ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

МІФОРИТУАЛЬНА СЕМАНТИКА АРКАНУ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ХХ СТОЛІТТЯ — Ірина БЕСТЮК

Рівненський державний гуманітарний університет,
вул. С. Бандери, 12, Рівне, Україна 33028
У фокусі дослідження — езотеричний зміст аркану, за змістовою даністю
якого проступають чіткі ознаки ритуалу ініціації. Застосування міфоритуальної
схеми аркану в художньому тексті ХХ ст. зводиться до трьох способів. Міфо-
логізація (1) — роман «Орда» Р. Іваничука, модель аркану втілює національно-
патріотичний зміст, ідею пробудження національної свідомості. Реміфологіза-
ція (2) — поезія «Чоловічий танець» В. Герасим’юка: конденсація морально-
етичного значення, ідеї воскресіння духу. Деміфологізація (3) — роман «Два-
надцять обручів» Ю. Андруховича: естетично-іронічне осмислення аркану, ідеї
душевної гармонії.
Ключові слова: аркан, ритуал ініціації, символізація дійсності; міфологіза-
ція, реміфологізація, деміфологізація; модернізм / постмодернізм.
Захоплення арканом демонструє література раннього модернізму. Стосовно
танцю Івана Палійчука з Чугайстером у повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих
предків» Г. Хоткевич у різко негативній рецензії іронічно заявляє: «Що це? Опис
танцю? Якого? Само собою, гуцульського! Але річ уся в тім, що це М. Коцюбин-
ський навів командні слова до спеціяльного танцю, який називається “аркан”. Це
розбійничий танець, і танцювати його можна тільки гуртом […] дико й читати оцей
танець Чугайстера» [18, с. 6]. Відтак Г. Хоткевич у «гуцульській» п’єсі «Непросте»
подає детальний опис цього «леґінського» танцю з бартками:
Чвірка проти чвірки. Починають танец на місци, потім зіходять ся, крешут барт-
ками і розіходять ся. Зміняють коліно і так само. Потім подають через плече бартки
дівкам, ловлять ся в коло і швидко крутять ся. Четверо падуть навзнак, упираючи ся
одно в одного ногами, а четверо їх крутять. Потім друга партия лягає. Потім рух
вправо, правою рукою ловлять ся за спину товариша, ліва висить свобідно. Рух вліво,
ліва рука ловить за шию товарища. Коло тісне і шалено вертить ся. Рух вправо, права
за спину, коло більшає, рух вліво, ловлять ся за руки, коло велике. Рух вправо. На
попереднику коло перебиваєть ся, леґіні ловлять ся за плечі і вужем, побераючи
бартки від дівок, ідуть кілька разів по сцені. Потім вирівнюють ся в лінію на заднім
пляні і лиш тихо-тихонько притупують, рухаючи ся цілою стіною […]» [17, с. 209].
Такі критичні закиди Г. Хоткевича радше стосувалися б драматичної поеми
Олександра Олеся «Ніч на полонині» (1941), де мавки просять музик заграти аркан, а
Стара потвора докоряє їм: «Чудне щось діятися стало. / Одвічні діти полонини /
Перейняли з долин / Пісень, танків їх чимало» [12, с. 259]. Назагал цей мимовільний340 І. Бестюк
заклик сприймається як данина гуцульському колориту, комплімент екзотичній арха-
їці, суттєвого значення якому автор не надав, оскільки не був обізнаний із його спе-
цифікою. Проте Олесеву інтерпретацію аркану можемо трактувати двояко: по-перше,
підтверджується його сакральність, адже йдеться про необхідну запозиченість аркану
демонічними істотами у людей, по-друге — оприявнюється ненав’язлива фемінізація
суто чоловічого танцю.
Натомісць задум М. Коцюбинського зведений до ідеї модернізації Слова у
літературі початку ХХ ст., йдеться про розмикання меж художнього тексту до су-
міжних видів мистецтва, адже «бунт мистецтва ХХ ст. проти реальності можна вва-
жати і бунтом проти іга слова — літературності, описовості, намагання вийти з
імперії слова […]», — вважає С. Андрусів [1, с. 271] (курсив наш. — І. Б.).
Прикметною ознакою «визволення від слів» маємо ритмізацію у прозі, або, за
визначенням Д. Чижевського, «модерністську евфонію» у прозі [19, с. 58]. (Порів-
няймо: танець Мавки з Перелесником у драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня»).
У контексті цього часу слід звернути увагу на от що: перекладачі епохального твору
Ф. Ніцше «Так казав Заратустра» акцентують його мовну і стильову революцію (сам
автор запевняв: «Мені здається, що цим Заратустрою я довів німецьку мову до
досконалості. […] Мій стиль — танець»), виражену евфонічною й евритмічною особ-
ливостями. Перша функціонує як «лінгвістична гермафродичність уже-не-слова-ще-
не-музики», прерогатива другої — інтонаційно-ритмічна семантика, що інформує
(радше сугестує) позверх словесної семантики [15, с. 1003—1011].
Міфологема танцю, особливо актуальна у творчості М. Коцюбинського, у
«Тінях…» функціонує як ритуал переходу. Танцюючи з Чугайстром, головний герой
наближається до смерті: «[…] наче в нестямі, в знемозі і в забутті, бив в камінь по-
ляни ногами, з яких облетіли вже постоли…» [9, с. 221—222] (курсив наш. — І. Б.).
Адже у міфологічній свідомості смерть — це не знищення існуючого буття, це лише
перехід в іншу форму буття [8, с. 171]. У зображенні цього танцю прочитується перед-
смертна агонія (тіні «корчились й бились»), або, інакше кажучи, передсмертні
конвульсії естетизовані автором як танець, у якому «осереднюються» (зближуються)
[10, с. 213] пафос життя і смерті. Цей шалений танець, позначений діонісійською сти-
хійністю, уможливлює вихід у смерть. Відтак реанімується середньовічна семантика
Танцю смерті, макабричного танцю, учасниками якого були чоловіки [16, с. 159].
Захоплення арканом ілюструє і література кінця ХХ ст.: поезія В. Герасим’юка
«Чоловічий танець», романи «Орда» Р. Іваничука та «Дванадцять обручів» Ю. Ан-
друховича, — проте сучасна (постмодерна) асиміляція аркану дещо відрізняється від
модерної: тут важить ідея кореспонденції, еклектики злободенності з езотеричною
архаїкою власне аркану. Відтак метою пропонованого дослідження буде з’ясувати
міфопоетичні механізми аркану як ритуалу ініціації у художньому тексті сучасності,
диференціювавши світоглядні ознаки-домінанти, семантичне навантаження.
Аркан — ритуальний танець, за змістовою даністю якого проступають чіткі
ознаки ритуалу ініціації, передусім чоловічого дорослішання: посвячення двадцяти-
річного хлопця у легіні, яке надавало йому право здійснювати танці, носити бартку,
підперезуватися широким паском [4]. Високо в горах на полонині довкола розпаленої
ватри (жертовне багаття) молоді чоловіки, міцно взявшись за руки, танцювали танець
на витривалість, поступово збільшуючи темп і фізичну напругу. Звідси відоме нині
мистецтво боротьби — бойовий аркан, зашифрована техніка ведення рукопашного
бою: підсічка, удар ногою, коліном, ухиляння від удару, а ритм і бойові вигукиМіфоритуальна семантика аркану в українській літературі ХХ століття 341
(«Ой», «Гей», «Юх-ха-ха») вводять танцюристів у своєрідний транс. Аркан —
система психофізичної підготовки: уміння юнака керувати емоціями, перемагати
страх, лінощі, жити в злагоді з довкіллям, духами лісів і гір [13]. Назва танцю від
етруського слова, запозиченого потім римлянами, arcanus «прихований, таємний,
мовчазний» [4]. Відтак, слушно стверджує В. Балушок, що у давніх слов’ян існували
ритуальні танці, під час виконання яких ініціанти одержували езотеричні знання в
галузі культової практики та магічних властивостей (здатність «бачити й чути богів»,
«чудесне бачення світу») [3, с. 245]. Міфоритуальна схема ініціації містить символізм
смерті (фізичне страждання у темному лісі — еквівалент потойбіччя: смерть—
космічна ніч—хаос—безумство—регресія в зародковий стан) і нового народження.
Фазу символічної смерті М. Еліаде трактує так: «[…] смерть означає вихід за межі
мирського, неосвяченого стану, стану природної людини, яка не знає релігійності і не
бачить духу. Містерія ініціації поступово розкриває неофітові справжні виміри буття:
втаємничуючи його у священне, містерія змушує його прийняти людську відпові-
дальність. […] доступ до духовності виражається для архаїчних суспільств у симво-
лізмі смерті» [6, с. 278].
Застосування міфоритуальних схем у художньому тексті зводиться до трьох
способів: міфологізації (вибіркове осмислення міфологічних сюжетів), реміфологі-
зації (переакцентація, ревізія міфа), деміфологізація (руйнування міфічного стерео-
типу) [14, с. 38]. Отож, у фокусі дослідження три способи літературної трансформації
ритуального танцю аркан: в «Орді» Р. Іваничука — міфологізація, у поезії В. Гера-
сим’юка «Чоловічий танець» — реміфологізація, «Дванадцять обручів» Ю. Андру-
ховича — деміфологізація.
Міфологізація — осмислення міфоритуальних схем, «яке заново актуалізує
культурну спадщину людства» [14, с. 37], оприявнюється в «Орді» Р. Іваничука. Сим-
волічним локусом, де життєствердно звучить національна ідея, стають Карпати,
«п’ятачок землі» [7, с. 186] довкола Манявського Скиту. Теменосу рівнинного
пасивного степу, де «зникло буйне лицарство і козаки підневільними гречкосіями
стали» [7, с. 188], протиставляється теменос гір як символ висоти духу, духовного
злету, зросту, долання перешкод, де мешкають відчайдухи опришки. Перекази
свідчать, що вперше аркан виконали витязі, які зійшли з гір [4]. Символічний локус
уможливлює споглядання езотеричного дійства головним героєм:
[…] велетні в довгих сардаках, виквітчаних на комірах волічковими барасунками,
у постолах і вишиваних камашах, у чорних крисанях з голубими павами і з крісами
на плечах. Вони підняли ген до неба довгі труби, притулили денця до уст — і
затремтіло над горами тужливе курликання, довго воно не змовкало, а коли вщухло,
запала над долиною святкова тиша, і люд заніміли в очікуванні несподіванки.
Й вона сталася. Велетні, поклавши долі трембіти, зійшли з горбів, поскладали в
курені кріси, вихопили з-за чересів бартки, зчепили їх лезами над гловами, дзеньк-
нули ними, аж іскри посипалися, а тоді вдарила музика до танцю.
Велетні побралися за плечі, почали розганяти коло: задуднів притуп, затіпала
танцюристами трасунка, й барвистий людський обруч закрутився в щалених обертах то
ліворуч, то праворуч, і не стало видно постатей; обруч стиснув музикантів, і тільки чут-
но було вигуки: «Раз-два, а прибий, раз-два, ще такий!» [7, с. 187] (курсив наш. — І. Б.).
По суті, Єпіфаній стає свідком здійснення ритуалу ініціації: «Довго крутився
розшалілий аркан — чи то втоми велетні не знають? — та враз утихла музика, ніби342 І. Бестюк
струни обірвалися, сопілки потріскали від натуги, а бубновий квач зламався; поста-
вали легіні, піт градом котився з їхніх лиць, бартки за череси позакладали, розбирали
кріси з куренів й вирушали з базару, не чекаючи дяки, ніби виконали тут свій
обов’язок, потішивши танцем народ, а далі в них важливіша справа — йдуть воювати
з ворогами» [7, с. 187].
Ідейний задум літературного втілення аркану (пропагування любові до ближ-
нього, солідарності, взаємопідтримки і взаєморозуміння) у Р. Іваничука співзвучний з
Герасим’юковим, з тією відмінністю, що поезія-аркан зорієнтована передусім на ін-
дивідуальність, натомість у романі — на індивідуальне (рецепція аркану Єпіфанієм,
опришками, натовпом на базарі) і колективне, загальнонаціональне. Ритуальну ініці-
альність аркану має «протанцювати», відчути вся нація, Україна, щоб уникнути
державного розпорошення, нової Руїни.
Реміфологізація. Кінцівка поезії «Чоловічий танець» В. Герасим’юка «тільки
раз» виказує важливість одноразового виконання ритуального танцю, значущість іні-
ціації. Неуникненність духовного дорослішання конденсує наказова форма дієслова:
«Ти мусиш танцювати аркан», «ти повинен відчути, / як тяжко рветься на цій землі /
древнє чоловіче коло, / як тяжко зчеплені чоловічі руки, / як тяжко почати і зупинити
/ цей танець», «ти стань у це найтісніше коло», «змішай із ближніми піт і кров»
[5, с. 105]. Оскільки структурно поезія поділена на дві нерівні частини, то саме перша
відведена символіці ініціальної смерті, на що вказують лексеми-домінанти: мертво
стиснуті долоні, «крик по-звіриному протяжний», «піт і кров». Натомість у другій —
наказовий тон змінюється моралізаторсько-батьківським звертанням: «Сину Люд-
ський, / ти стаєш у чоловіче коло, / ти готовий до цього древнього танцю / тільки
тепер. / З хрестом за плечима. / З двома розбійниками. / Тільки раз» [5, с. 105]. Набув-
ши езотеричного досвіду, танцюючи «під безоднею неба», усвідомивши таїну любові
через символічну смерть, стаєш тим, хто знає, що любов врятує світ, що ціна любо-
ві — готовність на самопожертву в ім’я ближнього, а отже, так реалізується христи-
янський заклик любові до ближнього, яка зцілює і «тримає» у вічності, не дає
випасти із «грішного світу» — темпорального кола вічності.
Деміфологізація. Традиційну міфоритуальну схему аркану в романі «Дванадцять
обручів» Ю. Андрухович руйнує іронічними прийомами, «творить шаржовану подо-
бизну міфу» [14, с. 43]. Сатиричні тенденції проступають у структуруванні арканного
хронотопу, що уможливлює суб’єктивована форма сну: просторовий вимір весільно-
го намету не сумісний із часовим — страсний тиждень, — «бучне гуляння», «вере-
мія» [2, с. 189]. Нівеляція стереотипу і водночас кореспонденція з традицією в тому,
що виконавцями суто чоловічого танцю стають дванадцять «сухорлявих старих жі-
нок з довжелезними задимленими люльками в зубах» [2, с. 189], хоча герой усвідом-
лює справжність легінського «магічного аркану, який танцюється й сім, і вісім, і
дванадцять годин поспіль — витримують лише найсильніші — ті, в кого майтверд-
ша жила» [2, с. 190] (курсив автора. — І. Б.).
Символічна смерть ритуалу ініціації — випробування сумнівами, жіночою
непривабливістю, яке герой «Дванадцяти обручів» з відразою витримує, «витанцьо-
вує» і виривається, «випадає» з магічного кола («[…] Пепа таки загримів на крижі,
високо над собою побачивши власні задерті ноги. Що ж, подумалось йому, тут вони
мене і зґвалтують» [2, с. 192]). Проте «голіму» картину в райцентрівській лазні з
потворними бабами заступає епізод символічного нового народження: «[…] розсту-
пилася брезентова стеля і розкрилося вгорі небо, а головне — побачив, що лежить підМіфоритуальна семантика аркану в українській літературі ХХ століття 343
деревом» [2, с. 192]. Вся у плодах черешня — дерево життя, літо (червень), яскраві
барви червоного й зеленого, — це у рецепції Пепи «картина досконалості», якій вто-
рить народна пісня «Рай Божий вторивси» [2, с. 192—193]. Відтак, подолавши
сумніви, герой прокидається, «повертається» до дружини.
Аркан в романі «Дванадцять обручів» — постмодерний танець, міфопоетика
якого ґрунтується на «ефекті дроблення, деконструкції, множинності, альтерна-
тивності» [14, с. 44]. Знаменно, що на початку 70-х років ХХ ст. у мистецтвознавстві
Америки з’являється термін постмодерний танець, сутнісна ознака якого —
еклектика етніки і сучасності, наприклад: індіанський танець із західною музикою чи
танці австралійських аборигенів на сучасні теми, причому компенсаторами руху,
важливим доповненням у таких танцях стають слова [20, с. 18]. Натомість модерна
література уникала «словесності» через танець: асимілювала танець як нову метафо-
ризовану форму мови, де промовляє ритмічне розмаїття: «[…] необхідний новий світ
символів, символіка всього тіла, не просто символіка вуст, обличчя, слова, а якась
повна міміка й жестикуляція, що ритмічно рухається у танці» [11, с. 456]. Так ілю-
струвалась одна з наукових гіпотез виникнення танцю як замінника ще не народже-
ної мови, адже першою спробою людини повідомити свої думки іншому були примі-
тивні танці. Пропоноване дослідження показало, як через три основні модуси: міфо-
логізацію, реміфологізацію та деміфологізацію, — у художньому тексті кінця
ХХ століття оприявнюються міфоритуальні схеми, семантичне навантаження, ідей-
ний задум авторів, осмислюється характер міждисциплінарного зв’язку. Міфопоетич-
на семантика аркану як ритуалу ініціації у Р. Іваничука засвідчує націленість на
вирішення аспектів національно-патріотичного змісту, втілення у життя ідеї про-
будження національної свідомості; у В. Герасим’юка сконденсовує морально-етичне
значення, пропагується ідея воскресіння духу; а в Ю. Андруховича акцентується
естетично-іронічне, суб’єктивно-психологічне, ідея душевної гармонії.
————————————————————————
1. Андрусів С. Модус національної ідентичності: Львівський текст 30-х років ХХ ст.
Монографія. — Львів: Львівський національний університет ім. І. Франка, 2000,
Тернопіль: Джура, 2000. — С. 29—34.
2. Андрухович Ю. Дванадцять обручів. Роман. — К.: Критика, 2003. —317 с.
3. Балушок В. Ініціації давніх слов’ян // Неопалима купина. 1995. — № 5-6. —
С. 243—249.
4. Гуцуляк О. Аркан: гуцульський танець ініціації // http//lne-ua@narod.ru
5. Герасим’юк В. Була така земля: Вибране. — К.: Факт, 2003. — 392 с.
6. Еліаде М. Священне і мирське; Міфи, сновидіння і містерії; Мефістофель і андро-
гін; Окультизм, ворожбитство та культурні уподобання / Пер. з нім., фр., англ.
Г. Кьорян, В. Сахно. — К.: Основи, 2001. —591 с.
7. Іваничук Р. Орда. Роман. — Львів: Просвіта, 1992. — 199 с.
8. Кассирер Э. Мифологическое мышление // Кассирер Э. Философия символических
форм: У 3 т.— М.; СПб.: Университетская книга, 2002. — Т. 2. — 280 с.
9. Коцюбинський М. Твори: У 7 т. — К.: Наукова думка, 1974. — Т. 3. — 729 с. 344 І. Бестюк
10. Леві-Строс К. Міт та значення // Антологія світової літературно-критичної думки
ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. 2-е вид., доповнене. — Львів: Літопис, 2001. —
С. 448—465.
11. Ницше Ф. Роджение трагедии // Ницше Ф. Так говорил Заратустра. К генеалогии
морали. Рождение трагедии. Воля к власти. Посмертне афоризмы: Пер. с нем. /
Ф. Ницше. — Минск.: Харвест, 2003. — (Philozophy). — С. 435-572.
12. Олесь О. Ніч на полонині // Олесь О. Твори. — К.: Молодь. — С.218—275.
13. Плугатор Г. Бойовий аркан // http://i.mytop-in-net/img
14. Поліщук Я. Поліфункціональність міфа в поетиці модернізму // Слово і час. —
2001. — № 2. — С. 35—45.
15. Примечания: Так говорил Заратустра // Ницше Ф. Так говорил Заратустра. К ге-
неалогии морали. Рождение трагедии. Воля к власти. Посмертные афоризмы: Пер. с
нем. / Ф. Ницше. — Минск.: Харвест, 2003. — (Philozophy). — С.1003—1016.
16. Хейзинга Й. Осень Средневековья: Исслед. форм жизн. уклада в ХΙV — ХV вв. во
Франции и Нидерландах. — М.: Наука, 1988. — 539 с.
17. Хоткевич Г. Непросте // Хоткевич Г. Неопубліковані гуцульські п’єси. — Луцьк:
ВМА «Терен», 2005. — С. 199—240.
18. Хоткевич Г. «Тіні забутих предків» // Українська мова та література. — 1997. —
Число 47 (63). — С. 4—7.
19. Чижевський Д. Слов’янський модернізм / Переклад з німецької та коментарі М.
Ігнатенка // Слово і час. — 2004. — № 6. — С. 53—65.
20. Шмідт Й. Постмодерний танець: нові фігури // Кур’єр ЮНЕСКО. — 1996. —
№ 3. — С. 18—22.
MYTHIC AND RITUAL SEMANTIC
OF THE NOOSE IN UKRAINIAN LITERATURE
OF THE XX CENTURY
Iryna BESTJUK
Rivne State Humanities University,
12, Bandera St, Rivne, Ukraine 33028
In the focus of research is esoteric content of noos, and distinct features of
initiation ritual distinguish on its fact. Using of mythoritual scheme of noose in work
of art of the ХХ th century reduces to three means. Mythologization — the novel
«Hords» by R. Ivanychuk, the noose model incarnates the national-patriotic
substance, the idea of awakening of national sense. Remythologization (the poetry
«Male Dance» V. Herasymyuk) condenses moral-ethical meaning, the resurrection of
spirit idea. Demythologization (the novel «Twelve Hoops» by Yu. Andruhovych):
aesthetic-ironic, the son harmony idea.
Key words: noose, initiation ritual, symbolism of reality; mythologization,
remythologization, demythologization; modernism / postmodernism. Міфоритуальна семантика аркану в українській літературі ХХ століття 345
МИФОРИТУАЛЬНАЯ СЕМАНТИКА АРКАНА В УКРАИНСКОЙ
ЛИТЕРАТУРЕ ХХ ВЕКА
Ирина БЕСТЮК
Ровненский государственный гуманитарный университет,
ул. С. Бандеры, 12, Ровно, Украина 33028
В фокусе исследования — эзотерическое содержание аркана, за содержатель-
ной данностью которого проступают четкие признаки ритуала инициации.
Применение мифоритуальной схемы аркана в художественном тексте ХХ в.
сводится к трем способам. Мифологизация (1) — роман «Орда» Р. Иванычука,
модель аркана воплощает национально-патриотическое содержание, идею про-
буждения национального сознания. Ремифологизация (2) — поэзия «Мужской
танец» В. Герасимъюка: конденсация морально-этического значения, идеи воскре-
сения духа. Демифологизация (3) — роман «Двенадцать обручей» Ю. Андру-
ховича: эстетически-ироничное осмысление аркана, идеи душевной гармонии.
Ключевые слова: аркан, ритуал инициации, символизация действительно-
сти; мифологизация, ремифологизация, демифологизация; модернизм / постмо-
дернизм.
Стаття надійшла до редколегії 19.03.2007
Після редагування 07.04.2008
Прийнята до друку 08.05.2008

Категорія: ВІСНИК ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.