (хоча зазначу, то був лише 1926 рік), ніж
російській. Зрештою, у XX ст. це було доведено літературною практикою. Варто
згадати підсумкове визначення верлібру В. Поліщука, де він сперечається з Ю. Ти-
няновим і по-поетичному легко звільняє простір для застосування верлібру. Ю. Тиня-
нов стверджував: «У наш час vers libre здобув великі перемоги. Пора показати, що
він — характерний вірш нашої епохи і в ставленні до нього, як до вірша виняткового
чи навіть вірша на грані прози — така ж неправда історична, як і теоретична»
[6, с. 130]. В цьому твердженні, на думку В. Поліщука, звужено значення верлібру, бо
він не «на грани прозы», а «охоплює собою всі форми ритмічної будови словесного
матеріалу, включаючи праве крило старих метрів і ліве крило неусвідомлених ритмів
розмовної мови, або ж так званої прози. Верлібр — і є вірші, і проза, коли вони ма-
ють в собі елементи синтезу та художньости, цебто, коли вони є поезією» [6, с. 130].
Галина Сидоренко у праці «Від класичних нормативів до верлібру» [7] зазначає, що
основою ритму в будь-якій системі віршування є рядок, однак, зауважує, що ритмічна
організація в кожній системі — своя, особлива. Дослідниця наголошує на ролі міжряд-
кової паузи у віршах і, особливо, у верлібрі та акцентує, що сегменація тексту відбу-
вається під тиском смислових формантів. Сутність вірша треба шукати в специфічному
розчленуванні мовного матеріалу, тобто сегментації. Особливо важлива роль логічного
наголосу і логічного розподілу між рядками смислових уривків [7, с. 176—182].
Важливою працею з цього питання, у якій виокремлено верлібр і дано чітке його
віршознавче визначення, та вперше в українському віршознавстві розглянуті твори
«верлібристів» (поетів Нью-Йоркської групи) є ґрунтовне дослідження професора
Київського університету Н. Костенко «Українське віршування XX століття» [3]. У роз-
гляді засадничого питання про поняття вірша вчена виділяє теорію Сергія Бонді —
автора концепції вірша як поліритмічного явища, що об’єднує різні ритми: словес-
ний, фонічний, граматичний і семантичний учений синтезував поняття віршової
поліритмії в єдине містке поняття «художнього ритму», глибоко розкрив специфікуВизначення верлібрової форми і «монтаж» та «колаж» 313
його психофізіологічного впливу на людину. Художньому ритму, за С. Бонді, завжди
притаманні дві властивості: рівномірність, закономірність процесу і водночас по-
стійні художньо виразні відхилення від цієї рівномірності.
Одна з ґрунтовних теоретичних праць в українському літературознавстві, де роз-
глянуто цю проблему, — кандидатська дисертація В. В. Демецької «Верлібр і жанр:
функціонально-стилістичний та перекладацький аспекти (на матеріалі поезії У. Уїт-
мена та Т. С. Еліота)» [2]. Дослідниця пропонує таке визначення верлібру: «Вер-
лібр — це форма віршування, яка заснована на кореспондуванні рядів, що їх автор
виділив графічно. Якщо ми маємо справу з твором, який не містить в собі системи
паралельних рядів та єдності повторюваних елементів, то перед нами не верлібр, а
проза…» [2, с. 4].
Верлібр, на думку В. Мельник-Андрущук, «перехідна ланка між віршем і прозою,
що акумулює в собі ліричну образність, емоційність з прозовою невимушеністю мов-
лення. Отже, в ньому відбувається процес інтеграції ліризму, епічності і драматизму»
[5, с. 5]. Стусові верлібри дослідниця поділяє на дві групи. Верлібри першої групи —
металогізовані, переважно безсюжетні. Верлібри другої — наближені до прозових і
читаються як кореспонденція, фактаж без будь-яких коментарів. Окрему ланку в
другій групі верлібрів В. Стуса становить верлібр-фантасмагорія (в сюрреалістичній
манері). Якщо сюжетика автологічних верлібрів тяжіє до реалістичності зображення,
подеколи «перекривленого» внаслідок гіперболізації певного явища, то для верлібрів
фантасмагоричного типу гротеск стає найадекватнішим способом зображення життя,
що інакше як жахливим і абсурдним не назвеш. Взагалі для верлібрової творчості
В. Стуса характерне екзистенційне наповнення. Сегментація тексту за принципом
семантико-синтаксичного паралелізму в межах твору парадигматичного типу зумов-
лює фрагментарність подачі поетичного матеріалу, а в окремих випадках герметич-
ність твору.
Ігнорування правил логіки спричиняє актуалізацію верлібрового мовлення, в
якому фантасмагоричний алогічний текст нашаровується на реальний текст із унор-
мованими семантичними зв’язками. Дослідниця пише: «Деструкція віршової форми у
верлібрах фантасмагоричного типу ототожнюється з деструкцією смислу закріпле-
ного на інтонаційно-синтаксичному рівні, процес деструкції зумовлює появу інтегро-
ваного надзначення верлібру» [5, с. 8].
Серед праць 20-х років, можливо, найвідоміша праця російського формаліста
Юрія Тинянова «Проблема віршової мови» [8]. Об’єктивною ознакою віршового
ритму і є єдність та тіснота віршового ряду. Обидві ці ознаки створюють третю важ-
ливу ознаку — динамізацію мовного матеріалу. Динамізація у верлібрі виникає через
те, що кожний ряд усвідомлюється мірилом (мірою). У випадку з метричним віршем:
динамізація слів, у випадку з верлібром — динамізація груп слів (групу може
представити і окреме слово). Отож, якщо ми передаємо прозою верлібр — порушу-
ється єдність і тіснота віршового ряду, і ми позбавляємо його динамізації мови. Тут
постає конструктивний принцип прози; віршові зв’язки і членування ліквідовані — їх
місце займають зв’язки та членування синтактико-семантичні. Учений підсумовує:
«Vers Libre визнаний як “перехід до прози” надзвичайним висуненням конструктив-
ного віршового принципу, саме тому, що він є даний на чужому не специфічному
матеріалі» [8, с. 72]. Ю. Тинянов зазначає, що будь-яке зближення прози з віршем
насправді є не зближенням, а впровадженням незвичайного матеріалу в специфічну314 А. Підпалий
замкнуту конструкцію. Завершує свою працю вчений тезою про те, що верлібр є
характерним віршем нашої епохи.
На нашу думку, для правильної стратегії аналізу верлібрової форми необхідно
дати відповідне визначення верлібру. Тобто визначення понять, за якими прово-
дитиметься аналіз форми. Спочатку пропонуємо коротке визначення верлібру, а
потім розглянемо кожну тезу.
Верлібр — це форма, яка відрізняється від попередніх (традиційних) систем
віршування тим, що головним чинником побудови вірша є ритм рядків, сформований
на принципі, що він не пов’язаний із заданою фонічною ритмічною структурою, а
створений за семантико-інтонаційною доцільністю згідно з задумом автора. Це, на
наш погляд, є домінантним принципом організації верлібру. Фонетичні та інші нере-
гламентовані міри повтору є ознаками, що відіграють локальні ролі. Дискретність,
яка виникає внаслідок семантико-інтонаційного членування, сприяє використанню
«монтажного», «колажного» ефектів у цій формі, сприяє поєднанню різних, навіть
несумісних, згідно із концепціями попередніх традиційних форм, змістових чинників,
сприяє побудові відповідного типу образності, створеної за принципом зіставлення,
розірваності, несумірності.
Сегментація може порушувати як синтаксичну цілісність, так (в українській
поезії це поки що рідкісне явище) і лексичну. Локальні фонічні, лексичні, синтаксич-
ні та інші явища відіграють певну роль і є особливо цікавими у визначенні локаль-
ного принципу побудови рядка, а також у розриванні (сегментації) певних фо-
нетичних, синтаксичних, семантичних тощо цілостей.
Що ж розуміємо під поняттям семантико-інтонаційної доцільності створення
рядка? Український віршознавець Г. Сидоренко, услід за Л. Тимофеєвим, В. Ковалев-
ським та іншими вважала, що основним елементом ритму вірша є рядок, а у верлібрі
створення його ґрунтується на семантичній форманті. Погоджуючись із цим, поділяю
також думку Романа Якобсона та Яна Мукаржовського про роль інтонації у витво-
ренні рядка у верлібрі. Водночас визнаю, що домінує семантична форманта, а інто-
наційний чинник є формотворчим. Тому казатимемо так: семантико-інтонаційна
доцільність невіддільна від творчого задуму автора. Отже, важливо розглядати смис-
ловий план рядка і його зіставлення (кореспондування) з іншими рядками у смисло-
вому контексті, визначаючи це головною властивістю верлібра.
Інші чинники, на які головно спирається теорія верлібру, виклав О. Жовтіс та
доповнила О. Овчаренко, з якою погоджується Б. Бунчук, а саме: повторення фоне-
тичних сутностей різних рівнів, що змінюють одна одну; компонентами повтору в
паралельних кореспондуючих рядах, якими можуть бути фонема, склад, стопа,
наголос, клаузула, слово, група слів, фраза. На думку О. Овчаренко, компонентами
повтору є також синтаксичні, морфологічні, логічні, метричні, тонічні тощо та кон-
станти змішаного типу. Усі ці повтори, на нашу думку, локальні, бо вони не є
визначальними у верлібрі. Варто згадати, що локальність подібних чинників (здебіль-
шого пов’язаних з традиційним віршуванням) визнає В. Мельник-Андрущук. Але,
гадаю, всі перелічені чинники не є наскрізними й інтенційно визначальними для
верлібру. Однак аналізуючи верлібр (для цього, на мій погляд, найкраще надається
методика аналізу Ю. Лотмана та його теорія вірша як найбільш місткої інформа-
ційної структури), вважатимемо основною смислову структуру, а інші локальними
(додатковими). Основну смислову структуру аналізуватимемо за принципами
Ю. Лотмана [1], [4]. Для тонічного розгляду локальних чинників застосуємо методи-Визначення верлібрової форми і «монтаж» та «колаж» 315
ку аналізу, яку використовують в українському віршознавстві для нетрадиційних
форм вірша (як також і для верлібру, вважаючи верлібр поліритмічним тонічним
явищем) [3].
Варто згадати тезу Я. Мукаржовського, що прирівнювання рядків, навіть у
сучасному традиційному віршуванні, є похідним від верлібрової структури. Утім
головною ознакою, на нашу думку, є смислова форманта, а прирівнювання інших
чинників — похідним від членування за семантичною ознакою (характеристикою)
мовного матеріалу.
Головним значенням структури верлібру є довільне, згідно з творчим задумом
автора, утворення рядка як головної одиниці, найважливішого елементу структури
верлібру. Його функція дуже близька до принципу монтажу, що характеризується
відповідною дискретністю тексту всього твору. Цікавим є визначення літературного
монтажу, що його дав В. Халізєв: «Перенесений у літературознавство термін “монтаж”
дещо змінив своє значення. Ним визначається спосіб побудови літературного твору, в
якому переважає розірваність (дикретність) зображення, його “розбитість” на фраг-
менти. Монтаж при цьому пов’язаний з естетикою авангардизму і його функція
сприймається як розрив неперервності комунікації. Це констатація випадкових зв’язків
між чинниками, гра на дисонансах, інтелектуалізація твору, відмова від катарсису,
“фрагментація світу” і руйнація природніх зв’язків між предметами» [9, с. 276].
Вважаючи верлібр формою, яка найбільше сприяє саме витворенню «монтажних
творів», треба, мабуть, визнати, що принципи композиції авангардистського верлібру
(зрештою, авангардизм породив і сформував цю форму) спирається на «монтаж».
В. Халізєв дає підстави для такого твердження: «Монтажне начало композиції вті-
люється в окремих текстових одиницях». Саме такими одиницями у верлібрі є рядки
(що несуть у більшості випадків окремі смисли, і співвідносяться між собою, тобто з
одиницями, що разом складають цілісний твір). Техніка монтажу сприяє витворенню
колажу (колаж — включення з допомогою монтажу в твір літератури, театру, кіно,
живопису, музики, різностильових об’єктів, різнофактурного матеріалу, тем тощо —
для посилення загального ідейно-естетичного впливу… Технічний прийом, широко
використовуваний у практиці кубістів, футуристів, дадаїстів, сюрреалістів… Модер-
нізм продовжує розглядати його (монтаж) як щось самоцінне, намагаючись шляхом
епатажу та контрасту різнофактурних матеріалів знайти нові способи збагачення
художньої мови і естетичної свідомості [10, с. 151]). Для колажу форма верлібру є
ідеальною: дає змогу зіставляти майже незіставне і водночас утворює послідовну
цілісність. Отже, виникнення і утвердження верлібру пов’язане з естетичними мож-
ливостями цих засобів (монтажу та колажу), проявлених у віршовій структурі. І саме
тому, що верлібр не має наскрізної метричної чи іншої ритмічної схеми, окрім зміни
рядків, він є своєрідною літературною (віршовою) реалізацією для техніки, яку
засвоїла поезія одночасно з іншими видами мистецтва. Зрештою, будь-яка інша
віршова традиційна форма потребує певних обмежень використання лексичного
матеріалу, що тягне за собою відповідно певні семантичні обмеження. Традиційна
форма зазвичай є чітко зв’язаною строгою інформативною ієрархічною структурою
(як довів Ю. Лотман). Вихід з цієї ієрархічності, чітких інформативних стосунків,
запровадження вільних нерегламентованих, що розширюють певні смислові зв’язки у
вірші, вилились у створення верлібру, у живописі, наприклад, з’являється техніка ко-
лажу за допомогою принципу монтажу. 316 А. Підпалий
Вважаючи, що верлібр є також поліритмічним явищем і визнаючи це не як
основну характеристику, а як додаткову (адже мова є звуковим явищем) ознаку, —
під час аналізу утворення рядка (головної одиниці верлібру), поділяю думку
М. Гаспарова, що у верлібрі при зіставленні попередньої групи слів з наступною,
зіставляється кожен початок рядка з усіма наступними, кожен кінець — з усіма
кінцями. Тобто треба проводити як смисловий аналіз зіставлення початків та закін-
чень, так і фонічний. Також варто брати до уваги те, що у верліброві найбільш
акцентується останнє слово (чи група слів — у верлібрі з довгим рядком), тому по-
трібний особливий як смисловий, так і фонічний аналіз останнього слова у рядку.
Вже зазначалося, що ця ознака (інтонаційне виділення останнього слова) може мати
більше чи менше значення (у верлібрі з коротким рядком вона зменшується, у
верлібрі з довгим — збільшується). Це пов’язано зі смисловою та інтонаційною ак-
центацією початку рядка і кінця, а середина рядка перебуває між двома цими
акцентаціями. Якщо ж наявна невелика кількість слів, то середина (кілька або одне
слово чи навіть відсутність слова між першим і останнім) не виділяється своєю
частинністю рядка. У довгому рядку — велика кількість слів у «середині» якраз
сприяє посиленню смислової уваги та інтонації до початку і закінчення через
своєрідну «девальвацію» смислу у слові від їхньої великої кількості. Так само
цікавим є явище розривання певного паралелізму, витвореного ритмічними чи лек-
сичними, синтаксичними структурами, не на два, наприклад, а на кілька рядків, що
допомагає виокремлювати певну семантику в утвореному рядку, чи ж «нарощення»
до подібного паралелізму (наприклад, у двох рядках) словесних груп, які не пов’язані
з подібним паралелізмом.
Саме за вищезазначеними критеріями треба проводити відповідно аналіз вер-
лібру як форми, яку використовує поезія.
————————————————————————
1. Анализ поэтического текста // Лотман Ю. М. О поэтах и поэзии. — СПб.: Ис-
скуство, 1996. — С. 56—210.
2. Демецька В. В. Верлібр і жанр: функціонально-стилістичний та перекладацький
аспекти (на матеріалі поезії У. Уїтмена та Т. С. Еліота): Автореф. дис… канд. філол.
наук / Одеський Державний Університет. — Одеса, 1994. — 20 с.
3. Костенко Н. В. Українське віршування XX століття. — К.: Вища школа, 1993. —
232 с.
4. Лотман Ю. М. Об искустве: Структура художественного текста. — СПб.:
Искусство, 1998. — 704 с.
5. Мельник-Андрущук В. О. Техніка вірша Василя Стуса: специфіка структурно-семіо-
тичної організації поетичного тексту (ритміка, метрика): Автореф. дис… канд. Філолог.
наук / Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. — К., 2001. — 20 с.
6. Поліщук В. Літературний авангард. — Харків, 1926. — 230 с.
7. Сидоренко Г. К. Від класичних нормативів до верлібру. — К.: Вища школа,
1980. — 184 с.
8. Тынянов Ю. Н. Проблема стихотворного языка. — М.: Советский писатель,
1965. — 301 с.
9. Хализев В. Е. Теория литературы. — М., 1999. — 399 с.
10. Эстетика: словарь. — М.: Прогресс, 1989. — 447 с. Визначення верлібрової форми і «монтаж» та «колаж» 317
DETERMINATION OF THE VERS LIBRE FORM
AND «MONTAGE AND COLLAGE»
Andrij PIDPALYJ
Kyiv Slavistic University,
9, Henri Barbusse St., Kyiv, Ukraine 03200
The vers libre form is analyzed in this article in the notional, intonational and
phonic levels in comparison with prose and traditional verse.
Key wards: vers libre, collage, discreteness, montage, accentuation.
ОПРЕДЕЛЕНИЕ ВЕРЛИБРОВОЙ ФОРМЫ И «МОНТАЖ И КОЛЛАЖ»
Андрей ПИДПАЛЫЙ
Киевский славистический университет,
ул. Анри Барбюса, 9, Киев, Украина 03200
Проанализирована верлибровая форма на смысловом, интонационном и фо-
ническом уровнях сравнительно с прозой и традиционным стихом.
Ключевые слова: верлибр, коллаж, дискретность, монтаж, акцентация.
Стаття надійшла до редколегії 22.03.2002
Після редагування 07.04.2008
Прийнята до друку 08.05.2008

Категорія: ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.